Агромаркет
Головне:
Агромаркет

Юрій Бондарчук: «Будемо рости на Київщині»

АгроМаркет
Джерело:
АгроМаркет
Поділитись:
Юрій Бондарчук: «Будемо рости на Київщині»

Київський бізнесмен Юрій Бондарчук цього року продав низку активів й акумулював кошти для наступних придбань. Насамперед його цікавлять землі в Київській області. Крім того, компанія продовжує інвестувати в біогазовий завод, який має стати найбільшим подібним проектом у Європі.

  

Із паном Юрієм ми познайомилися у Києво-Могилянській бізнес-академії на події, яка була присвячена викликам для українських агрокомпаній під час їх виходу на нові ринки. Вразив його оптимізм. На всі негативні сценарії розвитку аграрної галузі в разі непідписання Угоди про асоціацію з ЄС він відповідав: «Усе буде добре». На чому ґрунтується його позитивізм? Це життєве гасло чи стійка упевненість у завтрашньому дні компанії, директор ГК «Сільгосппродукт» розповів в інтерв’ю газеті «АгроМаркет».

 

 

Основні активи Групи компаній «Сільгосппродукт» розміщено в Київській області. Ви й далі плануєте розвиватися у цьому регіоні? Якою тут є специфіка роботи? Чи гостра конкуренція за землю?

– Київщина — це основний для нас регіон, де ми б хотіли розвиватися. Ми присутні сьогодні в п’яти районах, центральними для нас є Рокитнянський та Таращанський. Звичайно, ми збираємося нарощувати земельний банк, але Київська область має свою специфіку. Тут відчувається конкуренція за землю, близькість до столиці дає можливість пайовикам вибирати з багатьох підприємців, які готові взяти тут паї в оренду. Ми декларуємо 3% орендної плати, але фактично платимо 5%, тому що йде жорстке змагання серед орендарів. А сьогодні ми вже запропонували людям 6%, щоб їх привабити до себе.

Я двічі набирав землю. Перший раз 2000 року, коли розвалилися колгоспи, ми взяли в оренду 7,5 тис. га землі. Тоді можна було брати стільки гектарів, скільки хочеш. Проте 2003 року я вирішив будувати бізнес на послугах елеваторів. А в 2006-му розпочався активний процес консолідації землі, і у нас із чотирьох боків з’явилося багато фінансово потужних охочих працювати на землі. У цей час я вирішив вдруге «зайти» на землю для того, щоб забезпечити хоча б 40% завантаження потужності елеватора власним зерном.

У 2008 році я купив Рокитнянський цукровий завод не як підприємство, яке виробляє цукор, а як конкурента по набору землі. Бо чудово розумів, що таким чином перетягну на свій бік ті господарства, які хочуть вирощувати цукровий буряк, і з якими я зможу співпрацювати. І як не дивно — це спрацювало, бо мінімум два господарства приєдналися до нашої групи компаній.

 

Які були фінансові результати роботи Групи компаній у 2013 році?

– Загальний оборот нашої компанії становить 1 млрд грн. Прибутки цього року серйозно впали, із того валу грошей, який ми планували отримати, недоотримали 10 млн доларів. Ми спрацювали «у нуль», ну, можливо, у маленький «плюсик». На кінець року знизили кредитне навантаження на наші підприємства на 30%.

 

На які культури ви робили ставку в сезоні-2013, і чи зміниться структура посівів під урожай 2014 року?

– Основними культурами для нас є озима пшениця, кукурудза, соя та цукровий буряк, і 96% всіх площ засіваємо ними, а на 4% вирощуємо ячмінь, трави на зелений корм… Щоправда, 2013 року структура посівів дещо змінилася. Не сіяли цукрових буряків, бо на ринку цукру було перевиробництво, і вирощувати його було нецікаво. Рокитнянський завод не працював, але запустимо наступного року. Ми вже підготували 4 тис. га під цукрові буряки. А в 2013 році замінили їх на соняшник. І фінансово це нас підтримало. Ми зібрали по 3 т/га врожаю, це був дуже гарний результат, тоді як соя і кукурудза не виправдали наших очікувань. Наступного року з 3,5 тис. га під соняшником зменшимо до 2 тис. га. Із цією культурою ми обережні, не сіємо її дуже часто. Не хочемо вбивати землю, бо наша стратегія передбачає довгу присутність на землі, що ми орендуємо.

 

Який ваш стиль управління компанією? Ви намагаєтеся розібратися у всіх процесах чи делегуєте повноваження?

– Я більше аграрій-стратег. Коли спілкуюся з колегами, які питають: «А ти кукурудзу яку сієш, хто виробник?», то чесно зізнаюся, що не знаю. З одного боку, може, це й мінус, але таким чином я можу виділити більше часу на інші справи. На мою думку, це завдання агронома — знати, які сорти та гібриди ми сіємо. Крім того, у мене є колеги, які більш просунуті у цьому питанні й можуть дати рекомендації. Я купую насіння таким чином: збираю трьох своїх друзів і кажу: «Ви купуєте посівного матеріалу на 20 тис. га, а мені потрібно на 8 тис. га. Давайте я до вас приєднаюся». Вони купують. Я приїжджаю до них на склад і вибираю з того, що вони придбали собі.

 

Останній рік ви активно інвестували кошти в технічне переоснащення. Ви вже повністю забезпечили господарства необхідним машинно-тракторним парком?

– Ми укомплектовані новою технікою приблизно на 80–85%. Безперечно, хочеться вийти на 100%. У німецького фермера, в якого 500 га землі, набір техніки такий самий, як у мене на 10 тис. га. За останні три роки ми вклали в технічне переоснащення 80 млн гривень. І кожного разу мене дивувало: купили техніку, а нам знову її не вистачає. Цього року ми 80% робіт виконали новими машинами, а 20% — уламками. І постає питання, а як працювали в господарствах, коли не було нових комбайнів, тракторів сівалок? Виходить, усе сіяли майже вручну… То про який результат могла йти мова?

У жовтні 2013 року, наприклад, придбали чотири комбайни за 14 млн грн. Це не були заплановані витрати, але ми це зробили тому, що підрахував втрати від несвоєчасного збирання сої. Ми почали збирати цю культуру 25 серпня й до 15 вересня мали закінчити, але через дощі не встигли. На початку збиральних робіт урожайність була 25–27 ц/га, а на початку листопада — середній показник знизився до 18 ц/га. Тобто щодня осипалося 50 кг. Я сів і підрахував, що придбавши чотири комбайни, зменшу втрати приблизно на 1 млн доларів. Так на комбайни я витратив 13–14 млн гривень, але все одно це було вигідно.

 

У 2013 році ви продали три елеватори, господарство в Хмельницькій області, хлібоприймальне підприємство на Київщині… Чим було продиктоване таке рішення?

– Ми виходимо з Житомирської, Хмельницької, Вінницької областей, щоб зосередитися на розвитку на Київщині. Ці землі були віддалені від наших основних активів. У Хмельницькій області, наприклад, був інший потужний інвестор, який зібрав досить багато землі, і нам було вигідніше продати корпоративні права на землю, ніж далі її обробляти. Хлібоприймальне підприємство у Київській області я купив одним із перших у 1999 році, і воно було для мене як рідне. Однак так сталося, що земля в Богуславському районі, на яку був орієнтований цей елеватор, відійшла іншому потужному агрохолдингу. Таким чином був ризик того, що елеватор залишиться пустим. У Вінницькій області в Погребищах зібрав землю інший великий інвестор. Нам зробили вигідну пропозицію, на яку ми погодилися. Це питання конкуренції, а також правильної побудови відносин із сусідами, щоб мати змогу вижити. Ще одне питання — відстань. Я хочу жити у Києві, сісти в машину, проїхати свої поля, подивитися, що там відбувається, зустрітися з людьми, поспілкуватися з ними і в той самий день повернутися назад.

 

Акумульовані кошти з продажів активів плануєте інвестувати в інші проекти?

– Так, по-перше, вкладатимемо кошти в біогазовий завод, по-друге, плануємо нарощувати земельний банк, бо я впевнений, що сьогодні на ринку будуть вигідні пропозиції. У нас у Київській області вже є 25 тис. га землі, і маємо намір дорости до 50 тис. га.

 

А потім і до 100 тисяч гектарів недалеко?

– Ні, до 100 тис. га ми рости не плануємо. Я думаю, що керувати компанією із земельним банком у 100 тис. га — дуже важко. Чому ми хочемо рости в одному регіоні? Тільки тому, що так простіше управляти, тому що все знаходиться поруч.

 

Які ваші плани по елеваторному господарству?

– До 2007 року в мене був виключно елеваторний бізнес на рівні послуг, і ми входили до п’ятірки найпотужніших компаній цьогопрофілю. Тому елеваторних потужностей у нас більше, ніж необхідно для власного споживання: шість елеваторів на 324 тис. тонн одночасного зберігання. Хоча, безперечно, я вважаю, що сучасних сховищ для зберігання зерна ще дуже багато не вистачає в Україні, і тому ми будемо рости. У нас є плани з будівництва елеватора в Рокитному, проект уже розробили. Сьогодні там 45 тис. тонн одночасного зберігання, а буде додатково ще 20 тис. тонн. Навколо нашого цукрового заводу є 80 га землі, з них забудовано 15 га, нехай біогазовий завод займе ще 10 га, то ж вільної площі — дуже багато. До заводу прокладена розгалужена мережа залізниці на три гілки, кожна з яких довша за два кілометри. Тобто тут є можливість зробити елеватор в елеваторі. Тут ми плануємо в день навантажувати 50 вагонів і вийти на загальну потужність перевалювання кукурудзи на рівні 200 тис. тонн. Будемо намагатися виконати цей проект у 2014 році, максимум — 2015-му.

 

Ви сказали, що будуєте вертикально інтегрований бізнес від поля до товарної полиці. Отже, у вас є плани з поглиблення переробки?

– Якщо зробити шлях від землі до товарної полиці, твій бізнес стає більш захищеним, адже кожного року на виробника аграрної продукції сильно впливають погодно-кліматичні умови та кон’юнктура ринку. Цього року немає ціни на кукурудзу, і всі ті підприємства, що займаються лише її вирощуванням, можуть і не вижити. Нині ми виробляємо борошно на хлібокомбінаті «Васильків-продукт». Але глибша переробка — це питання стратегічне й не сьогоднішнього дня.

 

Група компаній «Сільгосппродукт» оголосила про амбітний план будівництва найбільшого біогазового заводу у Європі. Коли буде запущена перша черга?

– Так, це досить амбіційний проект. У Європі в основному будували заводи до 1 МВт, тому що дотація на «зелений тариф» була тільки на підприємства такої потужності. Перша черга нашого заводу розрахована на потужність 2,5 МВт, друга — 19 МВт. Плануємо здати в експлуатацію першу чергу до кінця 2014 року. Загальна вартість цього заводу 50 млн євро, з них витратити 20–25% своїх коштів, а 75–80% — залучити. Ми вже достатньо глибоко просунулися із цим проектом, активно ведуться переговори з потенційним інвестором. На сьогодні вже витратили 10–15 млн гривень: на підготовку проектної документації, геологічну розвідку, отримання дозволів… Деякі об’єкти в нас уже є, наприклад, жомова яма. І за рахунок цього ми зможемо скоротити внесення своєї частки живими коштами, більше їх використовуватимемо на підхваті, а також на ті питання, що неможливо прописати.

 

Що будете використовувати як сировину?

– Спочатку ми планували, що наш завод працюватиме виключно на жомі. Адже у всіх цукрових заводів із жомом сьогодні біда. Наш Рокитнянський цукровий завод переробляє на рік 240–250 тис. тонн цукрових буряків і виробляє 20 тис. тонн цього продукту. Згодом ми зрозуміли, що жом треба буде додатково зберігати та розтягувати використання на весь рік, або біогазова станція буде працювати три місяці на рік. І подумали, що він може працювати на будь-якій біомасі, отже, можна спробувати використовувати силос. Тому тепер хочемо отримувати біогаз із кукурудзяного силосу. Щоправда в законодавстві прописано, що біогаз можна виробляти виключно з відходів. Однак я впевнений, що коли прийде час, ця проблема вирішиться або ми зможемо працювати на інших рослинних відходах.

 

Чи не є проблемою для вас отримання «зеленого тарифу» для виробленої електроенергії?

– Я думаю, це проблема для того, хто будує свою стратегію спочатку з домовленостей про «зелений тариф», а потім про все інше. На мою думку, треба робити навпаки. Навіть якщо ми працюватимемо за звичайним тарифом, то термін окупності становитиме не 3,5 роки, а 6. Проте навіть цей термін — нормальний. Звичайно, із цим заводом я йду по мінному полю. Із позиції правильного ведення бізнесу спочатку треба знати ринок, а потім щось будувати, але в нас це не працює. У нас ти можеш оперувати тільки тим, що вже маєш на руках. «Зелений тариф» поширюється на об’єкти, які були введені в експлуатацію до 1 січня 2015 року. І я не можу собі дозволити закінчити будівництво об’єкта пізніше. На сьогодні ми впевнені, що запустимо першу чергу 2014 року, але докладатимемо для цього надзусилля.

 

Довідка

У Групу компаній «Сільгосппродукт» входить 26 компаній, із них 11 аграрних підприємств, що займаються вирощуванням сільгоспкультур, 6 елеваторів у Київській і Вінницькій областях, КХП «Васильків хлібопродукт», Рокитнянський цукровий завод і допоміжні структури. Материнський холдинг засновано 1999 року. Стратегія Групи компаній націлена на побудову вертикальної інтеграції: поле — елеватор — торгова полиця.

 

Розмовляла Зоряна Гошовська

 

 

 

Джерело:
АгроМаркет
Поділитись: