Найбільш розповсюдженими та небезпечними серед бактеріальних захворювань індиків є респіраторний мікоплазмоз, гемофільоз, пулороз та тиф.
Профілактика захворювань індиків – одна з вирішальних складових успішної роботи галузі, бо тільки здорова та життєздатна птиця може забезпечити високу продуктивність.
Індички належать до курячих, і для них небезпечними є усі захворювання, які уражають види цього класу. Причому якщо деякі захворювання (як-от мікоплазмоз) кури можуть переносити порівняно легко, то індички – дуже важко. А, наприклад, качки переносять пулороз та псевдочуму достатньо легко та є їх переносниками, тоді як у індичок ці хвороби викликають масову загибель. Пастерельоз, який є дуже небезпечним для качок, у індичок має, як правило, хронічну форму.
Захворювання індичок розділяють на інфекційні (вірусні та бактеріальні), інвазійні (протозойні та глистні), грибкові та незаразні захворювання.
Респіраторний мікоплазмоз
Респіраторний мікоплазмоз (інфекційний синусит) – хронічне респіраторне захворювання індиків, що завдає господарствам великих економічних збитків.
Збудник – факультативний аероб, який проходить через фільтри (подібно до вірусів) та росте на поживних середовищах (подібно до бактерій). У наш час ідентифіковано більше 12 серотипів мікоплазм. Збудник стійкий до низьких температур, у замороженому вигляді зберігається протягом 1–3 років. При нагріванні до 65 °С збудник швидко гине.
Збудник Mycoplasma gallisepticum викликає респіраторний мікоплазмоз, при якому уражаються повітроносні мішки, трахея, легені та інфраорбітальні синуси. Mycoplasma synoviae викликає інфекційний синусит, який ще називають заразною нежиттю, із характерним запаленням слизових оболонок підочних порожнин (синусів) та накопиченням в них ексудату, який розтягує синуси у вигляді пухлин. Mycoplasma мelеagridis локалізується в бурсі Фабриціуса та викликає мелеагрідні інфекції, які уражають статеву систему індиків.
При розтині загиблої птиці відмічають скупчення ексудату в синусах, катаральне запалення слизової оболонки гортані, трахеї та легенів, потовщення та заповнення фібринозно-казеозними масами повітроносних мішків. При ускладненні мікоплазмозу іншими захворюваннями (паратифом, пастерельозом або вірусними захворюваннями) відмічають перикардити та перигепатити.
Діагностують мікоплазмоз на основі мікробіологічних досліджень із виділенням мікоплазм, їх ідентифікацією та визначенням чутливості до лікарських препаратів.
Мікоплазми уражають індичат із 3-тижневого віку та дорослу птицю, особливо в початковому періоді яйцекладки. Основним джерелом захворювання є хвора птиця. Розповсюдження збудника відбувається аерогенним та контактним шляхами, через корм, підстилку, одяг персоналу тощо. При контактному інфікуванні інкубаційний період становить 4–20 діб. Поширюється інфекція спочатку повільно, потім швидше і за 3–4 тижні охоплює до 50% поголів’я. Смертність та вибракування молодняку сягає 45% від загального поголів’я. У дорослих індиків захворювання спостерігається протягом кількох тижнів та супроводжується зниженням яйценосності на 10–20%, хоча смертність значно нижча, ніж у молодняку.
Для Mycoplasma мelеagridis характерним є трансоваріальний шлях, причому на початку продуктивного періоду інфікування яєць може досягати 50%, знижуючись до кінця яйцекладки до 12–15%.
Профілактика мікоплазмозу полягає у попередженні занесення збудника з племінною продукцією, ретельному антигенному контролі стада щодо носійства мікоплазм, а також вибракування усієї птиці, що позитивно чи сумнівно реагує.
При виникненні захворювання всю клінічно хвору та підозрілу виснажену птицю ліквідують, приміщення та обладнання дезінфікують гарячими розчинами їдкого натру або хлорного вапна без присутності птиці або йодними препаратами в присутності птиці. Умовно здорову птицю лікують залежно від показників: біоміцином, стрептоміцином, тераміцином, тіланом або тілазином шляхом випоювання з водою, додавання препарату в комбікорм або внутрішньом’язових ін’єкцій відповідно до настанов. В окремих випадках рекомендується одноразова ін’єкція окситетрацикліну в синус.
Гемофільоз
Гемофільоз – ензоотичне захворювання індиків, що характеризується швидким розповсюдженням у стаді, хронічним перебігом та поступовим виснаженням хворої птиці. Найбільш сприйнятливі до хвороби індичата до 20-тижневого віку.
Збудник – Harmophelus gallinarum – дрібні грамнегативні нерухомі кокоподібні палички.
Основним джерелом інфекції є хвора птиця, яка виділяє збудник з екскретами з носових отворів. Здорова птиця інфікується при контакті з хворою, через корма, інвентар та предмети нагляду. Висока смертність (до 35%) відмічається у індичат від виснаження. Розповсюдженню інфекції сприяють підвищена вологість та вміст аміаку в повітрі.
Характерним для гемофільозу є запалення слизових оболонок носової порожнини гортані та ока, яке викликає скупчення слизу. При цьому спостерігається задишка, втрата апетиту та поява сльозотечі. Згодом виділення з очей стають слизуватими, а потім гнійними. У більшості птиці спостерігається також запалення підочних синусів.
При розтині трупи виснажені, у носовій та ротовій порожнині, в підочних синусах та кон’юнктивальних мішках спостерігаються скупчення великої кількості слизу, від мутного до гнійного.
Заключний діагноз встановлюють після лабораторних досліджень (проводять диференційний діагноз з виключенням інфекційного ларинготрахеїту, респіраторного мікоплазмозу, пастерельозу та віспи, які мають схожий перебіг).
Умовно здорову птицю піддають профілактичному лікуванню сульфатіозолом та сульфадимізином відповідно до настанов з їх застосування. Ефективні антибіотики широкого спектра дії: хлортетрациклін, тераміцин, стрептоміцин.
Пулороз
Збудником пулорозу є Salmonella pullorum – дрібна нерухома грамнегативна паличка, що не утворює спор та капсул. Пулороз – гостре заразне захворювання, збудник якого стійкий у зовнішньому середовищі.
Захворювання характерне для молодняку до 20-добового віку з ознаками білого проносу, у дорослої птиці – без різко виражених ознак. Джерелом захворювання є перехворілі дорослі індички-бактеріоносії, що несуть заражені яйця, також відходи інкубації та індичата, що інфікувалися під час інкубації. Смертність індичат за гострої форми перебігу сягає 70–100%.
У індичат, що виведені з контамінованих яєць, в першу добу відмічають рідкий зеленуватий пронос. Такі індичата гинуть впродовж перших трьох діб, смертність при цьому досягає 100%. Індичата, інфіковані після виведення, малорухомі та практично не поїдають корм. У таких пташенят опущені крила, очі заплющені та скуйовджене пір’я, вони хворіють довше (до 8 діб), їх смертність досягає 70%. У птиці старшої від 3-тижневого віку перебіг захворювання підгострий з переходом у хронічний. При цьому молодняк сильно відстає в рості та розвитку, а також тривалий час є носієм інфекції.
При розтині у індичат відмічають різке виснаження, нерозсмоктаний жовток, клоака заповнена водянистою сіро-білою або зеленуватою рідиною, здуття шлунка та кишечника, в печінці, селезінці та серцевому м’язі – білувато-жовтуваті вогнища некрозу завбільшки від шпилькової головки до горошини. У дорослих індичок уражається яєчник та печінка.
З метою профілактики проводять дослідження усієї птиці на пулороз шляхом кровокрапельної реакції аглютинації зі специфічними антигенами в період комплектування стада, перед початком яйцекладки та за потреби – кожний місяць протягом яйцекладки. При цьому вся птиця, що реагує позитивно та сумнівна, видаляється зі стада.
У разі виникнення захворювання з лікувальною метою застосовують антибіотики тетрациклінового ряду.
Тиф
Збудник інфекції – Salmonella gallinarum – за основними властивостями не відрізняється від Salmonella pullorum, але уражає головним чином дорослих індиків. Хвороба супроводжується слабкістю та пінистим жовтувато-сірим проносом.
Залежно від умов утримання, годівлі та стану птиці перебіг захворювання може бути надгострим, гострим, підгострим та хронічним.
При розтині трупів печінка рихла, червоно-бурого кольору, збільшена в 1,5–2 рази, під капсулою дрібні вогнища сірого та жовтого кольору. Селезінка темно-червона, різко збільшена в 3–4 рази, серце збільшене, в серцевому м’язі видимі сірувато-білі вузлики.
Для диференціації хворої птиці від здорової проводять постановку кровокрапельної реакції аглютинації з відповідним антигеном. При цьому видаляють зі стада усю птицю, що реагує позитивно та сумнівну. Для лікування умовно здорової птиці застосовують фуразолідон та біоміцин.
Серед вірусних захворювань, які ми не відзначали в наших попередніх публікаціях (№4 за 2012 рік), зупинимося на інфекційному ларинготрахеїті та віспі.
Інфекційний ларинготрахеїт
Збудник захворювання – герпесвірус. Він малостійкий до дії звичайних інактивантів протягом 1–2 хвилин.
До хвороби найбільш сприйнятливі курчата та кури, а також індики й фазани. В умовах інтенсивного розведення, особливо при клітковому утриманні та при порушенні температурно-вологісного режиму і режиму повітрообміну може спричиняти значних збитків при вирощуванні сучасних високопродуктивних кросів індиків.
Перебіг захворювання може бути гострим (3–10 діб), підгострим (2–3 тижні) та хронічним. Інфікування відбувається повітряно-крапельним шляхом, при прямому контакті здорової птиці з хворою, через інфіковані корми та воду.
Розрізняють ларинготрахеальну та кон’юнктивальну форми захворювання.
Ларинготрахеальна форма характеризується утрудненим диханням через відкритий дзьоб, стогоном та характерними хрипами з витягуванням шиї під час вдиху. Смертність при такій формі в середньому становить 10–15%. При патологоанатомічному розтині характерним є геморагічне запалення гортані та трахеї з наявністю в останній казеозних, слизуватих або кров’яних пробок.
При кон’юнктивальній формі виявляють скупчення казеозних мас у синусах, ураження рогівки ока, гіперемію слизової оболонки носової порожнини з наявністю в ній серозного або серозно-слизового ексудату.
Остаточний діагноз ставлять на основі серологічних, гістологічних та вірусологічних досліджень.
При підтвердженні діагнозу хвору та підозрілу птицю забивають з дотриманням усіх ветеринарно-санітарних правил, а на господарство накладають карантин строком на 2 місяці. У цей період проводять ретельне очищення і дезінфекцію приміщень та обладнання. Всю умовно здорову птицю вакцинують живою вакциною в строки, передбачені настановами щодо її застосування.
Віспа
Інфекційне, дуже контагіозне ензоотичне захворювання птиці. Збудник — епітеліотропний стійкий у зовнішньому середовищі вірус.
Основним джерелом зараження є хвора птиця. Інфікування відбувається під час контакту здорової птиці з хворою, через заражені корми та інфіковані предмети. Переносити збудників можуть кліщі, комарі, мухи й москіти.
У хворих дорослих індичок різко знижується яйценосність. Захворювання має такі форми: шкіряна (віспяна), катаральна, дифтеритна та змішана (атипова).
При шкіряній формі на голові, коралах та ногах з’являються круглі червоні віспини, які вкриваються червоно-бурими або кров’яними струпами, при відпаданні яких утворюються рубці або виразки, що довго не загоюються.
При дифтеритній формі уражається слизова оболонка ротової порожнини, гортані, трахеї та очей. На них з’являються жовтуваті плями, які згодом зливаються в одне ціле і утворюють суцільну спочатку рихлу, потім щільну слизову плівку. При видаленні плівки на їх місці залишаються кров’яні ерозії та виразки. При дифтеритній формі смертність від виснаження та вибракування може сягати 25–30%, але за несприятливих умов утримання може підвищуватися до 70%.
Атипова форма віспи характеризується змішаним перебігом шкіряної та дифтеритної форм з вираженим кон’юнктивітом та слабо вираженими ураженнями слизової оболонки ротової порожнини, трахеї та бронхів.
Діагноз встановлюють комплексно на основі клінічних, патологоанатомічних ознак та вірусологічних досліджень.
При виникненні захворювання всю хвору птицю забивають на м’ясо, некондиційні тушки індичат утилізують, а трупи загиблих індиків спалюють. Умовно здорову птицю вакцинують живою ембріональною вакциною згідно з настановами до її застосування.
У зв’язку з тим, що віспа може бути занесена дикою птицею, для профілактики проводиться імунізація індичат з 6-місячного віку з ревакцинацією перед початком племінного сезону.
Борис Стегній, д-р вет. наук, академік НААН
Денис Музика, канд. вет. наук
Стегній Антон, канд. вет. наук
Семен Ткаченко, канд. вет. наук
ННЦ «Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини»
журнал“Наше Птахівництво” травень, 2013 року
Усі авторські права на інформацію розміщену в журналі “Наше Птахівництво” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/magazines належать виключно видавничому дому АГП Медіа та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал “Наше Птахівництво”з гіперлінком https://agrotimes.ua/magazines. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому АГП Медіа.
Наше Птахівництво
