Екстремальний сезон
Візит до Ігоря Зварича, власника ТОВ «Карпатська Аграрна Компанія», що на півдні від Львова, видався напрочуд вдалим: півтора року екстремальних умов в економіці, логістиці та навіть погодні умови змусили радикально переглянути ставлення до багатьох речей в агробізнесі. Окрім рослинництва на 1000 га земель підприємець вирощує коропа в промислових масштабах. Частину зерна використовує на виробництво кормів для риби.
— Є бажання масштабувати рибний бізнес, але доки не вирішено питання зі збутом, немає сенсу щось робити у цьому напрямі. Хоча сама ідея поглиблювати переробку зерна на корми й далі — на продукцію тваринництва є логічною, і особливо у теперішній ситуації, — розповідає Ігор Зварич. — Багато підприємців на Заході України розпочали вирощувати курей, і це приносить непогані гроші. Ціна на м’ясо птиці є високою, але, на мою думку, така ситуація не буде триматись довго. Після стабілізації зернового ринку усе зміниться.
За цей рік погода створила чимало труднощів для підприємства. Ще з минулого вересня дощ як «увімкнувся», так усю осінь, зиму і весну було мокро. У травні суха погода тривала три тижні — за цей час встигли відсіятись ярими культурами. Улітку аж до 10 серпня дощило з мінімальними перервами, і подекуди за день випадало по 200 мм. Кукурудза стояла у воді, і власник навіть не може спрогнозувати, яку врожайність можна очікувати. З 60 га цукрового буряку для збирання лишилась менша частина — усе вимокло як ніколи. А технологічні колії від обприскувача нагадують окопи.
З ріпаком ситуація склалась не краща: з осені не змогли забрати падалицю, найняли дрони, але ті не змогли усунути проблему. Падалиця і бур’ян забрали частину поживних речовин і сонця. Також чотири рази «попрацював» град, і врожайність також була далекою від очікуваної — усього 2,2–2,4 т з гектара. І це не враховуючи ті ділянки, що взагалі не змогли зібрати. Близько 35 га перспективного за врожайністю ріпаку (очікували понад 3 т/га) град вибив майже повністю. Зібрали по тонні з гектара, хоча земля була чорною від зерна.
Збирання ріпаку взагалі відбувалось в екстремальних умовах: разом із комбайном у поле заходило по два трактори, які були готові у будь-який момент витягувати комбайн. Врештірешт довелось придбати у Польщі ведучий задній міст до комбайна, щоб збільшити його прохідність. Ситуація покращилась, коли почали збирати пшеницю.
— Торішню кукурудзу збирали у квітні також у перезволожених умовах, і для цього довелося найняти комбайн із механічним приводом на широких гусеницях (1,2 м), — зазначає Ігор Зварич. — Отже, гусеничний комбайн для нашого регіону є обов’язковим. Але як його нині придбати, якщо він коштує від 400 000 євро без жатки? Ціна на пшеницю не перевищує 100 доларів, кукурудза також дешевшає, і до початку активного збирання коштуватиме ті самі 100 доларів. От і міркуєш: чи варто ту кукурудзу взагалі збирати…
Логістика викручує руки
Через близькість кордону продавати зерно вирішили у Європу. Наприклад, ріпак уже другий рік поспіль возять до Німеччини. Але якщо торік покупець приймав ріпак у бігбегах, нині приймає тільки зерновозами. І відмовляється відправляти хоча б якийсь вантаж в Україну, бо незручно ззаду вантажити… Ще одна проблема виникла через неформальну блокаду кордону польською стороною — тотальний ветеринарний контроль спровокував появу двотижневих черг. Навіть якщо автомобіль очікує в Україні в зручному для водія місці й на кордон прибуває відповідно до електронної черги, все одно весь цей час він нічого не заробляє. Перевізники відмовились від такого «бізнесу»: стало вигідніше возити ріпак не напряму через Краковець, а через Карпати, Ужгород і Татри. Собівартість перевезень автоматично зросла.
Експорт кукурудзи також приніс неприємні сюрпризи. Перші 1000 т поїхали до Угорщини залізницею цілком успішно — покупець прийняв, розвантажив і розрахувався вчасно. А з другою партією вийшла затримка — вагони перетнули кордон у березні й до літа були складом на колесах. До того ж представник покупця був упевнений, що вагони належать приватному парку, за простій якого платить відправник, і не поспішав із вивантаженням. Довго комунікували й доводили, що це вагони Укрзалізниці, і за простій платить одержувач. Коли ж справа дійшла до розвантаження, то з 20 вагонів 12 відмовились приймати через те, що всередину потрапила вода, і кукурудза зіпсувалась. У результаті знайшли покупця, який забрав цю кукурудзу на виробництво біогазу. Але й досі той покупець не платить… Погано, що грошей немає, але ще гірше, коли валютний контроль запроваджує санкції, і доводиться віддавати власні гроші. Змушені були подавати позов до європейського арбітражу, щоб уникнути хоча б штрафів. Залізниця зі свого боку вимагає заплатити за перевезення, але хоче повну суму, незважаючи на те, що 12 вагонів кукурудзи згнили через діряві вагони, що офіційно зафіксували відповідні служби.
Після такого досвіду нового покупця знайшли в Італії. Той згодився приймати кукурудзу в бігбегах і до того ж не висував претензій щодо якості, тоді як угорці шукали будь-який привід для заниження ціни вже після того, як зерно приїжджало на місце розвантаження. Покупець в Італії — комбікормовий завод, який купує по 500 т кукурудзи щомісяця, і з ним робота нагадує добре налагоджений механізм, який працює без збоїв. Схожих покупців сої знайшли в Австрії — з ними також порозумілись і тепер нормально працюють. За словами Ігоря Зварича, вже немає жодного бажання повертатись до одеських портів. Поготів, що відстань до Одеси не набагато менша, ніж до європейських покупців.
Як буде далі
Попри часткове вирішення власних питань з експорту зерна Ігор Зварич прогнозує загальне погіршення ситуації в українському агробізнесі. Через блокування морського експорту Україну витіснили зі світового зернового ринку інші великі гравці — США, Австралія, Бразилія, москалі й інші. Навіть якщо війна завершиться завтра, пройде щонайменше 2–3 роки, доки наша країна поверне свою частку ринку.
Окрім очевидних речей варто оцінити й геополітичні ризики. Ось цікавий факт: Україна по багатьох позиціях входила у трійку або п’ятірку постачальників. Нині ми суттєво зменшили експорт, але ціни на продовольство у світі не ростуть, а, навпаки, падають. Певною мірою цьому посприяли хороші врожаї в інших аграрних регіонах планети. Однак не слід забувати, що у 2020– 2021 роках Китай активно закуповував продовольство для збільшення власних резервів. На сьогодні цей процес завершено, і того, що вирощують, цілком достатньо, щоб задовольнити світовий попит. Також Китай почав закуповувати продовольство у Бразилії, хоча раніше співпрацював з Україною через кращу якість і нижчі ціни. Іншими словами світ без українського зерна почувається досить комфортно. Постає питання: куди дівати 60-70 млн тонн, які Україна самостійно спожити не в змозі?
— Я розумію, що возити автотранспортом такий дешевий товар, як кукурудза за 1000 км не варто. Це недоцільно з будь-якого боку. Краще кукурудзу переробити на місці й експортувати щось дороге. Навіть якщо везти сою, яка коштує 450 євро, у цьому є сенс. Але не для кукурудзи й пшениці, половина вартості яких витрачається на логістику, — зазначає Ігор Зварич. — Ми вирощуємо рибу, але це досить вузький напрям, у якому досягнуто певної стелі. Теоретично можна рухатись в інші напрями — птахівництво і свинарство. Проте для цього потрібні чималі інвестиції, і ніхто не дасть гарантію, що ціна на м’ясо і завтра буде на високому рівні. Овочівництво є нішею, яка за рік-два заповниться, і кожна область буде практично повністю забезпечувати себе. До Європи наші овочі не пустять, як і зерно. Ми просто змусимо європейських фермерів збанкрутувати, і тоді масові акції протесту не зупинятимуться ані в Польщі, ані у Франції, де частка зайнятих в агровиробництві досить висока. Та й інші країни Євросоюзу не зрадіють, коли отримають такого потужного конкурента. Тому потрібно шукати інші рішення для застосування українського аграрного потенціалу.
На мою думку, усе дійде до того, що для нас зроблять дотації для будівництва заводів із виробництва біогазу й таким чином заберуть надлишок агропродукції з ринку. Газ у трубі можна продати будь-де або перетворити його на електрику і також продати. Європейська машинобудівна промисловість тільки виграє від того, що в Україні відкриється великий ринок збуту для біогазового обладнання.
Не треба забувати й про геополітичні ризики в розрізі напружених відносин між Китаєм і США. Чи переросте ситуація в глобальний конфлікт, чи лишиться на рівні торговельних війн — сказати важко. Навіть сама китайська економіка являє собою колосальну небезпеку для світових ринків. Згадаємо банкрутства великих будівельних компаній у Піднебесній — це свідчить про значний вплив ручного керування на процеси, що відбуваються в економіці країни. Ризик серйозніших обвалів, безперечно, існує, і в будь-який момент Китай може раптово зупинити закупівлю продовольства. Це одразу вплине на постачальників, які не зможуть реалізувати своє зерно. Отже, для України може бути вигідною переробка кукурудзи на метан не лише сьогодні, коли є проблеми з логістикою зерна, а й у майбутньому, коли на ринках з’являтимуться значні надлишки продукції і ціна буде падати. Держава може запровадити податкові пільги для цієї галузі, і в кожному районі з’явиться біогазова установка. На мою думку, такий підхід допоможе українському агробізнесу уникнути залежності від світових цін на продовольство і морську логістику, а також скоротить газову залежність нашої економіки загалом.
The Ukrainian Farmer
