Не дивлячись на жорстку конкуренцію з боку імпорту та вітчизняних овочів відкритого грунту, овочевий тепличний бізнес на Полтавщині розвивається та дає прибутки.
Майже кожен другий томат, який ви купуватимете на Полтавщині, буде вихідцем із ПП «Немченко» — підприємства, що знаходиться в селі Малий Кобелячок. Вісім років тому директор господарства Леонід Немченко ризикнув відмовитися від звичного для нього бізнесу — вирощування капусти — і зосередився на томатах й огірках. Таке рішення було не тільки своєчасним, а й, як показав час, прибутковим: сучасне ПП «Немченко» складається з 25 теплиць, що розташовані на 2 га. Є в господарстві 2 опалювальні теплиці, урожай з яких знімають цілий рік, в інших роботи ведуться упродовж січня й аж до листопада. Овочі тут вирощують у два обороти — так вдається економити на хімічних обробках й отримувати більш екологічний продукт. До середини літа вирощують у теплицях помідори, потім їх прибирають і засаджують площі огірками. У кінці сезону теплиці повністю вичищають, і цикл повторюється знову.
– Леоніде Борисовичу, як виникла ідея створення тепличного комплексу? Що було основним фактором у визначенні товарного асортименту?
– Вибір, що вирощувати, у мене був не великий: через обмежену площу землі в обробітку обирали такі культури, які дають максимальну врожайність із невеликої площі. Вирощувати овочі років 10 тому було дуже вигідно — ніша була фактично не заповнена. До того ж за останні роки попит на тепличні культури зріс щонайменше втричі, вони стали більш затребуваними. Змінилася і культура споживання овочів українцями — за останні роки співвітчизники почали активніше купувати свіжі огірки й помідори в осінньо-зимовий період. Позитивним моментом є також те, що це високоврожайні культури: із куща помідорів у середньому збираємо до 10 кг за сезон, із куща огірків — 5–7 кг.
– Скільки коштів знадобилося для запуску овочевого проекту? Як залучали інвестиції?
– Для першого старту знадобилось близько 20 тис. доларів. Їх вистачило, щоб побудувати чотири теплиці з металічним каркасом і накрити їх плівкою вітчизняного виробництва, придбати насіння, субстрати тощо. Послугами банків і зацікавлених інвесторів не користувався навмисно — такий спосіб залучення коштів має неабиякі ризики. Позичався в друзів і знайомих. Овочевий бізнес до початку кризи був значно рентабельнішим, ніж сьогодні, тому вкладені кошти швидко окупилися. Для порівняння прибутків: 7–8 років тому на одну інвестовану гривню отримував 50 копійок, а нині лише 15–10 копійок. У середньому рентабельність овочевого бізнесу становить 10–20%. Такі цифри пояснюються й збільшенням конкуренції на цьому ринку, і ростом цін на опалення теплиць, насіння тощо.
– Наскільки трудомістким був процес запуску виробничих потужностей? Чи важко було знайти підрядника, забезпечити можливість зберігання продукції, налагодити канали збуту тощо?
– Особливих труднощів у будівництві та запуску проекту не було. Зберігати овочі ми не планували, тому для цього нічого не облаштовували. Основна проблема, з якою стикнулися, — брак інформації. Саме тому багато коштів довелося витратити на різні технологічні експерименти й пошуки високопродуктивних сортів і гібридів. Окремо варто згадати про пошук спеціалістів, які вміли б працювати в теплицях. Проте наразі цю проблему вирішено — сьогодні на виробництві задіяно 20 осіб, половина з яких працює цілий рік, інші — у сезон.
– Чи застосовували якісь ноу-хау в будівництві комплексу, налагодженні систем поливу, підготовці субстрату? Упроваджували якісь енергоефективні технології?
– Спочатку нам було не до ноу-хау — використовували найпростіші, найдоступніші за ціною і матеріали, і технології. Зараз шкодую, що тоді не поїхав у передові господарства, наприклад, Херсонщини і не повчився їхньому досвіду. Лише останнім часом почав відслідковувати сучасні тенденції та новинки в овочівництві. У найближчих планах — модернізація виробництва. Проте це будуть невеликі інвестиції. Я не планую, приміром, застосовувати субстрати з кокосової стружки, які значно здешевлюють собівартість виробництва продукції, однак потребують чималих коштів на впровадження (комп’ютерний моніторинг тощо). Для вирощування розсади нам цілком вистачає торфу, який тішить своєю доступністю.
– Які сорти й гібриди овочевих культур вирощуєте? Де берете насіннєвий матеріал?
– Не менше як 30% успіху в овочівництві — це вдало підібрані, продуктивні сорти і гібриди, а вже потім технології, добрива тощо. Досвід навчив, що краще сорти й гібриди овочів час від часу змінювати, бо інакше погіршується врожайність. Щороку на насіннєвий ринок потрапляє близько 20–30 нових гібридів, рік-у-рік з’являються сорти з вищою врожайністю, стійкістю до хвороб, продуктивністю, якістю плодів тощо.
Посівний матеріал купую в різних селекційних фірм. Якщо казати про томати, то вирощуємо в основному голландські індетермінанти — у нас вони родять із березня по травень. Серед ранніх помідорів перевагу віддаємо рійкцванівському Мохітосу F1. Огірки здебільшого вирощуємо російські — Кураж F1 легко з одного куща віддає 25–30 плодів.
– Куди збуваєте вирощену продукцію і за якою ціною? Як налагоджена система дистрибуції та логістики товару?
– Здебільшого торгуємо на оптових ринках. Для доставки товару придбали два мікроавтобуси.
Майже 90% вирощених овочів реалізуємо у Полтаві та Полтавській області. Тут наша продукція займає десь 50% ринку. В осінній період, коли попит на овочі на Полтавщині значно зменшується, відправляємо їх у Херсон і Київ. У цей час там низька конкуренція — масово імпорт завозиться трохи пізніше. До того ж восени ціна на імпортні огірки та помідори вища за вітчизняні (взимку навпаки). Винятком є хіба що ситуація нинішнього сезону: оскільки Росія відмовилася від українських огірків і помідорів, ціна на внутрішньому ринку на початку осені впала з 16 до 10 грн/кг. У середині листопада ціна на помідор вищого ґатунку була вже 13 грн/кг, нижчого — 8–9 грн/кг. Огірки на 22 листопада реалізували по 24 грн/кг і тому встигли непогано заробити. А взимку ціни на овочі повністю диктуватиме імпорт.
– Як плануєте надалі розвивати бізнес? Чи розширюватимете асортимент?
– Стримувальним фактором для подальшого росту є конкуренція, яка щороку міцнішає. Якщо раніше доводилося конкурувати з іноземними компаніями, то сьогодні необхідно змагатися з херсонськими колегами, та й полтавчани цікавляться овочівництвом. Насправді, не все так райдужно з тепличними овочами: хоча за останні роки ціни на продукцію збільшилися вдвічі, проте витрати та їх собівартість зросли в 3–4 рази.
Ми найближчим часом введемо в експлуатацію ще дві теплиці, щоб наростити обсяги виробництва, та зосередимо зусилля на рості врожайності культур, зменшенні собівартості вирощуваної продукції, оптимізуємо витрати на опалення теплиць — відмовимось від газу на користь дров. Словом, сконцентруємося на підвищенні доходності з 1 м².
Вікторія Дичаковська
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі Плантатор та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал Плантатор із гіперлінком https://agrotimes.ua/journals.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Плантатор
