Агромаркет

Поліцейська рента

The Ukrainian Farmer
Джерело:
The Ukrainian Farmer
Поділитись:
Поліцейська рента

Як аграрні підприємства за надуманими приводами стають фігурантами кримінальних справ.

  

ПП «Західний Буг», що в с. Павлів Радехівського району Львівської області, — аграрне підприємство, відоме далеко за межами Львівщини своїми виробничими успіхами. Та цього разу мова піде не про здобутки підприємства, а про інші, набагато менш веселі матерії.

 

Проти цього підприємства поліція порушила кримінальне провадження нібито за фактом скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України («Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику»).

 

Шкода, якої не було

 

За ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 06.12.2017, на землі, які обробляло підприємство, накладено арешт. Тобто обробляти їх уже не можна. До того ж судове засідання відбулося за відсутності обвинувачених, їх взагалі не вважали за потрібне запросити. І недарма, інакше вони б пояснили, що ніякого захоплення не було. Скаргу підприємства на це рішення Апеляційний суд Львівської області від 28.12.2017 відхилив.

 

Заступник директора ПП «Західний Буг», голова громадської спілки «Західний Буг», Юрій Одноріг зауважує: «Ми не захоплювали землю — ми платили сільрадам за оренду, в нас є відповідні листи й проплати. Будемо звертатися до суду, бо вже є судова практика, де суди визнають, що це не є самозахопленням, а використання земельних ділянок із неправильно оформленими документами».

 

В ухвалі суду є така цікава фраза: «…Існує обґрунтована підозра, що згадані земельні ділянки вибули з державної власності внаслідок вчинення кримінального правопорушення…» Проте чому тоді під арешт потрапили й паї громадян, що аж ніяк не є державною власністю, а також відумерла спадщина, на яку правонаступники за допомогою підприємства вже оформлювали права власності?

 

Окремо слід пояснити, хто не знає, що таке згадані паном Однорогом листи й проплати. Тепер землі запасу можна здавати в оренду лише через аукціон, який проводить Держгеокадастр. Однак для того, щоб виставити ділянку на аукціон, на неї спочатку потрібно виготовити всю землевпорядну документацію, отримати кадастровий номер тощо. Ця процедура не безкоштовна, але бюджет на неї грошей не виділяє, сільрада має робити за свої. А чи вона їх має?

 

Тому багато які сільські ради чинять інакше: складають так звані листи-розрахунки, якими оформлюють орендну плату, отриману за обробіток цих земель. Такий порядок не є цілком законним, але принаймні існують документальні підтвердження, що кошти за оренду надійшли й інтересам держави не завдано шкоди. Як от у цьому разі. То з якою метою висунуто це вочевидь абсурдне звинувачення?

 

Суд як вид бізнесу

 

Як можна розуміти зі слів Юрія Однорога, справа, порушена проти них, — далеко не єдина у своєму роді. Що можна поставити у провину тим аграріям, які обробляють землі в описаний вище спосіб? Хіба неправильне оформлення документів чи, в крайньому разі, самоуправство. Тобто адміністративне правопорушення. Проте на Львівщині проти сільгосппідприємств почали порушувати кримінальні справи за статтею набагато суворішою. Навіщо? А щоб якнайбільше налякати сільгоспвиробників і зробити їх поступливішими щодо подальших «комерційних пропозицій».

 

Звернімо увагу на дуже промовисту деталь: на виконання ухвали суду слідчий мав би повідомити державного реєстратора про винесену судом ухвалу для внесення в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно відомостей про обтяження конкретної земельної ділянки арештом. Без цього арешт земельної ділянки не має правових наслідків. Однак не повідомив. Виходить, слідчий не виконав рішення суду, яке сам же ініціював. Чому?

 

На це є пояснення. За словами Юрія Однорога, які «не на камеру» підтверджують й інші аграрії, в області діє налагоджена схема вимагання грошей із сільгоспвиробників. Спочатку арештовують землі підприємства вже в описаний спосіб, а потім пропонують «домовитися»: десь 250–300 доларів за гектар — і питання знято! Тепер зрозуміло, чому слідчий не квапиться вносити відомості про арешт землі до Державного реєстру? Та є одна «дрібниця»: відповідальність за самозахоплення, якщо вже воно було визнане судом, треба на когось «повісити».

 

Справа містера Фунта

 

У відомому сатиричному романі Ільфа й Петрова «Золоте теля» є такий персонаж — старий Фунт, який усе життя «професійно» відбував покарання за інших. Так от, виявляється, хоч того дідуся давно вже й кістки зотліли, але справа його живе! Коли підприємство «Західний Буг» не погодилося на вимагання правоохоронців й залучило громадськість і пресу, то з’ясувалося, що за аналогічними справами кількох інших підприємств проходять нащадки того-таки Фунта — так звані «ходаки». Поліція для цього вибирає, як правило, раніше судимого, бажано незаможного, без певних занять, соціально незахищеного — і пропонує йому під примусом і за обіцянку невеликої грошової винагороди взяти провину на себе й підписати зі слідством угоду про визнання винуватості.

 

Таким чином, уже винесено вироки по кількох справах: так, безробітний зі Золочева Сергій Дрогобецький у лютому 2015 року визнав свою провину в тому, що нібито найняв компанію «Агро ЛВ Лімітед», щоб вона посіяла для нього цукрові буряки на площі понад 203 га у Радехівському районі, і засуджений до штрафу в 3400 грн (певна річ, що буряки насправді компанія сіяла для себе, а Дрогобецький і поряд не стояв).

 

Так само, того самого року Тарас Дутка із села Підгороднє під Золочевом на суді підтвердив, що у 2014 році уклав із компанією «Вінал Агро» договір підряду на сівбу озимого ріпаку, озимої пшениці, сої та ярого ячменю на 533,24 га у Жидачівському районі й засуджений до 5100 грн штрафу. Наприкінці квітня нинішнього року має відбутися суд над ще одним «ходаком»: Анатолій Лісовий, раніше судимий мешканець Золочева без певних занять, нібито самовільно обробляв майже 400 га землі в Радехівському районі.

 

Якби вдалося домогтися перегляду цих справ щодо людей явно непричетних, тоді й обвинувачення проти «Західного Бугу» розсипалося б, мов картковий будиночок, і надалі порушення подібних справ стало б неможливим. До розслідування долучилися представники громадськості, ЗМІ, вдалося знайти фахового адвоката, колишнього військового прокурора Олега Мицика з адвокатського об’єднання «Мицик і партнери» (показово, що багато хто з адвокатів відмовлялися, тільки-но довідувалися що й до чого). І коли за справу взялися як слід, з’ясувалися просто-таки кричущі факти.

 

Каральний меч Феміди

 

Взяти хоча б уже згаданого Тараса Дутку. Він не був ані пияком, ані волоцюгою, просто спіткало нещастя: в його помешканні вибухнув газовий балон. Тарас Дутка отримав опіки, переломи, пошкодження ока, втратив частину пальців і слух на одне вухо… Переніс три операції, лікування потребувало чималих коштів, довелося позичати — а чим віддавати?

 

Отут і з’явилися «добродії»: мешканець Золочева, такий собі Володимир Кудлак, на той час старший оперуповноважений Управління захисту економіки у Львівській області, і його брат, начальник відділу Обласного управління захисту економіки Андрій Кудлак. Вони, зі слів Тараса Дутки, запропонували йому за 30 тис. гривень визнати провину в незаконному обробітку землі, тобто щоб простий сільський дядько найняв для своїх потреб велику агрофірму! Тараса Дутку запевнили, що це незначне адміністративне порушення, за яке нічого не повинно бути, крім штрафу, котрий за нього заплатять інші.

 

Однак невдовзі відбулося ще одне засідання Жидачівського районного суду, цього разу «про відшкодування шкоди, завданої злочином». Самого «злочинця» в суд не запросили. Вже згодом виявилося, що тепер Тарас Дутка має заплатити за те, що «незаконно користувався земельними ділянками без правовстановлювальних документів», аж 531,5 тис. гривень. Певна річ, такі гроші за нього сплачувати вже ніхто не збирався, навпаки, конфіскували автомобіль, а решту почали вираховувати із жалюгідної пенсії інваліда.

 

Щось подібне тепер світить й Анатолію Лісовому. Різниця лише в тому, що Лісовий ще не зрозумів, у що встряв, а Дутка — зрозумів, але не здався і вирішив боротися до кінця.

 

Чудотворці в мантіях

 

Думаєте, чудес не буває? У наших судах — ще і як бувають!

 

За порадою адвоката та за його допомоги Тарас Дутка подав апеляційну скаргу на вирок Жидачівського районного суду. Взагалі-то угода про визнання винуватості має прикрі особливості: її підписанням обвинувачений відмовляється від судового розгляду справи по суті (тобто нікого вже не цікавило, чи справді він десь щось об робляв); крім того, така угода обмежує права на оскарження вироку. Проте у цьому разі фабриканти справи припустилися грубої помилки: переконали обвинуваченого відмовитися від послуг адвоката, забувши, що за процесуальним кодексом під час укладення угоди про визнання винуватості присутність адвоката є обов’язковою.

 

Потім зрозуміли, що втнули дурницю, спробували її виправити, але зробили ще гірше: в тому примірнику угоди, який залишився у Дутки, присутність адвоката не зафіксована, а в тому, що лежить у Жидачівському суді, він чарівним чином з’явився! Натомість підпис Дутки у цьому примірнику підроблено так грубо й кострубато, що не треба бути великим експертом, аби це побачити. Мало того, підроблено журнал судового засідання й звукозапис цього засідання — на тому фрагменті, де суддя оголошує про нібито присутність адвоката, не чути голосів інших учасників процесу, найперше — самого адвоката…

 

Як бачимо, порушення всіх норм права такі кричущі, що адвокат подав заяву про скоєння кримінального правопорушення, підробку документів у Жидачівському суді, в прокуратуру Львівської області. Проте вона в найгірших традиціях розслідується так «оперативно», що знадобилося подавати ще й скаргу на бездіяльність прокурора…

 

Фігуранти інших справ, не маючи такої твердості духу, обрали заздалегідь програшну практику — ховатися. Один із засуджених за аналогічною справою Сергій Дрогобецький з адвокатом щодо перегляду справи бачився один раз, після цього його, мабуть, залякали, бо тепер він уникає будь-яких контактів. Так само чинить й інший «ходак» — Анатолій Лісовий.

 

Останнє запитання

 

Як ми вже з’ясували, шкоди, завданої самозахопленням землі, насправді не було, бо не було й самого самозахоплення. То за що ж вираховують гроші в Тараса Дутки й куди вони діваються? Про це автор цих рядків запитав у сільрадах тих сіл, де пан Дутка начебто обробляв землі.

 

Голова Новострілищанської селищної об’єднаної територіальної громади Жидачівського району, до якої входять кілька сіл, згаданих у справі, Галина Козяр вперше чує таке прізвище. До розмови долучається головний бухгалтер Любов Минурка: за її словами, до 2015 року землі на території громади обробляло за угодами товариство «Вінал Агро», про Тараса Дутку ніяких відомостей у документах немає, так само і про  гроші, які за рішенням суду з нього стягують із 2016 року нібито за завдані збитки. Цікаво, куди ж вони тоді ідуть? Схоже, що відповідь на це запитання слід шукати аж ніяк не в селі…

 

На запит слідчого управління обласної прокуратури щодо використання земель, які згадуються в обвинувальному акті по справі Дутки, Новострілищанська селищна рада дала відповідь про те, що договори оренди на зазначені землі не укладалися, а земельні ділянки у 2013–2015 роках використовувало ТзОВ «Вінал Агро» на підставі розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. З 2016 року те саме «Вінал Агро» придбало на земельних торгах право оренди двох із зазначених ділянок. І ще: «На території Новострілищанської селищної ради гр. Дутка Т. П. не проживав і не проживає, інформацією про договір оренди між Дуткою Т. П. та ТзОВ „Вінал Агро” селищна рада не володіє».

 

Розмова з головою сільради села Соколівка Жидачівського району Софією Ткач вийшла менш детальною, та головне — вона підтвердила нам, що ні про якого Дутку не чула, жодних справ із ним сільрада не мала й землі на їхній території він ніколи не обробляв. Що, власне, й треба було довести. От довести факт зловживання службовим становищем із боку деяких правоохоронців повинні компетентні органи — якщо мають бажання, певна річ…

 

 

Володимир Колюбакін

журнал “The Ukrainian Farmer”, квітень 2018 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 
 

 

Джерело:
The Ukrainian Farmer
Поділитись:
  • 100 найкращих аграрних підприємств України
  • Експертна рада проекту «Аграрна Еліта України - 2019»
  • 100 найкращих аграрних підприємств України, за номінаціями