Про Ілона Маска й незавершені гештальти
У 1991 році, коли Ілону Маску виповнилося 20 років, в Україні випустили перший електричний автомобіль ЗАЗ-1109 «Таврія Електро». Електромобіль був доступним за ціною – близько $8000 – завдяки простому легкому кузову й недорогій свинцево-кислотній батареї, вартість якої становила близько $2000. Експортувався до Швейцарії…
Ці міркування народилися у продовження теми грудневого номера газети «АгроМаркет», де йшлося про гештальти агробізнесу. По суті, цим словом – гештальт – психологи називають якусь усе ще не завершену ситуацію чи справу, яку ми прокручуємо в голові роками і яка не дає нам спокою, накладаючи на нашу поведінку свої шаблони. Оптимальним виходом із ситуації має стати завершення (чи закриття) гештальту: щось, на кшталт, «забути» і почати жити сьогоднішнім днем.
Але що робити в тому разі, коли це дуже важливі речі, на які так просто очі не закриєш, наприклад, наукові розробки, технології, винаходи, зроблені українцями? Більшість із них могли б мати неабиякий вплив на розвиток вітчизняного сільського господарства, але були по-модненькому «забуті». Тож підхід «жити сьогоднішнім днем» у реальності став на українських полях сівозміною «соняшник-кукурудза» або «кукурудза-соняшник», витисканням усього до останньої краплі з чорноземів, лідерством у світі з експорту деяких видів сировинного продукту, експортом на 20 млрд доларів і… збитковою фінзвітністю.
Власне, бачимо це вже не одне десятиліття поспіль. Закрити такий гештальт дуже просто: треба бізнес-план складати не на рік, а років мінімум на 20, щоби врешті було зрозуміло, що з такими варварськими підходами до ресурсів, вже на році десь так на десятому всім таким бізнес-планам буде непереливки. Адже земля вже не в змозі виконувати ці бізнес-плани. Так само непогано було б при складанні бізнес-планів проживати десь поблизу місць, де розпилюють хімікати над полями з літака, особливо якщо б і бджолярство включити до свого бізнес-плану.
Основна проблема в тому, що жити сьогоднішнім днем – це не вихід для України. Ми маємо ставитися до свого рідного дому, як господарі, а не як «постояльці готелю»: приїхав-заплатив-від’їхав. Україна багата своїми науковцями, агрономами. Та ми космічна держава, чому ми маємо брати супутникові знімки від іноземних провайдерів, та ще й зі старих супутників 1996-2000 років.
В мене питання: що ці супутники зняли з орбіти та замінили доісторичне фотофіксуюче обладнання на нове? Чи який толк від імпортних «девайсів», які нам намагаються продати? Роздільна здатніcть таких знімків настільки висока, що можна роздивитися кущ на полі. Не дивно, що індекси розвитку рослин, відповідно до програми, яка працює на цих знімках, ще жодного разу в жодного агронома не зійшлися з дійсністю….
Як експерт з інновацій, що знається на світових розробках, можу з упевненістю казати, що ця програма застаріла і з причини поганих даних від супутників так само розраховує невірно NDVI. До речі, існують ще 5-6 індексів розвитку та стану рослин. Чекаю, коли з наших українських супутників наші аграрії братимуть знімки й оброблятимуть їх за допомогою українського програмного забезпечення. Такі ж сподівання хочеться висловити і щодо машинобудування: ми що трактор нормальний зібрати не можемо? Чи налагодити переробну галузь не в змозі?
Пропоную складати бізнес-плани не тільки на рік і не тільки «трішки для себе», а згадати, що ми велика потужна країна і будувати плани розвитку для прийдешніх поколінь.
Закриємо гештальт?