Успіху вдалося досягти завдяки багатопрофільному виробництву як у рослинницькому, так і в тваринницькому напрямах
Свою діяльність СТОВ «Мрія», що в Харківській області, розпочало як фермерське господарство на кількох гектарах орендованої землі понад 20 років тому. Нині ж це найпотужніше господарство та водночас бюджетоутворююче підприємство в Куп’янському районі, до того ж — основний місцевий роботодавець.
Про свій багаторічний досвід господарювання, а також про те, чим сьогодні живе підприємство, Анатолій Миколайович Головко, директор СТОВ «Мрія», розповів журналу The Ukrainian Farmer.
— Анатолію Миколайовичу, почнімо із сьогодення. Ваші землі лежать недалеко від зони проведення АТО. Як позначилася ця територіальна близькість на роботі підприємства?
— Поки що ніяк. Ми не панікуємо, перемир’я триває, хоча тривога є — не дай Боже все поміняється… Коли сьогодні йдеться про розвиток виробництва, то ми, з огляду на ситуацію, дуже ризикуємо. Проте сподіваємося, що все буде нормально. На полях виконуємо всі передпосівні заходи — закрили вологу, потроху сіємо, підживили озимі, закупили добрива, з-поміж яких, до речі, і безводний аміак. Тобто йдемо на витрати, бо сподіваємося, вони окупляться. Щодо тваринництва, то тут теж потроху нарощуємо потужності. За два останні роки за власні кошти реконструювали чотири корівники на 250 голів кожний, установили доїльну залу типу карусель на 36 місць. Завдяки цьому торік підвищили надої молока до 8600 кг на корову. Ринки збуту за минулий рік у нас також не помінялися: пшеницю здаємо на Новопокровський комбінат хлібопродуктів, молоко — на Куп’янський молочноконсервний комбінат тощо. Тобто працюємо на внутрішній ринок.
— Яка взагалі структура вашого виробництва?
— У рослинництві вирощуємо зернові, олійні та кормові культури: 40% посівів — це пшениця, до 20% — соняшник, окрім того, сіємо ячмінь, овес, кукурудзу на зерно та на силос, горох (до 300 га), багаторічні й однорічні трави. Також розвиваємо тваринництво — на сьогодні маємо 2300 голів ВРХ, з них 1000 дійних корів, є 1500 свиней. Тримаємо до 50 коней, але це, швидше, для власного задоволення, для оздоровлення дітей — до нас дуже багато приїздить хворих дітей — займаються з інструктором. До речі, безкоштовно. Минулого року закупили 90 маточного поголів’я страусів — 60 самок і 30 самців, збудували страусову ферму. Через рік хочемо збільшити поголів’я до 800–1000 птахів. Тримаємо пасіку. Тобто працюємо потроху у всіх напрямах, от тільки до власної переробки ще не дійшли, бо тут ринок вже зайнятий і непросто знайти свою нішу.
— Страусівництво — екзотичний для України бізнес, та й смаки українців ще не призвичаїлися до такого м’яса. Чи не ризикуєте ви, розпочавши цю справу?
— М’ясо страуса — дієтичне, тому у хворих і тих, хто піклується про своє здоров’я, воно матиме попит. Та й харківські ресторани, думаю, не відмовляться від такого продукту. Взагалі ж Україна велика, тому ринок збуту знайти можна. Страус за рік виростає до 100 кг, то навіть якщо продати його за ціною свинини чи яловичини — уже вигідно. Окрім того, це виробництво безвідходне: можна реалізувати все — від м’яса та яєць до пір’я та шкіри.
— Ваше господарство — одне з найбільших в області. З чого ви починали господарювати?
— На початку жодного досвіду роботи на землі не мав — тільки й того, що виріс у селі, допомагав батькові-трактористу в колгоспі. Одержав фах енергетика, за радянських часів працював на Куп’янському домобудівному комбінаті начальником цеху. Коли ж у 1988 році вийшов Закон «Про кооперацію в СРСР», тоді й узяв в оренду на три роки 6 гектарів землі й ставок площею 14 гектарів. Однак оренду мені не подовжили, відтак, місце дислокації господарства довелося міняти: у 1990 році взяв в оренду 17 гектарів землі й водоймище 80 гектарів у Луганській області. Згодом організував фермерське господарство «Вікторія». Причому я завжди розраховував тільки на себе. Наприклад, на початку 1991 року як фізична особа взяв беззаставний кредит на Куп’янському ливарному заводі на суму 150 тис. рублів. І за два роки повністю його виплатив, постачаючи на завод, зокрема в заводську їдальню, сільгосппродукцію та рибу. Коли ж у 2000 році почали розпадатися колгоспи, зарплату не платили, мене люди запросили сюди, на Харківщину. І ми почали тут відновлювати господарство.
— Нині всі скаржаться на збитковість тваринництва, особливо м’ясного. Натомість ви нарощуєте виробництво…
— Справді, вирощування м’яса ВРХ — надзвичайно збиткове, бо на нього немає ціни та й попит слабенький. Ще донедавна ми щороку вирощували на продаж по 500–600 бичків. Однак після того, як у травні минулого року продали їх по 14 грн/кг (при тому, що їхня собівартість 19,20 грн/кг), тепер збуваємо їх одразу після народження. Інша річ — молочне тваринництво. Молоко рентабельне. От минулого року ми надоїли 8600 кг на одну корову.
Наше молоко — тільки вищого ґатунку й класу екстра, повністю відповідає сучасним європейським нормам, на що ми маємо відповідні сертифікати. Тому й попит є. Свинина теж якісна, але наше свинарство — це, швидше, для власних потреб, зокрема нашої їдальні. Окрім того, це форма розрахунку — поряд із грошовою — із нашими працівниками та пайовиками.
— Яке виробництво, крім молочного тваринництва, для вас найбільш прибуткове?
— Рослинництво. Проте тут рік на рік не схожий, особливо в нашій зоні ризикованого землеробства: ти не можеш визначити, що «вистрілить», тому треба сіяти багато культур і, звісно ж, дотримуватися сівозмін. Найрентабельнішою є кукурудза, хоча, знову ж таки, як пощастить із погодою: якщо по 40–60 днів не випадає жодного дощу, стоїть спека й дме суховій, то вона просто вигоряє.
А якщо погода більш-менш нормальна, то кукурудза дуже рентабельна. Як і соняшник, і пшениця. Минулого року кукурудза вродила по 70–80 ц/га, пшениця — 55–60 ц/га, соняшник — 30 ц/га. Однак майте на увазі, що з огляду на наші кліматичні умови, врожаї 50 ц/га — це все одно що 100 ц/га, наприклад, у Полтавській області.
— З огляду на ваші ґрунтово-кліматичні умови, яку систему землеробства застосовуєте?
— Колись більше застосовували мінімальний обробіток, а нині переважає оранка, бо після неї краща врожайність. Хоча під пшеницю ми, звісно, не оремо — сіємо по мінімалці.
Наша біда — погані ґрунти, переважно супісок, глина. Загалом у Куп’янському районі найгірша земля по Харківській області, коефіцієнт гумусу 0,83–0,87. Є ділянки, де ґрунт наче камінь: коли ми новими дисколаповими боронами обробили лише 300 га, то на них спрацювалися робочі органи. Тому працюємо й над поліпшенням ґрунту. Наприклад, лише минулого року внесли 45 тис. тонн гною — по 120 т/га.
— Які чинники, на ваш погляд, найбільше впливають на врожайність культур у вашій зоні?
— Дуже багато залежить від сорту чи гібрида культур. Перш ніж купувати насіння різних компаній, апробуємо його в демопосівах. Обираємо ті, що мають високий потенціал продуктивності, кращу вологовіддачу тощо. Пшениця та ячмінь у нас в основному вітчизняної селекції. Ми самі вирощуємо собі першу репродукцію насіння зернових, купуючи еліту й супереліту. Впливають на врожайність і засоби захисту рослин: якщо їх не застосовувати, то можна 40–50% урожаю втратити. Ми, на відміну від навколишніх фермерів, застосовуємо препарати тільки оригінальні. У результаті наша врожайність вполовину вища за їхню, я вже не кажу про якість зерна. Адже в них на полях повно бур’янів і хвороб.
Ну і, звісно, важливий чинник — волога. Наші поля розкидані на десятки кілометрів одне від одного, перебувають у різних погодних умовах — десь пройшов дощ, десь ні. І ми бачимо, що врожайність від цього дуже різниться. Тому сіємо культури, які здатні добре витримувати такі погодні умови, посухостійкі гібриди.
— Нині для аграрного сектора особливо важкі часи, багато хто намагається оптимізувати своє виробництво. Чи вдаєтеся ви до економії?
— Є відома істина: землю не обдуриш. Тому ми працюємо за принципом: економити потрібно з розумом, щоб був прибуток. Можна, наприклад, купити дешевий гербіцид, і він спрацює. От тільки врожай на тому полі на другий рік буде менший і післядія така, що після нього нічого не ростиме. Ми пересвідчилися в цьому на власному досвіді — колись застосовували генерики. Тому нині користуємося тільки оригінальними препаратами. Щоб мати добрі врожаї, на технологіях заощаджувати не потрібно. Крім того, минулого року ми закупили нову техніку, зокрема 24-рядкову сівалку, яка за один прохід виконує кілька операцій, працює через супутникову систему навігації, сіє за зміну 100 га. Завдяки їй ми можемо чітко дотримуватися строків сівби, глибини та рівномірності загортання насіння, кількості насіння в рядку, а це впливає на рівномірність сходів і час дозрівання культур, що позначається на їх урожайності.
Аналогічна ситуація і в тваринництві. Наприклад, увівши в експлуатацію новий корівник із безприв’язним утриманням корів, ми одночасно встановили автоматичне німецьке обладнання й таким чином позбулися людського чинника.
Тепер комп’ютер стежить за дотриманням тривалості доїння: апарат «відчуває», що молока в корови меншає і сам вимикається. А не так, як раніше: молока немає, а він доїть, або, навпаки, ще не додоїв, а доярка вже його зняла, тоді молоко перегоряє, в корови розвивається мастит. У результаті модернізації корівників ми одразу від цих 180 корів, які в цьому залі доїлися, отримали надоїв на 2 тонни більше.
Утім, задоволення від хорошої праці часто псується через цінову політику. Наприклад, пшеницю маємо тільки ІІ та ІІІ класу, а цінова різниця між класною та фуражною пшеницею становить десь 50 грн. Інколи думаєш, навіщо вносити добрива, піклуватися про якість зерна й у результаті продавати її за безцінь, якщо можна заощадити на всьому, виростити фуражну пшеницю та продати її майже за ціною класної.
— Ви сказали, що дотримуєтеся принципів розумної економії. У такому разі, який сенс вам тримати коней?
— А навіщо мені тримати спортивний комплекс? Адже там теж заняття безплатні для дітей. Натомість потрібно платити зарплату інструкторам, охороні. А комплекс мені потрібен для того, щоб діти були здорові. Ми ще й базу відпочинку тримаємо — теж безкоштовно для наших працівників, а ще клуб, де діти безкоштовно займаються в гуртках, а шість керівників гуртків отримують зарплату. Бібліотека працює в селі — за останні кілька років закупили туди 2000 книжок, причому найпопулярніших серед читачів.
Тому не знаю, як в інших селах, а в Глушківці книги читають, а наша школа посідає призові місця по області в різних змаганнях. Крім того, в селах, де ми господарюємо, є чотири школи, яким ми регулярно допомагаємо. Ви питаєте, навіщо воно нам потрібно. Я вважаю так: як ти ставишся до людей, так і вони до тебе. Я не ставлю перед собою завдання з усього мати вигоду, брати гроші. Навпаки, вкладаю їх. Ми й у вишах безплатно навчаємо своїх випускників шкіл — після закінчення вони повертаються до нас агрономами, зоотехніками, ветлікарями. Тобто самі готуємо кадри й ніколи не мали із цим проблем — нині у нас працює 300 осіб і черга на робочі місця. Ми — основний роботодавець у районі: понад 15% усіх надходжень у районний бюджет — від нашого господарства.
Розмовляла Людмила Морозова
Інтерв’ю було надруковано у журналі “The Ukrainian Farmer”. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».