Фекальні ентерококи хоч і входять до складу нормальної мікрофлори птиці, часто стають причиною її хвороб.
У сучасних умовах в агроценозах підвищується ризик виникнення та поширення інфекційних хвороб птиці, зокрема бактеріальних. Наявність їх в господарстві негативно позначається не лише на епізоотичній ситуації, а й на економіці підприємства. Збудники бактеріальних хвороб окремо або в асоціації, що перебігають у гострій чи підгострій формі, призводять до великого відсотку загибелі птиці.
Бактеріальні хвороби
За хронічних, уповільнених хвороб бактеріальної етіології відзначають нерівномірний або низький приріст маси бройлерів, підвищену чутливість птиці до стресів, зниження несучості та виводимості курчат, погіршення біологічних якостей ембріонів, низьку конверсію корму, зниження поствакцинального противірусного імунітету. Бактеріальні хвороби виникають за ослаблених функцій нормального організму — чим сильніше вони ослаблені, тим важче протікає захворювання. Хвороба може виникнути результаті як наслідок дефіциту життєво важливих поживних речовин або потрапляння в організм токсичної речовини. Її можуть спровокувати травми, фізичний стрес (з яким птиця не в змозі впоратися), або ж вона може бути наслідком шкідливого впливу інфекції або паразитів.
Під час проведення моніторингу бактеріальних хвороб птиці встановлено, що найпоширенішою інфекцією є ешерихіоз (колібактеріоз), його питома вага становить 42%, а відразу за нею йде ентерококкоз (його питомавага становить36% усіхбактеріозів).
У 65% випадків ентерококи виділяються в асоціації з іншими мікроорганізмами, що спричиняє змішану інфекцію. Провідна роль як супутньої мікрофлори належить Е.coli.
Ентерокок
Збудником ентерококозу є фекальний ентерокок (enterococcus faecalis). Це вид ентерококів, що входить до складу нормальної мікрофлори травного тракту птиці, людини, а також деяких ссавців. За прийнятою раніше класифікацією ентерококи належали до стрептококів класу D і Еnterococcus faecalis називався Streptococcus faecalis. І нині часто називається, відповідно до старої класифікації, фекальним стрептококом.
Культури Enterococcus faecalis і Enterococcus faecium, що виділені з патологічного матеріалу від промислової птиці, мають різну ступінь вірулентності: трапляються як вірулентні, так й авірулентні штами. Вірулентні штами ентерококів відрізняються здатністю спричиняти загибель ембріонів у перші 3 доби після зараження. Фекальні ентерококи — найчастіше трапляються в організмі птиці (а також у людини) серед інших ентерококів.
Фекальний ентерокок
Фекальний ентерокок може бути збудником різних інфекцій: сечовивідних шляхів, інтраабдомінальних органів малого таза, ранових інфекцій, ендокардиту. Фекальні ентерококи разом з ентерококами виду феціум — найбільш патогенний вид серед ентерококів. Він становить 80–90% усіх виділених у клінічному матеріалі птиці ентерококів і часто стає причиною захворювання птиці. Водночас фекальні ентерококи входять до складу нормальної мікрофлори шлунково-кишкового тракту птиці й багатьох хребетних. Вони відіграють важливу роль у забезпеченні колонізаційної резистентності слизової оболонки.
Основне місце локалізації фекального ентерокока в організмі птиці — тонка кишка, але він також трапляється у товстій кишці, губчастій частині сечівника, статевих органах, іноді в порожнині рота. Фекальні ентерококи є у фекаліях дорослої птиці (у 90%). Їх кількість у зовнішньому середовищі є значущим санітарним, епідеміологічним й епізоотологічним показником її забрудненості.
Виникнення ентерококозу та підвищений відхід молодняку провокують фактори, що сприяють ослабленню резистентності організму (порушення технології годівлі й утримання). Місце локалізації ентерококів за розвитку патологічного процесу — восновному органи розмноження. Зміни в органах характеризуються розривом фолікулів у яєчниках, жовтковим перитонітом, сальпінгітом, оваріосальпенгітом затриманням яйця в яйцепроводі. До того жентерококи можуть інфікувати яйця в процесі їх формування з подальшим зараженням ембріонів.
Виявлено, що на ентерококкоз хворіють кури-несучки вперіод інтенсивної яйцекладки, незважаю чи на збалансованість раціону. Зниження природної резистентності відбувається через великефізіологічне навантаження на органи розмноження. Хворіють, як правило, кури високопродуктивні. Птицю з такою патологією вибраковують, або ж вона гине за запізнілої діагностиці.
Діагноз на інфекцію ставлять комплексно з урахуванням епізоотичних даних, результатів бактеріологічних досліджень патологічного матеріалу, симптомів хвороби, патологоанатомічних змін. Матеріалом для дослідження є свіжі трупи або забита з діагностичною метою птиця. Патологічний матеріал має бути доставлений і досліджений протягом 6 год, а за умови зберігання його в охолодженому стані — 10–12 год. Із доставленого матеріалу роблять висів у МПБ із 1% глюкози та 10% інактивованої нормальної сироватки крові коней, на МПА з 1% глюкози та 5–10% дефібринованої крові барана або кролика. Посіви інкубують у термостаті за температури +37…+38 ºС протягом 18–24 год.
Диференційна діагностика
Ентерококи в рідких поживних середовищах утворюють дифузне помутніння. Для визначення різновидів ентерококів застосовують диференційно-діагностичні середовища з телуриту калію або ентерококове диференційно-діагностичне середовище.
Культури Е. faecalis стійкі до телуриту калію й добре ростуть на щільному середовищі в його присутності, утворюючи колонії чорного кольору. Культури Str. faecium на цьому середовищі не ростуть. На ентерококовому середовищі через 14–18 год росту колонії Е. faecalis набувають вишнево-червоного кольору, а колонії Str. faecium залишаються безбарвними або білими.
Вирішальним у диференціальній діагностиці є виділення й ідентифікація збудника хвороби. Ентерококи добре ростуть на звичайних щільних і рідких поживних середовищах для бактерій. Від інших каталазонегативних грампозитивних коків вони відрізняються за гідролізу L-піролідиніл-нафтіламіда, здатністю до гідролізу ескуліну та зростанню на середовищі з 6,5% NaCl за температури 45ºC.
Профілактика та лікування
За всіх ентерококозів загальними профілактичними заходами є підвищення резистентності організму, регулярна дезінфекція приміщень, попередження травматизму та розкльову птиці, контроль якості кормів тваринного походження. У разі спалаху хвороби хвору птицю вибраковують, решту поголів’я обробляють антибактеріальними препаратами, які підбирають залежно від чутливості до них виділених ентерококів. Найважливіше в лікуванні ентерококових інфекцій — визначити чутливість збудника до антибіотиків. Ентерококи мають природну стійкість до цефалоспоринів, оксациліну, клиндамицину й аміноглікозидів.
Ампіцилін можна застосовувати у разі неускладнених інфекцій, спричинених чутливими до нього ентерококами (близько 98% штамів Enterococcus faecalis і 15% штамів Enterococcus faecium). У разі тяжких інфекцій пеніциліни комбінують з аміноглікозидами, щоб посилити їх бактерицидний ефект.
На жаль, усе частіше трапляються ентерококи, що стійкі до аміноглікозидів. У разі стійкості до ампіциліну препаратом вибору слугує ванкоміцин, проте зростає стійкість і до цього препарату.
За даними Епідеміологічної мережі США, частки стійких до ванкоміцину штамів Enterococcus faecium доходить до 52%, а Enterococcus faecalis становить 2%.
Також описано декілька спалахів інфекцій у птахівничих господарствах, спричинених стійкими до ванкоміцину штамів Enterococcus faecalis. Стійкість до ванкоміцину нерідко поєднується зі стійкістю до інших антибіотиків, тому обирати препарат слід за результатами дослідження чутливості збудника.
Тетяна Фотіна д-р вет. наук, професор Сумського НАУ
журнал “Наше Птахівництво”, березень 2014 року
Наше Птахівництво
