Невеликі ферми та власники індивідуальних господарств можуть отримувати прибуток від молока.
Якщо у вас є корова, ви повністю залежите від посередників, які перепродають молоко молокозаводу. Великої ціни від них очікувати не варто. І це не лише тому, що щедрістю вони не відрізняються. До потрібної якості селянське молоко не дотягує, через що багато грошей за нього й не пропонують. Кожен молокозавод вимагає, аби здана продукція відповідала державним стандартам на молочну сировину, мала високий уміст жирів і білків. Та, на жаль, господарі в селах не можуть забезпечити ні ці показники, ні допустимий рівень бактеріального обсіменіння чи інших параметрів.
Укрупнення
Найпростіше догодити молокозаводу молочнотоварній фермі. Хай навіть невеличкій, як от СФГ «Мініч», що в селі Бутоярівка Козельщинського району на Полтавщині. Це родинне підприємство утримує трохи більше ніж 300 корів. Як розповідає Олександр Мініч, голова СФГ «Мініч», нині господарство співпрацює з Пирятинським молокозаводом, який цього року приймає молоко по 4 грн/л. «Минулого року надої на нашій фермі були менші, і взагалі ціну за молоко пропонували нижчу», — згадує він. – «Однак те, що пропонували, — приблизно 3 грн/л — це теж непогана ціна. До того ж молокозавод розраховується з нами щотижня й практично без затримки. Це дозволяє розвиватися та почуватися впевнено».
Господарство працює вже понад 10 років, і збільшення надоїв спостерігається майже щороку. Цього року в СФГ «Мініч» сподіваються надоїти 7000 л молока на корову проти 6700 л, які отримали минулого року. Такий результат в Україні вважається пристойним і для великого підприємства й свідчить про дбайливе ставлення до всіх процесів на фермі.
Тут утримують продуктивних корів — чорно-рябі та симентали. Проте результат від них можна отримати в разі забезпечення їх якісним раціоном. СФГ «Мініч» має близько 300 га землі, де вирощують зернові й кормові культури, тому на фермі є всі умови для приготування високоякісних кормів. Головною проблемою на корівниках вважається контроль корів, хворих на мастит. Проте О. Мініч за освітою ветеринар, тому огляди тут проводять регулярно та ретельно. Якщо трапляється, що корова хвора, молоко від неї у загальний бак не потрапляє.
Результатом дбайливого ставлення до стану здоров’я тварин, умов їх утримання та ретельно продуманого раціону стало те, що молочну сировину з ферми на молокозаводі оцінюють як молоко вищого та першого ґатунків. Тому й платять високу ціну, яка дозволяє розвиватися не лише самому господарству, а й допомагати в розбудові свого села.
Кооператив
У сусідньому селі Сушки того самого Козельщинського району Полтавщини укрупнення вирішили досягти іншим чином — організували молокоприймальний кооператив, який об’єднав десятки звичайних селян, які утримують корів. У 2011 році тут було створено сільськогосподарський обслуговуючий кооператив (СОК) «Молочник — Сушки», завданням якого є збирання молока від населення, охолодження та відправка на молокозавод.
За словами голови кооперативу Лідії Левченко, у реалізації цього проекту селянам допомогла Полтавська обласна сільськогосподарська дорадча служба, яка знайшла фінансування через фундацію «Хайфер Проджект Інтернешенл» і компанію «Данон-Україна». Власне ця компанія й купує молочну сировину у товаровиробників. Головною ланкою СОК «Молочник — Сушки» є закупівельний пункт із танком-охолоджувачем, а також невеличка лабораторія, де визначають якість молока. Остаточний результат щодо вмісту сировини визначає районна ветлікарня.
За словами голови кооперативу, високих показників, які й визначають ціну, досягти було досить непросто. Із селянами, які утримують максимум по 3–4 корови, разом із дорадчою службою проводилися навчання з годівлі тварин, особливостей догляду, правильного доїння й охолодження молока. «Треба казати правду: наші селяни не знають, як правильно нагодувати своїх корів», — каже Лідія Левченко. — Попервах було дуже важко. А сьогодні вже наші люди знають, що треба робити, аби жирність була втсока, як правильно зберегти молоко до приїзду молоковоза. Завдяки цій програмі надої в селян зросли в середньому на 30%».
На сьогодні кооператив налічує 160 постійних членів, які утриують загалом 280 голів ВРХ, та ще кілька десятків здавачів, які не є членами СОК «Молочник — Сушки». Члени кооперативу мають низку переваг перед звичайними селянами, які здають молоко. Це щомісячні бонуси за якість молока в розмірі до 100 грн, забезпечення спеціалістами кооперативу ветеринарного догляду, осіменіння тварин. А нещодавно в Сушках запустили програму передачі корови: теля від отриманої в дар голштинської корови селянин повинен передати сусідові на безоплатній основі. Пройде кілька років, і порідний склад у селян якісно зміниться.
Питання ціни тут стоїть гостріше, ніж на будь-якій фермі. Адже ніхто не відміняв закупівельні контори, які іноді можуть запропонувати навіть ліпшу, ніж кооператив ціну. «Посередники можуть дати за літр навіть 3 гривні, — пояснює ситуацію Лідія Левченко, — однак влітку пропонують лише 1,40–1,50 грн. У той же час наш кооператив гарантує більш-менш стабільну ціну на молоко базисної жирності на рівні 2,70 грн за літр, 20 копійок з яких — це частка на корми».
Хоч це й не ферма, однак селянам спільними зусиллями вдалося досягти того рівня сировини, що вимагає «Данон», і тепер вони почуваються захищеними. Звичайно, не завадила б й державна підтримка. Проте з усього видно, що українське молочне тваринництво може розвиватися і в межах невеликих ферм і кооперативів. Думка про те, що за нинішніх умов зможе вижити лише великотоварна ферма — не підтверджується на практиці. У разі невеликої ферми чи кооперативу селянам удалося переконати молокопереробні підприємства в якості свого молока й отримати за нього стабільну та достойну ціну.
Ростислав Панічев
AgroTimes
