Для всіх є очевидним те, що безпечність харчових продуктів тваринного походження великою мірою залежить від безпечності кормів, якими годують сільськогосподарських тварин. Тому в рамках ухваленої у ЄС концепції «від лану до столу» забезпечення безпечності харчових продуктів здійснюється на всіх етапах харчового ланцюга, починаючи з кормів для тварин. Такий підхід чітко відбито у відповідному законодавстві ЄС.
Україна, взявши курс на євроінтеграцію, мала привести своє законодавство у відповідність із вимогами законодавства ЄС про корми. У зв’язку з цим у грудні 2017 року було ухвалено Закон України «Про безпечність та гігієну кормів».
Слід зазначити, що до ухвалення цього закону національне законодавство, а саме Закон України «Про ветеринарну медицину», містило деякі норми, що регулювали окремі аспекти виробництва кормів. Однак ці норми не створювали комплексної системи, яка б гарантувала їх безпечність. Тож, погляньмо, що нового привніс для агросектору цей закон.
Новий закон покладає на операторів ринку обов’язок розробляти, запроваджувати та використовувати постійні процедури, засновані на принципах системи аналізу небезпечних чинників і контролю у критичних точках (НАССР).
Хотілося б одразу заспокоїти більшість аграріїв, які провадять первинне виробництво кормів і пов’язані з цим операціями, такими як транспортування та зберігання кормів або їх змішування лише для власного господарства без додавання кормових добавок і преміксів. На таких операторів ринку обов’язок запроваджувати НАССР поширюватися не буде. Іншими словами, фермер, який годує стадо корів травою та буряками, заготовленими на власному полі, і не додає ніяких добавок, крім силосних, зможе й далі працювати без НАССР. Однак, якщо він вирішить, наприклад, здійснити глибоку переробку цих самих кормів із додаванням до них якихось кормових добавок (крім силосних), він буде змушений запровадити НАССР.
Разом із тим підприємствам, які виробляють корми, не слід боятися запровадження НАССР. Насправді НАССР варто розглядати як інструмент підвищення конкурентоспроможності, особливо для підприємств, які бажають експортувати свою продукцію. Річ у тому, що підприємства, які купують корми, будуть зацікавлені довести за правилами встановлення простежуваності, що придбані ними корми є безпечними. Своєю чергою, НАССР дає змогу забезпечити безпечність кормів і підтвердити її документально.
З набуттям чинності цим законом для операторів ринку кормів стали обов’язковими вимоги щодо забезпечення простежуваності кормів на всіх стадіях їх виробництва та обігу. Це означає, що кожен оператор ринку має бути спроможним установити інших операторів ринку, які постачають йому корми, матеріали, що контактують із кормами, а також допоміжні засоби для переробки кормів за принципом «крок назад», а також тих операторів ринку, яким він сам постачає корми, контактні матеріали та допоміжні засоби за принципом «крок уперед». На практиці це означає необхідність упровадження систем документообігу, які забезпечують зберігання інформації, за допомогою якої можна встановити постачальника й отримувача кожної партії кормів, а також надання цієї інформації за запитом Держпродспоживслужби.
Забезпечення простежуваності є одним із наріжних каменів європейської системи гарантування безпечності харчових продуктів, яка містить, зокрема, й простежуваність кормів. Водночас вимоги щодо простежуваності не є чимось абсолютно новим для України, адже ними на разі керуються вітчизняні виробники харчових продуктів відповідно до Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів». З огляду на це застосування вимог щодо простежуваності до операторів ринку кормів є логічним продовженням упровадження відповідної європейської концепції в Україні.
Хоча вимоги щодо простежуваності і є додатковим обов’язком для операторів ринку кормів, їх упровадження можна перетворити на конкурентну перевагу, підвищивши рівень організації бізнес-процесів і безпечності продукції.
Закон України «Про ветеринарну медицину» покладав на операторів ринку кормів обов’язок отримувати експлуатаційний дозвіл на потужності з виробництва, змішування та приготування кормових добавок, преміксів і кормів. З формального погляду цю норму можна було тлумачити як завгодно широко. Виходить, наприклад, що підприємство, яке годувало корів травою, скошеною на власному полі, мало отримати експлуатаційний дозвіл на таке поле… З практичного боку це звісно не мало особливого сенсу, але такий був закон.
У новому законі зайвий регулятивний тиск на бізнес зменшується завдяки застосуванню диференційованого підходу. Так, експлуатаційний дозвіл має видаватися на потужності, де здійснюється виробництво та/або обіг деяких видів кормових добавок, преміксів і кормових сумішей (у яких використовують окремі кормові добавки). Інші потужності з виробництва та/або обігу кормів (у яких відповідні кормові добавки не використовуються) підлягають тільки державній реєстрації за повідомним принципом. Тому те саме підприємство за новим законом уже не змушене отримувати експлуатаційний дозвіл і проходити з цією метою відповідне інспектування. Натомість такому підприємству достатньо заповнити форму встановленого зразка, вказавши в ній потужності, що використовуються для виробництва корму, і надіслати її до компетентного органу.
Ті підприємства, які не мають власного виробництва кормів чи не здійснюють їх реалізацію, взагалі не зобов’язані отримувати експлуатаційні дозволи та реєструвати відповідні потужності.
Суттєва дерегуляція передбачається законом щодо кормових добавок, преміксів і готових кормів. Так, якщо відповідно до Закону України «Про ветеринарну медицину» державній реєстрації підлягали всі кормові добавки, премікси й готові корми, то новий закон передбачає державну реєстрацію тільки кормових добавок. Отже, практика реєстрації кожного готового корму для собак і котів має піти в минуле. До того ж на відміну від ситуації, коли одну й ту саму добавку реєструвала кожна особа, яка здійснювала її виробництво чи обіг, новий закон дозволяє будь-якому оператору ринку здійснювати виробництво й обіг зареєстрованої кормової добавки, незалежно від того, за чиїм зверненням вона була зареєстрована. Щоправда, таке спрощення стосується тільки трьох категорій кормових добавок: технологічних, сенсорних і поживних.
Більш з тим, реєстрація кормової добавки буде чинною протягом 10 років, замість 5 як це було раніше. Тобто після того, як за зверненням однієї особи добавка була зареєстрована, будь-яка особа зможе виробляти, реалізовувати й використовувати таку добавку протягом наступних 10 років.
Хоча загалом процедура державної реєстрації кормових добавок за новим законом мало чим відрізняється від тієї, що була раніше, на одну суттєву відмінність слід звернути увагу. Ідеться про так званий спрощений порядок, що має застосовуватися до кормових добавок, які вже дозволені в інших країнах або інтеграційних об’єднаннях країн. Такий порядок має застосовуватися за умови визнання системи реєстрації кормових добавок у відповідних країнах або інтеграційних об’єднаннях еквівалентною українській системі реєстрації. Суть спрощеного підходу до реєстрації кормових добавок полягає в тому, що замість проведення власного наукового оцінювання безпечності та ефективності кормової добавки в Україні визнаватимуться результати відповідного наукового оцінювання, проведеного в інших країнах. Це має заощадити час і кошти для бізнесу, порівнюючи з реєстрацією за загальною процедурою.
Більше з тим, відповідно до змін і доповнень, унесених у грудні 2020 року, було тимчасово дозволено ввезення (пересилання) на митну територію України, введення в обіг та обіг:
• кормових добавок без їх державної реєстрації в Україні, якщо такі добавки зареєстровані (дозволені) у Європейському Союзі й призначені для виробництва кормів для непродуктивних тварин;
• фасованих (запакованих) кормів для непродуктивних тварин, виготовлених із використанням кормових добавок, зареєстрованих (дозволених) у Європейському Союзі, якщо такі корми походять із потужностей, розташованих або в Україні, або в державах — членах ЄС, або в інших країнах, за умови, що потужності в таких інших країнах мають дозвіл на ввезення зазначених кормів до ЄС.
Ці зміни є, по суті, безпрецедентним кроком назустріч бізнесу, спрямованим на максимальне спрощення перехідного періоду для імпортерів кормів для непродуктивних тварин й інгредієнтів для таких кормів.
Закон України «Про ветеринарну медицину» встановлював тільки окремі базові вимоги до маркування кормів. У той самий час більшість питань, що стосуються маркування кормів, у цьому законі лишалися неврегульованими. Ситуація змінилася на краще після набуття чинності новим законом, який заповнив правовий вакуум щодо маркування кормів. Вимоги до маркування в новому законі врегульовано досить системно. Ще більшої деталізації вони набули з ухваленням Мінагрополітики та продовольства України наказу від 6 травня 2019 року № 241, більша частина якого присвячена саме питанням маркування.
Отже, ухвалений закон справляє враження досить системного документа. Водночас тільки його практичне застосування покаже всі переваги й недоліки нового законодавства про корми, адже жоден закон не є досконалим і, як правило, потребує доопрацювання на основі практичного досвіду.
Юрій Бурило, експерт Проєкту ЄС «Вдосконалення законодавства, контролю та поінформованості у сфері безпечності харчових продуктів, здоров’я та благополуччя тварин в Україні» (EU4SaferFood)
The Ukrainian Farmer
