«Швидкість — це моя стихія, а вирощування ягід — найбільше задоволення», — розповідає співвласник ягідного господарства «Озеряна» Ярослав Мовчун
Ярослав Мовчун, колишній ралійний гонщик, а нині співвласник ягідного господарства «Озеряна», вважає що поєднати ці захоплення можна. Вони — міцне підґрунтя для заснування вигідного стартапу на ягодах, упровадження інноваційної системи «розумного поля».
— Ваше підприємство ще відносно молоде. Тож не можу не запитати, з чого ж усе починалося?
— У нас із батьком був свій невеликий бізнес — автомайстерня та інтернет-магазин автозапчастин, тож ми майже цілковито були в автотемі. Після кризи 2008 року зрозуміли, що треба або залишатися у ньому і змінюватись, або шукати інші напрями, які зможуть стати для нас прибутковими. Криза, по суті, стала тим лакмусовим папірцем, який показав, як би ми не намагалися, усе одно доведеться шукати щось нове — в автобізнесі нічого інноваційного не зробимо та й конкуренція. Самі розумієте…
— Чому так радикально змінили сферу?
— Чітко розуміли, що їсти люди будуть завжди — незалежно від обставин і фінансової ситуації. Вибір пав на ягоди, адже тут на відміну від овочівництва є багато незаповнених ніш. Незважаючи, що в нас в Україні вже з’явилось чимало господарств, які працюють непогано, на ринку ягоди все ще не вистачає. До того ж, згідно з останньою статистикою, що озвучена представниками «Фоззі Груп», якщо не помиляюсь, понад 94% від усієї овочево-плодової групи складають саме овочі, а на ягоди припадає не більше як 0,6%, до того ж 70% цього обсягу — це імпортована з-за кордону полуниця. Це феномен — в українських магазинах покупець майже не бачить українських ягід. Й у цьому я покладаю провину на кабальні умови вітчизняних торговельних мереж. Тому, наприклад, наші великі підприємства, які вирощують чорну смородину, змушені заморожувати її та відправляти у Польщу.
— Чому вирішили вирощувати лохину? Чи аналізували насиченість ринку цією ягодою?
Безумовно так. Перш ніж започаткувати плантацію, ми бачили, що по полуниці, малині та смородині пропозицій достатньо, хоча тут також можна попрацювати. Думали також про аґрус, але він технологічно дуже важкий. А ось лохина — досить нова для українського ринку культура, обсяги її виробництва ще нарощуватимуться. Відтак із 2009 року почали шукати ділянку. Звертали увагу на ґрунт — земля має бути «відпочилою» від інтенсивного землеробства. Також до плантації має бути зручний під’їзд. Пощастило знайти гарне місце, де є всі потрібні комунікації: світло, вода, газ, був телефонний зв’язок («глухих зон» в Україні вистачає), недалеко водоймище, і земля понад 10 років не оброблялася.
У 2013 році стартували з однієї ділянки. Поступово розширювалися. Нині маємо 1,4 га, з яких під лохиною 0,5 га, решта — плодовий сад і пар. Зазначу відразу, що ми не робимо своїм пріоритетом кількість ягоди й не плануємо збирати мільйони тонн. Наша мета — якісний натуральний продукт.
— Лохина — ягода досить дорога. Поточного року її ціна в роздрібних мережах становила не менше як 150 гривень. Ви не боялися, що люди її просто не купуватимуть?
— Абсолютно. Обсяги у нас невеликі — лише перший рік збору. Ми встановили роздрібну ціну на ягоду у 119 гривень разом із доставкою, і на нас посипалися дзвінки звідусіль — люди пробували наші ягоди, передавали контакти друзям, знайомим. На піковому етапі у нас було по 200 заявок на день. Звичайно, просто фізично не могли задовольнити попит і вимушені були коректно відмовляти людям. Наступного сезону плодоноситимуть удвічі більше кущів, тож кількість буде більшою. Сподіваємося задовольнити більше клієнтів.
— У вас немає профільної освіти. Чому не наймаєте агронома, а робите все особисто?
— По-перше, у нас відносно невеликі обсяги, по-друге, мені самому цікаво, як все функціонує. Найбільше задоволення, коли проходиш кожен етап самостійно. Так, не приховуватиму, що така самостійність подеколи дається взнаки — помилки коштують грошей. Однак я ні на кого не перекладаю провину, а сам відповідаю за результат. У сезон працюємо всією родиною, а також наймаємо додатково 2–3 працівників. За час існування підприємства встиг багато чого навчитися — відвідую семінари та конференції, обмінююся досвідом із колегами з Канади, Нідерландів, Білорусі, багато читаю.
Невелику частину посадки (40 кущів) ми відвели під випробувальний «полігон», на якому експериментували з удобренням, підрізкою тощо. Це дало нам достатньо практичних знань.
Власники, які наймають директора й агрономів, по суті, відпускають бізнес у вільне плавання — жоден, навіть найкращий топ-менеджер, не буде турбуватися за плантацію та робити її прибутковою, скільки бонусів йому не обіцяй. І лише криза діє, наче холодний душ — одразу стає зрозуміло, що робив не так. А доки цього немає, слід постійно тримати руку на пульсі.
— Яким чином ви обирали посадковий матеріал та сорти?
— В жодному разі не можна економити на посадковому матеріалі, але, з другого боку, не треба використовувати дорогі саджанці, бо це не завжди є ознакою якості. Знаю багато компаній, що купують саджанці в Європі й мають із ним проблеми, натомість в Україні є також декілька розсадників, саджанцям з яких можна поставити тверду п’ятірку — вони безвірусні, прекрасно адаптовані до наших умов, добре приживаються.
У виборі маточника, звичайно, головну роль відіграють рекомендації колег. У розсадник слід приїхати й просто подивитися на маточні рослини, познайомитись із власниками. Якщо купуєте рослини восени, то придивіться, чи не надто вони зелені — адже це свідчить, що рослину спеціально «відгодовували на продаж» препаратами. Проте крім зовнішньої краси там нічого немає — саджанець не дасть очікуваного врожаю. Нормальне листя лохини у жовтні-листопаді буде набувати червоного чи жовтого відтінку. Часто кажуть, що слід дивитися на сертифікати, але, як на мене, це значення не має. Їх можна надрукувати хоч сотню, а рослини будуть поганими. Зі свого досвіду скажу, що ми працювали з компанією, яка не мала відповідного сертифіката, але так дбайливо ставилася до рослин, що це просто не могло не спрацювати. Партія куплених саджанців прижилися на 100%.
Нині в Україні вирощують понад 20 сортів лохини. Вони дуже різняться за смаком, розміром, формою та кольором ягід. Ми посадили Атлантіс, Патріот, Блюкроп, Торо, Бригітта, Ерлі Блу, Блю Джей. Добирали їх так, щоб максимально розтягнути в часі сезон.
— Який із названих сортів для вас особисто є фаворитом і чому?
— Віддаю перевагу двом сортам — Патріот і Блюкроп. Дуже красива, презентабельна ягода, яка довго не втрачає «фірмовий» восковий наліт і смакові властивості навіть після заморожування.
— Як боретесь із бур’янами в міжряддях?
У перший рік після купівлі ми посіяли на ділянці овес. Ця культура забиває бур’яни та додає дуже багато поживних речовин у ґрунт. Ми вирішили не використовувати гербіциди на старті — це наша принципова позиція. В сезон бур’ян, що починає рости, прибираємо винятково механічним способом.
Багато експериментуємо з мульчуванням міжрядь соломою, дерев’яною стружкою тощо. Нещодавно спробували вкрити міжряддя тонким агроволокном і замульчувати деревинною стружкою. Агроволокно дозволяє землі дихати, а ми не маємо жодних проблем із небажаною рослинністю. Такий спосіб дозволяє зберегти вологу, і земля не перепріває. Проте для великих плантацій він однозначно не підійде через значні видатки.
— Великою проблемою для ягідників є птахи. Буквально за кілька годин вони можуть винищити плантацію. До яких заходів вдаєтеся?
— Так, за 10–15 хвилин птахи можуть з’їсти до 300 кг ягоди з плантації. До того ж відлякувати їх практично нереально — вони нічого не бояться. Навіть якщо стріляти з рушниці, то на перший постріл відлітають, а потім повертаються. Згодом узагалі звикають до пострілів. Присутність на полі людини також не заважає, можуть сидіти на відстані 10 метрів від людини та їсти ягоди.
Перший варіант розв’язання проблеми — вкрити кущі сіткою, але це дуже витратно. Можна застосовувати тонку риболовну сітку, яка коштує дешевше. Проте повністю проблему це не вирішить. Тому ми через кожні 3 метри забивали кілки й обмотували кущі на зразок павутиння плівкою зі старих відеокасет. Три тижні птахи сиділи навколо ділянки на деревах, а на поле прилетіти не наважувалися.
Спробували також використовувати автоматичні відлякувачі типу «Коршун». Із певним інтервалом цей пристрій видає звук атаки хижого птаха. Одного такого пристрою вистачає на поле розміром у 5 гектарів, а вартість адекватна — 1600 гривень.
— На чому не можна економити у ягідництві?
— Усі елементи мають бути дотримані: і саджанці, і якісний субстрат (торф), і відповідні норми підгодівлі рослин. Лохина любить кислі ґрунти, тож потрібно за цим стежити. Кожен рік лохина потребує різної норми поживних речовин — їх потрібно відповідно змінювати. Деякі препарати треба вносити лише після заходу сонця, адже у спеку активізується азот і випалює корінь рослини. Окремо наголошу на важливості правильної обрізки куща лохини, бо декілька авторитетних садівників дають протилежні відповіді на це запитання: один вважає, що слід залишити певну кількість пагонів, а другий, що всі нижні пагони слід вирізати. Ми скористалися третім варіантом і, порадившись із канадськими колегами, просто вирізали три чверті куща, залишивши лише окремі здорові пагони, сформувавши таким чином розлогу крону. Тоді різні пагони плодоносять у різні періоди — одні поточного року, інші — наступного і т. д. Завдяки цьому способу можна регулювати розмір ягоди, кількість урожаю та його якість.
Ще один важливий елемент — час. Не варто поспішати. Мало хто знає, що лохину слід збирати не частіше, ніж раз на 10 днів — цей період оптимальний, аби вона досягла товарних кондицій.
— Досить часто ягоду продають просто з поля у звичайних ящиках. Як обирали упаковку для продукції? На що звертали увагу?
— Обрали упаковку українського виробництва. І річ не в патріотизмі — вона якісна, на порядок дешевша, ідеально підходить за стандартами. А от, наприклад, італійська, з якою експериментували, не придатна під стандартні розміри ящиків — їх буквально доводиться стискати, що може пошкодити ягоди. Самі італійські ящики також відрізняються за розміром — не стають на палети. Тож іноземна упаковка — це суцільна проблема, і коштує мінімум удвічі дорожче за наші аналоги, ми купуємо українську тару за ціною 0,81 гривні, а італійську — 2,4 гривні.
— Чим ваші підходи відрізняються від решти господарств?
— Чомусь в Україні ніхто не хоче напружуватись і придумувати у ягідництві щось нове, інноваційне. Всі хочуть отримати готове рішення, яке коштує неабияких грошей. Посадки лохини щороку подвоюються і навіть потроюються. Ще 5 років тому на всю Україну було не більше як 20 га, а тепер уже близько тисячі. Все робиться за технологіями вчорашнього та навіть позавчорашнього дня. Тому сьогодні розробляємо та впроваджуємо в себе в «Озеряні» систему так званого «розумного поля», або one click berry. Все буде облаштовано таким чином, аби я міг спостерігати й коригувати процеси на плантації за допомогою планшета. Наприклад, датчики вологості передають інформацію про кількість води у ґрунті на головний модуль, далі система вирішує, які ряди слід поливати, а які ні, по якому ряду не вистачає кислотності тощо. Ми принципово не копаємо вручну, лише електробуром, а для збору ягоди нині з батьком проектуємо спеціальний ручний електричний комбайн. Він не буде надто потужним, проте працюватиме безшумно й не забруднюватиме довкілля.
— Коли плануєте втілити проект розумного поля в життя?
— Підготовчий етап уже розпочався — потроху докуповуємо деталі для установок. Уже взимку почнемо тестувати різні типи датчиків вологості та систему поливу в невеликій теплиці, а у квітні-травні змонтуємо її на плантації.
— Нескромне запитання, але скільки коштував ягідний стартап загалом?
— Ягідний сегмент є одним із найприбутковіших. Усіх витрат не прораховував, але станом на сьогодні закладення та утримання плантації нам обійшлася приблизно у 200 тис. грн.
— Чи будете вирощувати інші культури крім лохини?
— У нас є кавун і трохи полуниці, плануємо посадити ожину та журавлину. Остання, як на мене, дуже перспективна: в Україні промислових насаджень журавлини немає, а вона — один із лідерів попиту в ресторанах і кафе. У торгових мережах журавлина також є, але імпортна — не сортова та погана на вигляд. Великої сортової журавлини в магазинах не зустрінете. Звичайно, це пов’язано із ціною закладання плантації — 5 соток обійдуться мінімум у 5 тис. грн. Там потрібен дуже товстий шар торфового субстрату — це теж значні витрати. До того ж урахуйте режим очікування — плантація журавлини починає повноцінно плодоносити на 5-й рік після посадки. Урожайність в культури дещо менша, ніж у лохини, і збір специфічний — вона стелиться низько біля землі, вручну її не збереш. Тому потрібно або поле, яке буде затоплюватися водою, або купити спеціальний збиральний комбайн, приміром, білоруського виробництва.
— Наскільки Білорусія прогресивна у ягідництві?
— У них можна отримати чимало інформації, адже окрім самих саджанців повністю надають консультаційний супровід і саму технологію. До того ж технологію перевірено на власному досвіді та на власній ділянці. В Україні таких компаній не створено — кожен намагається заявити, що його товар найкращий, не надаючи жодних реальних доказів.
На жаль, в Україні взагалі немає сервісу, зокрема в ягідництві. Незважаючи на те, що це відносно нова галузь, у ній немає нічого. Навіть маючи найсучаснішу техніку й новітні технології на виході можна отримати нуль ефекту. І, повірте, це не просто слова. Мене вражає, чому не можна зробити реальний механізм, що працює? Чому люди й далі живуть за радянськими схемами?
— Чи не думали над тим, щоб відкрити ферму для відвідувачів, аби люди могли приїздити на вихідні та збирати ягоди, як це заведено у Європі?
— Думав. Однак хочеться, щоб це був повноцінний і цікавий окремий проект із майстер-класами, різноманітними цікавинками для дітей і дорослих. Тому поки що це не на часі. Проте перший такий івент ми проведемо вже цього літа для наших клієнтів.
— Чи плануєте в майбутньому постачати ягоду в супермаркети, на переробку чи в ресторани?
— Щодо супермаркетів відповідь однозначна — ні! Там не слідкують за збереженістю ягід, за їх товарним виглядом. Натомість ягода має бути обов’язково охолоджена, та й умови постачань, що вони пропонують, виконати важко. Уже наступного року ми відкриємо невеличку ягідну крамничку, де можна буде купити ягоди самостійно, не очікуючи на доставку. Щодо переробки, то ми ще думаємо. Якщо й будемо це робити, то лише на власних потужностях — хочемо в майбутньому виготовити пробну партію джемів. Також цього року ми знайшли кілька оптових клієнтів — відомих ресторанів, які готуватимуть десерти на основі нашої ягоди.
— Які поради можете дати початківцям?
— Якщо у вас є якісна ягода й хочете її продати, слід іще навіть до початку роботи та збору провести підготовчий етап, який не пов’язаний безпосередньо з агрономією — проаналізувати ринок, обрахувати витрати й прибутки. Рекомендую початківцям не економити на питаннях упаковки, продумати швидкий і зрозумілий механізм доставки, обов’язково попрацювати над основною торговельною площадкою — сайтом зі зручним і зрозумілим інтерфейсом. І останній цікавий момент — вчіться спілкуватися з клієнтами телефоном. Так-так, я не жартую: у нас просто не вміють і не хочуть перейматися цим. А насправді ви продаєте не лише товар, ви продаєте враження. Ще одна порада: не женіться за грошима. Досить часто бачу, як молоді бізнесмени прагнуть у будь-який спосіб відбити капіталовкладення якнайшвидше, й у них нічого не виходить. Просто робіть свою справу добре, отримуйте задоволення від процесу, й результат не забариться.
— Ну й останнє запитання. Що спільного у ягідництва та вашого хобі — автоперегонів?
— На перший погляд, ніби нічого. Проте якщо придивитись пильніше… Ягідництво — це неабиякий екстрим, подеколи адреналіну тут більше, ніж за кермом ралійного авто. Треба встигнути зробити за сезон максимум, кожна хвилина у «раллі-таймі» має бути прорахована. Однак, коли покупець уперше куштує твою лохину й посміхається — це найбільше задоволення, і задля цього не шкода сил. А ще нас дуже люблять клієнти, бо час доставки ягід завжди мінімальний. Нічого не можу вдіяти: «Жити на повну швидкість» — моє життєве кредо.
Розмову вела Ірина Глотова
Інтерв’ю було надруковано у журналі “Плантатор”. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Плантатор” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».