Головне:
Точка зору

Відкликання міністра Олексія Павленка додало нових фарб в аграрно-політичне життя

Роман Корінець
член Спілки аграрних журналістів України

Свого часу аграрний міністр Польщі Станіслав Калємба подав у відставку через появу у країні двох випадків африканської чуми, що він назвав катастрофою для фермерів, оскільки ціни на свинину різко знизилися. Прийшов Марек Савицький, який пообіцяв ліквідувати проблему за кілька тижнів. Проблему ліквідували, але потрясінь зі зміною міністра в сільському господарстві Польщі не спостерігалося.

Запитати європейських фермерів — чи хвилює їх сильно, хто в країні аграрний міністр? Почуємо, швидше, «ні», ніж «так». Бо все просто: є правила гри, а завдання міністра — забезпечити виконання цих правил із вигодою для фермера. Якщо правила не працюють — запропонувати нові. Не здатен міністр це робити — його відправляють у відставку. Бачить сам, що не може щось реалізувати, сам іде у відставку. Працюють інститути, працюють інституції. Роками відпрацьовано механізм політичної демократії.

Українські фермери на озвучене запитання дадуть приблизно таку саму відповідь, але в них на те інші причини. Бо наші фермери не відчувають вигоди від діяльності міністерства, не знають і не розуміють, що воно робить. Тому їм теж все одно. Отже, не міцність інститутів й інституцій аграрної політики робить байдужими українських фермерів до персони міністра, а їхня відсутність.

Зовсім інші розклади у вітчизняного аграрного «бомонду», сформованого зазвичай із представників аграрної олігархії чи з їхньої політекономічної обслуги. «Бомонд» завжди активно реагує на зміну міністра, бо за відсутності правил гри на перше місце виходять персональні питання: зв’язки з тими, хто ухвалює рішення. Отож, зміна персон означає додаткові витрати ресурсів на просування потрібних рішень.

Пригадується, 2006 року також ішла мова про відкликання міністрів від партії «Наша Україна» через її перехід в опозицію. Сьогоднішня ситуація зовсім інакша: «Самопоміч» відкликає міністра без виходу з коаліції, і не за провали в роботі. Задекларована мета такого кроку — нова коаліційна угода, новий уряд.

Отже, ситуація з міністром Олексієм Павленком збурила «бомонд». Проте десь за межами дискусії залишилося чи не найголовніше: а чому ми так зациклюємося на особистості? Наприклад, Голландія якось дає собі раду не лише без аграрного міністра, а й без аграрного міністерства. Ба більше, експортує продукції десь у 6–7 разів більше, ніж Україна з аграрним міністерством. Голландці радять нам визначити відповідну бізнес-модель для агросектора України й навколо неї «танцювати». В основі в Голландії — виробництво й експорт продуктів із найбільшою доданою вартістю, розвиток науки, освіти, система інновацій для підвищення ефективності й обсягів виробництва, система, яка гарантує виробництво високоякісної продукції. Такі міцні організації фермерів і кооперативи, що дають собі раду без держави, чи навіть виконують її функції.

А що ж у нас? Експортуємо в основному сировину. Розмови про аграрну науку в основному точаться навколо теми приватизації майна академії аграрних наук. Системи донесення новацій до фермера теж немає. Процес створення Держпродспоживслужби затягнувся, а процес спонтанної дерегуляції подекуди не зовсім дружив зі здоровим глуздом, тому «найкращість» нашої продукції час від часу піддається сумнівам.

Якщо ми хочемо досягти успіхів Голландії, то, може, варто зробити так, як зробили в Голландії? Тоді все одно буде українському фермеру, який там міністр. Бо є правила — прості, зрозумілі, однакові для всіх, незважаючи на існування чи відсутність «зав’язків». І кожен з учасників гри дотримується цих правил. 

Тоді й «бомонд» зміниться.

І на завершення. У бюджеті виділено аж 50 млн гривень на підтримку тваринництва, більша частина яких, швидше за все, піде на погашення боргів минулих років. Податкові новації також робитимуть свою справу. Здається — ось вона катастрофа… Та чи хтось збирається вчинити так, як це зробив польський міністр?

 

Журнали