Інтерв'ю

Адаптувалися до реалій

Віктор Карбівський
генеральний директор компанії «Лімагрейн Україна»

Насіннєві компанії впевнені: дефіциту посівного матеріалу в Україні не буде.

За минулих два роки кардинально змінилася аграрна галузь України: господарства пристосовуються до роботи в умовах воєнного стану, вибудовують нові шляхи реалізації зерна, оптимізують витрати, намагаючись отримати максимальний прибуток з гектара. У цьому вирі невизначеності ринок насіння характеризується певною стабільністю. Яким він буде в сезоні-2024 та що роблять насіннєві компанії, щоб і надалі забезпечити його стабільність, ми запитали у генерального директора компанії «Лімагрейн Україна» Віктора Карбівського. 

Пане Вікторе, як ви оцінюєте аграрний сезон-2023? Якими були головні виклики для насіннєвих компаній, зокрема й «Лімагрейн»? 

— Скажу так: важчим, менш прогнозованим був 2022 рік. Тоді були проблеми з постачанням посівного матеріалу клієнтам, адже склади опинилися в зоні окупації, ми не мали до них доступу, відтак не могли відвантажити заплановані партії насіння. Тому 2022 рік був роком невизначеності. 

2023 року ми вже адаптувалися до реалій воєнного часу, дослідили й оптимізували дистрибуційні шляхи постачання. Тож тогорічні результати були кращими за попередні, хоч про повернення до передвоєнного рівня не йдеться. Адже після вторгнення ми втратили багато сільгоспугідь на тимчасово окупованих територіях, багато земель після звільнення ще заміновані. Загалом поки що до 5 млн гектарів непридатні до обробітку. 

Варто зазначити, що наші позиції завжди були сильними на південному сході країни, де вирощують багато соняшнику — однієї з наших профільних культур. Тож ми втратили частину клієнтів у Луганській, Донецькій, Запорізькій, Харківській, Херсонській областях, а разом із ними й 20–25% загальних обсягів реалізації соняшнику, 10–15% — кукурудзи, 10–15% — ріпаку. 

Багато продукції втратили й наші партнери-дистриб’ютори на окупованих територіях, її просто розграбували в складах. 

Які чинники нині найбільше впливають на вашу роботу? 

— Ми працюємо через дистриб’юторів, але повністю залежимо від господарств, від того, як вдало вони ведуть свій бізнес, чи є прибутковими. Сьогодні критичним є збереженість бізнесу, робочих місць. Тобто ми успішні настільки, наскільки успішні господарства. 

Своєю чергою, на стабільність господарств надзвичайно вплинули логістичні проблеми збуту зерна, блокада чорноморських портів — після війни це другий чинник, що впливає на їхню прибутковість, правильніше, збитковість. Бо Україна — експортоорієнтована країна, до повномасштабного вторгнення ми експортували понад 70% зерна кукурудзи. Навіть налагодивши сухопутні, дунайські експортні шляхи, ми розуміємо, що рівноцінної альтернативи чорноморським шляхам немає. Донедавна на логістиці господарства втрачали на тонні зерна 90–120 євро залежно від місця розташування. Тобто інколи вартість логістики кукурудзи перевищувала ціну на зерно. Але завдяки Богу та ЗСУ в нас з’явився власний морський зерновий коридор, унаслідок чого ціна на кукурудзу поступово зростає. 

До речі, щодо кукурудзи цікава ситуація. Всі нині кажуть, що вона збиткова. Але до 25 жовтня минулого року стояла суха погода, відтак, згідно зі статистикою, до 35% було зібрано зерна з вологістю 14–16% за середньої врожайності близько 7 т/га. Тож я впевнений, що господарства, які зібрали кукурудзу до 25 жовтня з урожайністю 8–9–10 т/га, отримали прибуток, адже не витрачалися на досушування зерна. 

Як логістичні труднощі впливають на поставки посівного матеріалу в Україну? 

— Сьогодні насіння кукурудзи ми виробляємо в Україні та навіть експортуємо його у Європу. Багато насіннєвих компаній працюють аналогічно. У перспективі плануємо вирощувати в Україні 30–40% насіння соняшнику, але ще велику кількість завозимо в Україну, бо для насінництва соняшнику тут є серйозна перепона — просторова ізоляція, якої важко дотриматися, а якістю насіння ми не можемо ігнорувати. Тому ми адаптували ланцюги постачання посівного матеріалу в Україну, перерозподіливши їх на інші пункти перетину кордону, оптимізували місця розташування складів. Тож блокування кордонів не суттєво вплинуло на постачання. Ідеться хіба що про деякі затримання поставок. 

За вашими оцінками, як змінюються обсяг і структура посівних площ в Україні? Якими вони будуть цього сезону? 

— Морський зерновий коридор позитивно впливає на рентабельність кукурудзи. Думаю, навіть песимісти змінять свою думку на перспективи цієї культури. Хоч деякі господарства планують частково замінити кукурудзу соєю, соняшником, нішевими культурами — квасолею, гречкою, горохом…  

Нині всі кинулися вирощувати цукровий буряк… 

— Питання цукрового буряку, вважаю, дещо перебільшене. 2023 року його площі становили 249 тис. гектарів. Якщо вони зростуть до 300 тис., суттєво це не вплине на розподілення площ. 

Однак ми повинні розуміти: жодна нішева культура не замінить основну. Адже в багатьох техніка, технології адаптовані під кукурудзу, яка є справді універсальною культурою — її вирощують як монокультуру, в неї доволі розтягнуті терміни сівби і, головне — збирання. Це важливо з боку навантаження на техніку. Кукурудза найуніверсальніша й для експорту, з неї виготовляють крупу, борошно, крохмаль, олію, етиловий спирт, біоетанол, патоку тощо. 

Ще спостерігаю, що все більше господарства налаштовують внутрішню переробку кукурудзи, більше провадять тваринництво. Ті, хто робить це професійно, потребують якісного силосу, відтак сіють спеціалізовані продуктивні гібриди силосної кукурудзи. 

Щодо зернової кукурудзи, які гібриди нині мають більший попит? 

— За останні три роки ринок України змінився — за моїми спостереженнями, більшого попиту набули середньоранні гібриди ФАО 250–300, ними засівають до 70% площ. Раніше більше сіяли середньостиглі. Це пов’язано з кліматичними змінами — тепер ранні та середньоранні гібриди можуть краще розкрити свій потенціал, адже вони раніше зацвітають, що дає можливість рослині пережити критичні літні температури й уникнути стерилізації пилку. 

З тієї самої причини заслуговують на увагу кременисто-зубоподібні гібриди, які є холодостійкими продуктами, а також стійкими до стресових умов, посухи. У цьому сенсі наші гібриди ФАО 270 ЛГ31272 та ФАО 260 ЛГ30273 є ідеальними для умов України. 

Але все ж таки площі під соняшником цього року зростуть. І не тільки тому, що олійні набули більшого попиту, — ним засіватимуть поля на Півдні, де не вдалося посіяти озиму пшеницю. Ви згодні з такою статистикою? 

— До війни засівалося понад 6 млн гектарів соняшнику, тепер — трохи більше за 5 млн — мінус тимчасово окуповані південно-східні території. Ми також погоджуємося із цією цифрою. Хоч аграрії більше почали вирощувати соняшник у Центрі й на Заході, але ці площі не перекриють втрачені. 

Щодо пшениці, то до кінця жовтня я був дещо песимістично налаштований. Згідно з даними, засіяно понад 4 млн гектарів, причому на Півдні посівна затягнулася, тож нині чимало посівів у фазі шильця, початок — середина кущення. Дай Боже, щоб такі посіви перезимували, бо температура знижувалася доволі низько, подекуди снігу не було. 

Сподіваюся, що все буде добре, бо навіть західного типу пшениці витримують до –16 градусів на вузлі кущіння. Проте є ризик, що деяка частина може не перезимувати. У такому разі пересіватимуть соняшником (на південному сході) чи іншими ярими культурами. 

— Як змінилися уподобання аграріїв щодо гібридних характеристик соняшнику? 

— Нині господарства звертають увагу на собівартість виробленої продукції, намагаються оптимізувати витрати. Тому за останні два роки в усіх регіонах України став популярним сульфо-сегмент, який, згідно з оцінками нашої компанії, охоплює понад 30%. Ми бачимо певне падіння класичного сегмента. Clearfield®-гібриди заміняють на Clearfield® Plus. Це пов’язано з розвитком генетики, а Україна має доступ до найпередовіших світових технологій, які дають змогу оптимізувати витрати на гектар, менше витрачатися на ЗЗР і водночас мати чисте поле. 

Ми також не стоїмо на місці: щороку реєструємо до 6–8 нових гібридів соняшнику. Звертаємо увагу не лише на потенціал урожайності, а й на стійкість до основних хвороб — склеротиніозу, пероноспорозу. Бо з роками сівозміни не стають кращими, мають тільки комерційний характер, інфекцій у полі накопичилося багато. Тому вибір гібрида соняшнику — дуже відповідальна справа, агроном не має права ризикувати, бо елементарно можна втратити врожай. Тож ми бачимо, що крім врожайності та стабільності гібрида запитуваними є стійкість до хвороб. Завдяки цим характеристикам останні роки наші лідери сульфо-гібрид ЛГ59580, ЛГ50479 СХ, клеарфілд-плюс гібриди ЛГ50455 КЛП та ЛГ50550 КЛП охоплюють великі площі. Щоправда, минулі два роки був дефіцит ЛГ50479 СХ, сподіваюся, цього року ми зможемо задовольнити потреби наших партнерів у повному обсязі. 

Також більше сіють ранні гібриди, які можна вигідніше продати. У цьому сегменті можемо запропонувати клеарфілдгібрид ЛГ58390 КЛ. 

Загалом наші пріоритети в селекції — ранні, середньоранні, стійкі до посухи, вовчку й основних хвороб гібриди. 

— Згідно зі статистикою продажів насіння, які пріоритети аграріїв щодо вибору культур? 

— Був шалений попит на ріпак — ми продали все наявне насіння, але повністю не задовольнили потребу аграріїв. Ми бачимо доволі сталий попит на насіння соняшнику, насіння кукурудзи реалізується на рівні минулого року. 

— Чи можливий цього року дефіцит посівного матеріалу в Україні? 

— Дефіциту насіння кукурудзи немає — є профіцит, бо врожай кукурудзи 2023 року був дуже добрий, перевищив очікування насіннєвих компаній. Більше з тим — за 2023/24 рр. Україна експортує до Європи більше насіння, ніж за останні 10 років, завдяки визнанню у ЄС еквівалентності української системи сертифікації насіння. Це велике досягнення, це додаткова вартість із гектара, що забезпечує добру прибутковість і насіннєвим господарствам, і дає валютну виручку державі Україна. 

Щодо насіння соняшнику, то на 70% це буде імпортна складова. Думаю, загалом насіннєві компанії закриють потреби аграріїв, хоч може бути дефіцит по деяких продуктах. 

Щодо сої, то, за статистикою, цього року посівні площі, порівнюючи з тогорічними, збільшаться, можливо, до 2 млн гектарів (2023 — 1,8 млн га). Ми насіння сої не виробляємо, але, спілкуючись із колегами, знаю, що є певний дефіцит якісного насіння не ГМО сої. Тому аграріям слід визначитися, яким насінням сіяти та що робити далі з урожаєм. 

— Якою буде цінова політика насіннєвих компаній цього сезону? Які чинники впливатимуть на ціну насіння? 

— На мій погляд, ціни на насіння в Україні доволі конкурентні, фактично вони не зросли. Хіба що певне підвищення пов’язано з логістичною складовою та курсовими коливаннями валют, коли йдеться про імпортне насіння. Думаю, різкого зростання цін не буде. 

Ба більше, наша компанія, інші компанії намагаються бути максимально лояльними до агровиробника. Особливо коли йдеться про господарства, що працюють у прифронтовій зоні, — для них формуємо акційні пропозиції. 

— Насіннєві компанії пропонують посівний матеріал різного класу, зокрема й преміумсегмента. Чи змінилися пріоритети аграріїв? Можливо, більше стали віддавати перевагу дешевшим продуктам? 

— Аграрії насамперед зауважують на гібрид, що відповідає їхнім очікуванням, технологіям, адаптивності до умов вирощування. Професійні господарства не намагаються вибрати щось дешевше. Адже немає сенсу купувати, наприклад, гібрид соняшнику, нестійкий до основних хвороб чи вовчку, бо завтра його доведеться пересівати. 

У кожної компанії є своя технологія доробки насіння. Залежно від генетичної стійкості гібрида до хвороб насіння можна додатково протруювати фунгіцидом, окрім того, більшість насіння потребує додаткового протруювання інсектицидом. Це додаткова опція за заявкою господарств. І 80% аграріїв її замовляють — до протруювання в господарствах вдаються все менше. Адже цей процес потребує професійного підходу, і точно не варто займатися кустарщиною. 

— Якими, на ваш погляд, будуть головні виклики сезону-2024? 

— Забезпечення безперебійної роботи чорноморських портів — головна умова успіху аграрної галузі. 

Для ринку насіння я не бачу глобальних ризиків. Це може бути ризик, пов’язаний із непрофесійним вибором насіння, що особливо характерно для технічної культури. Може виникнути ситуація, коли через брак коштів аграрії шукатимуть дешевий продукт — тоді можливі певні ризики, пов’язані з погіршенням фітосанітарного стану поля і падінням урожайності та якості зерна. 

За таких критичних умов агроном відіграє головну роль у господарстві. Бо на цінову політику ринку господарство не може впливати. Впливає глобальне виробництво зерна. Нині Америка збільшила виробництво кукурудзи, Аргентина нарощує. Єдина невизначеність — із Бразилією, яка є одним із конкурентів кукурудзяного ринку, — там запізнюються із збиранням сої, після якої вони сіятимуть кукурудзу, адже вони збирають по два врожаї на рік. Загалом цінових наслідків на товарне зерно кукурудзи можна очікувати в середньостроковій перспективі. 

— Ви згадали про вітчизняне насінництво. Якими бачите його перспективи? 

— Насіннєві компанії стали більше вирощувати насіння в Україні — для цього було зроблено потужні інвестиції в насіннєві заводи, системи зрошення, в технології, в сучасні розробки, лабораторії, кадри. Ідеться насамперед про кукурудзу, частково — про соняшник, хоч, як я вже сказав, через труднощі з просторовою ізоляцією насіннєвим посівам насіння соняшнику в Україні може вироблятися орієнтовно 40%. 

Надзвичайно важливим є експорт насіння в країни ЄС. Насіннєва галузь точно готова до євроінтеграції. На сьогодні наповнення європейського ринку українським насінням відбувається завдяки міжнародним компаніям, у яких Україна є частиною глобального плану виробництва насіння. Однак й українські компанії експортують свій продукт. Це велике досягнення для України. Звісно, конкуренція є, але якщо вона рівноправна, то це добре для кожної компанії та країни. Це стимул для розвитку.