Три складники рентабельності
У господарстві «Агрокомпанія “Рата”» роблять ставку на благополуччя тварин, якісну годівлю та водозабезпечення свиней.
Заведено вважати, що в сучасному промисловому свинарстві поголів’я свиней має критичне значення, бо це прямо впливає на рентабельність, собівартість продукції, контроль захворювань. Утім, для розвитку галузі більшого значення набуває впровадження високотехнологічних комплексів, які забезпечують замкнутий цикл виробництва: від селекції до готової продукції. Автоматизація процесів, належне утримання тварин, що відповідає нормам благополуччя, генетичне вдосконалення, екологічна безпека — ось їхні головні характеристики. Саме таким є ТОВ «Агрокомпанія “Рата”», яке очолює доктор економічних наук, професор Львівської медичної академії імені Андрея Крупинського Іван Корчинський.
Академічні знання, викладацький і адміністративний досвід роботи у Львівському національному аграрному університеті та Львівській медичній академії імені Андрея Крупинського, а також виробнича практика забезпечують високий організаційний і технологічний рівні підприємства. Як вдалося його досягнути — у пропонованому інтерв’ю.
— Пане Іване, ви — фахівець у галузі свинарства, маєте значний виробничий досвід. Як оцінюєте стан свинарства в Україні?
— Ситуація дуже неоднорідна. Проглядається чітка градація: є надзвичайно технологічні господарства на рівні найкращих свиноферм розвинених країн. Вони навіть більш інноваційні, ніж середньостатистичні європейські ферми. Конкретний приклад: власник данської ферми, з яким я спілкувався, хотів купити одне наше господарство, але, оглянувши його, відмовився — сказав, що розуміє, скільки в нього вкладено, тож не спроможний його придбати. Для подібних господарств законодавчі нововведення, передбачені «Законом про ветеринарну медицину», зокрема, щодо благополуччя тварин, — не новація, у них це вже працює. Водночас у нас мало середнього рівня ферм, але дуже багато низького.
Наша проблема — біобезпека. Часто поруч із високорозвиненою фермою може бути ферма, яку так навіть назвати не можна. Фактично це дерев’яний сарай без комунікацій — свині п’ють воду з калабані й перебувають на вільному випасі. Власник такої ферми не має уявлення про біобезпеку. Зрозуміло, що у разі загибелі тварин він не звертається до органів ветеринарного контролю, а тихцем їх закопає, наражаючи на небезпеку сусідів. Однак так не має бути.
Якщо брати професійне свинарство, то різниця між високотехнологічними господарствами й рештою теж значна. Не секрет, якщо ферма технологічна, то власник має кошти. Я не раз казав: якщо спіткала АЧС, треба спалити ферму, скинутися коштами й повернути власнику гроші. Однак може виникнути інша ситуація: ферми кожен день «горітимуть». Тому треба самому дбати про себе, будувати ефективну біобезпеку.
— Що, на вашу думку, заважає фермерам розвиватися — брак коштів, бажання, нерозуміння, наскільки це важливо?
— У нас перекручене питання грошей — немає фінансової грамотності. Наша мета — заробити грошей і купити дорогу машину. І я вже фермер. Усі шукають, як заробити грошей. Мабуть, ми ще від Совєтського Союзу успадкували поняття: годувати свиню — не потрібно розуму. Тому, як тільки свинина здорожчала, треба ставити ферму!
Ціна на живця коливається постійно — за останній рік підвищувалася навіть до 95 грн/кг. Це теж неправильно, бо всі почали вирощувати свиней, будувати ферми, принаймні на Заході України. А коли ціна впала до 60 грн/кг, заморозили будівництво.
— Зважаючи на цінову ситуацію на ринку свинини, як оцінюєте економічний стан вашого господарства?
— Я не можу зрозуміти, хто в Україні регулює ціну на живця свиней? У будьякому маркеті свинина коштує понад 300 грн/кг, а свині живою вагою доне давна коштували 68 грн/кг. Я розумію, що в нас вільний ринок, але виходить так: хто найбільше працює, той найменше заробляє. Бо виростити свиню й продати вагою 115 кг — треба 115–200 днів, а купити, забити й продати в магазині — чотири дні.
Залежно від ринкової ці ни рентабельність господарства коливається, але, якщо все правильно організувати, ферма буде рентабельною завжди. Тому не можна плакати, коли ціна падає.
Я від 2017 року аналізував цінову ситуацію — тільки один раз свині живою вагою коштували 38 грн/кг. Це був майже «нуль», решту часу ми були в плюсі.
— Як, з вашого досвіду, господарство може втримати рентабельність, незважаючи на коливання ціни на свинину?
— Треба все робити правильно: оптимально правильно розмістити й утримувати свиней і автоматизувати всі процеси за допомогою відповідного обладнання, свиня повинна мати вільний доступ до корму та до води. Це великі капіталовкладення, але вони окупаються. Свині потрібне свіже повітря, корм і вода.
Корми треба правильні давати — тоді свині ростуть. Останню партію свиней я продав вагою 115 кг віком 158 днів без жодних додаткових стимуляторів росту.
Дуже важлива якість води — рівень рН, уміст заліза, відсутність токсинів. Зокрема ми знезалізнюємо воду спеціальною установкою.
Правильна вентиляція, рух повітря важливі, щоб з-під решіток не тягнуло аміаком у приміщення, адже це безпосередньо впливає на здоров’я свиней.
Тобто я виділяю три складники рентабельності: мікроклімат, якісний корм і чиста вода.
— Яке місце у цьому питанні відводите генетиці?
— Думаю, роль генетики тут не головна. Бо додаткові поросята — це додаткові слабші поросята, відповідно, додаткові витрати на їхній догляд. Судіть самі: свиноматка має 12–14 функціональних сосків, а народжує 18 чи навіть 24 поросят. Їх відлучають, міксують, догодовують замінниками молока — у результаті вони виростають кволими.
Я віддаю перевагу природній генетиці. Має свиноматка 12 сосків — вона може нормально вигодувати 12–13 поросят, здорових і життєздатних. Тоді й падіж мінімальний. Хоч книжка пише, що нормою є 1–1,5% падежу, у нас на тисячу свиноматок ніяких втрат поросят, на відміну від багатоплідної генетики: хоч як би ти з ними не працював, вони не будуть усі однаково здоровими — частина не доживає до відлучення.
Наші свиноматки народжують 12–13 поросят вагою 1–2 кг, тож ми майже не застосовуємо «мачух». Є й такі, що приводять по 20 поросят, але є й по 5–6 поросят. Це, звісно, ненормально, таких малопродуктивних свиноматок ми вибраковуємо. Проте в середньому відлучаємо 13 здорових поросят вагою 7 кг.
Наші свині народжують самі, рододопомогу дуже рідко надаємо. У нас на фермі немає нічних змін — робочий день з 8-ї до 17 години.
Нинішні ферми я називаю заводами з виготовлення грошей, коли свиноматка мусить хотіти постійно народжувати, інакше — на м’ясо. Не народжує 12–13 поросят — також. Моя особиста позиція з цього приводу інша, адже свиня — це живий організм. Однак із позицій виробництва вона, на жаль, така сама: коли хочеш бути прибутковим, мусиш бути заводом із виготовлення грошей.
Утім, незважаючи на те, що сучасна ферма — це завод, але, якщо ти любиш свиней, то вони краще ростуть і краще запліднюються. До такого висновку я дійшов із досвіду нашої ферми, адже за багато років через неї пройшло чимало людей. І тварини дуже відчувають ставлення до них людини. Це дуже тонкі матерії, але це справді так.
— Ви згадали про годівлю — це справді дуже важливий чинник рентабельності й здоров’я поголів’я. Як у вас налаштовано цей процес?
— Я багато експериментував, ми пробували самі виготовляти корми, в різних країнах закуповували інгредієнти. Дійшов висновку: краще купувати професійні корми. Нам їх постачає компанія «Коудайс», які вони виготовляють за нашою рецептурою. Їхні корми — гранульовані, проходять термообробку за температури понад 80°, а також жорсткий контроль на наявність токсинів. Тобто зараження свиней якимись хворобами через корм унеможливлено. У результаті маємо середньодобові прирости понад 1 кг.
Загалом вартість кормів виходить дещо дорожчою, але це менші витрати, ніж на власне кормовиробництво. А якщо взяти до уваги різке зменшення падежу та збільшення приросту, то економічна вигода є значно більшою. Як уже згадував, минула партія свиней досягла ваги 115 кг за 158 днів.
Окрім того, якість свинини — відмінна. Усі, хто хоч раз купив мою свинину, стають постійними клієнтами. Навіть пробую продавати дещо дорожче за ринкову ціну, бо вже формується черга на наших свиней. І це тільки завдяки правильній годівлі.
— Як ви ставитеся до застосування антибіотиків для стимуляції росту й профілактики захворювань? Де межа між необхідним і зайвим?
— Немає потреби в задаванні антибіотиків профілактично, щоб запобігти розвитку хвороб. Антибіотик не впливає на ріст поросят. Часто застосовують, щоб порося не здохло, але якщо й досягають цього, то м’ясо буде неякісним. Кажуть, нібито антибіотик допомагає від дії токсинів, але ж водночас він знищує корисну мікрофлору організму. Застосування із цією метою фітобіотиків, пробіотиків — це бізнес. Здорове порося — це мамине молоко, якісні корми, чиста вода й повітря.
— Як ці погляди на свинарство ви втілили у своєму господарстві?
— Маємо 540 свиноматок, повний цикл виробництва. Починали будівництво ферми з нуля. Одразу бракувало коштів, то ми два роки відгодовували свиней для ТзОВ «Барком» (ТМ «Родинна ковбаска»). У них є така практика: поросят віддають на відгодівлю іншим господарствам, платять за роботу, а потім відгодованих свиней продають. Таким чином ми заробили грошей, купили в них свиноматок і стали самостійним господарством. На мою думку, це дієвий спосіб започаткувати власний бізнес, якщо не маєш інших коштів. Проте тут є нюанс: по суті, тих два роки амортизуєш свою ферму, тобто відкладаєш свій розвиток на майбутнє.
Я з натури є експериментатором. Наприклад, ми закупили в Данії обладнання для боксового утримання поросят по 300 голів — вони ніби на вільному вигулі. Свині до годівниць ішли через ваги — щодня ми бачили, чи є приріст. Якщо порося слабе, у такому великому боксі його просто заб’ють. Такий собі жорсткий природний відбір. Я не випадково назвав сучасну ферму заводом із виробництва грошей. Уже вираховують площу для утримання свиней 0,6 чи 0,8 квадратні метри на голову. У нас — до одного метра квадратного.
На жаль, ми не маємо власного банку землі й, відповідно, власної сировинної бази. Звісно, з економічного погляду це мінус. І навіть не в сенсі виробництва кормів, а щодо утилізації гноївки. Щотижня ферма виробляє 60–80 кубометрів гноївки. Тому ми співпрацюємо з компанією «А.ТОМ» — вони кожні три місяці викачують гноївку з лагун, яку я фактично дарую місцевим фермерам. Кукурудза родить на славу!
Щодо мікроклімату, то перш ніж його налаштувати, я запрошував дуже багато компаній, д оки сам не розібрався у вентиляції. І тільки після цього на п’ятій фермі було все зроблено досконало: правильно розрахована висота стелі, відчинення вікон, видалення гноївки — підіймаєш клапан, і вона автоматично витікає в лагуну. Тоді почали добре рости свині й бути здоровими. На жаль, у переважній більшості наших ферм не налаштовано правильне видалення гноївки — цим просто вбивають свиней.
— Ми починали розмову з біобезпеки, точніше з проблеми недотримання більшістю фермерів її правил. Як ви облаштували систему біобезпеки?
— АЧС — проблема всього світу, але якщо добре тримати біобезпеку, вона не така страшна. На жаль, за таких неконтрольованих випадків, про які я згадував, реальну картину поширення чуми ніхто не знає. І ми не можемо її локалізувати.
Щоб вірус проник на свиноферму, його повинен хтось занести. Найчастіше — люди й транспорт. У нас є домовленість із кормовим заводом: нам виділено окремий автомобіль, який тільки нам возить корми. Хіба що на птахофабрику ще може завезти — на птахофабриках АЧС немає.
Є ще проблема з вивезенням тварин. Однак тут також систему налагоджено: наш покупець після того, як відвозить свиней на бійню, ставить машину в нас, а ми її ретельно дезінфікуємо.
Важлива деталь біобезпеки: усі будівлі нашого свинокомплексу з’єднано переходами — свині ними йдуть аж до естакади, звідки їх завантажують у скотовози, й назад вони не повертаються.
— Нещодавно набув чинності Закон України «Про ветеринарну медицину та благополуччя тварин». Чи готові ви до його виконання?
— Я був готовий до нововведень. Точно знаю, що ми будемо у ЄС і в будь-кому разі нам доведеться приводити всі норми утримання тварин, контроль за їх здоров’ям з нормами ЄС. Усі пункти закону на нашій фермі вже виконано. Маємо висновок з оцінювання впливу на довкілля (ОВД), тобто документ, що видають на основі лабораторних висновків щодо безпечності для довкілля діяльності підприємства. Поки що тільки не маємо сертифікованого ветлікаря. Думаю, що цим усе сказано щодо технологічності нашої свиноферми.
— Насамкінець традиційне питання про плани: якщо все так добре, то що треба удосконалити, розвинути?
— Треба збудувати ще один-два виробничих майданчики на певній відстані від наявних. Це і як запасний варіант у разі АЧС, і страховка на майбутнє, що бізнес не зруйнується. Також плануємо збудувати біогазовий завод із виробництва електроенергії — дуже перспективна справа, зважаючи на стан сучасної енергетики в країні. Він також буде важливим доповненням до нашої системи сонячних панелей, які забезпечують енергонезалежність нашої свиноферми, удвічі знижують витрати на електроенергію.