Майбутнє українських технологій енергозбереження за такими технічними рішеннями, які матимуть швидкий ефект і можуть стати мультиплікаторами.
Мало хто знає й замислюється над тим, що кожна курка-несучка чи бройлер здатний дати 1 кВт електроенергії та 1,2 млн теплової. Саме на такі джерела енергії нині робить ставку весь цивілізований світ. Чому ж ми й досі пасемо задніх?
«У балансі ЄС відновлювана енергетика становить 13%. Із них 10%, тобто 65% усіх відновлюваних джерел, це біомаса. Шістнадцять країн Євросоюзу стимулюють розвиток цієї галузі через «зелений тариф», фіксований розмір якого визначено на кілька десятиліть, — розповідає голова правління Біоенергетичної асоціації України (БАУ) Георгій Гелетуха. Він зауважує, що наша аграрна країна має величезний потенціал щодо використання біомаси. Нею невдовзі можна було б замінити й 10 млрд кубометрів блакитного палива на рік. Щоправда, законодавство у сфері біоенергетики кульгає чи не на обидві ноги. Отож, коефіцієнти отримання біогазу й електроенергії із твердих побутових відходів занижені, і навіть до термінології є суттєві зауваження. Узяти, наприклад, поняття «біомаса». У європейській директиві, як пояснює експерт, цей термін означає органічну речовину у вигляді відходів, продуктів і решток лісового й сільського господарства. В українському документі згадуються лише відходи. А це, згідно з відповідним класифікатором, у жодному разі не трава, не щепа й не пелети (загалом 75% сировини). І хоча пелети могли б замістити 100 млн кубометрів природного газу, внутрішній сегмент цього ринку ще дуже слабкий. Ось де, як мовиться, перспективна ніша для бізнесу…
Як наголошує президент Національної академії аграрних наук України доктор сільськогосподарських наук, професор Ярослав Гадзало, наша країна має найкращі можливості у Європі щодо виробництва біосировини. Причому, альтернативне паливо з біоенергетичних культур обійдеться споживачеві у 2,2–2,7 раза дешевше за традиційне. В Інституті біоенергетичних культур уже не перший рік ефективно працює котельня, яка опалює пелетами 17 000 м² інститутських площ і житловий відомчий будинок, що розташований поруч. Вісім таких автоматизованих котлів установили й у Національному ботсаду ім. М. Гришка. І це допомогло бюджетній установі заощадити декілька мільйонів гривень. Наступний виклик, що постав перед науковцями, — розробка та впровадження біогазових проектів. Як у Європі, де технології одержання біогазу з рослинної сировини та відходів тваринництва — цілком буденна справа.
В Україні потенціал біомаси, за підрахунками експертів, оцінюється у 25 млн тонн умовного палива. Отож, імпортні енергоносії можна буде скоротити принаймні на 20%. Та й фермерові буде рентабельніше виробляти сировину на біогаз. Звісно, неабиякі сподівання покладаються на біоенергетичні рослини. Із понад сотні культур, що ННЦ «Інститут землеробства НААН» вирощує на полігонах ДП «Дослідне господарство Панфильської дослідної станції», найперспективнішими вважаються енергетична верба, міскантус і сорго, які можна вирощувати на торфовищах і виведених із сільгоспобробітку землях. На базі підготованої вченими НААН Концепції виробництва та використання біопалива в Україні буде розроблено відповідну державну програму.
А поки що нова програма проходить погодження у високих кабінетах, бізнес активно переймається перспективами збереження врожаю-2014, що оцінюють у 180 млрд грн. Для сушіння ранніх зернових українським елеваторам, хлібоприймальним підприємствам і сільгоспвиробникам, котрі мають власне устаткування, необхідно 500 млн кубометрів газу, для кукурудзи — 750 м³, для олійних — іще 250 м³. Це 75% від тих 2 млн, що, як зазначив міністр енергетики і вугільної промисловості Юрій Продан, виділені аграріям за квотами. Ще майже 25% піде на переробку прогнозованого врожаю буряків. Оце й, власне, усе. Проте ж є ще теплиці, ферми, інкубатори та безліч інших складових аграрної інфраструктури. Чи переживуть вони цю зиму?
Перспективи сільгоспвиробників, безумовно, залежать від енергетичної складової. Саме вона може зробити собівартість продукції «золотою». І єдиний порятунок — перехід на пелети й біогаз (для промислових підприємств він уже сьогодні дешевший, ніж природний). За словами голови наглядової ради Асоціації «Союз птахівників України» Олександра Бакуменка, виробники м’яса птиці вже чотири роки запроваджують програму енергозаміщення, у яку вклали близько 25 млн доларів. «Разом із виробниками з Харкова ми розробляємо котли з переробки соняшникового лушпиння, аби застосовувати його для обігріву пташників», — зазначив він, виступаючи на Аграрному форумі під головуванням прем’єр-міністра. Утім, найбільше досягнення виробників — сучасна біогазова установка птахофабрики «Орель-Лідер» (МХП). Вона працює на пташиному посліді, силосі й воді з мийки та очисних споруд. Потужності станції (5 мВт) цілком достатньо, щоб забезпечити електроенергією 15 тис. квартир, або 1500 квартир теплом. Таким чином підприємство не лише забезпечує себе власними енергоресурсами, а й суттєво заощаджує на природному газі. Крім того, це ще й один із ефективних способів утилізації відходів птахівництва. Загалом 1 млн. тонн органіки — це 70 мВт електроенергії та 70 ГКал теплової енергії, кажуть експерти. Однак, аби українська гігакалорія була конкурентоздатною, їй необхідна законодавча підтримка, і це, як мовиться, питання державної ваги.
Нехай там як, нині ми витрачаємо в 11 разів (!) більше енергоресурсів, ніж у країнах ЄС (це дані директора секретаріату Енергетичної спільноти Янеша Копача). Якби ми досягнули європейських стандартів за того самого обсягу споживання, то наш ВВП, згідно із цією пропорцією, мав би становити десь приблизно 2 трлн доларів, а не 175 млрд доларів. Шкода, що це лише теоретичні розрахунки. «Україні потрібні такі технічні рішення, які матимуть швидкий ефект і можуть стати мультиплікаторами», — наголосив голова Держенергоефективності Сергій Савчук, обговорюючи з провідними експертами напрями та механізми використання 500 млн грн фінансової допомоги ЄС. Так ось, за умови максимальної економії та заміни газу Агентство має намір повертати інвестору до 30% вартості проекту. Чому б не ризикнути, аграрії?
Олена Синюта
журнал “Наше Птахівництво”, вересень 2014 року
Наше Птахівництво
