Точка зору

головний редактор журналу «Плантатор»

Геннадій Гнип
головний редактор журналу «Плантатор»

 

На конференції «Овочі і фрукти України – 2016. Прибуткові рішення» чи не кожен доповідач говорив про контракти як рятівне коло українських фермерів. Перевиробництво овочів цього року показало, що фермери по-старому покладали надію на щастя. Насіяли багато помідорів, цибулі, моркви, сподіваючись, що товар якось проскочить у звичну й невибагливу Росію. Дива не трапилося. Переорієнтуватися на інші ринки встигли далеко не всі сільгоспвиробники.

 

Ті, хто мислить стратегічно, пішли двома шляхами: почали шукати нових ринків збуту та запропонували продукт із високою доданою вартістю.

 

В Україні щороку росте частка продажу в супермаркетах і зменшується продаж на ринках. Торговельні мережі пропонують хоч і не найвищу ціну, але стабільний та прогнозований збут.

 

На зовнішніх ринках нас ніхто радо не вітає. Європа міцно оберігає свого виробника. Щоб пробитися на цей ринок, овочі доводиться доробляти, пакувати, робити напівфабрикати. Цибулю чистять та нарізують кільцями перед відправленням у Великобританію. Для цієї країни мускатні гарбузи невеликого розміру пакують у коробки. Для відправлення у Польщу кубічний перець полірують, сортують, укладають в окремі чарунки невеличких ящиків.

 

Шукають і екзотичних ринків. Звичайну українську цибулю постачають у Південну Корею, Сирію, Іран, Ірак. Не забувають і про Болгарію, Румунію та Польщу.

 

Звісно, доводиться вивчати смаки покупців тих країн, куди постачають продукцію. Так, Далекому Сходу подобається червона цибуля, близькосхідним країнам – біла. Європа надає перевагу гладкому огірку, томату середнього розміру та великозубковому негострому часнику. Безумовно, вся продукція має бути дуже якісною.

 

Українці починають вчитися працювати за контрактами. У документах прописані жорсткі умови, виконати які фермерові все ж під силу. Ціна, яку пропонують іноземні партнери, не завжди буває виграшною. Торік овочі дорожче можна було продати на внутрішньому ринку. Зате нинішнього року, коли внутрішні ціни на мінімумі, експортери у виграші: у них вони високі, до того ж прив’язані до твердої валюти.

 

Україна вийшла на друге місце в світі з виробництва цибулі. Цьому сприяли гарний клімат, родюча земля, достатність води, дешеві трудові ресурси. І, головне, загартовані довгими роками несприятливого бізнес-клімату, українці швидко вчилися та розвивали справу.

 

Купівля кращої техніки,теплиць, систем крапельного поливу, матеріалів для мульчування, насіння та засобів захисту виявилися не витратами, як здавалося попервах, а інвестиціями у вищу урожайність та якість. Через вдвічі-втричі більший урожай з гектара, ніж у світових конкурентів, регульовану якість товару, масштаби овочевого бізнесу наші фермери можуть тримати низьку собівартість.

 

Ринок овочів глобалізується услід за ринком фруктів. Слабкі гравці відходять, поступаючись найсильнішим. Україні варто наростити темпи й далі вчитися у лідерів світового агробізнесу. Ті ж голландці століттями завойовували статус світових торговців, удосконалюючи якості бізнесменів та логістів. Ми частину шляху пройшли за 15 років. А ще потрібно пройти чимало. І взагалі рухатися весь час.