Сівозміна
Ми обробляємо понад півтори тисячі гектарів угідь, на яких вирощуємо сім-вісім сільгоспкультур: пшеницю, кукурудзу, сою, соняшник, озимий ріпак, ярий пивоварний ячмінь і цукрові буряки. Власне цукрові буряки стали для нас рятівною культурою як торік, так і позаторік. На цю сировину утримується непогана стабільна ціна та попит. По-перше, цукор має попит усередині країни — його завжди потребує харчова галузь. По-друге, цукор набагато простіше та дешевше експортувати, скажімо, як порівняти з кукурудзою. Тому солодкі корені нині вирощувати вигідно. Під цю культуру відводимо приблизно 15% оброблюваних площ, а врожайність може становити 60–70 т/га, а іноді й більше, як у сезоні-2023.
Здавалося б, найлогічнішим було б розширити площі під посівами цукрових буряків у новому сезоні й отримати додатковий прибуток, який був би дуже не зайвим. Але, на мою думку, до справи слід підходити зважено. Рік на рік не доводиться, і, скажімо, кілька років тому ця культура не була високорентабельною. До того ж цьогоріч, за моїми спостереженнями, цукрові буряки будуть сіяти ледь не всі, а отже, невідомо, що буде з попитом і ціною.
Ще одна культура, що забезпечує непогану прибутковість, — це озимий ріпак. Торік він у нас особливо вдався, бо випадали рясні своєчасні дощі. Та, з іншого боку, якщо вирощування цукрових буряків — це найвищий пілотаж як за складністю, так і витратами на гектар, то наступним у цьому переліку є озимий ріпак. Під цю культуру потрібно дати значну кількість добрив, вона потребує багаторазових своєчасних хімічних обробок дорогими препаратами тощо. Якщо не складуться підхожі погодні умови чи десь загаятися, то ріпаку може взагалі не бути.
Далі в рейтингу прибутковості — соя та соняшник, але з огляду на примхливість сої та деякі проблемні моменти по соняшнику тут справа дуже тонка.
З кукурудзою ситуація має не вельми привабливий фінансовий вигляд, але ми все ж отримали певний «плюс». По-перше, завдяки високій урожайності. По-друге, завдяки тому, що маємо власну сушарку й вчасно довели зерно до базової вологості. І, нарешті, тому, що знайшли хорошого покупця на нашу кукурудзу.
Найгірша справа — з пшеницею, рентабельність вирощування якої є від’ємною. Це загальноукраїнська тенденція, і поки що мусимо із цим миритися, адже від цього залежить продовольча безпека держави та нормальна сівозміна.
Відповідно, я проти того, щоб смикатися в різні боки й тасувати сівозміну на користь тієї чи іншої культури, що «вистрелила» попереднього сезону. Як свідчить наш досвід, щороку якісь культури себе показують краще, а якісь гірше, і немає сенсу вгадувати.
Оптимізація
Я є противником того, щоб економити просто заради економії. Жодна копійчана вигода не варта агрономічних втрат, які можуть бути дуже і дуже суттєвими. Скажімо, ми відмовилися вже доволі давно від обертової оранки не задля того, щоб заощаджувати пальне, а тому, що перехід на глибоке розпушування дав змогу краще використовувати вологу й готувати ґрунт.
Ми провадимо глибоке розпушення або культивацію, а далі навесні спрацьовуємо в один чи два заходи. Запускаємо в поле якісний дисковий агрегат, а тоді — сівалку з ґрунтообробними органами. Якщо дозволяє ситуація — просто сівалку із дисками. Перевага такого підходу, знову ж таки, полягає не в економії пального, а в ефективнішому використанні вологи навесні. Менше втручань у ґрунт — менше ущільнень і швидше виконання польових операцій, зокрема сівби.
Щиро кажучи, єдиним раціональним напрямом економії ресурсів я вбачаю тільки в точному землеробстві. Заощадити 3–5% посівного матеріалу завдяки вимкненню секцій, раціональніше використовувати пестициди, а також звісно ж, точна робота з міндобривами. Ми придбали новий розкидач гранульованих добрив, спеціально призначений для роботи за технологіями точного землеробства. За нашими розрахунками його застосування дасть змогу заощаджувати 5–7% міндобрив завдяки точній роботі на клинах, і ще певний обсяг — внаслідок диференційованого внесення.
Для цього ми замовляємо в надійних лабораторій точні аналізи ґрунту, щоб розуміти, скільки діючої речовини вносити та у якій пропорції.
Утім, однак доводиться заощаджувати на фактичних обсягах унесення мінеральних добрив. Скажімо, за інтенсивною технологією під цукрові буряки потрібно внести майже тонну різних добрив. Ми не можемо собі цього дозволити, беручи до уваги жахливо високі ціни, а поготів ті, що були торік. Проте, гадаю, точно внесемо не менш як 300 кг/га якогось NPK — це ж цукрові буряки.
Тому я дотримуюся тієї стратегії, що треба діяти за ситуацією. Поки що ми не закуповували міндобрива на весняну посівну й моніторимо ринок, щоб розуміти, що буде далі. Які культури буде сенс вирощувати за більш чи менш інтенсивною технологією…
З іншого боку, два роки тому ми вжили заходів для підвищення ефективності мінерального живлення сільгоспкультур. Зокрема, висіваємо суміші різних сидератів — результати цього мені подобаються. Гадаю, що будемо розвивати цей елемент технології.
Поточна ситуація
Ми всі працюємо з кредитуванням, і сьогодні, на жаль, інакше розвиватися не можна. Скажу більше: навіть зберегти бізнес. Знайти сприятливі умови фінансування — непросто.
Нову техніку нині люди купують майже тільки в тих випадках, коли наявні машини відпрацювали свій ресурс і їх нічим замінити. Свого часу ми добре укомплектували свій парк сільгосптехніки й маємо, чим працювати. Звісно, хотілося б придбати щось нове, та до цього слід ставитися дуже обережно. Протягом останніх двох років вартість сучасної техніки «непомітно» зросла майже на 20%, тоді як прибутки вітчизняних агровиробників впали в рази. Може я і хотів би придбати, скажімо, новий культиватор, але, коли бачу, скільки за нього потрібно заплатити, то краще докладу зусиль, щоб утримувати старий культиватор у доброму робочому стані. Поки що так.
Я дуже радий, що ми маємо власні хороші трактори, які помірно споживають пальне, є надійними, високопродуктивними та, що важливо — комфортабельними. Річ у тім, що я незрідка працюю в полі особисто — у кабіні трактора. І маю сказати, що від рівня комфорту роботи механізатора залежить дуже багато: і в продуктивності, і в точності виконання польових операцій.
До речі, кваліфікованих відповідальних механізаторів на ринку праці в Україні гостро бракує. І ця проблема постійно зростає. Тому майбутнє справді — за потужними тракторами, широкозахватними агрегатами й точними технологіями. Одна людина повинна виконати роботу за кількох працівників.
Прогнози
Робити прогнози — справа досить невдячна. Єдине, що можу сказати точно — цей рік для українських фермерів не буде легшим за минулий. Своєю чергою, 2023 рік був, мабуть, найскладнішим для нас. Поки що не видно передумов покращення ситуації для агровиробників: ані нормальних цін на зерно, ані доступності лояльних фінансових рішень.
На перший погляд, перспективним напрямом має бути підвищення рентабельності роботи завдяки тваринництву або переробці вирощеного врожаю. Я тут цілковито згоден, але це все потребує значних коштів, яких майже ні в кого немає. Так само як і певних досвіду і навичок, скажімо, в реалізації соєвої олії тощо. Не думаю, що, вдарившись у переробку, всі й одразу почнуть добре заробляти. Але, можливо, я помилюся і час покаже, що це дуже ефективний напрям розвитку українських аграрних господарств.
The Ukrainian Farmer
