На прикладі становлення та банкрутства агрохолдингу «Мрія» можна дослідити, якими стануть наслідки залучення тотальних інвестицій в Україну.
В останнє десятиліття у світі посилюється така тенденція: одні країни скуповують або беруть в оренду сільськогосподарські угіддя на тривалий термін (49 або й 99 років), а інші, разом з Україною, — продають або здають в оренду. За підрахунками фахівців із Land Matrix, у світі за минуле десятиліття понад 200 млн гектарів сільгоспугідь було продано або віддано в оренду на тривалі терміни. Наприклад, від 2 до 5,5 млн гектарів землі вже придбали США, Китай, Індія, Малайзія, Велика Британія, Південна Корея, Італія, Ізраїль, Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія в таких країнах, як Індонезія, Камбоджа, Гана, Філіппіни, Ефіопія, Малі, Кенія, Аргентина, Уругвай, Парагвай, Конго, Судан, Росія, Україна й ін. З тих країн, що викуповують землю в інших, тільки в США відносно висока землезабезпеченість — майже 0,5 га ріллі на одного жителя. Всі інші країни мають менше за 0,12 га орної землі на одну особу, що є критичною межею щодо продовольчої безпеки. Більшість країн-покупців дуже багаті (ВВП на 1 жителя — 8–40 тис. дол.) і тому мають логічну далекоглядну стратегічну мету — скуповувати землю як засіб запобігання майбутнім проблемам продовольчого забезпечення. Адже до 2050 року, за даними різних експертів, землезабезпеченість 70% населення Землі становитиме менше за 0,1 га ріллі. Тоді як 10 країн (разом з Україною), у яких проживає 4,7% населення світу, на сьогодні володіють 24% орної землі.
Деякі з тих країн, що розпродають або ж здають в оренду свої землі (Малі, Судан, Україна, Росія, Парагвай, Уругвай і Аргентина) мають високу землезабезпеченість — 0,4–0,9 га на 1 жителя, але всі інші (Конго, Індонезія, Філіппіни, Ефіопія та Кенія) дуже низьку — 0,06–0,15 га, й за логікою повинні б купувати землю в інших країн. Проте остання група країн має низький рівень ВВП на душу населення — 0,7–3,5 тис. дол., що й спонукає їх продавати, а не купувати.
Кредит під «крутого хлопця»?
За останні роки у ЗМІ можна знайти безліч інтерв’ю іноземців-фермерів про їхню успішну дільність на землях України. За даними керівника АФЗУ Івана Томича, нерезиденти України (з 30 країн світу — в основному громадяни ЄС, США та Китаю) вже орендують понад 12 млн гектарів, або 36% усієї української ріллі через юридичних осіб, зокрема агрохолдинги.
Класичним прикладом втрати землі українськими селянами є історія становлення і зникнення агрохолдингу «Мрія». За період функціонування цього підприємства десятки міжнародних банків і фондів, зокрема Міжнародна фінансова корпорація — IFC (надала 122 млн доларів кредиту, з яких 30% нічим не забезпечені), стали його позичальниками. В результаті борг «Мрії» перед фінансовими кредиторами досяг 1,3 млрд доларів, зокрема на 600 млн 2011 року було випущено й продано облігації на Франкфуртській біржі під 9,5% дохідності.
Зауважимо, що кредити надавали без будь-яких елементарних фінансових розрахунків. Феномен для країн Заходу! Виявляється, засновник «Мрії» Іван Гута їм лише розказував, що він «крутий хлопець», який із 50 га оренди збільшив земельний фонд до 320 тис. гектарів. І кредити потекли рікою… Уявляєте, міжнародні банки за просту розмову надають базікалу кредити або ж купують облігації, тоді як перед українським урядом за меншу суму кредиту (1 млрд дол.) поставлено безліч вимог, зокрема підвищення цін на газ для населення тощо. Результатом застосування такого механізму надання кредитів під «крутого хлопця» стала очікувана фінансова ситуація, що змусила компанію «Мрія» відмовитися обслуговувати свої борги й оголосити технічний дефолт за зовнішніми зобов’язаннями.
Що ж найбільше турбувало кредиторів після оголошення дефолту? Про це повідомив тодішній міністр аграрного відомства Олексій Павленко: «Інвестори зверталися до нас із проханням уважно стежити, щоб не було зловживань щодо землі». Отже, турбувалися не про гроші, а про землю! Чим же закінчилося для селян стеження (а не керування) за землею великим колективом аграрного міністерства? Український агрохолдинг «Мрія» (в обсязі 165 тис. гектарів, які вдалося втримати після дефолту) успішно викупила саудівська держкомпанія Saudi Agricultural and Livestock Investment Company (SALIC) за 242 млн доларів (яка вже й до цього керувала близько 45 тис. гектарів землі, що розташовані поруч із землями «Мрії»). Отже, за 1 га було заплачено 1,5 тис. доларів.
Віддати територію — крок до капітуляції
Продавати іноземцям землю — недобре, ой недобре! Адже за належного господарювання гектар чорнозему може щороку давати продукції більше ніж на 1,5 тис. доларів. Якщо в чиновників недостатньо аналітичних здібностей зрозуміти це, тоді треба знайти таких людей з аналітичною підготовкою. Проте якщо в чиновників проблеми з мораллю, тоді біди не уникнути: залишимося без землі, або ж буде створена нова революційна ситуація. Такий випадок в історії уже був: коли уряд Мадагаскару уклав із транснаціональною компанією Daewoo Logistics договір про оренду 1,3 млн гектарів землі строком на 99 років для вирощування кукурудзи й пальмової олії, місцеві фермери цей уряд скинули.
Торги з продажу «Мрії» закінчилися потисканням рук між керівним директором SALIC і Президентом України Петром Порошенком. За словами Президента України, це була найбільша зовнішня інвестиція у вітчизняний агросектор за весь період незалежності. Бажання розпродати українську землю або ж залучити кредити (за словами чиновників — «інвестиції») за схемою «Мрії» (без перспективи обслуговувати борги) під гаслом реформування аграрної галузі — родова риса наших чиновників. Ось був би ринок землі, Україна могла б продавати землю на 2–3 млрд доларів (тобто до 2 млн гектарів орної землі за ціною 1,5 тис. дол.) щорічно, запевняє гендиректор Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) Тарас Висоцький. За таких прогнозних або бажаних темпів 33 млн гектарів нашої орної землі продамо за 16,5 років. А так (без ринку землі) будемо за рік укладати 2–3 подібних угоди на суму до 1 млрд доларів, і тому величезний потенціал дуже прибуткового сектору України, у якому багато вільних ніш, залишиться невикористаним — такий ось висновок зробив гендиректор УКАБ.
Наші можновладці обстоюють думку, що мораторій на вільний ринковий обіг землі порушує права українців. Автор цих рядків переглядав багато матеріалів щодо стратегій, планів, програм розвитку аграрного сектору економіки, функціональних обов’язків міністерств країн світу, у яких відмічено, що основною турботою аграрних керманичів щодо фермерів є забезпечення прибутковості всіх суб’єктів господарювання. Якби в Україні було створено умови для успішної господарської діяльності для всіх майже 7 млн власників земельних паїв і залишалася б якась частка невикористаної орної землі, тоді можна було б вирішувати, що робити з надлишком цього земельного ресурсу. Як варіант — продати іноземцям? Ні! В Україні катастрофічно високий рівень розораності сільськогосподарських угідь, що веде до незворотної деградації ґрунтів. Серед країн світу, які мають понад 0,5 млн гектарів ріллі, Україна у 2015 році за рівнем розораності земель посідала 13-те місце, але перше — за рівнем забезпеченості орною землею в розрахунку на одного жителя.
Отож, якщо продавати землю іноземцям («залучати» інвестиції), то селянам місця на селі не буде. Земля буде скуплена з допомогою таких ось «мрій». А як тоді повертатимемо землі, які продано за безцінь іноземцям? За 1,5 тис. доларів за 1 га вони навряд чи захочуть «відступати»? Виходить, це буде їхня вічна власність?
У якій ще країні так залучають інвестиції, щоб втрачалися території? Таким залученням інвестицій ми втратимо більше «землі й води», ніж на війні! Слід нагадати слова мудрих: «В історії землі тільки завойовувалися — або відвойовувалися…»
Микола Калінчик, д-р екон. наук, професор
журнал “The Ukrainian Farmer”, листопад 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
