Україна увійде в сезон-2026/27 зі значними перехідними залишками, які, за різними оцінками, коливатимуться від 8 до 13 млн тонн. Для елеваторів це стане додатковим випробуванням у боротьбі за збереження якості зерна. Адже силоси внаслідок теплофізичних властивостей металу не призначені для тривалого зберігання.
Граничні строки
Терміни зберігання безпосередньо залежать від культури, рівня вологи в ній і кліматичних умов у місці розташування елеватора. Згідно з Інструкцією N9-7-88 зі зберігання зерна, олійного насіння, борошна та круп, на Півдні пшениця за вологості до 13% включно не може зберігатись у металевій місткості понад 12 місяців. Натомість в інших регіонах цей термін подвоюється за умов забезпечення відповідних умов зберігання.
Водночас строки зберігання кукурудзи, залежно від її вологості, не перевищують дев’ять місяців. Щоправда, кліматичні зміни зменшують оптимальний строк зберігання зернової для всіх областей України до трьох місяців.
Істина в зерні
Зерно старого врожаю унеможливлює проведення належного зачищення та дезінфекції силосів напередодні старту сезону. Тож якщо урожай «свіжих» зернових завантажити в місткість із перехідними залишками, це може призвести до псування нової партії.
Загалом збіжжя, що зберігається тривалий час, потребує посиленого контролю.
Про наявність чинників ризику в металевій місткості сповістить підвищена температура зернової маси (локально або по висоті), затхлий або запрілий запах, конденсат на даху або стінках споруди, кірка або злежаний верхній шар. На проблеми із зерном вкажуть пліснява, цвіль чи комахи, а також нерівномірне сходження зерна під час вивантаження.
Завдання елеваторників полягає у вчасній реакції на очевидні та приховані процеси всередині силосу, особливо, якщо партію перед завантаженням не довели до належної кондиції.
Пошкоджене або неякісне очищення зерна призводить до накопичення дрібного продукту по вісі завантаження. Відтак здорове зерно розподіляється під стінками силоса, натомість пошкоджене міститься всередині. У цьому осередку, що сприяє розвитку хвороб і шкідників, зазвичай інтенсивніший вологообмін. Як наслідок, у таких зонах може відбуватись самозігрівання продукції.
Прихована загроза
Причина обмеження строків зберігання зерна в силосах полягає у теплофізичних особливостях металу.
Порівнюючи з бетоном чи деревиною, він швидше нагрівається на сонці. Водночас всередині місткості — охолоджене збіжжя. Тож унаслідок градієнта температури, коли різниця між зерновою масою та стінками силоса досягає 5 °С, формуються умови для створення конденсату (явище, яке змушує вологу переміщатись з ділянки вищої температури до нижчої). Конденсація настає, коли поверхня охолоджується нижче від точки роси навколишнього повітря. Це призводить до локального зволоження, що створює небезпеку для якості збіжжя. Адже осередки з вільною вологою є сприятливим середовищем для розвитку плісняви, грибів і комірних шкідників, як наслідок — самозігрівання зерна.
Волога всередині створює небезпеку і для самого силоса. Попри те, що більшість споруд оцинковано з метою захисту основної металевої конструкції, з часом може з’явитися корозія внутрішньої поверхні даху, панелей, болтових з’єднань тощо.
До речі, накопичення вологи призводить до злипання й злежування зернової маси. Це ускладнює вивантаження й навіть може пошкодити термометрію й системи аерації залежно від розвитку процесу. Тож не варто пускати справи самопливом, а застосовувати дієві рішення щодо покращення умов всередині силосу.
Посилений контроль
Насамперед варто зосередитись на контролі температури. У сучасних силосах персоналу допоможуть системи термометрії. Якщо ж показники знімають вручну, це потрібно робити щонайменше 2–4 рази на тиждень залежно від стану та зволоженості зернової маси, а також умов зовнішнього середовища. Зокрема, під час морозної зими кількість контрольних днів можна зменшити. Натомість на початку весни, коли коливання температур суттєвіші, перевірки мають відбуватися частіше. За таким принципом варто робити візуальний огляд даху, верхнього шару зернової маси й наявності в ній конденсату. Під час огляду силоса зсередини також потрібно проводити органолептичний контроль збіжжя на наявність невластивого запаху, утворення кірки тощо.
За переходу у весняний чи літній режим, попри доволі інертну теплопровідність зерна, контроль залежатиме від розміру й об’єму силоса.
Якщо йдеться про невеликі споруди місткістю до 1 тис. тонн, спостерігати за поведінкою збіжжя всередині потрібно значно частіше. Якщо ж це силоси по 3–10 тис. тонн одночасного зберігання, процеси нагрівання зерна відбуватимуться повільніше.
Проте, якщо зберігання зерна затягнулося до літа, до основних контрольних функцій потрібно додати контроль проб із метою перевірки зволоженості зерна. Також варто герметизувати вхід розподілювачів повітря підлогової вентиляції. Це дозволить запобігти природному вентилюванню — аерації зерна теплим повітрям й уповільнить самозігрівання збіжжя.
Натомість у невеличких силосах вентилювання теплим повітрям сприятиме незначному підвищенню температури зернової маси з метою запобігання конденсування збіжжя.
Дієве вентилювання
Коли перепад температури між зовнішнім середовищем і всередині силоса добігатиме 5–10 °С, потрібно проводити вентилювання або ж ухвалювати рішення щодо переміщення зерна, щоб уникнути самозігрівання чи конденсування збіжжя.
Краще вентилювати зерно вночі або вранці, коли повітря має нижчу температуру і вологість повітря не перевищує 60%.
Вентилювання є найбільш раціональним і безпечним рішенням. Проте, якщо ці заходи не допомогли виправити ситуацію з вологим збіжжям, доцільно застосовувати перекидання зернової маси у вільну місткість, автотранспорт чи підготовлену ділянку. Проводити рециркуляцію силоса, водночас вивантажуючи й завантажуючи його згори, небезпечно. Адже споруди не розраховано на таке навантаження. Також є ризик злипання зернової маси в пласт і його «кріплення», яке подекуди міцно «тримається» за стінки силоса. У цьому разі металева споруда під час одночасного вивантаження й завантаження може скластися в «гармошку».
Дбайливе транспортування
Що менше зерно травмоване, то воно стійкіше до ураження. Тому варто мінімізувати кількість переміщень маси. Якщо ж транспортування потрібне, слід досягти ощадного руху зерна по елеватору, обмежуючи застосування зернометів і використовуючи м’які полімерні скребки на конвеєрах замість металевих.
У місцях можливих ударів збіжжя потрібно встановити пом’якшувальні прокладки, гасники швидкості, лоткові спуски тощо. Також потрібно знижувати висоту прямих вертикальних ділянок падіння зерна до 1,5 м.
Зерно самопливами переміщується дуже швидко, що посилює ризик травмування продукції. Щоб пригальмувати потік збіжжя, достатньо змінити кути нахилу — для сухого зерна достатньо буде 30–35°.
Також не варто забувати про норії — зменшити травмування можна, не допускаючи в них зворотного висипу зерна, запобіганню подачі збіжжя проти руху стрічки. Додатковим інструментом убезпечення зерна від травмування стене зниження швидкості норійної стрічки до 2 м/с і заповнення полімерних корчиків на 70%.
Відвантаження насамперед потрібно проводити із силосів, де зберігається менша кількість агропродукції. Як свідчить практика, в напівпорожній місткості більше ризиків, що спричиняють погіршення якості зерна, ніж у повній.
Підсумуємо
На строк збереження зерна впливають фізичні та хімічні процеси, які відбуваються в зерновій масі. Їхні склад й інтенсивність залежать від:
• сорту й первинного стану зерна;
• якості зневоднення;
• якості відділення засмічення та пошкодженого зерна;
• кліматичних умов, забезпечених зерносховищем.
Тож якщо плануєте зберігати зерно якнайдовше, потрібно забезпечити стабільні умови збереження.
The Ukrainian Farmer
