Вирощувати овочі вітчизняні фермери навчилися. На часі опанування технологій їх зберігання, які допоможуть подовжити період реалізації товарної продукції, зокрема картоплі.
Перед закладанням на зберігання картоплю доцільно обсушити на повітрі протягом 2–3 год. Обсушку можна проводити і в сховищах за допомогою посиленого вентилювання.
Обсушування свіжовикопаних бульб сприяє опробковінню шкірки, підвищує їх стійкість до механічних навантажень, гальмує розвиток збудників хвороб і полегшує відділення ґрунтових домішок. Обсушування можна проводити в тимчасових кагатах, обладнаних активним вентилюванням.
У Данії для обсушування бульб перед закладанням на тривале зберігання розроблена спеціальна конструкція кузова-контейнера з решітчастим днищем місткістю 14 т. У задню стінку вмонтовано вентилятор з обладнанням для підігріву повітря. Такі кузови-контейнери встановлюють біля сховища й підключають до електромережі. Підсушують бульби за витрати теплого повітря до 2 тис. м³/г на 1 т продукції протягом 6–18 год. Режим підсушування встановлюють відповідно до показників приладу, який реєструє вологість бульб у насипу на глибині 20–30 см. Обсушування в контейнерах-кузовах відбувається за 6–18 год залежно від вологості та забрудненості землею. Такі контейнери можна застосовувати й для обігріву бульб перед підготовкою їх до реалізації.
Обсушування бульб легше здійснити за контейнерної технології збирання, перевезення та зберігання, яка широко застосовується в Україні. У цьому разі бульби просушують протягом 10 днів під навісами чи у сховищі. Процес обсушки можна пришвидшити, використовуючи модульні контейнери.
У разі надходження від комбайна сильно забрудненого вороху, необхідною операцією стає їх відділення за допомогою спеціальних механізмів, наприклад, дискового пересувного ворохоочисника, який відділяє дрібні бульби, ґрунтові та рослинні домішки. Його застосовують у складі картоплесортувальних пунктів або в лінії завантажування сховищ за прямоточної технології «поле — сховище», якщо сховище типу засік обладнано активною вентиляцією.
Особливості зберігання в картоплесховищах
Температурний режим
Під час зберігання виділяють кілька періодів: лікувальний, післязбиральний, період зниження температури, зимовий (основний) і весняний (після початку проростання бульб).
Лікувальний період починається одразу після збирання й може тривати від 4–5 діб до 2–3 тижнів залежно від ступеня визрівання та механічних пошкоджень бульб. Для достиглих здорових бульб із міцною шкіркою, слабо пошкоджених під час збирання, сортування та транспортування, тривалість цього періоду мінімальна — достатньо лише підсушити картоплю. Для недостиглих бульб із незміцнілою шкіркою та значними механічними пошкодженнями тривалість лікувального періоду максимальна, тобто за температури +11…+13 °С може досягати 20 днів. Цей період можна скоротити до 8–10 днів, однак для цього необхідно підвищити температуру до +18…+19 °С за 85–95%-й відносній вологості повітря, але це небезпечно через вірогідність інтенсивного розвитку хвороб.
Під час лікувального періоду проводять вентилювання з таким розрахунком, щоб швидкість повітря в міжбульбовому просторі становила 0,12–0,5 м/с, що відповідає 50–250 м³/(т/год).
Оптимальний режим лікувального періоду сприяє загоюванню ран, утворенню пробкового шару на пораненнях, достиганню бульб і підготовці їх до тривалого зберігання. У місцях механічних пошкоджень відкладається суберин й утворюється ранова перидерма, яка запобігає проникненню в бульбу збудників хвороб. Водночас у шкірці синтезуються фунгітоксичні речовини, які пригнічують розвиток збудників грибних хвороб. Уміст цукрів у бульбах скорочується й зростає кількість крохмалю, шкірка стає міцнішою.
Різні сорти потребують диференційованого підходу до встановлення оптимального температурного режиму під час лікувального періоду, а тому нові сорти слід завжди вивчати на предмет утворення суберину в лікувальний період.
Після закінчення лікувального періоду настає плавний перехід до періоду зниження температури, тобто поступового охолодження бульб, який може тривати 2–3 тижні, а то й більше. За цей час необхідно знизити температуру з +15…+18 до +3…+5 °С.
Якщо бульби мають невеликі механічні пошкодження, то температуру можна знижувати не більше ніж на 0,5 °С на добу. Середній темп охолодження картоплі менше ніж на 0,25 °С на добу є неприйнятним, оскільки тривалість охолодження буде розтягнута в часі, що загрожує розвитком хвороб і підвищеними втратами. За вмісту в партії картоплі підвищеної кількості дуже травмованих бульб щодобову швидкість зниження температури в насипу можна підвищити до 1 °С. Зміна температури понад 1 °С на добу може призвести до потемніння особливо пошкодженої м’якоті.
Тривалість періоду зниження температури залежить не тільки від характеру механічних пошкоджень бульб, а й від сорту. Сорти з більш коротким періодом спокою повинні швидше проходити цей період, тобто менше зберігатися після збирання за високої температури та перейти в умови зимового періоду зберігання.
Після досягнення оптимальної температури зберігання +3…+5 °С, за якої гальмуються біохімічні та фізіологічні процеси в бульбах, починається основний (зимовий) період зберігання картоплі. У цей час бульби перебувають у стані глибокого спокою. Цей період і стан продовжуються до початку проростання бульб, тобто до весни. Як у період зниження температури, так і в основний період необхідно суворо дотримуватися підтримання тих температурно-вологісних умов, які необхідні в цей період. У разі відхилення температури від оптимальної в той чи інший бік бульби страждають як в попередній, так і основний періоди. Якщо в попередній період дати низьку температуру, бульби захворюють від ненормальних для них умов, з’являться фізіологічні розлади; якщо в основний період дати високу температуру, то бульби швидше проростатимуть і хворітимуть — основний період збереження зменшиться.
Під час основного періоду зберігання, хоча й повільно, відбуваються ростові процеси — у бруньках бульб проходить підготовчий період до їх пробудження. Із початком пробудження точок росту підвищується інтенсивність дихання, активізуються біохімічні процеси, бульби переходять у стан готовності до проростання. Затримати проростання у цей період можна лише шляхом утримання оптимальної температури зберігання й навіть зниження її до +1…+2 °С, тобто у цей час розпочинається весняний період зберігання бульб.
Якщо картопля зберігається у сховищах із примусовою чи активною вентиляцією, то її слід перевантажити в холодильні камери, оскільки тільки в них можна весною підтримувати температуру в межах +1…+2 °С. Перед реалізацією такі бульби слід обігріти, щоб усунути солодкий смак, якщо він з’явився.
У разі неможливості перевантажити картоплю з неохолоджувальних сховищ у штучно охолоджувальні, вживають заходи для запобігання її проростання. Для цього застосовують продуценти етилену, такі як гідрел, обробка яким не послаблює стійкості бульб до фітопатогенних мікроорганізмів, але затримує проростання майже до кінця червня.
Вологість повітря
Великий вплив на збереженість картоплі має відносна вологість повітря. Оптимальною відносною вологістю повітря під час зберігання картоплі є 90–95%. Підвищена вологість повітря за підвищеної температури зберігання стимулює утворення патогенів, але за низької температури зберігання та високої вологості це явище не спостерігається. Висока вологість повітря, особливо понад 95%, призводить до утворення вологи на поверхні бульб, тобто до відпотівання, навіть за незначного зниження температури зберігання, що спричиняє розвиток хвороб і збільшення абсолютних втрат. А за низької відносної вологості повітря бульби починають в’янути й уражуватися хворобами.
Вологість повітря в сховищі має бути настільки високою, щоб бульби були тургорними, і настільки низькою, щоб обладнання, стіни, стеля були сухими та виключалася можливість конденсації вологи й зволоження бульб, які зберігаються.
Сухе повітря (85% і нижче) підвищує випарювання води з поверхні бульб, втрати ними тургору, що погіршує продовольчі якості картоплі.
Газовий склад середовища
На збереженість картоплі значний вплив має газовий склад середовища в міжбульбових просторах насипу. Звичайно таке середовище є однорідною сумішшю деяких газів із водяним паром, кількість якого в суміші залежить від температури та стану пари. Гази, що входять у суміш, утворюють сухе повітря, яке є переважно сумішшю азоту (78,1%) і кисню (20,9%). Майже 1% припадає на аргон, вуглекислий газ, водень, гелій, неон, озон, криптон і ксенон.
Під час зберігання картоплі склад повітря в міжбульбових просторах змінюється. Внаслідок дихання бульб кількість кисню зменшується, а вуглекислого газу та водяного пару збільшується. У насипу бульб можуть проходити процеси гниття, у результаті цього виділяється аміак і сірководень, а також підвищується температура, що сприяє підвищенню інтенсивності дихання бульб, більше витрачається кисню та виділяються вуглекислоти.
Підвищений уміст вуглекислоти пригнічує проростання картоплі й водночас сприяє збільшенню кількості хворих бульб. Негативний вплив на лежкість картоплі підвищеного вмісту вуглекислого газу посилюється й за зниження температури зберігання.
Оптимальним у повітрі під час зберігання картоплі вміст кисню в межах становить 16–18% і вуглекислого газу — не вище за 2–3%. Такий газовий режим підтримується за рахунок вентилювання насипу картоплі.
Зберігання в контейнерах
На плодоовочевих базах України основним способом зберігання картоплі є контейнерний. Головна перевага заготівлі, транспортування та зберігання цього способу полягає в тому, що цей найпрогресивніший індустріальний спосіб забезпечує не тільки комплексну механізацію та значне підвищення продуктивності праці, а й збереженість продукції завдяки суттєвому зменшенню механічних пошкоджень під час вантажно-розвантажувальних робіт і перевезення. За контейнерного способу заготівлі, перевезення та зберігання всі працемісткі процеси механізовано. Бульби, які завантажено після збирання та сортування на місці виробництва в контейнери, до кінця зберігання більше не зазнають жодних перевантажень, тоді як за доставки картоплі навалом у результаті багаторазових перевезень бульби піддаються механічним пошкодженням і в результаті швидше уражуються грибами (із роду фузаріум) і бактеріями.
У разі зберігання картоплі в контейнерах, укладених у сховищі в штабелі, є можливість зручного нагляду за ним.
Картопля в контейнерах у сховищі з примусовою вентиляцією зберігається краще, ніж у засіці з активним вентилюванням (див. таблицю).
Отже, протягом шести місяців зберігання вихід стандартної продукції, що зберігалась у контейнерах, на 3,2% вище, ніж та, що зберігалась у засіках — спостерігалися менші втрати від загнивання та убутку маси.
Таблиця. Збереженість картоплі залежно від способу зберігання
|
Спосіб зберігання |
Якість у кінці зберігання, % |
|||
|
стандарт |
нестандарт |
брак |
убуток маси |
|
|
Контейнери |
88,3 |
2,2 |
3,2 |
6,3 |
|
Засіки з активною вентиляцією |
85,1 |
2,5 |
4,8 |
7,6 |
Затрати праці та витрати на заробітну плату робітникам у разі завозу та зберігання картоплі в контейнерах є, приблизно, удвічі меншими, ніж, коли завозять навалом і зберігають у засіках немеханізованого сховища, і на 30% меншими, ніж у бункерному сховищі, що повністю устатковане механізованими транспортерами.
У разі зберігання картоплі в контейнерах у сховищі за допомогою автокари контейнери швидко подаються до сортувально-калібрувальної лінії, де відбувається також і розфасовка перебраної картоплі. Ця операція також дозволяє вдвічі підвищити продуктивність праці робочих на товарній обробці картоплі.
За контейнерної технології на картоплесортувальному пункті в господарстві продовольчу партію картоплі засипають у контейнери в процесі її післязбиральної обробки. Усі подальші операції доставки картоплі споживачам, незалежно від виду заготівлі та використаних транспортних засобів, здійснюють без перевалок бульб у тих самих контейнерах. До того ж механічні пошкодження можуть утворюватися за таких операцій:
Контейнерна технологія дозволяє зменшити кількість перевалок до трьох, тоді як за навальної технології таких перевалок буває як мінімум вісім. Зменшення кількості перевалок картоплі істотно знижує пошкодження бульб.
Зберігання картоплі в контейнерах вимагає додаткових капіталовкладень як на плодоовочевих базах, так і в господарствах, де вирощують картоплю. Господарствам для контейнерної технології треба мати картоплесортувальні пункти, засоби механізації для навантаження автотранспорту контейнерами з картоплею. На плодоовочевих базах необхідно мати засоби механізації для розвантаження контейнерів і установки їх у штабелі в картоплесховищі. Для перевезення картоплі в міста з господарств необхідна більша кількість автотранспорту, оскільки перевезення навальним способом є більш економним (продукції в машину завантажується більше), ніж контейнерне. Такої матеріально-технічної бази немає в більшості господарств України, тому на плодобази в більшості випадків картоплю доставляють навалом.
За навальної доставки після комбайнів картоплю продовольчої фракції, виділену на картоплесортувальному пункті, завантажують у бункер-накопичувач, звідки перевантажують у транспортні засоби. Якщо немає в господарстві картоплесортувального пункту, то після перебирання картоплі в полі її корзинами завантажують у машини та відправляють до місць зберігання.
Біля складів картоплю з машин вивантажують вилами в контейнери, чим наносять їй безліч механічних пошкоджень, а після цього автокарами завозять у сховище та штабелюють. Така половинчаста контейнерна технологія зберігання картоплі не призводить до її поліпшення, а навпаки.
Зберігання в кагатах і траншеях
За відсутності стаціонарних сховищ і там, де підґрунтові води близько підходять до поверхні ґрунту (2 м і вище), картоплю можна до весни зберігати в кагатах.
Кагати — тимчасові сховища, які не потребують для устрою великих капітальних затрат. Їх роблять для зберігання картоплі протягом одного сезону (рис. 1).
Рис. 1. Схема кагату для зберігання картоплі: 1 — припливно-вентиляційний канал; 2 — картопля; 3 — кагатний термометр; 4 — солома; 5 — початковий шар земляного укриття; 6 — земляне укриття; 7 — обвідна канава
Залежно від глибини залягання ґрунтових вод кагат роблять наземним або з котлованом глибиною 0,2–0,3 м, завширшки залежно від кліматичної зони: на півночі до 2 м, на півдні — не ширшим за 1–1,2 м, завдовжки 10 м. Такі самі розміри й за будівництва наземних кагатів (рис. 2).
Переваги кагатів із котлованами в тому, що в них більше вміщується картоплі, ліпше підтримується температура, яка встановилася, оскільки вони менше піддаються коливанням температури зовнішнього повітря, ніж кагати наземні.
Рис. 2. Устрій вентиляції в кагатах
Під кагати з котлованами і без них риють по центральній осі вентиляційний канал завширшки й завглибшки 20–25 см, який виходить за межі котловану й по довжині на 25–30 см перевищує величину укриття в торцевій частині кагату. Частину каналу, яка виходить за межі кагату, щільно закривають дошками, щоб у котлован і канал не потрапляла земля. Вентиляційний канал закривають дерев’яними решітчастими секціями довжиною 1,5 м, шириною 0,5 м. Секція складається з планок шириною 2–3 см і проміжків між ними 2–2,5 см. Під час укладання секцій на канал утворюється суцільна вентиляційна решітка. Мірою завантаження кагату картоплею секції поступово добавляють, на них ставлять вентиляційні витяжні труби перетином 25 × 30 см, решітчасті в товщі картоплі, висотою 2–2,5 м, які у верхній частині мають двосхилий дах для запобігання затікання в них дощової води чи забивання снігу. Крім того, особливо з північного боку ставлять дерев’яні трубки з внутрішнім діаметром 3 × 3 см для кагатних термометрів. Ці трубки також повинні мати отвори в тій частині, що знаходиться в масі картоплі. Показник термометра — основний об’єктивний показник збереженості картоплі.
Залежно від кліматичних умов зони товщина укриття кагатів міняється. На півдні їх укривають соломою шаром 10–15 см і таким самим шаром землі, а потім мірою зниження температури в кагатах додають земляне укриття до 30–40 см. На півночі спочатку кладуть шар соломи завтовшки 25–30 см, зверху якої укривають землею шаром 15–20 см, а потім поступово земляне укриття збільшують до 0,5–0,6 м.
У разі необхідності взимку кагати укривають додатково теплоізоляційним матеріалом (солома, тирса, торф тощо) або снігом. Вентилювання кагатів здійснюється шляхом відкривання проточних і витяжних каналів. Коли встановиться необхідна температура, усі канали закривають соломою.
Для пришвидшення охолодження картоплі в кагатах застосовують активне вентилювання за допомогою пересувних вентиляторів. Для цього на вентилятор одягають брезентовий рукав, який вставляють у повітряний проточний канал кагату. Другий кінець цього каналу щільно закривають. Повітря через брезентовий рукав нагнітають у вентиляційний канал кагату, воно проходить через шар картоплі, охолоджує її й виходить через витяжні труби зовні.
Є типові проекти постійних кагатних майданчиків для зберігання картоплі в кагатах з активним вентилюванням. На кагатних майданчиках роблять 1–2 вентиляторні, в яких встановлюють міцні осьові вентилятори. Від вентиляторних ідуть центральні магістральні повітряні канали, обкладені цеглою або бетонними плитами. Від магістральних каналів відходять бокові повітряні канали, на яких і розміщають кагати. Бокові розподільчі канали відділяються від магістральних спеціальними засувками для перекривання повітря, якщо воно не потрібно для того чи іншого кагату.
Для підтримання статичного тиску магістральний і розподільчий канали в кінці звужуються на третину порівняно з початковим перетином.
Укривають кагати на кагатних майданчиках, як і звичайні кагати з припливно-витяжною вентиляцією, солом’яними тюками та поліетиленовою плівкою. Температуру в кагатах міряють щоденно й записують у журнал спостережень. Навколо кожного кагату будь-якої конструкції роблять водовідвідні канали.
Доступним і надійним способом є зберігання картоплі в мілких траншеях. Траншеї будують у місцях глибокого залягання ґрунтових вод. Будова мілких траншей проста (рис. 3). Викопують котлован завглибшки 0,5 м і завширшки 1,5 м на півночі, на півдні України завширшки — 1,0 м, необмеженої довжини, але через кожні 10 м залишають земляні перемички метрової довжини. Для риття траншей застосовують механізми. Стінки траншеї зачищають, а дно вирівнюють лопатами вручну. У підготовлений котлован засипають бульби картоплі шаром 0,4 м й укривають зверху безпосередньо землею на 20–30 см.
Коли температура в траншеї знизиться до +5…+6 оС, траншею остаточно вкривають землею: на півночі товщиною до 1 м, а на півдні — 0,5–0,7 м. Товщину укриття регулюють залежно від кліматичних зон. Як тільки земля промерзне на необхідну глибину, поверх неї роблять додаткове укриття завтовшки 30–50 см із соломи, полови, листя, взагалі будь-якого теплоізоляційного матеріалу, крім гною. Додаткове укриття повинно взимку захищати картоплю від підмерзання, а восени — від розмерзання верхньої частини земляного укриття та підвищення температури в траншеї.
Рис. 3. Мілка траншея: 1 — картопля; 2 — попереднє земляне укриття; 3 — остаточне земляне укриття; 4 — додаткове укриття теплоізоляційними матеріалами: соломою, половою, тирсою, листям тощо
Укриття з боків повинно заходити за край траншеї на відстань, яка дорівнює висоті укриття за гребнем або трохи більше, щоб картопля не підмерзала з боків траншеї. Як попереднє, так і остаточне укриття роблять півколом для стікання води.
Під час закладання картоплі в траншеї в середину кожної 10-метрової секції встановлюють дерев’яні трубки для кагатних термометрів. Трубки, які перебувають у масі картоплі, мають отвори.
Збереженість картоплі в мілких траншеях є високою. Собівартість зберігання в тимчасових сховищах за відсутності стаціонарних значно нижча за постійні, а збереженість до весни є високою.
Облаштування земляного погреба
У селах картоплю зберігають у погребах, які мають бути обладнані надійною припливно-витяжною вентиляцією, а також захистом бульб від переохолодження та високої температури. Треба пам’ятати, що взимку температура в погребі повинна бути в межах +3…+5 °С, тобто дорівнювати оптимальній температурі зберігання картоплі, а відносна вологість повітря — у межах 85–95%.
Земляний погріб (рис. 4) треба будувати в тих місцях, де глибоко залягають ґрунтові води й не буде підтоплення.
У землі копають котлован, розміри якого залежать від кількості продукції, що там зберігатиметься. Якщо ґрунт сухий, то стіни погреба чи підвалу роблять із цегли, бутового каменю, бутобетону, залізобетону, а якщо навколишній ґрунт може зволожуватися, то стіни роблять тільки з монолітного бетону або залізобетону. Перекриття треба також робити в усіх випадках із монолітного бетону або залізобетону.
Стіни та перекриття повинні мати добру зовнішню гідро- та теплоізоляцію. Найліпшим матеріалом для зовнішнього утеплення є пінопласт. Для зовнішньої гідроізоляції за мало зволожених ґрунтах достатньо подвійного обмазування стін гарячим бітумом, якщо ґрунти сильно зволожені, доцільно зробити гідроізоляцію руберойдом або поліетиленовою плівкою.
Рис. 4. Земляний погріб:
1 — вентиляційний повітропровід; 2 — котлован; 3 — ємність для закладання картоплі; 4 — полиці для розміщення різних продуктів; 5 — підлога; 6 — термометр; 7 — витяжний повітропровід; 8 — припливний повітропровід
Долівка погреба або підвалу має забезпечувати надійне зберігання картоплі. Вона повинна бути завжди сухою. На сухих ґрунтах на піщану підстилку кладуть щебінь, биту цеглу, гравій тощо, а на зволожених — спочатку насипають шар із жирної глини, або щебня, просякнутого бітумом, щоб запобігти підняттю капілярної вологи. На підготовлену основу вкладають монолітний бетон або залізобетон і затирають шви.
Погріб або підвал повинні мати гарну вентиляцію, яка була б достатньою для видалення надлишкової вологи та підтримання належних температурно-вологісних умов зберігання таким чином, щоб ніколи не з’являвся конденсат на стелі та стінах. Із цією метою обладнують припливну та витяжну вентиляцію. Труба для припливної вентиляції повинна нижнім кінцем на 0,5 м бути вище долівки, а верхнім кінцем на 0,5–0,8 м вище рівня землі. Витяжна труба повинна починатися зі стелі й зовні бути вищою за припливну на 2–3 м. Чим більша різниця між рівнями отворів припливної та витяжної труб, тим швидше відбуватиметься обмін повітрям у погребі. Припливна та витяжна труби мають бути обладнанні дефлекторами або шиберами для потоку повітря
Міні-сховище в умовах міста
Багато людей заготовляють картоплю восени й зберігають її взимку на засклених балконах або лоджіях. Один із варіантів маленького сховища на балконах, в якому можна зберігати продукти, показано на рис. 5.
Рис. 5. Схема сховища, влаштованого на балконі міської квартири:
1 — камера; 2 — припливна труба; 3 — зовнішня обшивка з оцинкованого заліза; 4 — утеплювач; 5 — замок; 6 — банки з консервацією; 7 — коренеплоди; 8 — картопля в сітках у нижній частині камери; 9 — капуста; 10 — витяжна труба; 11 — внутрішнє оздоблення камери (різні матеріали); 12 — термометр; 13 — сині лампи-обігрівачі
Камера сховища повинна займати таке місце на балконі, щоб не затуляти вікно. Її можна обладнати як на відкритих, так і закритих балконах. У разі будівництва на відкритих балконах камеру треба ізолювати від зовнішньої вологи. Для утеплення застосовують пінопласт завтовшки 10–15 см. У середині камеру облицьовують органопластиком, дерев’яною чи пластмасовою вагонкою, деревно-стружковими плитами, які не бояться вологи. Для підтримання температури внизу посередині по обидва боки камери встановлюють захищені від ударів дві сині лампочки по 40–60 Вт, а в торцевій стіні роблять отвір і вставляють до дна дерев’яну трубку, решітчасту знизу, в яку поміщають термометр. Отвір трубки зверху ізолюють від проникнення холоду. У протилежних боках камери встановлюють до підлоги припливну трубку, а у верхній кришці — витяжну, взимку їх утеплюють. Камера обладнується полицями. Для ліпшої експлуатації камери в середині роблять полиці, на яких розміщують різні продукти. Картоплю бажано розміщати внизу, консервацію на верхній полиці, а середину заповнити іншими овочами.
Взимку треба постійно слідкувати за температурою в камері й не допускати її зниження за +2 °С і підвищення — вище за +5°С.
Можна у квартирі чи на утепленому балконі влаштувати маленьке картоплесховище (рис. 6), яке є тумбочкою.
Рис. 6. Тумбочка для зберігання картоплі у квартирі
Бульби завантажують через верхню кришку, а беруть із-під нижньої, до якої під кутом прикріплено відбивальну дошку. Коли кришка трохи відчинена, дошка притримує бульби, щоб не висипалися. Нижній шар бульб висипатиметься, а верхній поповнюватиметься, і картопля постійно оновлюється. Кришку до корпусу закріплюють петлями.
Додержуючись вище наведених правил, можна до нового врожаю зберегти картоплю з мінімальними витратами.
В умовах зберігання картоплі в стаціонарних капітальних сховищах без штучного охолодження бульби треба в кінці березня – початку квітня перевантажити у сховища з регульованими температурно-вологісними умовами й таким чином зберегти до нового врожаю.
Віктор Колтунов, д-р с.-г. наук, професор, академік Академії технологічних наук України
Київський національний торговельно-економічний університет
Плантатор
