Падіння вартості зернових спричинило багато розмов у ЗМІ про збитковий рік для аграріїв, тому журналісти газети «АгроМаркет» вирішили дізнатися з перших вуст, чи зможуть протриматися «на плаву» полтавські фермери і як ця ситуація вплине на їх плани на наступний сезон.
До Олександра Журавля — співвласника ФГ «Журавель» та Володимира Мокляка — голови СФГ «Дослідне» ми завітали наприкінці серпня, напередодні збору соняшнику. Цього року на Полтавщині опади випадали нерівномірно, і врожаї не надто тішать місцевих підприємців.
– Ось це поле вибило градом, думали, що тут вже все пропаде, — показує Олександр Журавель лан достиглої кукурудзи й миттю зникає між масивними стеблами. — Цієї весни почали сіяти кукурудзу, як тільки-но зійшов сніг, 13 квітня, але температура ґрунту на глибині загортання була вищою за 10 градусів. Висівали вітчизняний сорт Хмельницька, а добрив дали лише 70 кг нітроамофоски та 50 кг аміачної селітри. У червні, коли вже пересівати було надто пізно, пішов град. На поле було боляче дивитися — замість листків висіли ниточки. І сьогодні можна побачити, що 8–9 нижніх взагалі немає, а є тільки 3–4 верхні листочки. Проте кукурудза відійшла, сформувалися великі качани й, думаємо, що зберемо на цьому полі не менше ніж 60–70 ц/га.
Переїжджаючи з поля на поле, Олександр дорогою показує наділи інших фермерів. А їх на Полтавщині налічується біля півтори тисячі. Більшість із цих господарств — сімейний бізнес, де працюють усією родиною, і справа передається від батька до сина. Наприклад, ФГ «Журавель» заснував дід Сергій Григорович Журавель ще в лютому 1993 року, потім справу він передав сину — Миколі. Тепер Микола Сергійович хазяйнує зі своїм сином Олександром. У господарстві є свій розподіл праці. Пан Микола виконує представницькі функції, займається всіма закупівлями та збутом, син Олександр — веде операційну діяльність господарства, організовує процес виробництва, невістка Інна працює з пайовиками та здійснює юридичне оформлення орендних правовідносин. А стратегію розвитку вибудовують разом.
– Це в нашій зоні багато фермерів, в інших областях менше, — розповідає Олександр. — Цікава штука ментальність: в історично козацьких селах фермерів значно більше, ніж у панських. От, наприклад, у Глобинському районі в одному селі господарство збереглося, хоча роками не платили зарплатню. Усе розвалювалося, ситуація була дуже складною, однак люди не розбігалися. І господарство є до цього часу, хоча вже належить холдингу. А зовсім поруч — козацьке село. Там у той же день, коли почали розпайовувати землю колгоспу, усе розтягли по домівках. І кожен почав обробляти свою землю. Сьогодні там є кілька великих фермерів, багато дрібних господарств, і ніякого холдингу там не буде, бо люди не захочуть віддавати свої паї.
Як вам цьогорічний урожай?
Олександр Журавель: Минулого року ми зібрали по 40 ц/га пшениці, вона вся була 2–3 класу. Цього ж року ми отримали хіба що 5% приросту, та й то половину — третім, а половину — шостим класом. Дощі були, але коли почав формуватися колос, вдарила спека, і вийшло, що соломи виросло багато, а колоски — маленькі. Ярий ячмінь цього року в людей просто згорів, а озимий, навпаки, — уродив під 50 ц/га. Я думаю, що ярий ячмінь — це культура минулого. Його навіть вигідніше купити, щоб віддати на паї людям, але самому не вирощувати. Для соняшнику — погода була ідеальною, кошик сформувався за всіма правилами, і врожай по цій культурі буде вищим, однак все одно не таким, як про це «трублять» в області. За статистикою на Полтавщині збирають по 29 ц/га, мені у це слабко віриться, тому що в сусідніх районах уже є скошені поля, і врожаї там трохи вищі за 20 ц/га. На 3 вересня ми зібрали близько 40 га, урожайність 18–35 ц/га. За однієї технології показники різняться через нерівномірні опади й якість ґрунту.
Чому ж тоді рапортують про такий урожай?
О. Журавель: Це якась традиція з Радянського Союзу — постійно звітувати про рекорди. Тільки кому від них легше? Я думаю, це потрібно лише для того, аби збити ціну. Щоб можна було дешевше закупити та дорожче продати. А ще відзвітуватися перед народом: от які ми молодці — досягаємо таких рекордних урожаїв. Хоча, що таке 1 млн тонн, уявляє хіба 1% населення, тобто ті ж таки виробники агропродукції, які знають гірку ціну такої балаканини. Звичайно, умови по країні більш сприятливі, ніж минулого року. І врожай кукурудзи однозначно має бути вищим, проте й цього року є проблеми. Наприклад, я спостерігаю дуже забур’янені поля сої. Липень був унікально прохолодним, і це позитивно позначилося на вегетації як сільгоспкультур, так і сміттєвої рослинності.
Наскільки сьогоднішні ціни є збитковими для аграріїв?
О. Журавель: Мені це нагадує 2008 рік: тоді кукурудзу продавали по 200 грн/т з поля, а на елеваторі вона коштувала 400 грн/т. Сьогодні на елеваторі виставляють ціни по 997 грн/т. Тому ситуація не гірша, ніж була 2008 року. Соняшник нині купують по 2800–3000 грн./т, порівняно з 5000 грн./т минулого року — це низька ціна. На мою думку, навіть суперврожайного року він має коштувати 4000 грн., але не 3000 грн. Якщо відштовхуватися від гуртової ціни олії, то ціна має стартувати з 3500 грн. То ж хто має великі борги — тому буде скрутно, а хто живе за свої кошти — матиме «нульову» рентабельність або навіть невеликий «плюс». Ціни на все впали на 40%. Тому в збитках можуть опинитися ті, хто набрали кредитів. Ми віддали свою фірму 2008-го, коли боргове навантаження було 300 дол. США/га, а в публічних компаніях воно нині сягає 1000 дол. США/га та ще й інколи з погашенням у червні. От для них такі ціни дійсно можуть стати катастрофою. А для тих, у кого земельний банк і власний капітал пропорційні, у кого немає зайвих витрат і зобов’язань, і розміщені в сприятливій зоні, той матиме невеликий прибуток.
Які ж тоді наслідки для вас можуть мати такі низькі ціни на врожай?
О. Журавель: Через низькі ціни ми не можемо інтенсивно розвиватися: будувати склади, купити потужний трактор, більше витрачати на соціальні потреби. А якби вартість врожаю була вищою, то відповідно до наших потреб ми придбали б те, що нам необхідно.
– Нижче якої ціни ви не готові продавати кукурудзу?
О. Журавель: Не нижче 1000 гривень за тонну — це точно. Нехай краще полежить або в полі постоїть — будемо чекати ціни. Менше, ніж за 1000 гривень продавати — себе не поважати.
Чи збираєтеся добирати землю?
О. Журавель: Так, цього року оформили оренду на 50 га. В основному розширяємося за рахунок невитребуваних паїв. Нас находять самі спадкоємці. Вони просять допомогти оформити пай, а ми, відповідно, маємо першочергове право на оренду цієї землі. Потроху приростаємо такою землею.
Як ви ставитеся до ініціативи збільшити мінімальний термін оренди до 7 років?
О. Журавель: Я вважаю її недоцільною. Через зайві 100 грн на рік доплати за пай людина нікуди бігати не буде, а штучна прив’язка до терміну оренди зменшуватиме конкуренцію між орендарями. Цілком вірогідно, що той, у кого буде право оренди на 10 років із правом перепродажу, одразу ж забуде за своїх пайовиків і щороку орендну плату не збільшуватиме. Тим більше, якщо ці права перепродадуть комусь іншому, десь заставлять у банку… До кого тоді орендодавцю йти, щоб питати за ту саму орендну плату? Не кажучи вже про додаткові послуги під час оформлення документів чи допомогу на похорон. Часто буває, що найближчий офіс великого холдингу находиться за 20 км, а той за 100. Куди йти орендодавцям, якщо трапиться біда? Навіть коли приїжджає керівник, то нічого не може вирішити, бо не має на це права. Тобто фактично в людей цю землю забирають, і вони нічого не можуть зробити. Розірвати договір оренди майже неможливо.
Тим часом наша машина зупинилася біля офісу (як тут кажуть, контори) ще одного фермера — Володимира Мокляка, голови СФГ «Дослідне» у Семенівському районі . Володимир Якович починав свій самостійний бізнес ще 1989 року з вирощування кавунів й овочів. Сьогодні в оренді господарства близько 2000 га землі. Бізнес у батька переймає син — Вадим Мокляк, ветеринар за освітою. На подвір’ї помічаємо ще кілька чоловіків. Як з’ясувалося, теж фермери, які приїхали порибалити на ставки Володимира Яковича. Ось так і зібралися місцеві аграрії в бесідці на фермерське віче поговорити про те, що їх хвилює.
Розмову почали з ноу-тіллу, адже пан Володимир — знаний дослідник цієї технології. На його полях три роки як проводять безплужний обробіток ґрунту, проте залишає він і ділянки контролю під оранкою, щоб можна було порівняти результати.
Володимир Мокляк: Ми все ще аналізуємо й порівнюємо, щоб мати достовірні та багаторічні результати. На контрольних ділянках будемо ще довго орати, щоб із тим ноу-тіллом із торбою по світу не піти. Хоча можу сказати, що психологічний бар’єр з оранкою я вже подолав. Був у США, Аргентині, Бразилії — і там вже по років 30 і більше застосовують прямий посів.
От сидить один фермер із Кобиляцького району (показує на чоловіка, що сидить поруч), зараз ще один під’їде — вони проти ноу-тіллу, як і багато інших, однак мені такі люди подобаються. Я їм кажу — не займайтеся, не треба мені конкурентів. Вони відстануть на років 10, проте рано чи пізно прийдуть до цієї технології, як тільки побачать, що у нас є результати. Із ноу-тіллом я намагаюся робити так, як козу заводять на корабель. Ти її тягнеш, а вона впирається. Тоді її розвертають задом і тягнуть з корабля, вона ж назад здає-здає, раз, і вже на кораблі. А якщо серйозно, то із цією технологією вдається економити паливо-мастильні матеріали. Єдина проблема — людям немає роботи, тому я й стільки техніки придбав: розкидачі гною, міндобрив, прес-підбирачі… не знаєш, куди людей подіти, бо їх то треба, то не треба. Ну уявіть, зараз осінь, а ми нічого не робимо на полях. Оце ми зібрали кукурудзу, сою, соняшник, і нам не потрібно орати, а наступного року знову лише посів, унесення засобів захисту рослин і збирання врожаю.
Що ви можете сказати про врожаї цього року?
В. Мокляк: За останні три роки — у нас цей рік найгірший. Опади розподілялися нерівномірно, хоча в сусідніх районах дощів було більше, то й результати кращі. Ріпак цього року дав 33 ц/га, озимий ячмінь — 38 ц/га, яровий ячмінь — 34 ц/га. А от цукрові буряки у нас шикарні, станом на 30 серпня біологічна врожайність була близько 1000 центнерів за цукристості 19,2%.
Що думаєте про ціни?
В. Мокляк: Нині у нас ціна на пшеницю 1300–1520 грн/т, а у травні перехідні залишки ми продавали по 2370 грн/т. Тому сьогодні ми не продали ні зернини пшениці, ячменю та ріпаку — усе лежить на складі. Поки що чекаємо. Довго, звичайно, протриматися не зможемо, але вже ж скільки зможемо — почекаємо. От хотів я цього року ваги поставити. Хороші, 80-тонні, а тут ціни й впали. І я собі так подумав: ні, я без них жив і ще проживу. Он одні ваги є і поки що вистачить, бо ж грошей там треба віддати під 300 тис. грн. Тому ми пригальмували з ними до наступного року. І так і з іншими проектами на цей рік.
Чи змінюватимете структуру посівів на наступний рік?
В. Мокляк: Ні, змінювати не будемо. Ріпаку ми посіяли більше, хоча на нього сьогодні ціна теж невисока —3360–3500 грн/т, а була 3800–4000 грн/т.
Чому ж тоді хочете збільшити ріпаку?
В. Мокляк: Бо він дає змогу більш рівномірно завантажити комбайн. Змолотили озимий ячмінь, потім ріпак, пшеницю озиму, ярову. І людям робота є, і одного комбайна вистачає, і не все відразу треба було збирати, крім того, озимий ріпак — хороший попередник під зернові озимі культури.
Плануєте добирати землю?
В. Мокляк: Та хоча б цю не втратити. Тут вже планувати щось складно.
Люди більш охоче здають землю в оренду, ніж в агрохолдинги?
В. Мокляк: У принципі, так. Люди вже в деяких випадках обпеклися на агрохолдингах. Ситуація з ними не дуже весела. Якщо туди потрапив, то назад не вискочиш. Може, вони й хотіли б до нас перейти, але договори з агрохолдингами підписано на 10 років і більше. Ми ж людям рідніші, бо живемо в тих селах, де орендуємо землі. Нас там знають. Якщо щось потрібно, відразу можуть звернутися напряму. Ми підтримуємо місцеві громади, школи, дитячі садочки, сільську медицину, спорт тощо. А холдинги десь, колись, виділяють кошти, але порівняно з їхніми масштабами — дуже мало. А часто й зовсім відмовляються від усіх соціальних виплат. А ми під 200 тисяч гривень щороку на соціальні виплати витрачаємо. Минулого року тільки підтримка футбольної команди обійшлася в тисяч 70 гривень.
Тобто найбільша ваша проблема сьогодні — це конкуренція з агрохолдингами?
В. Мокляк: Так. В усьому світі основні годувальники на землі — фермери, їх і підтримує держава. А в нас — ні. Основну ставку роблять на агрохолдинги. Однак ми й не хочемо державної підтримки, аби тільки не заважали.
Ви за відкриття ринку землі чи проти?
В. Мокляк: Це питання складне. Найлегше сказати — проти. Однак рано чи пізно це станеться. Якщо такий ринок землі, як в Європі, то ми «за». Там хоч і відкритий ринок землі, але український громадянин її купити не може. А якщо сьогодні землю зробити товаром, то її всю куплять «грошові мішки». Порушиться стабільність, яка нині є у сільському господарстві. І ми можемо залишитися ні з чим. Ось цього й бояться фермери.
Чи відчуваєте проблему із залученням фінансів?
В. Мокляк: Ні, абсолютно. Банки один поперед одного пропонують кредити під 18–20%. Телефонують дуже часто. А ми кажемо: «Не потрібен». Намагаємося хазяйнувати за свої. У нас зараз кредиту близько 2 млн грн. Для такого господарства, як ми — це невеликий борг. Живемо за принципом: будуй хатку по достатку.
Зоряна Гошовська
газета “АгроМаркет” вересень, 2013 року
Усі авторські права на інформацію розміщену в журналі “АгроМаркет” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/magazines належать виключно видавничому дому АГП Медіа та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал “АгроМаркет” з гіперлінком https://agrotimes.ua/magazines . Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому “АГП Медіа” .
AgroTimes
