Доведено ефективність антибіотика з бактеріостатичними властивостями та пролонгованою дією проти респіраторних хвороб ВРХ
Нове рішення
Доведено ефективність антибіотика з бактеріостатичними властивостями та пролонгованою дією проти респіраторних хвороб ВРХ.
Респіраторний синдром є основною причиною захворюваності та смертності молодняку молочної й м’ясної великої рогатої худоби у Європі та на великих відгодівельних, молочних фермах і на традиційних сімейних. Боротьба з респіраторними захворюваннями тягне за собою значні економічні втрати. Згідно з даними американських дослідників, витрати на лікування респіраторних хвороб становлять 7% загальної собівартості продукції скотарства.
Збудники хвороб
Багатофакторна етіологія респіраторного синдрому пов’язана зі складною взаємодією між різними вірусними й бактеріальними патогенами, умовами навколишнього середовища (вологість, температура, вентиляція) і умовами утриманням (стрес, щільність розміщення тварин, транспортування, відлучення та перегрупування).
Провідну роль у розвитку респіраторного синдрому відіграють віруси та патогенна мікрофлора. Найпоширенішими серед вірусів є збудники вірусної діареї (BVDV), респіраторно-синцитіальної інфекції (BRSVI), інфекційного ринотрахеїту (IBR/BHV 1) та парагрипу-3 (PI-3). Ефективного лікування вірусних інфекцій немає, тому для запобігання їх розвитку потрібно вакцинувати.
Серед бактерій найчастіше спричиняють респіраторні захворювання у ВРХ такі патогени, як Mannheimia haemolytica, Pasteurella multocida, Histophilus somni та Mycoplasma bovis.
Варто зазначити, що Mannheimia haemolytica може бути частиною нормальної мікрофлори верхніх дихальних шляхів ВРХ, але внаслідок порушення цілісності тканин дихальної системи та зміни їхніх біохімічних властивостей через персистенцію вірусів, а також зниження резистентності організму під дією стресчинників різного генезу може потрапляти в тканини нижніх дихальних шляхів і спричинювати там запальний процес.
Окремо слід виділити Mycoplasma bovis. Вона є причиною не лише респіраторної патології, а й запальних процесів у тканинах молочної залози, суглобів і середнього вуха. Спричинене мікоплазмою запалення в легенях супроводжується пригніченням нормальної імунної відповіді організму тварини, що допомагає збуднику поширюватися гематогенним шляхом, а інфекційному процесу — в інші органи.
Лікування пневмонії
Численні дослідження останніх років показали, що незбалансована імунна реакція підсилює клінічні симптоми й спричинені синдромом місцеві ураження легень. Імунна реакція господаря потрібна для боротьби з інфекцією та відновлення гомеостазу легень. Однак непропорційна й нерегульована імунна відповідь спричиняє надмірне пошкодження легень і знижує здатність організму загоювати ураження легень і відновлювати їхні функції.
Якщо для профілактики вірусних інфекцій легень застосовують вакцинацію, то для метафілактики та лікування бактеріальних інфекцій — антибіотикотерапію.
Сучасні тенденції в лікуванні пневмонії — застосування пролонгованих антибіотиків вузького спектра дії, таких як «Туламін» на основі тулатроміцину. Це напівсинтетичний антибіотик із групи макролідів з бакте ріостатичними властивостями та пролонгованою дією (частково завдяки трьом аміногрупам).
Ці дві характеристики препарату вкрай важливі для успішної терапії захворювання. Завдяки здатності тулатроміцину селективно зв’язуватись із бактеріальними рибосомальними РНК та стимулювати дисоціацію пептидил-тРНК від рибосоми в процесі транслокації інгібується біосинтез важливих для бактерій протеїнів. Коли б локується виробництво білків, бактерії не можуть розвиватися, розмножуватися та виробляти токсини. Згодом вони гинуть під дією клітин імунної системи. Водночас пролонгована дія тулатроміцину дозволяє досягати лікувального ефекту одноразовим уведенням препарату підшкірно у дозі 2,5 мг/кг маси тіла (1 мл / 40 кг маси тіла).
В експериментальних дослідженнях тулатроміцин крім протимікробної дії виявив імуномодулятивні та протизапальні властивості. У поліморфноядерних клітинах великої рогатої худоби (нейтрофіли) він сприяє апоптозу (запрограмованій загибелі клітин) і кліренсу апоптотичних клітин макрофагами. Це знижує продукування прозапальних медіаторів лейкотрієнів В4 та CXCL-8 й індукує вироблення протизапальних та лізис-ліпідів ліпоксину А4.
Особливості застосування
Перед застосуванням тулатроміцину слід провести тест на чутливість до нього бактерій — збудників захворювання. Якщо це неможливо, терапія має базуватися на вивченні епізоотичної ситуації, інформації про чутливість бактерій-мішеней.
Лікувати захворювання органів дихання рекомендується на ранніх стадіях однією ін’єкцією, а реакцію на препарат оцінювати протягом 48 год після введення.
Виходячи з патогенезу респіраторного синдрому, запропоновано комбінувати в терапевтичній стратегії антибіотик із протизапальним засобом. Антибіотикотерапія спрямована на зменшення та контроль розмноження бактерій і запобігання подальшому вивільненню бактеріальних чинників вірулентності, тоді як протизапальна терапія — на контроль місцевих і системних запальних процесів. Численні дослідження показують, що додавання НПЗЗ послідовно зменшує лихоманку, а деякі повідомляють про зниження тяжкості й тривалості клінічних ознак у післялікувальний період. Полегшення лихоманки та поліпшення клінічних ознак допомагають тварині подолати інфекцію й зберегти продуктивність. Тож «Туламін» можна поєднувати з «Кефеном» (діюча речовина кетопрофен), застосовуючи його в дозі 3 мл / 100 кг маси тіла у м’язи один раз на день потягом 1–3 діб.
Деякі ветеринарні лікарі — практики з метою профілактики респіраторних захворювань застосовують «Туламін» у перші дні після народження телят одноразово в дозі 1 мл/голову і таким чином мінімізують появу легеневих хвороб до тримісячного віку.
Відомо, що, незважаючи на часте застосування тулатроміцину, поширеність бактеріальної резистентності до нього відносно низька. Для P. multocida вона становить 1,9–2,2%, для M. haemolytica — 2,7–13%, для H. somni — 0%. У змішаному порівняльному метааналізі лікування тулатроміцином продемонстрував вищу ефективність проти інших оцінюваних антибіотиків, таких як енрофлоксацин, данофлоксацин, флорфенікол, тилдипірозин, тилмікозин, гамітроміцин, цефтіофур, триметоприм, окситетрациклін.