Скільки б досвіду фермер не мав, новий сезон — це завжди виклик. Господарі таврійських степів, на екскурсії до яких возять іноземних овочевих гуру, також не почуваються убезпеченими від ринкових перепетій. Кожен із них шукає власні стратегії вирішення нагальних проблем.
ФГ «Акант»
Фаховий агроном Віктор Помазнюк після закінчення навчання в Сімферопольському аграрному університеті твердо знав, що не хоче працювати на колгосп. Вітри перебудови підштовхували його подумати про власну справу, тим більше що набутий фах агронома і невеличка присадибна ділянка дозволяли спробувати свої сили у фермерстві. Спочатку мріяв виростити сад. Проте кошти на його закладання потрібні чималі, а їх у молодого спеціаліста не було. Тож обрав овочівництво — хоч і важкувато, проте жива копійка швидше з’являється.
Почав із 2 соток. Вирощував та експериментував фактично з усім. Перший досвід роботи з найманим персоналом отримав нестандартно: сусіди-п’янички любили не лише добряче хильнути, а й поспостерігати за роботою працьовитого фермера на грядках. Відомо, що дивитися на вогонь, воду та чужу роботу можна вічно, проте рано чи пізно це набридає і потрібно заробляти на життя. Тож вони запропонували Вікторові, що наглянуть за городом, а він нехай їде на базар і вторгує якусь копійку. Сторгувалися про оплату своєї роботи і за кілька днів її закинули — втомлювала і набридала. Саме цей випадок спонукав Помазнюка задуматися про потребу наймати працівників і нарощувати виробничі потужності.
Нині у ФГ «Акант» працює 1000 осіб. Вони обробляють і вирощують на 1000 га огірки й томати, за обсягами виробництва цибулі господарство є лідером ринку.
— Добре пам’ятаю, як у 2000 році мені на очі потрапив рекламний проспект, на якому американський фермер красувався на тлі цибуляного поля. Це було напрочуд красиво — смарагдовий килим і щаслива людина, — згадує Віктор Помазнюк.
В Україні цибулю тоді вирощували лише корейці, які традиційно на ній спеціалізуються. У райдужне майбутнє українського цибуляного ринку ніхто особливо не вірив. Та й технології вирощування були мало відомими, особливості проблем із культурою не вивчені, не передбачувані. Під інноваційну тоді цибулю Помазнюк відвів спочатку 30 соток, згодом і півгектара і потроху здолав цибуляний Еверест.
— Проблеми з цибуляним сегментом тривають два роки: високий врожай 2011 року спровокував шалене перевиробництво, 2012 року — знову перевиробництво, гадаю, що і 2013 не особливо від попередніх років відрізнятиметься. При цьому наше підприємство 2011 рік закінчило відмінно. У 2012 році ми трошки недопрацювали: у сховищі залишилася частина цибулі, яку ми зараз продаємо за півціни. Проте і вона для нас не збиткова. Гадаю, що в цьому нам допомогла правильно розроблена стратегія: вирішили, що будемо обирати не низькоконкурентний сегмент, а зосередимося на якості продукції, — говорить директор ФГ «Акант».
Цибуляний сегмент чутливий не лише до цінової політики і виробленого за сезон обсягу валового продукту, а й до споживчої думки, яка зазвичай і диктує цибуляну моду.
— З якоїсь причини наші споживачі вирішили, що гарна цибуля має бути лише коричневою, тоді вона тривалий час зберігатиметься. Якщо ж у цибулі лушпиння світле, спрацьовує стереотип, що вона не лежатиме. Хоча це не відповідає дійсності, закони ринку діють. І коли ми якийсь рік знехтували ними, продати товар було важко, — ділиться Віктор Помазнюк.
Щоб переконати покупців у високій якості товару, вирішив каховський бізнесмен запровадити торгову марку на свою продукцію: «Крапля сонця» — на гостру цибулю для зберігання та «Сонце» — на салатну. Цікавим є те, що організував він не традиційне по 2—3 кг фасування для супермаркетів, а великі сітки — по 20 кг для оптовиків, які приїздять за товаром цілий рік безпосередньо в овочесховище, щоб вони розуміли, що продукт придатний для експортування.
— Запровадження бренду — це спосіб показати людям, що вони отримають якісну продукцію. Головний наш салоган: «Бути порядними з покупцем», і саме на цьому будуємо свою програму розвитку системи збуту.
Порядним і відповідальним прагне бути Віктор Помазнюк і зі своїми працівниками. «У регіонах безліч людей, які не мають роботи. І допомогти їм, забезпечити робочими місцями — наш обов’язок», — вважає він. Саме заради цього вирощують у господарстві огірки, навіть незважаючи на те, що культура це примхлива, має низький імунітет, ще й агроному доводиться з нею морочитися, наче з малою дитиною. Друга «огіркова» проблема — з незрозумілої причини за нього люди і переробники не хочуть платити гарні гроші.
— Ми багато років працюємо на огірках і практично нічого на них не заробляємо: або в нуль виходимо, або дуже низький прибуток. Проте попит на огірки постійний, а колектив у нас на виробництві стабільний, навчений гарно працювати. Огірки вимагають багато людей упродовж усього літа. Підприємство на цьому майже нічого не заробляє, але люди мають два місяці поспіль нормальну зарплату, — пояснює Віктор Помазнюк і не приховує, що до огіркового сегмента має також фаховий підхід:
— Огірки, які на базарах продаються, і ті, які ми вирощуємо, — абсолютно різний продукт. Наші основні замовники — компанія-переробник «Чумак» і мережа МакДональдз. Вони висувають високі вимоги до огірків: відповідна форма, розмір, у розрізі бажано без порожнин або максимум 1 мм, без насіння. Тож сорти ми шукали в європейських компаній, вивчали світові тенденції.
Вирівняти цінову ситуацію на підприємстві допомагають і томати-чері. Вирощувати їх теж не легко: стандарт ідеального чері — 33 мм, 34 мм — це вже брак. До того ж, вони дуже ніжні і швидко втрачають товарний вигляд. Тому керівник підприємства в період збиральної кампанії перетворюється на справжнього полководця: щоранку в поле виходить тисяча людей — необхідно, щоб кожному вантажники вчасно принесли ящики, забрали їх, доставили на сортування, потім фасування — товар максимум за добу має потрапити на переробний завод.
Налагодження системи збуту — одне з ключових завдань ФГ «Акант». Йому приділяють особливу увагу: намагаються працювати з фінансово обов’язковими переробниками, рекламують себе на білбордах, шукають оптових покупців, співпрацюють із перекупниками. До речі, про останніх у господарстві відгукуються приязно, називають «бджілками» і радять звернути увагу на їхню працьовитість і невибагливість.
— Схема роботи з овочами така: у фермера купує продукцію великий оптовик, оформляє роботу і заробляє на продажу по 5—10 коп./кг. Привозить на оптовий ринок товар, який у нього розкуповує дрібний оптовик — людина, котра має 3—5 до 10 точок збуту. У нього цибулю, картоплю, помідори, огірки купує реалізатор. Лише тоді товар потрапляє до споживача. Ланцюжок коротшим бути не може, — впевнений Віктор Помазнюк: «Ті, хто говорять, що потрібно наблизити фермера до прилавка, як вони собі це уявляють? Коли йде сезон, всі дуже завантажені роботою».
Проте і це не всі клопоти господарства. Найбільше турбуються, що в овочівництво прийшли великі олігархи. Вони можуть знищити галузь у цілому, адже такий стиль роботи дозволяє розчистити поле від конкурентів і монополізувати галузь. На щастя, саме виробництво олігархів не приваблює — надто складно, а от система зберігання — напрям вигідний, і саме тут можлива поява навколоовочевих підводних течій.
ФГ «Труд»
Керівник відомого на всю Україну каховського ФГ «Труд» Андрій Петренко як ніхто інший розуміє небезпеку виходу на овочевий ринок олігархів із інших галузей економіки.
— У нас в Україні ще не розподілено, хто, чим і навіщо повинен займатися. Ще багато на овочевому ринку неопанованих економічних ніш: переробка, експорт, збереження. Якщо раніше на збереженні в Україні можна було не погано заробити, а зараз уже ні. Дивіться, в Європі фермери укладають контракти з кооперативом, що утримує сховище, про зберігання продукції впродовж 17 тижнів, 30, 53 тижні тощо. Тобто є змога розрахувати завантаження сховища. І про надприбутки зовсім не йдеться, головне — стабілізувати збут вирощеної продукції. Ми також торік побудували сховище, проте поки що воно себе не окупило, а лише підвищило ціну на продукцію. Так, до нас уже зверталися з проханням прийняти овочі на зберігання, проте ми ще до цього не готові. По-перше, це окремий вид бізнесу. По-друге, вартість закладеної на зберігання продукції впродовж осінньо-весняного сезону змінюється, якість овочів втрачається, їх викидають на смітник. І фермер не може розрахуватися з власником сховища, адже гроші було вкладено в зіпсований товар, — говорить Андрій Петренко.
Будівництво сховища не єдиний крок для убезпеченню господарства від ринкової ситуації. Щоб мінімізувати ризики, в господарстві вирощують надзвичайно широкий спектр культур — аж 15! 
Основна культура, з якої почало розвиватися господарство, — томати (на них сьогодні комбайнування застосовують), потім цибуля, морква, огірок, баклажани, буряк, після ранньої картоплі встигають виростити моркву. Капусти вирощують цілу лінійку: і цвітну, і савойську. Все це робиться, щоб максимально задіяти невеликі по каховських мірках площі — 200 га.
Роботи на всіх ділянках максимально механізовано. Зайнялися механізацією людської праці в господарстві 7 років тому і зрозуміли, що процес має бути комплексним: починаючи від сівалки, комбайна, до приймальні бункера, лінії фасування. Фактично всю цю високотехнологічну зарубіжну техніку можна сьогодні купити в Україні. «З-поміж вітчизняних машин варто купувати хіба що трактори. Проте ліпше поїхати в Польщу і купити вживані машини. Це значно дешевше», — радить Андрій Петренко і пояснює, що нині Польща розвивається за рахунок євросоюзівських грошей. Це дозволяє їй на 70% відшкодовувати фермерам купівлю техніки, будівництво сховищ. Тож польські фермери можуть дозволити собі придбати найсучаснішу техніку, створити справжній Ferrari-парк. Саме таку планку — досконалий технопарк — поставив перед собою директор ФГ «Труд» і це йому вдалося. Овочева диво-техніка приваблює в господарство фермерів-колег і представників політичної еліти країни, Проте офіційні візити урядовців не полегшують життя каховського овочівника.
— Ми більше працюємо на свій ринок, для українського споживача, який нині не має змоги повноцінно харчуватися, йому бракує коштів. Попит на овочеву продукцію росте дуже повільно. Говорити про експорт не доводиться — Євросоюзу ми нічого нового не покажемо, поки що його не переплюнемо. У європейських фермерів досконала інфраструктура, настільки для нас недосяжна, що ми не зможемо на світовому ринку конкурувати за собівартістю. Товар у нас якісний, але немає ані фасування, ані упаковки, ані логістики. Український процес розмитнення товарів не може конкурувати з європейською оперативністю, особливо якщо згадати, що мережі зарубіжних супермаркетів працюють у режимі 24-годинного постачання товару з поля на полиці. Тож про експорт ми не мріємо. Сподіваємося, що колись ринок стабілізується, і зможемо вирощувати овочі під попередні замовлення, отримувати за них обумовлені гроші і вчасно, — говорить директор ФГ «Труд».
ФГ «Каховське»
ФГ «Каховське» частіше ідентифікують із прізвищем Мальченків, адже господарює тут родина — директор Анатолій Олександрович і головний агроном Валентина Юріївна.
Їхній бізнес-шлях розпочався з орендування невеликих посівних площ — 22 га. Почали вирощувати томати, моркву, капусту, цибулю. У перший же рік ризикнули найняти людей, адже уклали договори на поставку продукції. Потроху площі розширювали — підростали діти, хотілося заробити на гідне життя собі та їм і, звичайно, розвивати підприємство. Побачили, за якими технологіями, на якій техніці працює Європа, і вирішили, що й каховчани не гірші. Почали будівництво системи зрошення. Перепробували і пережили все: і дощування, і власноручні перевезення труб, і встановлення краплинного зрошення, і крадіжки обладнання з поля. Це тривало, аж доки не сформувався стабільний колектив, кістяк якого тримається вже 15 років. 
— Планування асортименту культур у господарстві залежить від ринку збуту. Розвиваються в регіоні переробні підприємства — орієнтуємося на них, збільшуємо свої площі, вони нарощують потужності. Є попит на моркву — вирощуємо моркву, запитують капусту — не стоїмо осторонь. Нещодавно довелося відмовитися від огірка, адже виробничий процес залежить від собівартості товару, від механізації. Ми не змогли їх собі дозволити. Намагалися сформувати оптимальний технопарк, щоб машини можна було застосовувати на різних культурах, — розповідає Анатолій Мальченко.
Із супермаркетами господарство працювати не любить — надто там високі вимоги. А от із оптовиками, що займаються експортом, — залюбки. Адже овочі вирощують якісні, до вподоби вони споживачам з Росії, Білорусі, Молдови, Прибалтики.
До підбору сортів у ФГ «Каховське» підходять вдумливо — Валентина Юріївна, як фаховий агроном, любить і прискіпливо вивчає всі новинки, що потрапляють на ринок.
— З сортів і гібридів усіх насіннєвих компаній намагаюся вибирати все найкраще. Орієнтуюся на наші умови ґрунту, не для всіх вони сортів підходять. Неабияке значення мають кліматичні умови — у нас зона ризикованого виробництва. Проте саме завдяки нашим температурам і ґрунтам каховська продукція вважається найсмачнішою. Проте ніколи не засію великі площі новим сортом — перевіряю його на невеликих ділянках. Показав сорт гарний результат — розширюю площі. Є в мене і улюбленці, з якими багато років працюю — цибуля Дантона, вирощую її 14 років, — говорить Валентина Мальченко.
Перепробувала господиня на своїх полях і всю томатну екзотику, і міні-баклажани, і міні-кабачки під замовлення від ізраїльських компаній. Проте в останній момент вони відмовилися від вирощеної партії, і довелося шукати покупця в Україні. Кабачкам пощастило — законсервували їх на «Чумаку», решту врожаю ледь-ледь розпродали. Більше в господарстві намагаються не експериментувати.
— Екзотику варто вирощувати на невеликих площах. Це пріоритет, швидше за все, городників, садівників-аматорів. А професіоналам балуватися нею не варто: великі площі — великі поставки. Ми належимо до таких, і краще менше заробимо, але буде це простіше, — говорить Валентина Юріївна.
До речі, ані вона, ані Анатолій Олександрович не приховують, що втомилися від ринкових пертурбацій. Як варіант виходу з ситуації вони вирішили зайнятися виноградарством (заклали торік виноградник) і садівництвом (останній напрям поки що в планах). Якщо пощастить, побудують переробний завод і вироблятимуть варення і джеми. Ця мрія — не так бажання відійти від овочівництва, диверсифікувати виробництво, як спроба мінімізувати витрати власної роботи. Адже діти вже дорослі, й онукам хочеться час приділити.
—У 50 років життя тільки починається, — упевнені Мальченки. Вони щиро вірять, що ніякі економічні негаразди їх не зломлять, що виживуть за будь-яких умов завдяки своєму професіоналізму і прагненню вдосконалити життя, що їхню працю на землі продовжать і діти, і онуки, задля яких вони і намагаються побудувати в Каховці справжню овочеву столицю.
Оксана Терещенко
журнал “Плантатор” квітень, 2013 року
Усі авторські права на інформацію розміщену в журналі “Плантатор” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/magazines належать виключно видавничому дому АГП Медіа та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал “АгроМаркет” з гіперлінком https://agrotimes.ua/magazines. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому “АГП Медіа” .
Плантатор
