Сьогодні потрібно підтримувати затратні види аграрного виробництва – це має стати пріоритетом для держави

Ми не маємо права стати виключно аграрною країною, адже в нас є індустріальні області, зокрема на сході України. Не можна відкинути велике промислове виробництво, забути про нього й переорієнтуватися тільки на аграрний сектор. Я вважаю, що має бути державна політика щодо комплексного розвитку України.

Дивіться, яка ситуація з металургійною галуззю. Не так давно металурги тішилися з того, що вони заробляють, і заробляють непогано. Проте щойно закрився ринок збуту у РФ, відразу ж галузь опинилася у плачевному стані. А якби держава регулювала ці надприбутки галузі (адже використовуються природні ресурси, а це насамперед національне надбання) та переадресовувала їх на розвиток машинобудування, то сьогодні б у нас добре себе почували і машинобудування, і металургія. А якби ще й шукалися альтернативні ринки збуту!..

Україна не лише великий виробник, а й провідний експортер зерна у світі. З одного боку, це добре, адже у країну надходить валюта. Однак потрібно хоч якось обмежувати експорт зернових, щоб більше завантажити сировиною українські переробні заводи. Це ж додаткові робочі місця, податки, що залишатимуться в Україні.

В аграрній галузі рослинники почувають себе чудово, а тваринники — у збитках. Тож і тут має бути диверсифікація, глибока державна політика у галузі регулювання економіки. В державі має бути створений спеціальний фонд, із якого можна підтримувати ті галузі, що в поточний момент відстають або є збитковими. Ми інтегровані у світову економіку, тому перевиробництво або дефіцит певних видів продукції у світі впливають і на українських виробників. І саме держава повинна виступити регулятором цих впливів, як це стало нормою в розвинутих європейських країнах.

Сьогоднішній агросектор — це і холдинги, і середні підприємства, а також чимала кількість невеликих стартапів, які виробляють нішеву агропродукцію. Це підприємства, що готові виробляти високоякісну агропродукцію й реалізовувати її як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Однак нарощувати обсяги їм заважає невеликий стартовий капітал, довгий період окупності інвестицій, відсутність дешевих кредитів, невисока початкова рентабельність тощо. Їм, хоч як крути, потрібна підтримка з боку держави. Адже тільки за останній рік собівартість виробництва аграрної продукції зросла в середньому на 12%. І ця тенденція збережеться і цього року.

Що вже й казати про жалюгідний стан і необхідність у підтримці, наприклад, фермерів-молочників, у яких, на відміну від птахівників чи свинарів, термін окупності вкладених інвестицій обчислюється десятиліттями.

Потрібно розуміти, що тваринництво — це «довгі» гроші. Тут треба інвестувати насамперед у тваринницькі комплекси, господарські будівлі, спецтехніку і саме поголів’я. Ті ж, хто працюють в рослинництві, можуть окупити вкладення за коротший термін. Тому я б сьогодні надав пільгові умови тим господарствам, які вирощують тварин.