Не потрібно ані дорогого обладнання, ані супертехніки, ані тварин із високою генетикою, якщо є любов до тієї справи, якій ти вирішив себе присвятити.
Часто звичайний український фермер-молочник, попоїздивши по закордонах, стає заручником нав’язаних йому ідей тих компаній, які є ініціаторами й організаторами таких «просвітительських» поїздок. Адже найчастіше будь-яка компанія (чи виробник доїльного обладнання, чи комбікормової продукції, чи сільгосптехніки тощо) насамперед зацікавлена у тому, щоб показати якесь закордонне господарство, що вже працює на її продукції. Тож, відвідавши таке виробництво, український фермер приїздить повністю переконаний, що так функціонує вся без винятку європейська молочна галузь, і йому самому без суперсучасної техніки чи обладнання побудувати прибутковий молочний бізнес не вдасться. Тоді починаються тяжкі міркування, де взяти гроші на придбання того чи іншого. А далі йде аналіз результатів: чому ні супердороге обладнання та техніка, ні найкраща генетика не дають очікуваного результату. А згодом стає зрозуміло одне: насправді навіть без усього цього можна побудувати рентабельне молочне виробництво.
І французькі фермери є тому доказом.
Перше знайомство
Молочне господарство EARL du piedmont Ferme Vogelgesang розташоване в передмісті Дорлішейма (Франція) на 110 га землі й налічує 55 дійних корів породи голштин плюс 60 нетелей і десяток молодих бичків віком до 4 місяців, яких вирощують на м’ясо. Також є тут близько 35 голів свиней на вільному утриманні.
Власник господарства пан Джос, який виріс у великій фермерській сім’ї, де виховувалося шестеро дітей розповів, що в батьків була невеличка ферма, де усього було потроху: виноградники, свині та корови, вирощували основні зернові. Проте з усіх нащадків тільки пан Джос і його брат цікавилися сільським господарством.
Десь близько 25 років тому, коли батьки відійшли від справ, пан Джос і його брат вирішили створити два незалежних господарства, й уже кожен окремо господарюватиме в тому напрямі, який цікавий кожному з них. У результаті брат пана Джоса вирішив присвятити себе виноградарству та виноробству безпосередньо на території колишньої батьківської ферми.
«А от ми з моєю дружиною вирішили вирощувати тварин. Однак, через те, що в межах села створювати ферму неможна, ми виїхали подалі й створили ферму на хуторі. Тут колись були просто поля, а ми взяли територію в оренду й збудували всі потрібні будівлі», — ділиться пан Джос історією створення свого дітища.
Трохи буденного
На сьогодні фермер має 110 га землі, з яких 15 га перебувають у власності фермера, а решта — оренда: 60 га землі відведено під ріллю, 50 га — під луки. На ріллі вирощують кукурудзу на зерно, силосну кукурудзу, пшеницю, ячмінь.
До речі, розмір орендної плати визначається на державному рівні, оплата за користування землею здійснюється один раз наприкінці року. А становить вона від 150 євро за 1 га луків, понад 250 євро за 1 га ріллі.
Щодо кукурудзи, то в EARL du piedmont Ferme Vogelgesang перевагу віддають гібридам компанії зі світовим іменем та репутацією — KWS. «Ми віддаємо перевагу тим гібридам кукурудзи, які насамперед відмінно перетравлюються організмом корови. Нас цікавить силосна кукурудза, а до неї свої вимоги. Крім того, ми, як і всі інші фермери півночі Франції, особливу увагу звертаємо на рівень скоростиглості гібриду, схильність рослин до вилягання», — розповідає пан Джос.
Ферма — справа родинна. До роботи тут залучені всі: пан Джонс, його дружина, 25-річна донька, 23-річний син. До речі, ще один син — 19-річний — має сільськогосподарську освіту й працює на одній із місцевих ферм. Крім того, господарство також обслуговує два найманих працівники, які працюють переважно в магазині готової молочної та м’ясної продукції, а також на виготовленні сирів.
А віднедавна господарство налагодило постачання власної м’ясо-молочної продукції в коледжі та школи.
Не органічні, проте відповідальні
Цікаво, що попри відсутність сертифіката органічного виробника, молочне господарство EARL du piedmont Ferme Vogelgesang намагається сповідувати принципи чистого виробництва, йти в ногу з часом і з потребами та побажаннями споживачів. Адже сьогодні серед споживачів спостерігається попит на органічну чи принаймні просто менш шкідливу їжу.
«Ми не є органічною фермою, але все одно з повагою ставимося до довкілля, потреб споживачів і часу, — каже пан Джос. — Так, наприклад, якщо є можливість не обробляти посіви від кукурудзяного метелика хімічними засобами, то намагаємося цього не робити. Те саме стосується й боротьби з бур’янами: якщо є можливість не застосовувати гербіциди, а використати механічне прополювання, то застосовуємо саме його».
Хоча, як стверджує фермер, вести органічне виробництво на сьогодні вигідно, бо така продукція й коштує відповідно: на 20–25% дорожча за звичайну.
Підходи, переконання
Із розмови з паном Джосом стає зрозуміло, що фермер не ставить перед собою суперцілей, а намагається просто отримувати максимум із того, що є. «У мене немає мети досягнути високих надоїв, я просто згодовую коровам корм, а вони беруть із нього те, що потребує їх організм, і дають мені молоко. Ми просто заготовлюємо якісні силос, сіно, корнаж. До речі, ми не застосовуємо консерванти в закладанні силосу. Бо, по-перше, заготовляємо його в невеликих обсягах, а по-друге, дотримуємося всіх вимог щодо правильної заготівлі, розкривання та користування силосною траншеєю, що унеможливлює потрапляння до силосованої маси шкідливих мікроорганізмів, які призводять до псування корму», — розповідає французький фермер.
Крім грубих і соковитих кормів у раціоні корів також є суміш соєвого та ріпакового шротів, плющене зерно (корнаж) і меляса.
Зокрема, дві третини раціону — це силосна кукурудза. Третина — подрібнені трави та сіно. Соєвий і ріпаковий шроти дають по 2 кг на корову на добу. Крім того, до щоденного раціону корів фермер додає спеціальний концентрат на основі зернових культур. Максимальна порція — 6 кг на добу на голову.
«За багато років роботи в молочному тваринництві я чітко зрозумів, що всі корми, що споживає корова, мають бути дуже якісними. Якщо корм неякісний, то можна додавати найдорожчі концентрати, але ніщо не зможе компенсувати основні корми», — ділиться міркуваннями фермер.
Щодо ветеринарного обслуговування, то, за словами пана Джоса, його корови не потребують постійного догляду з боку лікаря ветеринарної медицини. Цей спеціаліст відвідує господарство тільки за нагальної потреби, або для профілактичних заходів, як-то вакцинації. Тварин тут експлуатують до 2,5 лактацій, гормональних препаратів для стимуляції приходу тварини в охоту принципово не застосовують, та й вони є заборонені. Основні ветеринарні проблеми, які турбують стадо, — це переважно післяродові ускладнення та різні гінекологічні захворювання. До речі, в штучному осіменінні корів застосовують розділене за статтю сім’я, переважно на нетелях.
Доїння відбувається у доїльній залі типу ялинка 2 × 6. Гній відстоюється у спеціальних відстійниках, а потім його розкидають на полях.
Тварини здебільшого перебувають на пасовищах, тобто одержують потрібний моціон, вітамінну їжу й дихають свіжим повітрям. Тому й падіж телят по стаду лише 5%.
У чому секрет
Основа основ, як стверджує пан Джос, — любити свою справу й захоплюватися нею. Адже якщо її не любиш, то довго в молочному бізнесі не протримаєшся, бо це постійні турботи, інвестиції грошей і витрати часу, робота без вихідних і святкових днів.
Крім того, господар вирішив налагодити систему прямого продажу виробленої продукції у власному магазині безпосередньо на території господарства. «Бо людям хочеться приїхати на ферму й побачити, що їдять корови, як працює господарство. Так споживач отримує повну картину того, що й до чого. От, наприклад, минулого тижня приїхав клієнт, який розповів, що якось побував на промисловому свиногосподарстві та, побачивши, у яких умовах утримуються свині, перестав споживати свинину. Проте відвідавши наше господарство, він почав купувати в нашому магазині свиняче м’ясо та знову почав його їсти», — хвалиться пан Джос.
І, нарешті, фермер уже давно не інвестує у придбання техніки чи обладнання, а намагається ефективно експлуатувати те, що є в наявності. Хіба тільки не шкодує грошей на придбання сексованого сімені, яке вирішує проблему саморемонту стада. «Ми давно вже не купували нової техніки. Наприклад, у нас є трактор ще 1989 року випуску. І він нормально працює, і ще працюватиме, я думаю. І техніки такого віку в нас 80%», — наголосив фермер.
Наталія Колос
журнал “The Ukrainian Farmer”, грудень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
