Головне:
Точка зору

Валютно-кредитна політика Нацбанку чітко спрямована на вимивання коштів українських сільгоспвиробників, знецінення аграрних активів… А далі — по сценарію 90-х.

Олексій Харсун
аналітик ринку

Про феномени українського курсоутворення краще було б писати у стилі й лексичному оформленні шанованого мною Леся Подерв’янського. Але, пам’ятаючи, що серед читачів є жінки, а надворі переддень 8 Березня, намагатимусь триматися чемних формулювань.

 

Отже, крім гойдалок глобального ринку та локальних погодних негараздів, в українських аграріїв додалася нова халепа — валютна. Менше місяця прожили українці в умовах вільного курсоутворення. За цей час стрімко зросли в ціні всі матеріальні складові забезпечення агровиробництва: наприклад, аміачна селітра за місяць подорожчала з 7700 грн до 11 600 грн за тонну (фактично зафіксувавши курс 35 грн/дол.), аналогічна ситуація на ринках запасних частин, пально-мастильних матеріалів. Дещо краща ситуація з цінами на посівний матеріал, велика частка якого має вітчизняне походження. Тут є фірми, які готові продавати насіння за умовним пільговим курсом. Що ж сталося? Як вважає голова НБУ Валерія Гонтарєва, різке падіння курсу національної валюти — це природна реакція ринку на перехід від фіксованого до вільного курсоутворення. Немає більшої брехні, ніж напівправда. Вільне курсоутворення саме по собі не змогло б призвести до таких шокуючих наслідків, а от у комплексі з неадекватною ставкою рефінансування, помноженою на щедре рефінансування обраних банків — запросто.

 

Десь у глибині душі в автора цих рядків жевріла надія — можливо, пані Гонтарєва просто малоосвічена і не читала праці лауреата Нобелівської премії Роберта Манделла. Ще в 1962 році він опублікував статтю «Змінність капіталу і стабілізаційна політика в умовах фіксованого та плаваючого обмінних курсів», у якій було розкрито ефект знецінення національних валют малих економік в умовах плаваючого валютного курсу та м’якої грошово-кредитної політики. Але ні, пані Гонтарєва (чи хтось з її підлеглих) праці Манделла точно вивчали. Доказ — прийняте правлінням Нацбанку рішення щодо «необхідності проведення більш жорсткої грошово-кредитної політики». Якщо коротко — ставку рефінансування встановлено на рівні 30%, орієнтовно на 12 млрд. грн збільшено обсяг обов’язкового резервування, а також додано низку адміністративних заморочок.

 

Що це принесе аграріям:

 

• по-перше — про високу ціну на збіжжя наприкінці 2014-2015 МР можна забути; хто чекав на високу ціну — вже «дочекався»;

• по-друге — у банків забрали 12 млрд. грн, які ці банки потенційно могли (у разі волі того ж таки НБУ) використати на кредитування агросектора;

• по-третє — реальна відсоткова ставка за кредитами для аграріїв стартуватиме від 35–38, а фактично (з урахуванням комісій, витрат на нотаріальне оформлення та оцінку майна) — від 40-45 відсотків.

 

На жаль, на цьому неприємності не закінчуються. Аграріїв цього року очікує жорсткий валютний сценарій: весняна сівба за цін на ресурси, розігрітих «дорогим» доларом, та реалізація урожаю за «стабілізовані» гривні. Чи вдасться звести кінці з кінцями звичайним (не офшорним) сільгосппідприємствам?

 

Отож, підіб’ємо підсумки і наважимося на деякі прогнози: розвалена національна банківська система; дезорганізований процес підготовки до посівної; матеріальні ресурси дорогі (ціна зафіксована відносно дорогого долара США); умови кредитів «радують» пропонованою відсотковою ставкою; у близькій перспективі — стабілізація гривні при збереженні високих цін на ресурси і, відповідно, фінансові втрати для аграріїв.

 

Невже все це заради кредиту МВФ? Невже 17 млрд. дол.

 

 

 

Журнали