Щороку теоретики й практики аналізують рентабельність виробництва агропродукції, продуктивність сільгоспкультур та озвучують свої прогнози щодо того, на які ж із них зробить ставку пересічний фермер, дбаючи про добробут своєї родини й загалом країни. Нинішні воєнні лихоліття неабияк трансформували парадигму нашого життя. Тож і звичні для мирного часу речі навряд чи лишаться такими надалі. Принаймні прийдешнього маркетингового агросезону. Ми поцікавилися, що про це думають аграрії, які культури додали в сівозміну й із якими з них пов’язують свої сподівання.
«Продавати зерно за безцінь я не буду»
Вадим ДРОБІТЬКО, ФГ «Аркадія» (Миколаївська обл.)
— Навіть у мирний час складно передбачити, яка культура «вистрелить» з економічного боку, а нині — й поготів. Тому найкраще рішення — працювати за планом і дотримуватися сівозміни. І що більше в ній культур, то краще. Попри великі труднощі, які принесла нам війна, ми посіяли всі культури, що планували, — кукурудзу, соняшник, пшеницю, ячмінь, сою, льон, трохи ріпаку й гороху. Усе завдяки тому, що ресурси на посівну закупили завчасно.
Нині багато фермерів переходять на бобові й зернобобові, щоб витрачати менше азотних добрив. Але наша сівозміна вже давно оптимізована таким чином, що цим культурам належить значна частка, тож поки що нічого міняти не плануємо.
Наразі є проблеми зі збутом тогорічного збіжжя, особливо зернових. Продажі кукурудзи взагалі на паузі, а за пшеницю пропонують копійки. Є незначний експорт соняшнику, а на внутрішньому ринку продаємо бобові, тож мінімальні надходження до бюджету господарства є. З витрат нині тільки зарплати працівникам і частково закупівля пального. Ціна на нього висока, та головне, що його можна купити. До того ж потреба в нас невелика, бо працюємо за нульовою технологією. Але вже незабаром витрати значно зростуть. Треба буде платити оренду, податки, а також сіяти озимі. Щоб зменшити витратну частину цього року, плануємо скоротити площі під озимим клином із 700 до 400–450 га.
Щодо озимих під урожай цього року, то на півночі Миколаївщини очікуємо врожайність на рівні середніх багаторічних показників. Утім, продавати зерно за безцінь я не буду з поваги до власної праці й праці людей. Війна рано чи пізно закінчиться, і я вірю, що тільки нашою перемогою, бо за нами правда. Тож згодом усе стане на свої місця. А поки що вмикаємо режим економії й тримаємось!
«На гречку має бути хороша ціна»
Вадим СВЄТЛОВ, власник і директор ФГ «Свєтлова» (Сумська обл.)
— Як вигнали окупантів із Сумщини, наші поля, на щастя, виявились не замінованими. Тому ми працюємо — все йде за планом.
З озимих маємо пшеницю, з ярини посіяли кукурудзу, ячмінь, соняшник, сою, пшеницю, гречку та просо. Зменшили посівну площу під кукурудзою та збільшили під соєю. Цьогоріч додали в структуру ячмінь, гречку, просо та яру пшеницю. Ячмінь і просо уже вирощували раніше, але надалі не планували. Звісно, це більше експортні культури, на них поки що найменші надії, та все ж сподіваємось, що ситуація налагодиться. Наразі орієнтуємося більше на внутрішній ринок зерна. На мій погляд, цього року на перших позиціях у реалізації будуть гречка, соняшник і можливо пшениця. Найбільше розраховуємо на соняшник і гречку. Думаю, вони матимуть хоч якийсь збут, бо Україна має переробку соняшнику й експортує олію. На гречку має бути хороша ціна. Головне, щоб був добрий врожай, бо це культура настрою — то родить, то ні. Кукурудзу, попри все залишили, бо вона потрібна для сівозміни. З портами нині складно, та, можливо, якийсь експорт і здійснюватимуть автотранспортом у Європу. Наразі внутрішній ринок кукурудзи дуже слабкий. Загалом кукурудза та соя — це культури на довшу перспективу, з надією, що експорт відкриється й ринок активізується.
Що ж до ситуації на наших полях, то погодні умови нині чудові як ніколи: немає спеки, опади часті й помірні. Утім, ще ж не в коморі врожай. Торік 15% урожаю недоотримали через аномально високі температури в липні. Тому побачимо, що буде далі.
«Можуть бути рентабельними соняшник і ріпак»
Тамара БІЛОУСОВА, директорка ТОВ «Агро-Класік» (Рівненська обл.)
— Зважаючи на реалії, ми зменшили площі під кукурудзою до можливого мінімуму й натомість посіяли соняшник. Цей урожай ми точно зберемо. Маємо плани й на осінню посівну. Питання — чи вистачить нам фінансового ресурсу. Якщо реалізуємо продукцію, то все буде добре.
Утім, через війну в нас просто катастрофа з продажем. Усі великі покупці, які були в минулі роки, нічого не купують. Залишки зерна в нас досі лежать — поки що зберігаємо його на елеваторах, бо просто нікуди діти. Сподіваємося, що якийсь обсяг вдасться експортувати. Але вже тепер думаємо над зберіганням у рукавах. Також ремонтуємо й приводимо до ладу всі старі склади, навіси тощо.
Нині намагаємося самотужки шукати за кордоном замовників. По Україні практично немає закупівель — реалізували задешево дрібні партії пшениці та сої місцевим переробникам. Добре хоч, що потрібний обсяг посівного матеріалу в нас був законтрактований ще торік і практично весь нам вчасно поставили з-за кордону ще до початку війни. Що буде з постачанням ресурсів на наступний сезон — поки що невідомо.
Цьогоріч, на мою думку, можуть бути рентабельними соняшник і ріпак. Маємо великі сподівання на пшеницю, але відсутність продажів суттєво знижує ціни. Якщо не розблокують українські морські порти, з експортом буде дуже важко, і внутрішні ціни падатимуть і далі.
«Не впадаю в крайнощі в рішенні, що і скільки сіяти»
Володимир МОКЛЯК, СФГ «Дослідне» (Полтавська обл.)
— Війна застала нас майже повністю готовими до посівної. Ми завчасно проплатили насіння, ЗЗР, пальне і практично все завезли в господарство. Залишки міндобрив мали з минулого року. Також встигли доставити проплачені раніше комбайн і два трактори. Тож посіяли все, що планували: цукрового буряку — 265 га, кукурудзи — 700, соняшнику — 830, сої — 200 га, а ще 20 га гороху і 30 га ярого ячменю для пайовиків. Крім того, маємо 550 га озимої пшениці, 72 — озимого ячменю і 280 га ріпаку. Структура посівних площ дещо коливається з року в рік, залежно від різних чинників. Наприклад, посіяли восени озимий ріпак, а він не перезимував, і його довелося пересівати. Соняшником зазвичай не зловживаємо — сіємо близько 200 га. Збільшили цьогоріч площі під олійною тільки тому, що давно її не сіяли, а наступного року знову плануємо зменшити.
Я ніколи не впадаю в крайнощі в рішенні, що і скільки сіяти. Не збільшую кардинально площі під культурою тільки тому, що ціна на неї зросла, бо де сьогодні виграєш — там завтра програєш. Сівозміна має бути обґрунтована не лише з погляду економіки, а й здоров’я ґрунту та культур. Нехай там як, за цією ж логікою плануємо здійснювати й осінню посівну. Під озимі поки що маємо намір відвести 400– 600 га, як і зазвичай.
Зважаючи на вартість МТР та самої сільгосппродукції, рентабельність агровиробництва впала рекордно низько. Навіть міндобрива вже не окупаються. Наприклад, якщо пшениця до війни коштувала 9000–9100 грн/т, то вже у кінці квітня продали її за 6000 грн/т. А тонна аміачної селітри чи КАС коштує 25–28 тис. гривень. Тобто, щоб отримати прибавку врожайності в межах 1 т/ га (а це в найкращому разі 6000 грн), я мушу витратити на добрива близько 10 тис. гривень на гектар. І то прибавку можна отримати тільки за умови, що погодні умови будуть сприятливими. Ось така економіка. Та, попри все, господарюємо так, як дозволяють можливості, і віримо в зміни на краще.
«З цукром проблем не буде»
Богдан ОЛІЙНИК, директор ТОВ «Агро-Млин» (Тернопільська обл.)
— Повномасштабне воєнне вторгнення рф і блокування українських морських портів, безперечно, вносить свої корегування в агробізнес. Так, ріпак охоче купує Європа, і він не залежиться. А ось пшениця і ячмінь цього року будуть проблемними культурами, зокрема й через велику кількість перехідних залишків. Це саме стосується й кукурудзи. З цукром не буде проблем. Із соєю — більш-менш. Загалом будуть проблеми з усіма культурами, але десь — більше, а десь — менше.
Щоправда, я ніколи не вимірюю структуру сівозміни грошима. Восени дотримуватимемося обраної завчасно стратегії. На моє переконання, сівозміну слід прораховувати на п’ять років. Бо ж, як мовиться, землю не обдуриш — природа нам цього не пробачить… Оскільки в нас власна переробка, проблем із перехідними залишками не виникає. На переробку йдуть і зернові, й соя. Але ж не в кожного є такі можливості. Тому, враховуючи велику кількість перехідних залишків і напередодні жнив, важливо мати достатні потужності для зберігання.
Проте проблемою номер один є налагодження логістичних ланцюгів для експортування української агропродукції. Адже це не тільки «живі» гроші для наших аграріїв, це питання продовольчої безпеки. Бо українське зерно потрібно світу.
«Жодна з культур не буде рентабельною»
Руслан ПОПРОЖУК, керівник ТОВ «Пігрейн» і ПП «Аф Хлібодар» (Дніпропетровська обл.)
— Ми вирощуємо озиму пшеницю, озимий ріпак, кукурудзу, соняшник і другий рік сіємо фацелію (для пасічників). Цьогоріч кардинально структуру посівних площ не змінювали, тільки за тих обставин, коли вже не встигали з оптимальними термінами: сіяли соняшник замість кукурудзи. Також висіяли залишки гороху, щоб не пропадало насіння. Взагалі його цьогоріч сіяти не планували, бо він нестабільний у експорті.
Що ж до реалізації майбутнього врожаю, то, на мою думку, якщо не налагодиться ситуація з логістикою на зовнішні ринки, то жодна з культур не буде рентабельною. За плюси цьогоріч говорити марно, враховуючи ціни на добрива, ЗЗР, пальне, а тепер уже й на послуги комбайнів, що озвучують. Якщо в нуль спрацюємо, то вже буде добре.
Загалом 20% своїх площ ми обробляємо за класичною технологією (там сіємо кукурудзу та соняшник). На решті угідь працюємо за мінімальною системою ґрунтообробітку. І хочу сказати, що цього року ця технологія нам дуже допомогла. Мали дуже стислі терміни, і якби всі поля були «на класиці», точно залишили б площі під паром, просто не встигли б фізично все зробити… Втім, дякувати, з посівною впоралися, отримали сходи, все поки що за планом. Монтуємо та готуємо до роботи системи зрошення на 10% площ під кукурудзою, що працюватимуть уже другий сезон. Нині в основному проводимо захист посівів. Кардинально систему захисту не корегували, діяли залежно від обставин: не було препарату — шукали заміну. Як то кажуть, нині основні труднощі спричиняє війна, решта — це організаційні питання.
«Сподіваюся, що ближче до осені буде попит на сою»
Зіновій МАКСИМИШИН, директор ПП «Агрофірма „Дзвони”» (Львівська обл.)
— Ще торік у грудні через підвищення ціни на газ допустили доцільність, а після 24 лютого, вже в березні, ухвалили остаточне рішення про зменшення площі під кукурудзою з 1750 до 950 га на користь сої і соняшнику. І, як стало зрозуміло згодом, це було правильне рішення. Набагато простіше висушити врожай і розмістити на зберігання врожай сої з 1 га, ніж урожай з 1 га кукурудзи.
Восени плануємо сіяти традиційно: 2 тис. гектара ріпаку, 2100–2300 га озимої пшениці й 500 га озимого ячменю. Нині ж головна турбота — як надалі реалізувати врожай. Сподіваюся, що на період серпень-вересень оживиться попит на сою (маємо її близько 3 тис. тонн). Ріпак урожаю 2022 року, гадаю, продасться легко. А якщо його реалізуємо, то зможемо розмістити весь майбутній урожай на власному елеваторі. Його потужність — 51 тис. тонн одночасного зберігання.
Раніше у ЄС ми продавали до 10% продукції, багато сої та ріпаку реалізували в Білорусі, а решта йшла в порти Чорного моря через Одесу. А тепер… тепер набагато складніше з реалізацією. Залишки урожаю переважно експортуємо до Європи. Так, соняшник — до Болгарії, кукурудза — до Польщі й Угорщини, а пшениця — до Румунії.
Автівками возимо тільки соняшник, решту культур — залізницею (складно, дуже складно). Через те, що наші власні автівки в нас тільки для внутрішніх перевезень, доводиться їх орендувати. Ураховуючи нинішню популярність перевезень у європейському напрямку, відвезти 23 т соняшнику до Болгарії коштує 108 тис. гривень. Лишається чиста ціна 20,5 тис. грн/т. А наші переробники пропонують по 16,5 тис. грн/т.
Нам дещо легше працювати, бо ми ближче до кордону з країнами ЄС. А ось господарствам із Центральної та тим більше Східної України набагато складніше…
До нас не так давно переїхав фермер із Донеччини, який уже втретє розпочинає бізнес з нуля, бо не хотів бути під окупацією. У нас на Львівщині вже обробляє близько 500 га ріллі. Він не опустив руки й знову працює на землі.
На таких людях тримається не тільки продовольча безпека України, на таких людях тримається Україна.
З аграріями спілкувалися Анжела Гаврилюк, Анастасія Коваленко, Олена Потаєва
The Ukrainian Farmer
