Технічний парк господарства визначається технологіями, що застосовують в рослинництві. Як відбувається технічне оновлення під час переходу на ноу-тілл?
Історії становлення кожного господарства дуже схожі, проте якщо пильніше придивитися, то можна побачити, що керівники доходять різних висновків із власного досвіду й по-своєму визначають шляхи подальшого розвитку підприємства. Своїми міркуваннями поділився директор СФГ «Істок», що в Бориспільському районі Київської області, Євген Канарейкін. Ось що він розповів.
Створене 1992 року, наше господарство працювало в різних напрямах рослинництва, але основний заробіток, з якого почався розвиток, було отримано від цукрових буряків. У сусідньому селі Старе був цукровий завод, куди ми й возили корені. На жаль, сьогодні від цього підприємства, що має 150 років історії, майже нічого не залишилося, тож нам вирощувати цукрові буряки вже невигідно. Тепер наші основні культури — це озимі пшениця й ріпак, соняшник, кукурудза та соя.
Спочатку в господарстві застосовували виключно вітчизняну техніку — статки не дозволяли перейти на імпортне обладнання. Єдине знаряддя закордонного виробництва, яке ми придбали, була сівалка «Кляйне Мультикорн»: вона була потрібні для сівби цукрових буряків (нещодавно ми її продали). Буряк в той час збирали комбайном «Борекс», трактори були МТЗ-80 і Т-150 — їх тоді купували в кредит: як зараз пам’ятаю — ми за них віддали 13 мільйонів. Вони ще й досі працюють. В останні роки почали купувати й імпортну техніку, першим придбали 130-сильний трактор «Джон Дір 6130 D».
В нашому господарстві досить специфічні землі. Понад половину площ мають доволі горбистий рельєф. Склад ґрунту теж цікавий: пісок — 39%, мул — 40%, глина — 12%. Уміст гумусу просто «рекордний» — 1,1%. Максимальний показник гумусу з 800 гектарів — 2,2%. Тобто ґрунти наші — легкі супіщані й суглинисті, коли вітер здіймається, пил піднімається, наче в пустелі.
Якось в Полтаві проходила конференція «Системи землеробства», і я туди поїхав. На конференції зустрівся зі спеціалістами, які порадили перейти на нульову технологію. Однак для цього треба було поміняти й техніку. Насамперед сівалки, адже анкерні працюють тільки по підготовленому ґрунту, а для ноу-тілл потрібні лише дискові. Першою купили сівалку точного висіву «Джон Дір 1780» для просапних культур, й одразу ж за нею — зернову «Джон Дір 1590». На цих моделях зупинилися не відразу, придивлялися й до інших. Скажімо, наші сусіди придбали дискову сівалку іншого виробника. Я на неї дивився і навіть брав на тестову сівбу, щоб зрозуміти, як вона працює. Так от: на поперечних схилах сошник дещо зміщується відносно култера і не потрапляє слід у слід. Другий момент — уся маса сівалки піднімається на двох циліндрах, і є лише два транспортних колеса. Це не дуж е вдале рішення, бо сусіди вже губили ці колеса. Не знаю, що саме стало причиною, але факт є фактом.
Чим сподобалася зернова сівалка «Джон Дір»? Має три ємності — для насіння звичайного та дрібного, а також для добрив. Уносити добрива по полю розкидачем за нульового обробітку щонайменше нерозумно. Вони лежатимуть просто неба, випаровуватимуться, а у ґрунт потрапить лише невелика частка. Тому одне з основних завдань сівалки — одночасне внесення добрив. Наприклад, уносив сірку під посів озимини, 10 кг на гектар, і робив це через ящик для дрібного насіння. Само собою, зерно й макродобрива теж нормально висіялися. Взагалі, все намагаємося зробити за один прохід.
 |
| Сівалка John Deere 1590 Причіпний обприскувач KUHN |
На просапній сівалці дуже зручно вносити добрива під сою. Соя взагалі не любить багато добрив, тому тут треба бути доволі обережним. Проте цією сівалкою можна сіяти сою з міжряддям 38 см, а посередині вносити добрива. Думаю, що відстань у 19 см від добрив до рядка є достатньою. Тому перший ряд сошників заглиблений на 9,5 см і вносить добрива, а другий — сіє сою.
Кукурудза теж потребує особливого підходу, оскільки для отримання великих урожаїв (до 10 т/га) їй треба дати хоча б 120 кг діючого азоту. Сівалка 1780 може дати і 220, і 250 кг міндобрива на гектар, але є проблема: в системі нульового обробітку важливе значення мають мікроорганізми у ґрунті, які за великої концентрації міндобрив просто гинуть.
Тому ми беремо сівалку 1590 і з осені вносимо 40 кг діючої речовини азоту. До речі, користуємося вже декілька років не аміачною селітрою, а вапняковою, бо ґрунти в нас трохи кислі. Потім в перших числах квітня, до першого обробітку, вносимо по діагоналі знову таку саму норму і з сівбою ще додаємо NPK.
Обробляємо посіви причіпним обприскувачем «Кун», що має ширину захвату 24 метри й об’єм баку 3200 літрів. Одним із вирішальних чинників, який вплинув на наш вибір, стала алюмінієва штанга. Ми намагаємось якомога менше ущільнювати ґрунт, тому уважно ставимося до маси техніки.
Збираємо всі культури комбайном «Акрос», який придбали у 2011 році — машина родом із Росії. Обійшлася вона нам у 185 тис. доларів. Це збірна солянка з усього світу. Двигун — «Каммінс», вироблений у Китаї, гідравліка вся німецького виробника «Данфосс», мости — словацькі, редуктори — італійські, російське тільки залізо й електроніка. Колеса, до речі, білоцерківські.
Тоді я обирав між «Клаас Тукано» й «Акрос». Так от, «Тукано» коштував тоді 2,1 млн грн, а цей — 1,5 млн. За технічними характеристиками «Акрос» нічим не поступається, тобто потужність молотарки, ємність бункера, витрата палива — все на рівні. А виграє тим, що на порядок дешевші запчастини. Ті компоненти, що мають неросійське походження, працюють без проблем. А те, що зроблено в Росії, доволі часто потребує заміни. Не можна сказати, що це критично, але певний час і гроші на це витрачаються. З другого боку, вартість цих проблем досить низька.
До зернової жатки ми використовуємо соняшникову приставку виробництва бердянського заводу. Хоча для збирання соняшнику плануємо придбати окрему спеціалізовану жатку, теж бердянську, бо сьогодні маємо доволі відчутні втрати. Для кукурудзи придбали «беушну» жатку «Кейс»: вона нас повністю влаштовує, головне — вчасно обслуговувати. Нинішнього року будемо її ремонтувати, бо минулої осені допомагали сусіду збирати кукурудзу на полі, де наросло трохи лободи. Волога лобода для кукурудзяної жатки є досить складною проблемою: стебло бур’яну як мотузка, його перервати неможливо. Отже, під час роботи спрацювали запобіжники й поламалися пружинки. Комбайнери відразу сказали: тут треба або не звертати увагу й молотити, або взагалі з поля тікати. Отже, так вийшло, що один із валів привезли з поля окремо від жатки.
Нульова технологія — перші результати
Пшениця в найгіршому місці дала 55 центнерів (сорт Кратус німецької селекції). Найкраще поле дало 90 центнерів, а в середньому вийшло приблизно 78 центнерів. У сусідів, які працювали за класичною технологією, результат виявився дещо нижчим.
Кукурудза теж дала хороший результат — в середньому 80 центнерів, хоча розбіжність по полях становила 50–90 центнерів. У той же час деякі сусіди, що працюють за класичною технологією, отримали 5 тонн в середньому.
Соняшником не можу похвалитися, бо найкраще поле дало 27 центнерів, а в середньому вийшло 24. Це, звісно, «не фонтан», бо раніше було 37–38 центнерів. Думаю, що однією з причин стало те, що ми сіяли його в кукурудзиння, якого на полі було надто багато. Там в попередній рік було 11 тонн кукурудзи, й залишилося дуже багато решток.
Соя минулого року росла в екстремальних умовах, але результат виявився досить задовільним. У нас на Київщині серпень був найгарячішим за останні 130 років спостереження. А для сої серпень — це критичний місяць щодо формування врожаю. Зовнішні умови вплинули на рослини таким чином, що навіть за наявності стручків боби не наливалися. І хоча в липні поле було зеленим, гарним і перспективним, спекотний серпень перекреслив сподівання на рекордний урожай. В результаті ми отримали 18–20 центнерів із гектара. І по сусідах урожай був не більшим.
Розумію, що перші роки не є показовими, і досвідчені фахівці радять готуватися до погіршення врожаїв, але зупинятися не хочу. Нульова технологія набагато цікавіша, ніж класична. Тут дуже велике значення мають сівозміни, й навіть коли сієш певну культуру, відразу треба розуміти, які культури будуть наступними на декілька років уперед. Тут є залежність не лише від попередників, а й від добрив, які під них застосовуються. Бо деякі культури негативно реагують на певні добрива, і навіть їхні залишки після попередників можуть негативно вплинути на розвиток рослин і врожайність.
Володимир Огійчук
журнал “The Ukrainian Farmer”, червень 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
