Оспівані зернові рекорди нічого не варті, якщо ціна реалізації продукції нижча за її собівартість. Шлях у виробника один — щоденно оптимізувати затрати.
За кілька тижнів на Півдні розпочнеться посівна кампанія. На жаль, досі в більшості господарств країни думки щодо структури посівних площ вирують, як недопите новорічне шампанське, — емоційно та безрадісно. Причина — збитковість кукурудзи, яка додала сільгоспвиробникам сивини через рекордні витрати на її сушіння, логістику та й саму вартість технології. Хто з аграріїв, що працюють за форвардними контрактами, міг уявити, що ціна 215–225 доларів наприкінці 2012 року буде за щастя у 2013-му? Навпаки, рік тому така ціна сприймалася на ринку як насмішка над важкою працею. Реалії виявилися жорсткішими, а ціна ще меншою. Життя вдруге (після 2008-го) нас учить: кукурудза таки може бути збитковою! А отже, необхідно зменшувати вартість технології вирощування, доробки та логістики. Ці виклики як ніколи наберуть сили у 2014 році. Первинний орієнтир по повній собівартості — не більше ніж 140 доларів за тонну! І яким шляхом його досягнути — зменшенням витрат, збільшенням урожайності чи комбіновано — кожен обиратиме самостійно. Тому, скільки сіяти кукурудзи у 2014-му, за якою технологією, яким насінням і скільки її можна буде потім реалізувати — головний біль усіх сільгоспвиробників. З іншого боку, ті підприємства, де є власні потужності з доробки та зберігання кукурудзи, напевно, мають більшу фінансову стабільність і менше перейматимуться оптимізацією технології. Там утворюється синергія різних напрямів діяльності, тобто збитки від вирощування зменшують прибутками від надання послуг із сушіння та переробки. Саме такі підприємства стануть стабілізаторами площ у 2014 році під кукурудзою у своїх регіонах й індикатором для насіннєвого бізнесу. Компанії, виробнича діяльність яких зорієнтована на вирощування зерна для елеватора, в ім’я власних прибутків мають шанс підвищити професіоналізм і зменшити витрати на технологію. Насамперед через прискіпливіший відбір насіння, витрати на яке входять у трійку найбільших у собівартості врожаю. Тому раджу: виробництво 2014 року потребує якісного та дешевого насіння. Переплачувати за бренд — невиправдана розкіш!
Іншою актуальною агрономічно-фінансовою вимогою до гібридів буде здатність швидко втрачати вологу зерном у польових умовах. Уявімо лише: вартість сушіння 2013 року тільки однієї кукурудзи в масштабах України коштувала сотень мільйонів доларів! Додатковим стимулом для вибору таких гібридів буде те, що заплачені торік на сушіння гроші не гарантували виробникові ритму та динаміки приймання врожаю на елеваторах. Збирання врожаю часто пригальмовували не дощі, а елеватори — через неспроможність вийти на проектні потужності встановленого обладнання.
Інша витратна частина, що має бути оптимізована, — це добрива. Питання занадто дискусійне, але витрати на добрива в структурі собівартості, що доходять по окремих культурах до 40%, спонукають до конкретних кроків. Доведеться зламати не одного списа в обстоюванні низьковитратної технології. Із боку агрономів-консерваторів це завжди викликає протест. Позицію агронома зрозуміло: чим більше добрив (якщо збалансовані), тим вищий урожай. Однак і собівартість вища. Проте де та межа, за якою закінчується максимальна окупність добрив урожаєм, а наступний кілограм NPK зайвий? Треба визначитися. Хоча достеменно відомо, що відмова від складних добрив на користь моно- та двокомпонентним заощаджує мільйони гривень, достатньо лише добряче опрацювати це питання.
Так чи інакше, у кожного господарства своя тактика виробництва, але коли знижуються ціни на продукцію нижче за її собівартість — біда у всіх спільна. Вийти із цього кола можливо шляхом ретельного фінансового аналізу кожного виробничого етапу та зменшенням витратної частини. Тоді стане зрозумілішою й структура посівів на 2014 рік.