Створення господарством власної зрошувальної системи може стати адекватною відповіддю на посушливі умови, що складаються в Україні впродовж останніх років.
Фермерське господарство «Аделаїда» знане в Україні як виробник високоякісної товарної та насіннєвої картоплі. Його угіддя розташовано у двох різних ґрунтово-кліматичних зонах — на Півдні, у Голо-Пристанському районі Херсонської області, та на Поліссі — у Новоград-Волинському районі Житомирської області. На землях південного підрозділу збереглася створена ще у радянські роки зрошувальна система. У господарстві її не лише вдало експлуатують, а й оновлюють, хоч ще й досі використовують старенькі фронтальні ДДА-100, але вже придбали сучасну радіальну дощувальну машину (виробництва США), у планах — придбання ще кількох. Систему лоткової подачі води почали замінювати на напірні трубопроводи. Досвід і проблеми, з якими стикаються фахівці «Аделаїди», є типовими й будуть цікавими для господарств, що прагнуть уберегти вирощене від посухи та планують відновити або навіть і створити власну систему поливу.
Урожайність і затрати
Площа південного підрозділу — 3 тис. га. Картоплі господарство вирощує 300 га (приблизно 10% площі сівозміни), решта культур — зернові (озима пшениця — 50%) й олійні (соняшник, ріпак, гірчиця — 30%), пари займають 10% угідь.
Картоплю без зрошення важко виростити навіть у зонах із достатньою кількістю опадів — нестача вологи в потрібний час може вартувати цілого врожаю. Що вже казати про посушливий південний регіон! Проте мають значення ще й ґрунти: ті, що на них господарюють в «Аделаїді», — піщані, і навіть якщо погода буде сприятливою й випадуть дощі, земля все рівно не втримає вологу.
В «Аделаїді» систему зрошення експлуатують із максимальною ефективністю. У періоди, коли картопля не потребує поливу, поливають зернові й олійні культури: така стратегія дає гарантію отримати врожай у разі посухи. У посушливий рік максимальна врожайність пшениці на богарі — 12 ц/га, натомість застосування двох поливів (осіннього вологозарядного та весняного) дає змогу отримати 30–40 ц/га. Таку саму схему зрошення застосовують і для озимого ріпаку, урожайність якого в господарстві гарантовано сягає 20 ц/га. Соняшник за потреби поливають двічі — під час цвітіння та наливу насіння.
Добрий результат дає вирощування пшениці після картоплі. Для таких посівів полив не застосовують взагалі, і пшениця там гарантовано дає 25–30 ц/га.
Картоплю вирощують за німецько-голландською технологією. Сорти використовують іноземні, підбирають їх так, щоб утворився конвеєр — від молодої ранньої до більш пізньої.
Поливи значно здорожують вирощування: картопля потребує 10 поливів протягом вегетації (один раз на 4 дні), а собівартість одного — 600–650 грн/га. Зрошення провокує розвиток хвороб, тому хімічні обробки є більш інтенсивними та проводять їх частіше — це також збільшує витрати. Загалом у південному підрозділі господарства собівартість вирощування картоплі на зрошенні становить приблизно 2,2 грн/кг, тоді як підрозділу на Житомирщині вирощування 1 кг стає в 1,2 грн/кг.
Працівники
Картопля, особливо рання, — продукція трудомістка. Садіння та догляд за полями повністю механізовано, а от збирання молода картопля потребує лише ручного, тому штат сезонних робітників великий: щоб зібрати врожай із 300 га, потрібно 150 робітників. Населення околишніх сіл традиційно вирощує свою ранню картоплю (у фермерських та присадибних господарствах площа під нею в одній лише Чулаківці — 1,5 тис. га), тому в сезон дуже важко знайти вільні руки. Виручають приїжджі із інших областей України. Сезон збирання триває понад 80 днів, робітників оселяють у гуртожитку.
Поливна техніка
Свого часу в «Аделаїді» застосовували радіальні дощувальні машини українського виробництва, але відмовилися від цього, оскільки ці машини потребували високого тиску води (до 5 атмосфер), що, своєю чергою, потребувало високих затрат електричної енергії для живлення насосів. Фронтальні дощувальні машини (ДДА-100), що їх сьогодні використовують у господарстві, хоч і споживають менше енергоресурсів, проте є доволі затратними в експлуатації (ДДА-100 працюють на дизельному паливі). До того ж, механізатори, які вже звикли до кондиціонерів у кабінах сучасних тракторів і комбайнів, неохоче ідуть на них працювати.
Імпортні радіальні дощувальні машини споживають значно менше енергії й не потребують високого тиску води. Їх рухають електричні двигуни (на противагу гідравлічним насосам у старій вітчизняній радіальній машині); воду й електроенергію подають заглиблені в ґрунт трубопроводи та електрокабелі, керування здійснює спеціальний автомат. Один оператор може обслуговувати до 10-ти машин. За потреби таку машину може контролювати навіть агроном — процес зрошення повністю автоматизовано, і все, що потрібно, — задати той чи інший режим. Сучасні вітчизняні радіальні дощувальні машини за своїми показниками багато в чому наблизилися до імпортних зразків — мають автоматичне керування, електричну тягу тощо. Проте сучасні українські аналоги радіальних машин мають таку саму, а подекуди навіть і вищу вартість, ніж іноземна техніка.
Недоліком усіх радіальних машин є «кути», які вони залишають неполитими. У всьому світі фермери або дообладнують машини такого типу подовжувачами, які «розкриваються» у потрібний момент і вносять воду на ділянках поля, що виступають за радіус, або ставлять на «кутах» дощувальні машини з малим радіусом покриття. Треба зазначити, що вартість подовжувачів є спільномірною вартості самої дощувальної машини.
Слід також мати на увазі, що будь-яка дощувальна машина потребує інфраструктури — свердловин або трубопроводів (лотків), супутньої техніки (канавокопачів, бульдозерів). Якщо потрібна свердловина, то господарству треба оформити ліцензію на користування підземними надрами (цю вимогу запроваджено з 2012 року). Окрім великих затрат цей процес ще й обтяжено бюрократичною тяганиною. Наприклад, щоб запустити нове зрошення на площі 120 га, господарство має вкласти до 2 млн грн, ще 1 млн грн коштуватиме проектна документація, дозволи та ліцензії.
Крапельне зрошення
Суми, яких потребує дощування, є непідйомними для невеликих фермерів, і саме це є причиною широкого застосування на Херсонщині крапельного зрошення — його можна змонтувати на невеликій площі, і затрати будуть спільномірними. Однак у ФГ «Аделаїда» крапельне зрошення не застосовують. Чому? Ось як про це розповідає керуючий директор Геннадій Шацило: «Експлуатація крапельного зрошення на великих площах потребує значно більших затрат, ніж за дощування. Також значно збільшується частка ручної праці (монтаж і демонтаж стрічки). Проте головний недолік — засолення ґрунту. Упродовж 5 років на крапельному поливі в нас було 30 га — ми там вирощували овочі борщового набору: моркву, цибулю, буряк. І практика показала, що наш тип ґрунтів (супіщані третього класу) для цього не підходить — розподіл поживних речовин відбувається лише поряд із трубкою, тому внесені шляхом фертигації добрива дуже засолюють ґрунт: на полях з’являються навіть добре помітні білі смуги. У подальшому така площа ставала взагалі непридатною для вирощування будь-яких сільгоспкультур. Від інтенсивного дощування ґрунти також засолюються, але значно меншою мірою й рівномірно, тому такому засоленню легше зарадити: на свої поля ми постійно вносимо гіпс».
Перспективи галузі
Створити повноцінну систему зрошення силами одного господарства — практично утопічний намір. Найперше потрібно обліковувати водні ресурси, а саме «звідки приходитиме вода?». Якщо поряд є річки чи ставки — добре. Із підземних джерел держава брати не дозволить — на ґрунтах, що є важко проникними для води, це виснажуватиме підземні ресурси. На лівобережжі Херсонської області, знаходиться велике родовище підземних вод. У комплексі з піщаними ґрунтами, які легко фільтрують воду, це дозволяє створювати промислові свердловини. Окрім складностей з отриманням дозволу та небезпеки для довкілля свердловина є ще й невигідною економічно — така вода набагато дорожча.
Державна система зрошення, що її свого часу в нас було побудовано, потребує відновлення. Однак, як можна відновлювати зрошення, якщо не вирішено питання землі? Такі роботи стануть можливими тоді, коли буде запроваджено довготривалу, хоча б на 20 років, оренду сільгоспугідь. Нині максимальний термін оренди — 5 років. Як захистити права тих, хто відновлюватиме ці системи? Хто буде їх власником? Це цілий комплекс запитань, відповідей на які немає.
Реально відновити зрошувальну систему здатен лише той, хто працює на землі, тобто внутрішній інвестор. Залучення зовнішнього інвестора може призвести до підвищення вартості води, і відповідно, — до підвищення вартості сільгосппродукції, а також до потрапляння стратегічної галузі економіки України в залежність до іноземців — що загрожує нашій національній безпеці.
Леся Каделя
журнал “The Ukrainian Farmer” липень, 2013 року
Усі авторські права на інформацію розміщену в журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/magazines належать виключно видавничому дому АГП Медіа та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал “The Ukrainian Farmer” з гіперлінком https://agrotimes.ua/magazines . Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому “АГП Медіа” .
The Ukrainian Farmer
