Проблеми зернозберігання нагромаджуються поступово, а «вибухнути» можуть раптово. Тому розв’язувати їх краще своєчасно.
Зібраний урожай-2017 виявився меншим за попередній, що призвело і до зменшення загального навантаження на елеватори. Утім, напруга серед елеваторників аж ніяк не зменшилася: новий маркетинговий рік сформував нові виклики, які здебільшого хоч і подібні до колишніх, і все ж значною мірою відрізняються від них і за змістом, і за загальним зерновим контекстом. Зазначимо основні тренди в галузі зберігання зерна, що окреслилися поточного сезону в Україні, а також згадаємо російський ринок, із яким вітчизняні зерновики — від виробників до трейдерів і експортерів — нині вимушені гостро конкурувати.
Навантаження зменшилося, але нерівномірно
За даними Державної служби статистики, через зменшення загального валового збору збіжжя на вітчизняних підприємствах із його зберігання й переробки станом на 1 листопада 2017 року перебувало 14 076,5 млн тонн основних сільгоспкультур, що майже на 1,5 млн тонн менше, ніж рік тому. Однак зменшення загального навантаження на систему зберігання виявилося нерівномірним. Найбільше зерна недорахувалися елеватори центральних і південних областей, що бурхливо розбудовувалися, через зниження у цих областях урожайності сільгоспкультур унаслідок браку вологи впродовж понад половину вегетаційного періоду.
Тим часом у західному й північному регіонах, де будівництво нових елеваторів також відбувалося, але повільнішими темпами, цього сезону частіше йшлося не про дефіцит зерна, а подекуди про дефіцит потужностей для його зберігання. На це вплинула вища врожайність через кращий режим зволоження, а також традиційна для першої половини сезону менша активність збуту, оскільки, як і зазвичай, покупці, передусім експортери, насамперед вивозять зерно з наближених до портів областей.
Ще однією тенденцією поточного сезону в зернозабезпеченні дехто з елеваторників називає зростання диспропорції в завантаженні потужностей упродовж жнив. Так, переорієнтація господарств на більш прибуткові пізні культури призводить до того, що в період збирання пшениці та ячменю елеватори заповнюються менше, ніж наполовину, але через кілька місяців починають «захлинатися» з початком надходження соняшнику, сої та кукурудзи, виробництво яких зростає. Також ідеться не так про дефіцит місткостей для тривалого зберігання, як про неспроможність наявних на елеваторах сушарок впоратися з різким зростанням потреби в сушінні збіжжя та переповнення у цей період оперативних транзитних місткостей.
Конкуренція загострюється
Перекіс у вирощуванні сільгоспкультур на користь пізньої групи й незмога комерційних елеваторів упоратися з їх «дев’ятим валом» восени багато в чому стимулює виробників до будівництва власних потужностей з доробки й зберігання збіжжя, яке також дозволяє господарствам оптимізувати операційні витрати на ці послуги. Таким чином, елеватори трейдерів недотримують більшу частину зерна, зокрема й раннього, що вповільняє їх оборотність. Раніше три обороти протягом сезону для лінійних зерносховищ уважалася нормою, а тепер — хорошим показником, якщо такий елеватор може за рік обернути 2–2,5 обсяги зберігання. А це призводить до зменшення загальної прибутковості елеваторного комплексу.
З іншого боку, брак раннього зерна змушує комерційні елеватори конкурувати за нього між собою, і загострення цієї конкуренції також є однією з головних ознак поточного сезону. Наслідком боротьби за поклажодавців стає розвиток безоплатних послуг. Найчастіше комерційні елеватори пропонують безоплатне зберігання з умовою або продати потім зерно самому елеватору/трейдеру, або забезпечити певний обсяг постачань із повним операційним циклом обробки (чищення, сушіння, відвантаження).
Також умови конкуренції цього сезону часто не дозволяють комерційним елеваторам підвищувати ціни на свої послуги, інколи навіть до економічно обґрунтованого рівня через зростання вартості газу, електрики, підвищення зарплат персоналу. Непоодинокі також випадки збитковості для елеваторних підрозділів компаній або окремих елеваторів, яке компенсується іншими прибутковими видами діяльності. Або ж збиткові елеватори виставляють на продаж — з початку сезону теж не бракувало прикладів.
Кульгання зернової логістики
Наступною групою чинників, що вирізняють поточний елеваторний сезон з-поміж інших, є логістичні, які безпосередньо не стосуються зберігання збіжжя, проте суттєво на нього впливають. Загострення логістичних проблем елеваторів розпочалося ще минулого сезону з уведенням урядом обмежень на граничну вагу автотранспорту на шляхах загального користування. Встановлення максимальної ваги завантаженого зерновоза на рівні 40 т, з одного боку, значно ускладнило діяльність елеваторів як на приймання, так і на відвантаження зерна, а з іншого — надало суттєву ринкову перевагу тим зернозберігальним підприємствам, що мають вихід до залізничних шляхів. Однак цього сезону і проблема залізничних перевезень зерна постала не з початком експорту пізніх культур і продуктів їх переробки, як це було раніше, а буквально з початком масового відвантаження ранніх зернових — пшениці та ячменю.
Наріжний камінь проблеми — брак вагонів, на який торік зерновики почали скаржитися в «Укрзалізницю» вже у вересні, і Міністерство інфраструктури України доручило терміново вирішити питання. На кількість рухомого складу це доручення, звісно, ніяк не вплинуло, втім, привело до запуску в тому самому вересні автоматизованої системи розподілу вагонівзерновозів між вантажовідправниками пропорційно до поданих ними заявок.
Утім, уже невдовзі система почала збоїти. Через те, що в повному обсязі «Укрзалізниця» всі заявки задовольнити не могла, клієнти очікувано замовляли вагонів більше від реальної потреби. Через це дехто не отримував нічого, а декому приганяли зайве. Переадресовувати непотрібний порожняк з однієї станції на іншу виявилося неймовірно збитковим, через що автоматичний розподіл у Центрі логістичних послуг «Укрзалізниці» вже невдовзі почали підправляти вручну. В результаті гарантовано отримували вагони ті замовники, хто міг гарантувати формування повних маршрутів, тобто потягів із 54 вагонів. Утім, із майже 900 елеваторів, що мають вихід до залізниці, можливість вантажити повний потяг зерна мають не більше за 30–50, які належать потужним трейдерам. Решті 70–90% операторів вагони під завантаження доводиться чекати інколи до одного місяця. Це ускладнює роботу елеваторів, з якими вони співпрацюють, а деякі з них на тривалий час опиняються повністю заблокованими на відвантаження.
«Укрзалізниця» вже визнала, що система автоматичного розподілу вагонів не виправдала тих очікувань, які на неї покладали, оскільки виявилася занадто «сирою». Втім, як її вдосконалити, залізничники не знають, а до ручного розподілу не готовий повертатися ніхто. Тим часом актуалізувалася ще одна проблема, пов’язана із залізничними перевезеннями, яка до цього сезону звучала не так виразно — дефіцит уже не вагонів, а локомотивів. Через неї навіть ті оператори, що мають власний парк вагонів, сьогодні не завжди вчасно можуть їх вивезти й доставити в порти. Наявність у частини елеваторів також власних локомотивів не вирішує питання, оскільки приватні тепловози не можуть виїздити на залізничні шляхи загального сполучення. Взагалі ж відсутність достатньої кількості локомотивів в «Укрзалізниці» затягує в часі оборот вагонів між портами й внутрішніми елеваторами, що ще більше загострює їх дефіцит.
Великий російський затор
Якщо деякі проблеми вітчизняних елеваторів, що дають про себе знати з року в рік, здаються безвихідними, тоді варто поглянути через українсько-російський кордон: цього сезону ситуація зі зберіганням зерна нового врожаю та його вивезенням із деяких російських регіонів склалася така, що на її фоні наші реалії можуть уважатися мало не режимом максимального сприяння.
Отже, нового 2017/18 маркетингового року Росія зібрала рекордний урожай зерна — понад 140 млн тонн, що майже на 19 млн тонн перевищує попередній показник. Прогнозується збільшення експорту російського збіжжя до 45–50 млн тонн, і цей прогноз додатково обвалив і без того низькі світові ціни на зерно, насамперед — пшеницю. Російська пшениця цього сезону потіснила на глобальному ринку багатьох виробників і стала найбільшим конкурентом українській зерновій — щоб переконатися у цьому, достатньо переглянути статистику постачань у Єгипет, колишнього основного імпортера вітчизняного збіжжя.
Утім, рекордний російський урожай виявився й величезною проблемою для самих росіян, насамперед — сільгоспвиробників. Якщо минулого сезону середні закупівельні ціни трейдерів на пшеницю в РФ становили понад 10 тис. рублів за тонну, то цього вони ледве перевищують 8 тис. при тому, що середня собівартість виробництва 1 т лишилася на рівні 6–6,5 тис. рублів. Отже, прибутки в розрахунку на тонну основної експортної культури знизилися для всіх російських аграріїв, але для декого зерновиробництво цього сезону стало катастрофічно збитковим.
Так, закупівельні ціни на пшеницю в Сибіру в жовтні-листопаді знизилися до 4–4,5 тис. рублів за тонну, що стало наслідком перенасичення місцевого ринку пропозицією й уже отримало назву великого зернового затору. За свідченням аграріїв Новосибірської, Омської областей і Алтайського краю, які є провідними виробниками зерна за Уралом, ситуація з його реалізацією в регіоні є найгіршою за останні 20 років. І причина цього не так у рекордному врожаї — його зростання тут якраз було найменшим серед інших російських федеральних округів — як у тривалій відсутності реагування центральної влади на проблеми зі зберіганням і вивезенням збіжжя.
Коли проблеми ігнорують
Однією з першопричин зернового затору в Сибіру стала затовареність місцевих елеваторів інтервенційним зерном в обсязі, за деякими оцінками, до 5 млн тонн. Протягом кількох останніх років уряд РФ з метою підтримання внутрішніх цін придбавав надлишкове зерно в аграріїв шляхом проведення державних закупівельних інтервенцій. Закуплене зерно передавали на зберігання на місцеві елеватори, звідки згодом мало потрапляти на переробку, експорт тощо. Утім, інтервенційне державне зерно в Сибіру здебільшого лише нагромаджувалося — потреби внутрішнього споживання в ньому не було, вивозити його на експорт, зважаючи на величезне транспортне плече до портів Чорного моря, було невигідним. Таким чином, на елеваторах регіону без будь-якого руху подекуди ще зберігається зерно врожаю 2008 року, оскільки розпоряджатися державним крамом на власний розсуд жодне зберігальне підприємство не може. А щоб картина такого зберігання була завершеною, слід додати, що вже тривалий період держава за зберігання свого зерна нікому й нічого не платить, через що всі витрати на це елеватори несуть власним коштом, позбуваючись частини власних обігових коштів.
Коли цього сезону стався рекордний урожай, приймати збіжжя в аграріїв більша частина елеваторів уже не могла, оскільки була заповнена інтервенційним зерном минулих років. Ціни на новий урожай впали нижче за собівартість, але й за такими продати його виявилося нікому. Трейдери не поспішають купувати сибірське зерно, оскільки вивезти його на південь до портів і дорого, і проблематично через відсутність достатньої пропозиції вагонів. Обіцяних державних компенсацій на перевезення залізницею тут теж не дочекалися, та й за наявності компенсацій операторам усе одно значно вигідніше вивозити зерно з Європейської Росії, у якій обіг вагонів швидший, а отже, і прибуток більший.
Не маючи змоги доробити й продати зерно, чимало сільгосппідприємств Сибіру залишили його незібраним на полях. З іншого боку, не отримавши грошей за врожай, вони не змогли розрахуватися з кредитами, що взяли на проведення посівної кампанії, придбання техніки, не виплатили зарплати своїм працівникам, а дехто й не засіяв озимину. Наразі прорвати сибірський зерновий затор намагаються в уряді Росії, однак повідомлень про, бодай, хоч якісь успіхи щодо цього в російській пресі поки що немає. Багато йдеться про наміри розпочати експорт сибірського зерна суходолом до Монголії та Китаю, перекидання його до портів Далекого Сходу, але віз, судячи з усього, залишається там і нині.
Проте українським елеваторникам не слід заспокоюватися через «дріб’язковість» наявних у них проблем. Навпаки, картинка з Росії — ілюстрація того, до чого може призвести багаторічне ігнорування гострих питань зберігання, що здатне перекреслити перспективи всього зерновиробництва. Отже, ці запитання треба ставити якомога гучніше й вимагати чітких і своєчасних відповідей від тих, хто має їх дати. Інакше колись це може виявитися робити запізно.
Ярослав Левицький
журнал “The Ukrainian Farmer”, січень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
