Відомо близько 50 шкідників та збудників хвороб цибулі. Зупинимось на основних хворобах, які найбільше завдають шкоди цибулі в період вегетації та подальшого зберігання
Цибулю пошкоджують близько 50 видів шкідників і хвороб. Відомо 5 бактеріальних, 21 — грибна, декілька вірусних і мікоплазмених хвороб. На збереження врожаю цибулі також впливають умови вирощування. Із заболочених, глинистих, а також сирих заплавних ґрунтів овочі виходять менш лежкими, ніж із супіщаних і суглинистих. Насичення ґрунту перепрілим гноєм і мінеральними добривами, які містять багато азоту, призводить до втрат продукції через накопичення хвороб.
Зупинимося на основних хворобах, які з року в рік найбільше завдають шкоди цибулі в період вегетації, а потім і під час зберігання.
Пероноспороз
Несправжня борошниста роса цибулі — хвороба, щовідома здавна. Збудник Peronospora destructor (Berk) Casp. уперше було виявлено та описано в Англії 1841 року, пізніше його виявлено в інших європейських державах, а також в Америці, Японії, Китаї, Африці, Австралії, Новій Зеландії та інших регіонах.
В Україні епіфітотійний розвиток захворювання зафіксовано в 1965–1966 рр. Тоді пероноспорозом було охоплено 50% усіх насаджень цибулі-ріпки та 43,8% насінників. Нова хвиля розповсюдження прокотилася в 70-ті рр. ХХ ст. В Україні пероноспороз щороку трапляється в усіх зонах вирощування цибулі.
Несправжня борошниста роса є не тільки поширеним, а й найбільш шкодочинним захворюванням, що призводить до зменшення розміру уражених цибулин і затримує їх визрівання.
Збудник пероноспорозу уражає всі види цибулі. Серед трубчастих видів сильно уражується цибуля-батун, а цибуля-шніт, алтайська та пекінська заражуються тільки в роки епіфітотій.
Стійких сортів цибулі-ріпки до цього захворювання не виявлено. Відомо, що вітчизняні вчені випробовували на стійкість до пероноспорозу 985 сортозразків із 49 країн. Листки цибулі в 100% сортозразків щороку уражали хворобою. Розвиток хвороби на листках цибулі 1-го року досягав 45–54%, насінників — до 100%. Квітконосні стрілки були уражені у 90–100% сортозразків зі ступенем розвитку хвороби 60–80%. Із колекції було виділено 12 зразків зарубіжної селекції, стрілки яких проявляли відносну стійкість. Серед вітчизняних сортів підвищеною стійкістю виділялись лише два: Сквирська та Цитауська.
Збудник захворювання — типовий облігатний паразит. Залежно від функцій міцелій гриба має зимуючу (спочиваючу) та літню (вегетативну) форми. Для пероноспорозу характерним є багаторазове відновлення протягом вегетаційного періоду, потужна репродуктивна здатність і велика швидкістьнаростанняінфекції.
Зимуючий у цибулинах міцелій, виконує функцію збереження життєвого циклу гриба й основного джерела передачі інфекції від одного вегетаційного періоду до наступного. Джерелом інфекції в початковий період вегетації є рослини, що виросли з дифузно уражених цибулин. Садіння уражених цибулин становить найбільшу небезпеку, оскільки вже через 2–3 тижні на листках цибулі утворюється конідіальний наліт, після чого рослини починають відмирати. Поряд із перезимівлею збудника пероноспорозу патоген у цибулинах може зберігатися в рослинних рештках у вигляді спочиваючої стадії — ооспор, що утворюються за несприятливих для гриба умов.
Болгарськими вченими встановлено, що одна хвора рослина в радіусі 2 м заражує 90% рослин, а в радіусі 6 м — 30–35% рослин. За сприятливих для поширення хвороби умов навколо системно ураженої рослини протягом одного дня створюється насичена конідіями зона, діаметром 1–2 м. І після першого інкубаційного періоду хвороба може поширитися на відстань до 600 м, після другого й третього періодів — на 1000–1600 м, а після четвертого — на 2000 м. Частина конідій може витримувати несприятливі умови зовнішнього середовища, завдяки чому в разі поширення на великі відстані вони не втрачають інфекційності.
Проникнення патогена в соковиті луски цибулин відбувається в період вегетації рослин. Високі температури перешкоджають проникненню міцелію в цибулини, а затінювання та температура нижча за +28 °С, навпаки, сприяють. Тобто особливістю цього збудника є здатність інтенсивно розвиватися за невисоких температур і в умовах підвищеної вологості. В умовах Болгарії тривалість інкубаційного періоду становить 8–17 днів, в Україні — 9–18, тоді як в умовах Краснодарського краю — 18–20 днів, а в суху погоду подовжується.
Після садіння заражених цибулин поява конідіальної стадії за сприятливих умов може відбуватися через нетривалий проміжок часу. Хвороба поширюється дуже швидко. За вологості повітря 90–95% і температури 15–18 ºС через 4–9 днів зараження сягає 40–50%, а ще через два тижні всі рослини на плантації заражено. Період цей скорочується або збільшується залежно від температури та вологості. Утворення конідіального спороношення відбувається лише за зниженої температури та високої вологості. Протягом вегетаційного періоду гриб може дати 4–7 генерацій.
Ураження цибулі відбувається переважно вночі та вранці, коли на рослинах зберігаються краплі дощу або конденсується роса та знижується температура повітря. У польових умовах для повного циклу зараження необхідно дві вологі ночі. Цьому сприяє конденсація води на листках, температура яких, як правило, нижча за температуру повітря. Ураження відбувається не завжди, а лише в критичні дні, коли вологість на листках цибулі зберігається протягом 11 годин. Дуже сприятливими для епіфітотії пероноспорозу цибулі є умови, коли прохолодні ночі чергуються з відносно теплими днями —гриб поширюється вітром і проливними дощами.
Перша ознака захворювання — поява бархатистого коричнево-лілового нальоту на здорових зелених листках. Із часом плями збільшуються в розмірах і набувають спочатку блідо-жовтого кольору, а пізніше коричневого, некротизуються, що призводить до відмирання тканин листка. Уражені стрілки мають жовтувато-бліде забарвлення й часто, як і листки, заселяються іншими грибами Alternaria, Stemphilium та ін.
Пероноспороз спричиняє втрати і в місцях зберігання цибулі. Досліди вчених показали, що уражені цибулини погано зберігаються та передчасно проростають, а втрати сягають 50–60%.
Фузаріозна гниль денця цибулі
Гриби роду Fusarium є досить розповсюдженими, численними та різноманітними серед мікроскопічних грибів. Фузаріоз цибулі проявляється як у період вегетації, так і за зберігання у сховищах. У період вегетації проявляється фузаріозне в’янення листків цибулі, а в період зберігання — фузаріозна гниль денця цибулин.
Захворювання частіше проявляється у південних районах країни та наприкінці вегетації. Характерні ознаки — передчасне пожовтіння, скручування й відмирання листків — починається з верхівки. Згодом хвороба розповсюджується на всю листову пластинку, а уражене листя в’яне й загниває. Заражені частини цибулини набувають коричневого забарвлення; іноді за бокового ураження здорова половина росте, а заражена скручується і вдавлюється — хвороба надає цибулині увігнуто-випуклої форми. На вертикальному розрізі ураженої цибулини добре видно водянисту пляму коричневого кольору на зовнішньому шарі денця. На денці утворюється білий або рожево-кармінний повстяний наліт, корінці можуть повністю згнивати, тому уражені рослини можна легко витягнути, висмикнути з ґрунту. Під час збору врожаю можна не помітити уражені цибулини з ознаками загнивання, і тоді вони гнитимуть під час зберігання.
Найчастіше збудником захворювання є гриб Fusarium oxysporum. Це ґрунтовий гриб, узимку він може бути як у вільному стані у формі хламідоспор, так і в рослинних рештках у вигляді міцелію. Спільним для видів Fusarium у циклі розвитку є те, що всі вони належать до ґрунтових грибів. Джерелом інфекції можуть бути заражені рослинні рештки та цибулини. Пошкодження цибулі личинками цибулевої мухи чи іншими шкідниками збільшує розповсюдженість цієї хвороби.
Сприяє розвитку хвороби температура 20–25 С та підвищена вологість ґрунту. За таких умов утворюється первинний інокулюм. Розповсюдженню конідій сприяє крапельна волога. Потрапляючи на рослину, конідія проростає та заражає її. Зараження цибулі відбувається на денці та на корінцях. Патоген перешкоджає проростанню цибулин, пригнічує ріст проростків і спричиняє відмирання листків. Втрати під час зберігання можуть перевищувати 30%.
Як правило, у системі «некротроф — рослина» проникнення гриба в рослину контролюється набором ензимів; у подальшому діють токсини, що продукуються грибами. Їх поділяють на мікотоксини (або зоотоксини) і фітотоксини. У 40-х рр. ХХ ст. у гриба F. oxysporum виявили лікомаразмін і довели, що саме він спричиняє в’янення. Заведено, що функції токсинів спрямовано на забезпечення виживання та конкурентоздатності в боротьбі за місце в різних екологічних нішах.
Хвороба звертає на себе увагу періодично за сприятливих агрокліматичних умов.
Шийкова, або сіра гниль
Одна з найшкодочинніших хвороб цибулі під час зберігання, а іноді й у період росту та збирання. Збудником сірої гнилі є недосконалий гриб Botrytis allii Munn. Захворювання розпочинається скоро після збирання з пом’якшення тканини лусок, як правило, біля шийки цибулини, особливо в місцях механічних пошкоджень. Уражені ділянки мають вид вдавлених, ніби «варених» плям, й поступово охоплюють поверхню однієї або кількох лусок. Вони коричневого кольору, водянисті, з часом такі ділянки відмирають і стають пористими, як губка. На зараженій тканині (між лусками) з’являється сіра, порошиста маса, а на зовнішніх, навколо шийки, може утворюватися чорна маса дрібних склероцій. Ділянка зараженої тканини збільшується, і пухка грибниця розростається вниз по лусці.
Уражується цибулина тільки через пошкоджені місця майже завжди біля шийки цибулини, тому ця хвороба ще називається «шийковою гниллю». Найчастіше гниль проникає в тканину цибулини під час збирання врожаю, коли у недозрілих і погано просушених цибулин листки зрізують занадто низько. Цибулини, які заражені несправжньою борошнистою росою, сильніше уражуються сірою гниллю.
Заражені цибулини, висаджені в поле, утворюють листки блідого забарвлення, які швидко в’януть, гниють і засихають.
У вологу погоду стрілки та суцвіття вкриваються суцільною сірою пліснявою й надламуються, внаслідок чого насіння не визріває або не утворюється взагалі.
За тривалих періодів підвищеної вологості гриб може спороносити на відмерлій тканині. Спори у вигляді конідій легко переносяться вітром на інші рослини, де вони можуть уражувати цибулини в області шийки через механічні пошкодження. Найбільше розвитку хвороби сприяє помірна температура з поєднанням високої вологості повітря, дощем чи дощуванням. Зберігання недозрілої цибулі за високих температур і вологості повітря може сприяти розвитку та поширенню хвороби.
Бактеріальна гниль насінників цибулі
Збудником хвороби найчастіше є бактерія Erwinia carotovora. pv. сarotovora (Jones) Bergey et. Al., яка може спричиняти судинне та паренхіматозне ураження. Бактерії E. carotovora — рухливі, короткі, маленькі, кокоподібні палички, грамнегативні, з перитрихально розташованими джгутиками. Іноді гниль цибулин спричиняють й інші бактерії: Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas gladioli і т.д..
Бактерії спричиняють захворювання м’якої гнилі різних органів. В уражених цибулин навколо стеблового закінчення утворюється велика світла або злегка рожева пляма. Тканина в місці плями розм’якшується й покривається слизом. У таких цибулинах перший зовнішній шар соковитих лусок здоровий, а наступні набувають жовто-бурого забарвлення. За сильного ураження відбувається загальне розм’якшення цибулин і вони мають досить неприємний запах.
Джерело інфекції — заражений ґрунт і уражені післязбиральні цибулеві рештки. Розповсюджуються бактерії з розбризкуванням краплями дощу, поливною водою та комахами шкідниками. Інфекція проникає в цибулю через механічні пошкодження або сонячні опіки. Личинки цибулевої мухи можуть переносити бактерії з однієї рослини на іншу в процесі живлення на них.
Бактеріальна мокра гниль може розвиватися на цибулі у польових умовах іще до збирання врожаю, після випадіння великої кількості опадів і всихання листків. Розвитку хвороби сприяє тепла волога погода. Оптимальною температурою для розвитку бактеріальної гнилі є 20–30 °С, але під час зберігання та транспортування хвороба може розвиватися за температури вище ніж 3 °С.
Під час зберігання заражених цибулин шкодочинність хвороби зростає, мокра гниль поширюється на здорові сусідні рослини та викликає їх загнивання. Хвороба спричиняє великий відхід цибулин за зберігання, уражені цибулини не проростають, під час вегетації сильне ураження зумовлює випадання стрілок, що, в свою чергу, спричиняє недобір урожаю насіння.
Заходи захисту
На жаль, сьогодні ми не маємо системи заходів, яка дозволила б запобігти розвитку епіфітотій. Учені постійно ведуть пошук засобів пригнічення активності та вірулентності патогенів із метою отримання повноцінних урожаїв цибулі. Стійких сортів до пероноспорозу та інших хвороб мало. Часто уражені грибними хворобами рослини плутають із фізіологічними відхиленнями та розпізнають захворювання із запізненням, що призводить до невчасного проведення захисних заходів, коли збудники хвороб завдають значної шкоди. Тим більше, що окомірно захворювання можливо виявити лише після появи зовнішніх ознак, тобто після інкубаційного періоду хвороби.
У період вегетації застосування фунгіцидів здебільшого пов’язують із найчутливішими до зараження паразитами, фенологічними фазами розвитку культурних рослин і після виявлення перших ознак хвороби, щоб уникнути повторних заражень.
Регулюючи строки садіння чи сівби, можна підвищити стійкість деяких культур проти збудників хвороб, зокрема й овочевих. За результатами досліджень учених встановлено, що ураженість листків цибулі пероноспорозом у варіантах, що висівались раніше, у 2–3 рази нижча, ніж варіантів, посіяних після 30 квітня – 10 травня.
Цілеспрямована зміна режиму живлення рослин шляхом внесення в ґрунт необхідних мінеральних добрив та позакореневого підживлення сприяє підвищенню стійкості рослин до збудників хвороб.
Вилучення азоту з бакових сумішей також сприяє посиленню інтенсивності ураження рослин цибулі.
Цибулю необхідно висівати на добре провітрюваних ділянках широкорядним способом. Обов‘язковою є просторова ізоляція посівів цибулі першого року від насінників на відстані не менше 1,5 км.
Ураховуючи те, що в рослинних рештках зберігаються спори, рекомендовано їх спалювати після збирання врожаю і повертати цибулю на попереднє місце не раніше ніж через 3–5 років.
На сьогодні досить актуальним є питання раціонального природобезпечного застосування хімічних засобів, що передбачає втручання людини в живу природу та порушує її рівновагу. Основою для зниження фунгіцидного навантаження є вчасна та якісна профілактика, прогнозування шкодочинності фітопатогена і, нарешті, застосування препарату до початку інтенсивного розвитку хвороби з урахуванням погоди.
Важливим є спостереження за розвитком хвороб. Їх проводять із метою визначення доцільності й оптимальних термінів хімічних обробок посівів.
Сучасна інтегрована система заходів ґрунтується, як і в 30-ті рр. ХХ ст., на застосуванні агротехнічного, хімічного та біологічного методів захисту рослин. Головною відміною є оптимізація хімічного захисту на основі критеріїв доцільності застосування пестицидів.
Ефективність будь-якого застосовуваного пестициду, норми його витрати та кратність обробок великою мірою залежить від розвитку хвороби.
У практиці захисту рослин на їх початкових етапах органогенезу найбільш поширеним і раціональним способом застосування пестицидів є обробка чи протруювання насіння та садивного матеріалу.
Найпоширенішим заходом захисту цибулі від збудників хвороб є обприскування рослин фунгіцидами. Є широкий вибір і достатня кількість препаратів, дозволених для застосування проти хвороб цибулі. У 20-ті рр. застосовували бордоську рідину, а згодом з’явилися замінники — цинковмісні контактні фунгіциди. На їх основі розроблено систему заходів хімічного захисту від пероноспорозу цибулі. Їх упроваджено в усіх цибулесіючих насіннєвих господарствах України, що зменшило втрати насіння. Для захисту цибулі-ріпки застосовували фунгіциди контактної дії, ефективні за багатократного обприскування та порівняно високих норм витрати. У 80-ті рр. ХХ ст. почали застосовувати системні препарати, високо ефективні на початковому етапі застосування. Проте постійна обробка вегетуючих рослин системними фунгіцидами може призвести до виникнення резистентних штамів патогенів і знизити ефективність препаратів.
Для подолання цих перешкод запропоновано комбіновані фунгіциди, що містять два компоненти: системний і контактний. Наприклад, Акробат мц (9% диметоморф + 60% манкоцеб), Ридоміл мц (8% металаксил + 64% манкоцеб), трикратна обробка якими знижує ураженість хворобами.
Включення до системи хімічних засобів фунгіцидів системної дії та їх сумішей із контактними препаратами зменшило в 3–4 рази кількість обробок. Вчасні профілактичні обробки (1–2 обприскування) до появи захворювання зменшує розвиток хвороби у 2–3 рази порівняно з необробленими посівами.
Практичний досвід показує, що застосування системно-контактних препаратів по-різному впливає на розвиток збудників захворювань. Механізм їх дії не завжди є зрозумілим, оскільки ураження хворобами може бути пов’язане як із прямим знищенням структур патогена, так і з впливом на рослину-господаря, коли спостерігається підвищення захисних реакцій.
Дотримання технології вирощування та збирання врожаю визначають тривалість і якість зберігання цибулі. Тобто є пряма залежність, як культура росла та розвивалася в полі під час вегетації та її подальшим зберіганням. Для зберігання необхідно використовувати сорти та гібриди цибулі, які призначено для зберігання. Для гарного збереження цибулин слід звертати увагу на умови, створювані в сховищі для зберігання цибулі: температуру, відносну вологість повітря і вентиляцію. Високий уміст води та легкорозчинний стан сухих речовин створюють сприятливі умови для життєздатності багатьох видів мікроорганізмів, розвиток яких під час зберігання продукції спричиняє псування товарного вигляду, зниження харчової цінності та значні втрати врожаю.
За тривалого зберігання особливого значення набуває оптимальний термін збирання та попередня підготовка продукції до зберігання, що полягає в просушуванні, сортуванні, обрізці, фасуванні. Необхідно дотримуватись оптимальних термінів збирання врожаю. Запізнювання з прибиранням призводить до утворення вторинної кореневої системи, що збільшує кількість уражених хворобами цибулин і різко знижує лежкість.
Важливо перед закладанням на зберігання цибулю просушити за температури 25–35 °С і потім 10–12 годин прогріти за температурі 42–45 °С і довести вологість покривних лусок до 14–16%. У сонячну погоду просушують на відкритому місці в один шар, у вологу — спочатку під навісом, а потім протягом 7–10 днів у приміщенні з температурою 26–35 °С. За такого просушування й обеззараження втрати цибулі під час зберігання мінімальні.
На зберігання закладають цибулини з підсушеними корінчиками та добре підсушеною тонкою шийкою довжиною 3–5 см. Своєчасно обрізають листки цибулі. Треба зберігати цибулю за низької відносної вологості повітря — 75% і температури повітря 1–2 °С для продовольчої цибулі та 1–6 °С — для цибулі на насіння. У період зберігання необхідно проводити перебирання цибулин і видаляти хворі.
Високу природну та генетичну лежкість мають гострі та напівгострі сорти з довгим періодом спокою, що мають більш щільні, добре прилеглі покривні луски й відрізняються більш високим умістом сухої речовини, цукрів, ефірних олій. Крім того, цибуля, вирощена із сівка, ліпше зберігається, ніж вирощена з насіння-чорнушки.
Цибуля, яку закладають на зберігання, має відповідати ДСТУ, тобто на зберігання закладають цибулю, яка добре визріла, з тонкою закритою шийкою, неуражену хворобами та шкідниками. Цибулини, пошкоджені нематодами, личинкою цибулевої мухи, уражені пероноспорозом і гнилями для тривалого зберігання не придатні.
Тетяна Райчук, канд. с.-г. наук
Плантатор
