Точка зору

Чому «в сусіда» технологія краща?

Володимир Мірненко
експерт з технологічної підтримки ТОВ «Пьотінгер Україна»

Протягом останніх років сільське господарство активно розвивається в усьому світі. Проте джерелом його розвитку є, як правило, інші сфери. Вдалі інноваційні рішення в машинобудуванні, металургії чи інших галузях з часом впроваджуються в сільському господарстві та є рушіями для реформацій.

Ми бачимо цю тенденцію в галузі легкових автомобілів, зокрема, в застосуванні нових машин у сільському господарстві. Так, два роки тому, на міжнародній виставці Agritechnica нагороди за інновації було видано гібридним машинам або електромашинам, що працюють на електроенергії та батарейках.

Компанії техніки мають три основних напрямки: обробіток ґрунту, техніка для посіву та заготівлі кормів. І от, що стосується останньої, ми активно співпрацюємо з європейськими господарствами, і вони часто використовують на своїх фермах саме гібридну техніку. Звичайні машини, що мають дизельний двигун, забруднюють атмосферу, ба більше, коли ви заїжджаєте ними в сарай, то отруюєте своїх корів. Тому багато фермерів в Європі перейшли на гібридну технологію. Вона ґрунтується на тому, що вся техніка, коли заїжджає в сарай, перемикається на електрорежим і не створює отруйних газів. Це аналог гібридного легкового автомобіля.

Сільське господарство України відстає від розвинутих країн. З іншого боку, це дає нам можливість іти по вже протоптаному шляху, не набиваючи шишок. Якщо провідні країни до цих упроваджень йдуть доволі довго, бо до них цим шляхом не йшов ніхто, то ми можемо брати готові рішення та застосовувати їх в Україні. Коли в США або Європі з’являється якась технологія, що працює та виправдовує себе екологічно й економічно, згодом, доволі швидко вона знаходить широке впровадження в Україні. Тому, я думаю, що як тільки безвуглецева технологія реально знайде себе в Європі, зокрема, не на рівні прототипів та ідей, що отримують винагороди за інновації, а на рівні широкого виробництва, практичного застосування, – то півроку-рік і вона з’явиться в Україні.

Що ж до переходу на нові технології землеробства, то, як на мене, 2020-й не створив нові проблеми, а лише став лакмусом для визначення вже наявних. Нині ми маємо налагоджену систему ґрунтообробітку – з оранкою, глибокорозпушуванням, чизелюванням, дискуванням. Однак, далеко не всі виконують ці процеси правильно. Та замість того, щоб розбирати помилки й удосконалюватися, чимало фермерів шукають чогось нового.  Бо, мовляв, це вирішить усі проблеми.

Утім, система переходу на нову технологію – це ще одна система, в якій треба розбиратися. Наприклад, є чіткий план кроків, як за 5-7 років із «класики» перейти на no-till (це добре продумана й розписана методика). А ось на вертикальний обробіток чи strip-till американський світ переходив з no-till. Та чи є у наших землеробів, що з року в рік орали землю, розуміння цих кроків?

Ми маємо свою технологію, знаємо що в ній є доброго і сприймаємо це як належне. Разом із тим, фокусуємося на негативному. Ми бачимо чужу технологію і, як правило, нам її добре рекламують, показуючи тільки позитивне. Без підводних каменів. Якщо у вас є технологія і з неї щось не так, –  набагато простіше спочатку в ній розібратися, аніж одразу відкидати й брати іншу. Інша тільки здалеку, як то кажуть, тільки в сусіда, здається кращою.