Створення нових та покращення селекційних форм гусей можливе за умови точного обліку ознак птиці та правильного підбору батьківських пар.
В Україні у племінних господарствах розводять в основному чистопородних гусей, яких за напрямком продуктивності поділяють на важкий, середній та легкий типи. Так, до першої групи належать гуси порід тулузька, емденська, легарт, угорська сіра, ландська, ліндовська, маммут, велика сіра, велика біла; до другої – італійська біла, горьківська, рейнська; до легкого типу належать гуси кубанської сірої, китайської порід.
У збільшенні обсягів виробництва і покращенні якості продукції гусівництва важливу роль відіграє селекційно-племінна робота, спрямована на удосконалення наявного генетичного масиву птиці й виведення на її основі високопродуктивних ліній та кросів. Успіх у створенні й поліпшенні нових селекційних форм гусей багато в чому залежить від точності обліку та оцінки селекційних ознак птиці, а також від методів відбору й підбору батьківських пар.
Структура племінного стада
У племінному заводі слід дотримуватися такої структури племінного стада гусей:
1. Селекційна група (племінне ядро гніздового парування, група вільного парування) – 10–12%.
У племінному ядрі відтворення проводиться тільки за гніздового парування. Основна мета гніздового парування гусей полягає у виявленні високопродуктивних генотипів, збільшенні їх кількості у кожній породі, лінії.
У птиці племінного ядра проводиться індивідуальний облік усіх селекціонованих ознак протягом усього періоду вирощування та використання з урахуванням походження, оцінки батьків, сибсів та напівсибсів за основними селекціонованими ознаками.
Гусей використовують кілька років, оскільки з кожним роком у них, на відміну від інших видів птиці, зростає продуктивність (табл.).
Таблиця. Рекомендована вікова структура племінного ядра для гусей важкого типу
| Рік використання гусей | Самці | Самки |
| Перший | 45 | 40 |
| Другий | 35 | 30 |
| Третій | 20 | 23 |
| Четвертий і старші | – | 7 |
Доля молодих самців у стаді становить не менше 45%. Після їх оцінки за показниками заплідненості яєць, живої маси та плодючості на другий рік залишають не більше 35% плідників. На третій рік використання залишають тільки вірогідних самців-поліпшувачів, частка яких у структурі стада не перевищує 20%.
Частка гусок першого року використання у племінному ядрі становить не менше 40%. За результатами їх оцінки за несучістю, відтворними якостями на другий та третій рік використання відбирають відповідно 30% та 23%. Поповнення племінного ядра за потреби проводиться також гусками зі стада групового спарювання, але не більше 15% від загального поголів’я в племінному ядрі.
Птиця групового спарювання необхідна для збереження генофонду певної породи, лінії. Завданням групи вільного парування є виявлення особин з високою живою масою, типовими екстер’єрними ознаками для певної генетичної групи, міцною конституцією, самців – з добре розвинутим статевим органом. Наявність такої групи дає можливість підтримувати генетичну різноманітність у породі, лінії, оскільки при вільному паруванні з’являються нові генотипи в результаті перекомбінації генів. Частина такої птиці використовується для відтворення поголів’я селекційної групи, більшість – для відтворення стада множника.
У селекційних гніздах гусей батьківської лінії оцінюють протягом 1 року, материнської – 2 років. Надалі птицю переводять у групу множника ліній або в прабатьківське стадо. У батьківському стаді гусей утримують протягом 4–5 років залежно від напрямку продуктивності.
2. Множник вихідних порід, ліній, прабатьківське стадо – 88–90%.
У стаді-множнику птицю вихідних порід, ліній утримують групами і проводять груповий облік продуктивності. Комплектують його птицею, яка походить від селекційної групи. Це стадо служить для відтворення батьківських форм. Його розмір визначається планом комплектування батьківських стад. Параметри живої маси, розвитку екстер’єру птиці при відборі у множник бажано витримувати в межах, близьких до вимог для селекційної групи.
Для гусей легких порід прийнята така вікова структура племінного ядра: першого року використання – 50%, другого року – 30%, третього та старші – 20%.
Якщо племзавод працює із дволінійним чи двопородним кросом, поголів’я гусей батьківської форми має становити 33%, материнської – 67%.
Напрями племінної роботи
Один з основних напрямів племінної роботи в гусівництві – підвищення м’ясної продуктивності, відтворних якостей, життєздатності птиці.
Велику увагу приділяють сполучуваності порід і ліній, які дозволяють отримувати при відгодівлі жирну печінку. Для підвищення м’ясних якостей гусей застосовують переважно міжпородні схрещування. Як материнські форми використовують китайських, кубанських, рейнських та італійських гусей, які вирізняються високою плодючістю, а як батьківські – гусей більш важких порід.
Для забезпечення 100%-ї точності обліку продуктивності й походження гусей рекомендується утримувати їх у секціях 2,0×3,0 м, в яких розміщують індивідуальні гнізда. Гнізда повинні бути легкодоступними для огляду, збирання яєць та очищення. Кількість гнізд – одне на одну гуску. Розмір гнізда, м: ширина 0,4, глибина 0,5, висота 0,5, висота поріжка 0,1. У кожній секції пташника-селекційника мають бути лази, через які птиця зможе вільно виходити в солярії. Площа солярію повинна бути не меншою від площі секції. Солярії огороджують сіткою, на всю довжину будівлі влаштовують купальні канавки з проточною водою.
Комплектування селекційних гнізд проводять за 1,5–2 місяці до початку племінного періоду, що дає можливість гусям звикнути один до одного. Краще це робити так: першими у гнізда розсаджують гусаків, а через 11 діб до них підсаджують гусок. Використання такого прийому забезпечує самцям домінуюче становище при формуванні стосунків у гнізді, що сприяє поліпшенню відтворних показників птиці.
При підборі різновікової птиці до молодих самців підсаджують переярих самок, що сприяє підвищенню заплідненості яєць на 4–6%, виводимості яєць на 3–4%, виводу молодняку на 5–8%. Для забезпечення заплідненості яєць на високому рівні гусок четвертого і п’ятого року рекомендується утримувати з гусаками першого-другого року використання.
Якщо в господарстві застосовують технологію штучного осіменіння, то гусок осіменяють спермою гусака, який закріплений за відповідними самками.
При селекції гусей особливу увагу приділяють тим ознакам, за якими спеціалізується порода, лінія. Особин батьківської лінії відбирають за швидкістю приросту живої маси (особливо в ранньому онтогенезі), м’ясними формами, показниками заплідненості яєць, збереженості молодняку і дорослої птиці, швидкістю зміни оперення, виходом і якістю перо-пухової сировини; материнської – за плодючістю (виходом гусенят від батьківської пари), особливу увагу приділяють несучості, виводимості яєць, а також за збереженістю молодняку та дорослої птиці, швидкістю зміни оперення, виходом і якістю перо-пухової сировини.
Птицю для гніздового утримання відбирають із кращих сімей, сімейств з урахуванням високих індивідуальних показників. До гусок підбирають неспоріднених гусаків. Від кращих плідників залишають для комплектування стада наступної генерації не більше трьох синів.
Для оцінки батьків за якістю нащадків від кожної гуски селекційних гнізд при внутрішньопородному спарюванні відводять не менше 8, а від гусака 32 гусенят. Оцінку плідників за якістю нащадків проводять за тими ж ознаками, що й спеціалізовану лінію.
Із птиці, що залишилася після відбору в селекційні гнізда, відбирають 15–20% в селекційну групу вільного парування та 25–30% – у стадо множника. У ці групи також входить птиця, відібрана в попередні 2–3 роки. При відтворенні наступної генерації відводять молодняк і від групи вільного парування, який потім в основному буде використаний для комплектування стада множника.
На одного дорослого самця, якого планується перевести в селекційне стадо, садять на вирощування 8 добових гусачків, на одну дорослу самку – 4 добових гусочки.
На випробування за несучістю протягом повного циклу ставлять не менше трьох дочок від однієї самки, оціненої за швидкістю приросту живої маси, м’ясними формами будови тіла.
Племінна робота з гусьми в репродукторних господарствах
У репродукторних господарствах для підтримання генетичного потенціалу гусей порід чи вихідних форм, широкого розмноження більш продуктивних особин проводять індивідуальний відбір птиці (методом масової селекції) за зовнішніми ознаками.
У зв’язку з тим, що племінні ресурси гусей в Україні представлені в основному породами, в більшості випадків господарства-репродуктори працюють за типом складного репродуктора, який поєднує функції репродукторів І та II порядку.
У репродукторному господарстві необхідно проводити роздільну інкубацію яєць кожної породи, батьківської форми, а при виводі молодняку для кожної групи слід розробити специфічний тип ідентифікації.
Структура стада гусей у племінному репродукторі така: прабатьківські форми – 25–30%, батьківські – 70–75%.
У прабатьківському та батьківському стадах гусей утримують протягом 4 років. Рекомендується така вікова структура стада гусей за сезонного їх використання: гуси першого року несучості – 30%, другого – 26%, третього –24%, четвертого і п’ятого (тільки самки) – 20%.
Схрещування порід, ліній гусей у прабатьківському та батьківському стадах проводять за схемою, рекомендованою племінним заводом.
Комплектуючи прабатьківське стадо, на 1 самку, яку планується перевести в доросле стадо, приймають на вирощування 3 добових гусочки, на 1 самця – 5 добових гусачків, у батьківському стаді – відповідно 2 гусочки і 4 гусачка.
Оцінка молодняку гусей
У господарствах-репродукторах молодняк гусей за період вирощування оцінюють двічі: в 9-тижневому віці (строк забою гусенят на м’ясо) та в 26-тижневому (вік остаточного відбору молодняку для комплектування дорослого стада).
У 9-тижневому віці у гусенят визначають стать, проводять індивідуальний відбір за живою масою, зовнішніми ознаками, які характеризують міцність конституції, типовість лінії, породи та загальний розвиток. Для подальшого вирощування залишають найкращі генотипи за живою масою, м’ясними формами будови тіла, станом оперення, без вад екстер’єру. У цьому віці залишають гусенят на 20–25% більше, ніж потрібно для заміни поголів’я дорослого стада.
У 26-тижневому віці відбирають кращий молодняк за живою масою, екстер’єром, станом оперення, типовими для породи іншими ознаками (колір оперення, наявність шишки на голові тощо). У самців обов’язково повинен бути добре розвинутий статевий орган.
Одна з біологічних особливостей гусей – прояв стійкої сімейної зграї при сумісному утриманні самців і самок. Тому встановлення гнізд чи комплектування груп племінних гусей проводять за 1,5–2 місяці до початку яйцекладки, що робить їх більш стійкими.
Облік господарсько-корисних ознак у дорослого поголів’я гусей проводиться на груповому рівні окремо по кожній породі, лінії. Після закінчення продуктивного періоду вибраковують гусок, у яких виявлено інстинкт насиджування, ослаблених та травмованих, гусаків з низькою статевою активністю.
Віктор Хвостик, канд. с.-г. наук
Інститут тваринництва НААН
журнал“Наше Птахівництво” липень, 2013 року
Усі авторські права на інформацію розміщену в журналі “Наше Птахівництво” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/magazines належать виключно видавничому дому АГП Медіа та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал “Наше Птахівництво”з гіперлінком https://agrotimes.ua/magazines. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому АГП Медіа.
Наше Птахівництво
