Агромаркет

Реформи й реформатори

The Ukrainian Farmer
Джерело:
The Ukrainian Farmer
Поділитись:
Реформи й реформатори

Нова команда Мінагрополітики презентувала стратегію реформування галузі «3 + 5». Чи варто очікувати покращення»?

 

В Україні виникають запитання щодо прогресивності перетворень. За всі роки реформування економіки країни — покращилося чи погіршилося життя народу? Чи є чітка перспектива України на майбутнє, чи посилюються відцентрові сили недолугими заходами реформування? Це провідні запитання, від чіткості відповіді на які залежить саме існування України як самостійної країни на мапі світу.

 

Агроринок — найбільший офшор світу

 

Будь-яким починанням (стратегіям, планам тощо) в соціально-економічному житті країн світу передує виявлення та діагностика реальних (не придуманих) проблем, їх ранжування за важливістю для соціально-економічного розвитку та встановлення черговості вирішення — плану виконання. Як казав відомий у світі американський учений Рассел Акофф, «планування — це проектування бажаного майбутнього та ефективних шляхів його досягнення».

 

Які ж проблеми протягом усіх 25 років перманентного реформування розв’язують українські аграрні чиновники? Щоб ці проблеми виявити, розглянемо поки що загальну ситуацію в соціально-економічному житті України.

 

1. Головний критерій, або індикатор оцінки реформування, — це встановлення, як змінюються зайнятість населення, його доходи та питома вага витрат на харчування в сукупних витратах. За цим показником Україна в трагічному становищі. Судіть самі: в динаміці сукупні доходи населення зростають найвищими темпами у світі (до 5–7 разів за 10 років), а витрати на харчування залишаються без змін: 53–55% сукупних доходів. У США, Канаді, країнах ЄС за такого рівня зростання доходів (щоправда, за 30–50 років) витрати на харчування скоротилися до 9–15% в сукупних доходах населення. Тобто на 1% зростання рівня доходів населення цих країн частка витрат на харчування в сукупних доходах скорочувалася на 0,07–0,1%. Усе відповідно до всесвітньо відомого закону Енгеля — з ростом доходів населення витрати на харчування скорочуються. Звідси головна проблема, на яку потрібно чиновникам дати відповідь: чому лише одна Україна вступила в суперечність з економічними законами, та яку систему регулівних заходів потрібно запровадити, щоб претендувати на європейську країну?

 

2. З другого боку, в Україні 2015 року середньомісячна заробітна плата працівника становила 4195 грн (для майже 45% населення — нижча за 2000 грн), або у 15–30 разів менше, ніж у США, Канаді, країнах ЄС й ін. Проте ціни на продукти харчування у країнах ЄС не перевищують їх рівень в Україні. Так, наприклад, в Бельгії, Австрії, Німеччині у 2–3-й декаді квітня 2016-го вартість 1 кг картоплі становила 0,5–1,5 євро, моркви — 0,5–0,6, білоголової капусти — 0,5–0,7, цибулі — 0,6–1, масла вершкового — 6–7, твердих сирів — 2,5–20 євро, 1 л молока (3,5%) — 0,65 євро і т. д.

 

До того ж різні «експерти» (колишні міністри та їхні заступники, колишні або нинішні депутати й ін.) активно прогнозують подальше зростання цін на продукти харчування у 2016 році на рівні 15–20% без будь-якої економічної аргументації своїх одкровень.

 

3. Маніпуляції з перепродажем (окремі підприємства до 100 разів реалізують більше зернових й олійних культур, ніж виробили) сільськогосподарської продукції один одному дозволяє уникнути загального оподаткування на десятки мільярдів гривень і перейти до пільгового фіксованого податку (6–10 грн за 1 га землі). Також перекупники додатково одержують до 3–5 разів більше податку на додану вартість, ніж інші підприємства. Ба більше, як зазначає народний депутат А. Вадатурський, «аграрний ринок України сьогодні — це, мабуть, найбільший офшор у світі. У нас взагалі ніхто не сплачував жодних податків». Український агрохолдинг «може бути зареєстрований в Люксембургу, котируватися на біржі, де торгують його акціями. Однак скільки сплачується податків від його діяльності в Україні? Жодних! Податки сплачуються за місцем реєстрації. Перше, що треба зробити в Україні, — це навести порядок в аграрному секторі, вивести його з тіні та змусити сплачувати податки в Україні, а не забезпечувати пільгами».

 

4. Щодо зайнятості сільського населення. Вся аграрна політика України за всі роки незалежності побудована таким чином, щоб підтримувати інтереси декількох сотень сімей. На найкращих у світі землях почали вирощувати лише інтенсивні найменш доходні зернові й олійні культури, з мінімальними витратами праці. Для цього закордонні інвестори в портах Чорного моря набудували зернових терміналів, нарощення потужностей яких може забезпечити для України таку структуру посівних площ, де 100% їх будуть під зерновими й олійними культурами. Якщо в Україні високодохідним і трудомістким культурам (овочам, арахісу, ягодам, горіхам, плодам, винограду, квітам, лікарським рослинам тощо) у структурі посівних площ і багаторічних насаджень належить лише 2,5%, то, наприклад, у Китаї — до 35% (зокрема арахісу — 3,8%). Ці культури також мають значно вищу трудомісткість (до 20–50 разів), ніж зернові й олійні культури, та вищий рівень прибутковості (у 10–100 разів) у розрахунку на 1 га землі. Тому у світі удосконалюють структуру виробництва сільгосппродукції (пристосовують до природних і людських ресурсів), а в Україні для досягнення високих прибутків — збільшують посівні площі до небачених у світі розмірів.

 

Наслідками такої аграрної політики стали:

• різке зниження зайнятості сільського населення із зарплатнею, що гарантує достойне життя, — від 4,9 млн осіб (1990) до менше ніж 0,5 млн осіб (2015);
• різке зниження дохідності від сільськогосподарської діяльності в розрахунку на 1 га ріллі.

 

Як зазначав попередній міністр аграрної політики Олексій Павленко, «Україна — чемпіон з експорту сільськогосподарської продукції, обсяги якої можуть нагодувати до 800 млн населення планети». Справді, ми чемпіони з експорту обсягів продукції (у тоннах), але за показником виручки (у грошовому виразі) перебуваємо в десятці відсталих країн.

 

Країни з найгіршими землями у Європі одержують значно вищі грошові надходження від експорту інтенсивних культур, ніж Україна — від експорту екстенсивних. Так, у 2013 році Україна в розрахунку на 1 га ріллі та багаторічних насаджень експортувала продукції АПК майже на 500 дол. (16,7 млрд дол.), тоді як Голландія на землях, що відвойовані в Північного моря, — у 168 разів більше, Бельгія — 105, Данія та Німеччина — 14, Франція — 8, Литва — 5, Польща — 4, Швейцарія (в горах) — у 44 рази, і навіть Японія, у якої на одного жителя припадає 0,03 га ріллі (в Україні — понад 0,7 га), — на 30% більше, ніж Україна.

 

За нового міністра аграрної політики Тараса Кутового його заступники рапортують, що, як порівняти з 2012 роком, експорт сільськогосподарської продукції (в основному зерна) збільшився майже у п’ять разів. Мудрі китайці зернові культури, які дають найнижчий прибуток (наприклад, ціна 1 т часнику на українських ринках коштує 120 тис. грн, арахісу — 50–70 тис. грн тощо, тоді як пшениці — 3,5–4 тис. грн), виробляють в межах внутрішньої продовольчої потреби, а більшість фуражних — імпортують із країн, яких не цікавить економічний і соціальний розвиток.

 

До цього, як показують розрахунки, заведеною практикою спалювання рослинних решток в Україні втрачається поживних речовин на суму понад 50 млрд грн.

 

Стратегія — нова, тактика — стара

 

Нова команда Мінагрополітики презентувала нову стратегію реформування галузі «3 + 5». Згідно з нею до трьох стратегічно важливих пріоритетів (з передбачуваними результатами) ввійшли:

 

1 — земельна реформа — запуск прозорого обігу землі;
2 — реформа держпідтримки — акцент на малих і середніх фермерів;
3 — реформа держпідприємств — прибутковість та робочі місця.

 

Пріоритети розгорнуті у п’яти основних напрямах реформування:

 

1 — розвиток сільських територій;
2 — розширення ринків збуту;
3 — органічне виробництво та нішеві культури;
4 — зрошення;
5 — безпечність та якість харчової продукції.

 

Відповідно до стратегії мета земельної реформи — залучення капіталу в напрям, наприклад, реалізації прав власності нових гравців. Видно, селяни — власники земельних часток (паїв) за 25 років уже награлися в земельну реформу за відсутності цивілізованих ринкових відносин. Які нові гравці?

 

А куди дітися сільським жителям? У якій країні світу відверто планують замінити сільське населення або залишити його на вимирання?

 

Мета реформи державної підтримки — пряма підтримка малих і середніх фермерів (а не агрохолдингів), створення умов для їхнього успішного господарювання та розвитку. Тут також є питання:

 

• як організувати державну підтримку цін і доходів, коли ціни реалізації сільськогосподарської продукції у нас і в Європі різняться у десятки разів?
• що зміниться в сільському господарстві?
• за виробництва зерна зненацька з’являться в сотні разів вищі прибутки, ніж наприклад, в Китаї, Голландії, Бельгії й ін. за виробництва овочевих культур, горіхів, ягід;
• тощо.

 

Необхідно якимось чином зламати встановлену українську закономірність: чим дрібніше господарство, тим нижча для нього ціна реалізації продукції. Яку суму підтримки встановити тим підприємствам, які продають продукцію за збитковою ціною? ще одна українська реалія, яка спостерігалася в недалекому минулому: на суму державної підтримки збільшують прейскурантну ціну постачальники технологічних ресурсів (або відсотки банки).

 

Мета реформи державних підприємств (себто їх приватизація) — прибутковість, створення нових робочих місць, залучення інвестицій, знищення корупції. Нагадаємо, що з початком реформування були приватизовані цукрові заводи, 80% із яких замість перепрофілювання на виробництво дешевого біоетанолу були порізані на брухт.

 

Приватизація не є чинником збільшення прибутковості та зайнятості населення. Агрохолдинги, наприклад, беруть на роботу не більше як 4–5 осіб із кожного села за зернової спеціалізації. Тоді як в розвинених країнах у регіонах, де висока щільність сільського населення, за зернової спеціалізації фермерські господарства платять високі податки на утримання безробітних, або ж змінюють структуру виробництва на більш трудомістку з нижчим рівнем оподаткування. 

 

Запитань безліч. Головне з них — які проблеми виявило та які хоче вирішити Міністерство аграрної політики і продовольства? Чи зросте зайнятість сільського населення? І чи взагалі у цих стратегіях залишилися хоч краплини надій для села з його багатостраждальним народом? Чому в усіх аграрних стратегіях стрижнем проходять два питання — ринок землі й приватизація державного майна? Перше в ринкових умовах — це добре. Наприклад, у ЄС землю ніхто не продає, адже це вічна «копальня», яка продукує прибутки для всіх учасників інтегрованого виробництва. В Україні ж за відсутності ринкового ціноутворення з державним регулюванням практично ніхто із селян не зумів організувати власний бізнес. Чисельність фермерських господарств із початком реформування зросла до 45 тис, а зараз — різко скорочується через цінову нестабільність і рейдерство (також проблема).

 

Основні постулати нової стратегії аграрного розвитку траплялися і в попередніх стратегіях, планах, програмах. Виникає запитання: чи після їх запровадження та реалізації, наприклад, посередники поділяться надприбутками з первинними виробниками? Чи потрібно регулювати відносини між учасниками ринкової взаємодії? Чи зупиниться безпідставне зростання цін на продовольство після чергових урядових заходів із мізерного підвищення пенсій і заробітної плати напередодні чергових виборів (довиборів)? В кінцевому підсумку зростає впевненість, що попереднім урядам необхідно було все-таки патентувати свої «мудрі» ідеї щодо знищення потенціалу сільського господарства. Тоді сьогодні можна було б чекати, що аграрні чиновники розпочали б свою бурхливу діяльність не з радості від п’ятиразового збільшення експорту в Китай низькодохідної продукції, а із системного аналізу проблем і накреслення стратегії з урахуванням головних критеріїв — повної зайнятості сільського населення, високого рівня оплати праці та доступності для всіх верств населення якісних продуктів харчування. Світ іншого нічого не придумав. Пора перестати гратися в політику й розпочати справжню реформу на благо всього українського народу.

 

 

Микола Калінчик, д-р економ. наук, професор

журнал “The Ukrainian Farmer”, червень 2016 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 
 

Інші статті в цьому журналі
Джерело:
The Ukrainian Farmer
Поділитись:
  • 100 найкращих аграрних підприємств України
  • Експертна рада проекту «Аграрна Еліта України - 2019»
  • 100 найкращих аграрних підприємств України, за номінаціями