Агромаркет

Досвід з дереном

Досвід з дереном

Сортову культуру дерену варто розмножувати окуліруванням сіянців-дичок та укоріненням зелених живців. У товарних насадженнях слід подбати про забезпечення рослин водою.  

Дерен справжній, або кизил (Cornus mas L.) відомий з давніх-давен. За переказами у гомерівського Одіссея спис було виготовлено із дерену. Таку зброю мав і міфічний засновник Риму — Ромул, який за легендою устромив свій спис на Палатинському пагорбі, й той проріс квітучим дереном. Легенди кажуть, що навіть відомий гордіїв вузол був зав’язаний із кизилового лика. У вітчизняному садівництві цю плодову культуру належно не оцінено — образною мовою можна сказати, що гордіїв вузол українського дерену усе ще не розв’язано. 

Біологія  

З-поміж інших плодових культур дерен вирізняє довголіття, адже його дерева здатні плодоносити сотні років. В Україні дерен вирощують віддавна, і то не лише у Криму, на Півдні та Правобережжі, а й на лівому березі Дніпра. У Лубнах Полтавської області до сьогодні збереглися щеплені дерева, які було посаджено ще за часів царату. Дерен — це чагарник або дерево заввишки 2–5 м. Стовбур діаметром до 25 см, іноді 45 і більше. Вирощується кущем з кількома штамбами або у штамбовій культурі. Крона густа й округла або округло-пірамідальна. Штамб укриває сіра кора, на дорослих деревах вона злущується. У період активної вегетації дерен дає велику кількість молодих пагонів, які заміщують стовбури, що відмирають. Цим і пояснюється довговічність дерену та його тривала продуктивність. 

Коренева система потужна, мичкувата, добре розвинена, залягає неглибоко (20–120 см від поверхні ґрунту). Вертикальний корінь зазвичай слабко виражений й заглиблюється у ґрунт на 80–100 см, горизонтальні корені набагато довші, добре розгалужені й утворюють густу активну мичку. Основна частина скелетних коренів розташовується на глибині 10–60 см. Це перевага і недолік одночасно. Зосереджена у верхньому горизонті ґрунту потужна коренева система дерену використовує навіть незначні опади, але через те, що корені не здатні сягати глибоко, рослині бракує вологи, особливо коли навантаження урожаєм є значним. 

Цвіте дерен раніше від інших плодових: із середини березня до середини квітня за середньодобової температури +6…+11 °C, ще до розпускання листя. Цвітіння триває 12–15 днів, до його завершення розпускаються вегетативні бруньки. Квітки не ушкоджуються короткочасними приморозками. 

Дерен — самонеплідна рослина, на одній рослині запилення між квітками не відбувається. У промислових насадженнях для запилення необхідно висаджувати кілька сортів, у присадибному саду — не менше двох рослин або ж щепити у крону інший сорт. Плід — соковита кістянка, у природі циліндричної або еліптичної  форми, у культурі — овальна, грушоподібна, як пляшка, циліндрична, еліптична. Забарвлення плодів червоне, від світлого до темного, майже чорного. Існують сорти з жовтими та рожевими плодами. Смак кисло-солодкий, солодко-кислий, з приємним специфічним ароматом. 

Плодоношення дерену щорічне і рясне. У рослини віком 5–10 років урожайність сягає 8–25 кг, у 15–20-річної — 40–60; у віці 25–40 років — 80–100 кг залежно від родючості ґрунту, вологості, умов освітлення. Період продуктивного плодоношення понад 150 років. 

Від завершення квітування до початку дозрівання плодів у дерену минає 110–120 днів, загальна тривалість вегетаційного періоду культури 190–200 днів. 

Дерен є від природи стійкою до посухи й умов перезимівлі культурою. Утім, зміни клімату вносять у це свої корективи: тривалі посухи останніх років призвели до загибелі частини насаджень дерену в різних куточках України. В умовах низької вологості ґрунту восени насадження значно втрачають у зимостійкості. 

 
 

Сорти і форми культури 

Ділянка, на якій розташована садиба моєї родини, колись була частиною маєтку Петра Полторацького — батька Анни Керн, якій російський поет Олександр Пушкін присвятив свій відомий вірш. Поміщик мав широке коло інтересів, серед яких був і великий сад. Отож, старі рослини кизилу віком понад сто років я уперше побачив 1993 року на своєму обійсті. Це були два дерева. Перше давало ранньостиглі плоди за формою чимось подібні до сорту Олена — як діжки. Діаметр основи штамбу 47 см; висота дерева й діаметр крони — по 5 м. Дозрівання плодів розпочиналося наприкінці липня і тривало до середини серпня. Плоди масою до 5 г, дозрівши, набували темно-червоного кольору й кисло-солодкого приємного смаку. Кісточка невелика, із тупими кінцями, на неї припадає до 10% маси плоду. На старих гілках плоди дрібніли, тому дерево потребувало регулярного омолоджувального обрізування. Урожай сягав 70 кг. 

З підщепи цього дерева відріс пагін, на якому плоди були значно більшими й дозрівали пізно: у середині вересня, подекуди їх маса сягала 8 г. Стиглі плоди трималися на дереві до початку грудня. 

Друге дерево заввишки 5,5 м, крона діаметром 7 м, штамб біля основи діаметром 52 см. Урожай починав дозрівали 15 серпня, дозрівання тривало до 15 вересня. Плоди грушеподібні, масою 6 г, за дозрівання ставали темно-червоними. Кісточка дрібна, із дещо загостреними кінцями, на неї припадало 11% маси плоду. Смак стиглих плодів кисло-солодкий і приємний. Урожай дерева 100 кг. На сусідніх садибах росли сіянці цих форм. Вони нагадували батьківські рослини, а за розмірами плодів часом їх навіть перевищували. 

Нині у колекції автора є відомі в Україні сорти дерену Лук’янівський, Кораловий, Семен, Приорський та інші. Принагідно хочу застерегти садівників від небезпеки, яку несуть ілюзії про те, що дерен нібито універсальна культура й скрізь дає максимальні врожаї. Це не завжди так. Дуже часто місцеві форми культури є значно продуктивнішими за відомі брендові сорти. 

 
 

Розмноження 

Сортова культура дерену ефективно розмножується літнім окуліруванням сорту на дичку. Терміни окулірування культури останніми роками дещо розширилися. В умовах Полтавщини окулірування дерену традиційно проводили наприкінці липня — у серпні. Тепла осінь останніх років дозволяє це робити ще й на початку вересня. Значної різниці у приживлюваності бруньок з липнево-серпневих та вересневих окулірувань не помітно. Утім, якщо підщепи у цей період не отримуватимуть достатньо вологи, окулірування не приживеться. 

Стосовно підщепи. Кісточку дерену важко спонукати до швидкого проростання. Природна стратифікація триває 3–5 років. Стратифікування у вологому піску — рішення невдале. Найкращою є стратифікація насіння дерену у сфагнумі. Для цього відмиті від м’якуша кісточки дерену зі свіжого врожаю перекладають шарами вологого моху й протягом року зберігають у льоху. Підготоване насіння висівають у ґрунт восени наступного року. Ґрунт не вкривають. Перші сходи з’являються навесні наступного року, частина — у наступні весняні періоди. У великій кількості дерен я не розмножую, й раніше використовував природне проростання насіння із падалиці під деревом — самосів. Щороку можна було накопати 100–200 сіянців і потім доростити їх. Тепер це зробити складніше. Через значне пересушування ґрунту спекотними літом та восени більшість сходів по периметру крони гине. Не рятує навіть мульчування. Кісточка пересихає і не проростає. Тож нагальною потребою стає регулярний полив шкілки сіянців. Стосовно весняного щеплення дерену живцями. Практикую щеплення у розщіп. Живці (можна й різних сортів) бажано закладати у двох позиціях по краях розщепленого стовбурця. Тоді розколена деревина швидше заростає. Гарантовані, на мою думку, результати дає щеплення живцем у боковий заріз. Прищеплювати дерен доводилося і в лютому, і навіть у травні. Усе залежить від початку вегетації та інших обставин. Під час весняного щеплення дерену важливо захистити прищеплені частини від підсихання, замотуючи місце щеплення поліетиленом. Верхній зріз живця над брунькою обов’язково замазують якісним садовим варом (на ринку трапляється неякісний садовий вар, який може навіть убити рослину). 

Можливе також літнє розмноження дерену зеленими живцями без застосування штучного туману. Укорінення виконують у спеціальному малогабаритному парнику. Особливістю його конструкції є верхня, рівна й горизонтально розташована скляна чи плівкова поверхня, на якій утворюються краплини конденсату — це й забезпечуватиме високу зволоженість повітря у парнику. Живцевий матеріал заготовляють у останню декаду червня, кожен живець повинен мати два листки. Живці обробляють розчином гетероауксину і по 10–14 розміщують у пластикових місткостях для розсади (касети із місткостями 0,3–05 л). У дні місткостей мають бути отвори. Найкращий наповнювач — промитий річковий крупний пісок. Можна використати суміш дрібного піску з агроперлітом (1,5:1). Суміш поливають розчином гумату натрію або калію згідно з інструкцією використання цих препаратів. Для запобігання гниття у парнику розпилюють розчин фундазолу або інших фунгіцидів. Один раз на день живці зволожують теплою водою з ранцевого оприскувача. Укорінення відбувається протягом трьох тижнів. Укорінені живці слід пересадити у притінений відкритий ґрунт на дорощування. Спочатку касети із живцями на кілька днів розміщують у заглибленні ґрунту (акліматизують), а згодом рослини акуратно виймають і пересаджують. Затінення, полив та удобрення — важливі умови активного росту укорінених рослин. Восени, до настання стабільних морозів, укорінені живці дерену викопують та зберігають у вологому сфагнумі у льосі. 

Вегетативне розмноження дерену прикопуванням та укоріненням гілок реальне, але малопродуктивне, й не заслуговує на увагу. 

Хоча дерен стійкий до хвороб, але може бути пошкоджений личинками травневого хруща, особливо якщо під час вегетації є тривалі спекотні періоди. Для хробаків тендітне коріння дерену справжній делікатес, тому саджанці перед закладанням саду необхідно обов’язково протруювати. 

Цілющі властивості і збут 

Давньогрецький лікар і філософ Гіппократ свого часу казав: «Ми є тим, що ми їмо». Знайдіть на полицях вітчизняних супермаркетів сушений дерен для узвару, чи, можливо, лаваш з дерену, кетчуп, а може й пасту з дерену, у якої немає конкурентів за умістом вітаміну С та флавоноїдів. Раніше вона входила до раціону космонавтів та моряків. Нині ми смакуємо грецькими консервованими оливками, які купуємо за валюту, а за українські гривні можна було б придбати маринований дерен, який ніскільки не поступається заморському делікатесу. У чому ж полягає гордіїв вузол українського дерену? У тому, що садівник чи плантатор, зібравши гарний врожай цієї культури, не знає, що з ним робити. Переробка на нульовому рівні, маркетинг у зародковому стані, інформованість громадян про користь споживання дерену низька. Продаємо дерен як сировину за кордон, нам на обмін у десятки разів дорожче продають виготовлені з нього ліки… 

Настав час розрубати гордіїв вузол цієї проблем. Українським садівникам та переробникам варто згуртуватися, проводити більш активну просвітницьку роботу серед людей про користь споживання дерену. І метою тут має стати не заробляння грошей, а покращення здоров’я нації.

Сергій Омельченко, Лубенський лісотехнічний коледж  

журнал “Садівництво по-українськи”, квітень 2019 року 

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Садівництво по-українськи” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

Інші статті в цьому журналі

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ