Власник органічного господарства «Галекс-Агро» Олександр Ющенко вважає, що навіть у безнадійній ситуації можна досягти успіху. Якщо голова думає, руки роблять, а серце кличе.
Олександр Ющенко створив собі ім’я виробництвом елітних меблів. Його фабрика «Мірт», що в Новоград-Волинському, відвантажує продукцію не лише українським замовникам, а й західноєвропейським. Аж раптом, маючи успішний і стабільний бізнес, Олександр Миколайович вирішив зайнятися… сільським господарством. І не просто аграрним виробництвом, а органічним. 2008 року він заснував компанію «Галекс-Агро», узяв в оренду землі в Новоград-Волинському районі, які блугували близько 20 років, тому за стандартами ЄС перехідний період на органічне виробництво становив лише 1 рік. Від початку господарство було націлене на замкнутий цикл: рослинництво — тваринництво — переробка. Усе робили поступово: спочатку інвестували в техніку для обробітку землі, потім, 2010 року, в селі Гульськ Новоград-Волинського району відкрили перший молочнотоварний комплекс потужністю 500 дійних корів, 2012-го — другий у селі Городище на 300 дійних корів. На черзі — питання переробки.
Сам Олександр Миколайович — людина, в якій цілком природно уживаються бізнесовість і творче начало. За першою освітою він технік-механік, за другою — фахівець із зовнішньоекономічної діяльності. Працювати руками йому подобається не менше, ніж створювати ділові проекти. Яким би виробництвом він не займався, на виході завжди отримує якісний ексклюзив.
— Мені сільське господарство не чуже з раннього дитинства, — розповідає Олександр Миколайович . — Маю аграрне коріння: батько був головою колгоспу, мати — міцним, заслуженим агрономом, таких тепер не знайти. Свого часу вона отримала Почесну грамоту Президії УРСР. Це сьогодні будь-яку грамоту можна купити, а тоді вона кров’ю та потом здобувалася. Коли мене малого питали «Ким хочеш бути?», я завжди відповідав: «Головою колгоспу». У 7-му класі був бригадиром учнівської бригади, виганяв двієчників на буряки. Таку фізичну форму мав — спортсмени б позаздрили. Потім, у 7—9 класах, мене брали помічником комбайнера на комбайн СК-4. До цього дня люблю працювати руками, а не язиком.
Але мої батьки не бажали мені своєї долі. Вони сказали: «Йди куди хочеш, тільки не в сільське господарство». Бо умови тоді були інші. Сьогодні власник чи орендар земель може сіяти будь-що, а в ті часи треба було виконувати державні замовлення. Чиновників не цікавило, які культури в якій місцевості можна вирощувати — вони просто ставили план. У колгоспах було все: кури, гуси, вівці, ВРХ, городина, сади, зернові, технічні культури. І за всім треба було доглядати.
Тож який шлях обрали ви?
– Ще за радянських часів я займався капітальним ремонтом автомобілів, тобто за законами тих часів одержував «нетрудові прибутки». За що мене було притягнуто до суду — я отримав три роки ув’язнення з конфіскацією майна.
Потім працював інженером-механіком на хлібозаводі, де було три цехи: хлібний, ковбасний і безалкогольних напоїв. Там отримав хороший досвід роботи в харчовій промисловості. Коли держава дозволила займатися індивідуальною трудовою діяльністю без відриву від основного виробництва, то 1987 року організував перший у районі кооператив «Лада» — з обслуговування та капітального ремонту автомобілів. Своїми руками збирав автівки з купи металобрухту, привозив запчастини з Росії. Справи йшли дуже непогано.
Паралельно з автобізнесом 1992 року в Новоград-Волинську придбав своє перше виробниче приміщення, в якому встановив деревообробні верстати. Фактично, звідти й почалася історія фабрики «Мірт». Спочатку виготовляли двері й вікна простої конструкції, кухонні меблі.
Меблевий бізнес якось несподівано виникає на вашому шляху…
– Усе своє життя я любив щось творити руками. У дитинстві захоплювався авіамоделюванням. Ця пристрасть до роботи з деревиною й стала поштовхом до складання меблів. А ще я відчував, що рано чи пізно в бізнесі з ремонту автомобілів можуть настати важкі часи. Так воно й сталося: криза 1995—1996 років змусила згорнути цю справу.
Із часом конструкції меблів ставали складнішими, клієнти заможнішими. Тепер наша фабрика «Мірт» входить до десятки найкращих меблевих брендів Європи. Виготовляємо меблі з натурального дерева, під індивідуальне замовлення. На фабриці працюють 300 осіб: тільки конструкторів у нас 15. Ми шість років поспіль отримували на міжнародній виставці «Київ Експо Меблі» кришталеву піраміду — найвищу нагороду в меблевій галузі. Моє захоплення меблями вже на рівні фанатизму: я сам і маляр, і оздоблювач, особисто контролюю всі процеси на фабриці.
На фоні такого успіху що спонукало вас розпочати аграрний бізнес?
– Як кажуть індіанці, відчув поклик предків. Захотілося спробувати себе в цьому напрямі. Кілька моїх колишніх однокласників стали керівниками СТОВ — від них я постійно чув скиглення, що в селі важко, умов для нормального господарювання немає. Це при тому, що за часи незалежності держава неодноразово списувала борги сільгосппідприємствам, тоді як іншим виробникам — тих самих меблів — жодних поступок ніколи не було. І я вирішив довести, що сільське господарство може бути прибутковим.
У лютому 2008 року поїхав у Нюрнберг на всесвітньо відому виставку органічного виробництва «Біофах». Повертаючись додому, придбав у Німеччині свій перший трактор. Того ж року взяв в оренду землю — спочатку 1600 га, які 20 років блугували. Оскільки землі тривалий час не були в обробітку, перехідний період на органічне виробництво тривав лише рік.
Чому ви звернулися саме до органічного господарювання, адже на сьогодні це, мабуть, найбільш незвіданий напрям сільського господарства?
– Ми повинні відходити від хімізації земель, повинні зберегти те, що дала нам природа. Не можна думати лише про гроші. Лише уявіть: за радянських часів обробляти поля змушували дустом — це страшний високотоксичний отрутохімікат, який має період напіврозпаду в ґрунті 15—20 років, а повністю розкладається лише протягом 300. А ще 30 років тому його застосовували скрізь! Тож основною причиною для мене стала турбота про чисте довкілля, чисте повітря, чисту воду.
Яку сівозміну вирішили застосовувати?
– Чотирипільну. Висіваємо кормові боби, зернові, технічні культури, багаторічні трави. Багато землі йде під вику та овес на годівлю худобі (кормова група займає до 35% площ). Для боротьби з бур’янами сіємо австрійський дикий горох (пелюшку), який росте до 2 м заввишки: він встилає землю суцільним зеленим килимом. Пелюшка не дає зерна більше ніж 2 т/га, її проблемно збирати, але добрив вона не потребує й працює з бур’янами краще за гербіциди. Також вона є ідеальним попередником для озимої пшениці.
Де продаєте вирощене зерно?
– Гречку реалізуємо переважно в Україні. За кордон продаємо насамперед у Швейцарію: швейцарці купують просо, пшеницю, полбу (пшеницю-двозернянку), а також потроху інші культури. Вся наша продукція сертифікована не лише за стандартом ЄС (сертифікати компаній «Органік Стандарт» та ІМО), а й за швейцарським стандартом BioSwiss. Стандарти BioSwiss — це правила, прийняті швейцарськими фермерами для ведення органічного землеробства. Жоден швейцарський трейдер чи переробник не купить органічну продукцію, яка не має маркування BioSwiss, її навіть увезти в країну не дозволять. Але треба розуміти, що Швейцарія — країна маленька, на яку орієнтуватися великому виробникові не можна. Минулого року Швейцарія купила в нас 500 т полби, ще 1000 т ми продали в Німеччину та Італію.
Яку премію отримуєте від іноземних покупців за органічність?
– У середньому 30%, але все залежить від конкретних домовленостей. Може бути і 50, і 10%: є попит — є ціна, а немає попиту, то доводиться знижувати ціну. Ось жито продаємо зараз собі в збиток по 1500 грн/т, коли його собівартість — 1700. Органічне жито швейцарцям сьогодні не потрібне, у них на його ввезення велике мито. Справа в тому, що ми для швейцарців взагалі-то не дуже дешеві постачальники. Швейцарія захищає власних виробників, тож якщо їх переробник хоче завезти в країну продукцію з-за кордону, він змушений купувати недешеву квоту. Наприклад, квота на ввезення тонни полби коштує 90 євро. Ціна квоти залежить не тільки від культури, а й від пори року. Наприклад, швейцарці заплатили мені за просо у січні — лютому, а квоту куплять у липні, коли вона найдешевша. І я мушу тримати на своїх складах їхнє просо до липня.
Як щодо власної переробки рослинницької продукції?
– Маю в планах переробку зерна на крупи й організацію власної мережі невеличких органічних крамниць. У супермаркети нам зайти дуже складно, бо ми поки що виробляємо в малих масштабах.
Розкажіть, будь ласка, про своє молочне виробництво.
– Із самого початку я розумів, що органічне землеробство неможливе без тваринництва. На органічні поля треба вносити велику кількість гною, адже сидерати вирішують не всі питання. Але до тваринництва я прийшов не одразу, а тільки 2010-го — на третьому році господарювання, коли в рослинництві справи почали налагоджуватися.
Спочатку треба було створити базу для утримання худоби. Я придбав через фонд держмайна недобудовану ферму в селі Гульськ на 400 голів ВРХ. Її створювали для забезпечення роботою переселенців із Чорнобильської зони, але не закінчили, так вона й простояла 20 років. Місцеві жителі звідти все розтягли — залишилися голі стіни. Я зробив там реконструкцію, облаштував доїльну залу, щоб худоба утримувалася в умовах, які відповідають органічним євростандартам. Це величезні інвестиції: одне скотомісце з урахуванням вартості нетелі коштує 10 тис. доларів.
Далі треба було визначитися з породою. Для органічного господарства потрібні тварини, які добре адаптуються до клімату, стійкі до хвороб, добре почуваються на наших кормах. Ми не націлювалися на високопродуктивні породи типу голштинів — через інтенсивну експлуатацію їх термін продуктивного життя дуже малий. На мою думку, для органічного виробництва найкраще підходять симентали м’ясо-молочного напряму. Це потужні корови з міцним кістяком. Власне, на них ми й зупинилися.
Де вирішили купувати молодняк?
– За кордоном — в Україні ловити нічого. Я вивчав ситуацію в Швейцарії, Німеччині, Австрії, але зупинився на Чехії. На фермі, де я побував, утримували 1,5 тис. голів, тобто було з чого вибирати. Але навіть із такої великої ферми за рік продають не більше 60 нетелей. А що вже казати про Австрію чи Німеччину, де середньостатистична ферма тримає 150 корів, чи Швейцарію, де взагалі 10—20.
Але купити — лише півсправи. Досить складною є процедура ввезення. Спочатку пишеш листа до МінАПК із проханням направити представників ветеринарної служби України в Республіку Чехія, щоб вони обстежили ферми, з яких завозитиметься поголів’я. Міністерство відряджає ветлікаря та епідеміолога. Везеш їх у Чехію, вони складають звіт, що на території країни таких-то заразних хвороб немає. Питання дуже серйозне: торік із Німеччини, Австрії та ще кількох країн взагалі не можна було завозити худобу через хворобу Шмаленберга.
Якщо звіт ветеринарних спеціалістів позитивний, відібраних тварин ставлять на місяць у карантин. Кожну з них обстежують, роблять аналізи крові, щеплюють. Тим часом українська ветслужба перевіряє, чи є в моєму господарстві корми, чи обладнано місце для карантину, і лише тоді дає згоду на ввезення. Після цього тварин із Чехії відправляють в Україну, де вони знову проходять місячний карантин. Для худоби це великий стрес.
Перших тварин я завіз великою партією: три двоповерхові скотовози по 33 нетелі в кожному. Через два місяці привезли ще 24 нетелі. Почалися розтели. Народжені на нашій фермі телички вже стали мамами, є телятка, приплід. Процес іде. Тепер ми маємо 1500 голів ВРХ, із них дійних — 800. Подали документи на отримання статусу племрепродуктора. Наша худоба вся племінна, хочемо, щоб велася українська селекція симентальської породи. Адже ці корови — справжні красуні!
Як просувається сертифікація тваринництва за органічними стандартами?
– Поки що ми маємо статус перехідного періоду. Сертифікувати тваринництво одразу не було сенсу, оскільки збувати своє молоко як органічне все одно не мали змоги.
Який вал молока ви зараз отримуєте?
– Із двох наших ферм («Галекс-Агро» у Новоград-Волинському та «Агровестгруп» у Баранівському районі) щодня здаємо 16—18 тонн. У середньому доїмо від корови по 22—23 літри на добу. І якщо в перший рік мали річний надій від корови 5600 літрів, то тепер підвищили його до 6700. Для симентала це чудові надої.
Наше молоко завдяки високій якості не кисне в холодильнику 10 днів, навіть без пастеризації. Ось звіт із ферми в Гульську за лютий 2013 року: загальна бакзабрудненість — 32 тис./см3, тоді як норма Євросоюзу для класу «екстра» — 100 тис.
В органічному виробництві велика частка цього якісного молока має йти на випоювання телятам…
– Так. Радянська наука вчила нас, що телятко треба випоювати максимум упродовж двох місяців по 6 літрів на день. Ми ж теличку випоюємо 3 місяці по 8 літрів на день, у результаті отримуємо здорову, розвинену нетель. Бичкам даємо трохи менше — 6 літрів на день. Чим більше телятко п’є материнського молока, тим краще. У цьому ми переконалися на власному експерименті. Коли розтелилася перша корова, ми давали теличці пити молока досхочу — все одно переробник за кількома літрами не поїхав би. І виросла така потужна красуня!
Як поставлено в господарстві годівлю худоби та її утримання?
– Готуємо високоякісний сінаж, найкращий — із люцерни, конюшини, різнотрав’я. У корови, як кажуть, молоко на язиці. Що з’їла — з того і надоїли. Якщо ми хочемо в перспективі робити смачний твердий сир, то корова має харчуватися лише на випасі та сіном. Силосу даємо дуже мало: це кисле середовище, воно для корови — ворог.
Доступ до їжі, води й вигульного майданчика у тварин має бути постійний. У Європі утримання корів на прив’язі вже карається законом. А в Україні ще, на жаль, можна часто побачити корову на ланцюгу, а позаду прикуте до стіни телятко. На органічних фермах заборонено застосовувати низку ветеринарних препаратів, гормональні стимуляції. Телят можна випоювати лише материнським молоком, а не замінниками.
Чи є особливі вимоги до миття доїльного обладнання на органічній фермі?
– Дозволяється використовувати препарати, які постачають спеціалізовані фірми. У молоці багато кальцію, вимити його без кислоти та лугу неможливо, тому після такого миття обов’язково має бути хороше ополіскування чистою водою.
Кому продаєте молоко?
– Здаємо на «Житомирський маслозавод» (ТМ «Рудь»), за рахунок високої жирності (4,5%) маємо непогану ціну: на рівні 5,2—5,5 грн/л. Є й інші хто бажає купувати наше молоко, але я ціную постійність.
Собівартість нашого молока тримається на рівні 3,05 грн/л, відповідно, на кожному літрі заробляємо приблизно 2 грн. Це дуже добре, бо більшість українських молочних ферм працюють на межі собівартості. Утім, на молоко вищого ґатунку класу «екстра» ціна була й буде.
Чи не виявляв «Житомирський маслозавод» бажання створити органічну лінійку своїх продуктів?
– Я їм пропонував, але вони не захотіли. Тому ми самі будуємо невеличкий завод — потужністю переробки 30 тонн молока на добу. Сподіваємося, 2014 року матимемо власний органічний асортимент товарів із незбираного молока. Також виготовлятимемо тверді сири й зернистий сир із вершками, який у нас називають домашнім, а за кордоном — cottage cheese. Маємо надію, що ця продукція знайде свого покупця, адже органічна ніша на ринку повністю вільна. Цей ринок треба розвивати, і, крім самих органічних виробників, цього ніхто не зробить.
Де вирішили розмістити завод і на якій стадії перебуває його будівництво?
– У містечку Баранівка Житомирської області. Це вигідне розташування з точки зору доступу до всіх наших ферм, адже ми збираємося працювати на власній сировині. Найдальший маршрут підвезення молока не довший за 50 км. І до споживачів (Житомира, Києва) недалеко.
Нині інтенсивно ведеться реконструкція приміщення, замовили обладнання, навіть підібрали фахівців, які поїдуть на навчання в Ізраїль, а потім перейматимуть швейцарський досвід виготовлення сирів. Я вже навіть із дерева поробив макети ексклюзивних пляшок, придумав кілька дизайнерських «фішок» для пакування продукції, торгову марку, але поки всього не розголошуватиму. Я люблю експериментувати — якби не експериментував, то не досяг би результатів ні в меблях, ні в сільському господарстві.
Чи вирішили вже, де будете реалізовувати продукцію?
– Молоко на перших порах продаватимемо через супермаркети: нами вже цікавилися із «Fozzi group», спеціалісти якої відвідують виставку «Біофах». Узагалі, споживачами я бачу всю Україну, а не лише великі міста. Навіть у себе в Новоград-Волинському зробимо фірмовий магазинчик. Я не збираюся гнути захмарні ціни, продаватимемо молоко по 15 грн/л. Чи купить мама дитині молоко за такою ціною, якщо вона в ньому впевнена? Купить.
Ваші бички теж є органічними. Якою бачите ситуацію з органічним м’ясом?
– Сьогодні м’ясний напрям в Україні цілковито нерентабельний — завдяки державі та окремим «друзям», які лобіюють власні інтереси, тому завозять м’ясо з Аргентини по долару за кілограм. Але забивати телятко маленьким шкода, тому відгодовуємо бичків до ваги 700 кг. Хочемо зробити бойню, вже придбали в Італії обладнання. Я з юнацьких років добре знаю ковбасне виробництво, тож хотів би організувати власну переробку.
У Вас масштабні плани, на які потрібні чималі інвестиції. Де знаходите кошти?
– Спочатку фінансування органічного проекту відбувалося за рахунок мого основного бізнесу — меблевого. Два роки аграрне підприємство було збитковим, але сьогодні «Галекс-Агро» господарює самостійно. Оскільки значну частку продукції ми реалізуємо за кордон і маємо валютну виручку, то можемо дозволити собі залучати кредитні кошти в іноземній валюті — на рівні 8—9% річних. Це значно дешевше, ніж гривневе фінансування.
Ви справляєте враження людини, яка любить усе тримати під контролем.
– Я довіряю, але перевіряю — з кадрами в сільському господарстві велика проблема. Ось, наприклад, шукаю нині персонал для переробки молока; приходять випускники-технологи з червоними дипломами — і не можуть елементарно відповісти на запитання «Скільки літрів молока треба, щоб виготовити кіло твердого сиру?». Який із цього випускника технолог? Чого його навчили за 5 років? От вам і кадри. Доводиться вчити людей самому.
Іноземних консультантів у господарство запрошуєте?
– Порадами дуже допомагає швейцарський проект «Розвиток органічного ринку в Україні» інституту FiBL. Улаштовуємо тренінги, виїжджаємо зі спеціалістами FiBL на ферму, дивимося, що можна поліпшити. Від своїх працівників вимагаю, щоб вони не були пасивними слухачами, а готували на зустріч зі швейцарцями мінімум по 10 запитань кожен.
Скажімо, поставили ми коровам напувалки. Ну що тут, здавалося б, складного? А фахівці нам кажуть: зависоко, вода може потрапити тварині не до того шлунку. Тобто напувалки мають бути зручними, корова на фермі повинна відчувати себе так, як у природі. Елементарні речі, але як важливо все зробити правильно!
FiBL консультує безкоштовно?
– Так, вони здійснюють проекти з розвитку органічного виробництва в 40 країнах світу. Коли ми вперше брали участь у виставці «Біофах», 75% оплати за експозиційний стенд вніс FiBL. На другий рік ми оплачували половину, бо вже мали власні здобутки, а на третій — нам дотували 25% оплати.
Якщо говорити в цілому про органічне землеробство в Україні, які в нього перспективи?
– Ситуація в цілому жалюгідна. Статистика свідчить про 280 тис. га органічних земель, але ніхто не знає, де вони і які виробники їх обробляють. Припускаю, що половина площ, заявлених як органічні, — окозамилювання. Це видно за співвідношенням культур. Наприклад, органічного ріпаку можна виростити в одному господарстві гектарів із десять, оскільки немає безпечних препаратів для боротьби зі шкідником — ріпаковим квіткоїдом. У Швейцарії ріпак вирощують на двох, максимум 5-ти гектарах, посипаючи деревним попелом. А де взяти попіл, щоб обробити 1000 га?
Та й звідки в Україні взятися великій кількості органічних господарств? Кожна нормальна країна має дотації на підтримку органічних фермерів. У тій же Польщі органічному рольнику платять із бюджету по 250 євро на гектар. Швейцарія платить до 2500 франків, німці — до 600 євро залежно від культур. У нас до органічного сільського господарства нікому діла нема. Це справа для ентузіастів.
Марія Михно
журнал “The Ukrainian Farmer” червень, 2013 року
Усі авторські права на інформацію розміщену в журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/magazines належать виключно видавничому дому АГП Медіа та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал “The Ukrainian Farmer” з гіперлінком https://agrotimes.ua/magazines . Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому “АГП Медіа” .
The Ukrainian Farmer
