Перевагою України для турецьких покупців є коротке логістичне плече
Під час повномасштабної війни роль Туреччини як імпортера української агропродукції значно зросла. За окремими позиціями обсяги відвантажень лише незначно поступаються ЄС, який втримує першу сходинку у структурі нашого експорту.
Особливо відчутною роль Туреччини є для української кукурудзи. Якщо до 2019/20 рр. максимальні обсяги відвантажень до цієї країни не перевищували 2,4 млн тонн, торік Україна експортувала 5,7 млн тонн, або 28% від загального обсягу експорту зернової. У нинішньому сезоні доля Туреччини в експорті кукурудзи може перевищити 30%.
Основною причиною збільшення імпорту є періодичне запровадження Анкарою квот на імпорт кукурудзи зі зниженим митом 5% на тлі скорочення внутрішнього виробництва і зростання споживання. Без такого регуляторного інструменту ставка ввізного мита становить 130%. Навіть коли немає пільгових квот, турецький ринок закуповує великі обсяги зернової, зберігаючи їх на портових складах й розмитнюючи після чергового оголошення урядом періоду розмитнення зернової на рівні 5%.
Остання тарифна квота діє з 17 квітня до кінця липня 2026 року. Станом на кінець травня було використано трохи більше третини обсягу. Отже, потенціал для додаткових закупівель української кукурудзи турецькими імпортерами зберігається.
Проте вже з червня темпи експорту кукурудзи до Туреччини зазвичай знижуються. Наразі наша зернова вже втрачає конкурентну перевагу внаслідок високої ціни: ціни її пропозиції на умовах CIF Туреччина вже наблизилися до рівня внутрішніх цін.
Ще один показовий факт. У 2019–2022 роках Україна щороку постачала до Ірану 1,5–2,5 млн тонн кукурудзи. Після припинення прямих поставок до цієї країни останні два сезони статистика почала демонструвати цікаву тенденцію: між обсягами експорту кукурудзи, які декларує Україна до Туреччини, та обсягами імпорту з України, відображеними у турецьких даних, утворився розрив, співставний з колишніми обсягами українського експорту до Ірану. Хоча цього недостатньо для однозначних висновків, такі цифри можуть свідчити про зміну логістики окремих торговельних потоків у регіоні. Для ринку це важливо, адже додатковий попит у регіоні традиційно підтримує ціни на кукурудзу.
При цьому не варто забувати, що близько 70% внутрішніх потреб Іран закриває бразильською кукурудзою, яка виходить на ринок із другим врожаєм наприкінці червня – в липні. До цього часу попит на українську зернову ще зберігатиметься, однак ціновий пік ми, скоріш за все, пройшли, й надалі обсяги відвантажень зменшуватимуться.
У 2026/27 МР прогнозується подальше зростання імпорту кукурудзи Туреччиною до 5,1 млн т (+300 тис. тонн р/р). З огляду на жорсткі вимоги щодо імпорту ГМО-культур Україна, ймовірно, збереже статус ключового постачальника кукурудзи до Туреччини з потенціалом експорту на рівні поточного сезону.
Водночас для української пшениці та ячменю перспективи на турецькому ринку виглядають не так райдужно. У Туреччині прогнозується рекордний врожай обох зернових. Тож попит на ячмінь буде мінімальним попри те, що у нинішньому році Україна відвантажила майже 300 тис. тонн зернової. А на турецькому ринку пшениці очевидне домінування рф, яка пропонує більш вигідні умови для зерна кращої якості із рівнем білка 12,5%.
Натомість українська соя й надалі буде затребувана у Туреччині завдяки короткому логістичному плечу та можливості закуповувати сировину невеликими партіями. Тож можемо розраховувати на стабільний попит на рівні 600-700 тис. тонн.
А от на ринку соняшникової олії та соняшникового шроту росія поступово посилює свої позиції в Туреччині, витісняючи українських постачальників. Натомість неочікувано у нинішньому сезоні зросли закупівлі Туреччиною українського ріпакового шроту. Наразі доля цієї країни у загальній структурі експорту становить 15%. Це свідчить про те, що продукт цікавий турецькому покупцю, тож і у новому сезоні він матиме попит.