Головне:
Точка зору

Чи Україна — аграрна держава? Не поспішайте з відповіддю.

Олексій Харсун
аналітик ринку

У медійному просторі численні політики й чиновники не скупляться на гучні заяви щодо величезного аграрного потенціалу України та пріоритетності цього напряму розвитку держави. Що й казати, визнання тішить самолюбство сільгоспвиробників. Приємно відчувати, що в потягу економіки України агросектор посідає чільне місце локомотиву, а не бовтається позаду нікчемним причіпним вагоном.

 

Історія надає чимало прикладів, коли правильно вибрані пріоритети державної підтримки давали чудові результати. От хоча б зростання економіки післявоєнної Японії. Сходознавець Всеволод Овчинников пише: «Суть японського дива — у дивовижній взаємній довірі верховної влади та великого бізнесу… В Японії держава спільно з великим бізнесом виробляла економічну стратегію. Вони чітко визначали пріоритети розвитку країни. На першому етапі наголос був зроблений на розвиток металургії, суднобудування, нафтохімії».

 

У державній економічній політиці сучасної України теж можна знайти схожі приклади: тільки завдяки пільговому оподаткуванню минулого року аграріям вдалося заощадити 20 млрд гривень. Також бюджетом 2014 року на підтримку агросектора було передбачено значну суму — 8,5 млрд. Отож держчиновники мають повне право голосно заявляти і про державну підтримку, і про аграрну Україну.

 

Однак, чи варто голосно, адже «гроші люблять тишу»…

 

Без помпи, зайвого галасу та визначених державних пріоритетів Нацбанк у 2014 році видав банкам… (барабанна дріб) — 115 млрд довгострокового рефінансування! Звісно, значна частина цієї суми пройшла транзитом через державні банки на фінансування «Нафтогазу», але й комерційним банкам дещиця дісталася. «ПриватБанк» Ігоря Коломойського отримав приблизно 20 млрд грн, «Дельта Банк» Миколи Лагуна — трохи більше за 10 млрд, «ВіЕйБі Банк» і КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» Олега Бахматюка отримали 5,5 млрд і 8,3 млрд грн відповідно. Навіть «Всеукраїнський банк розвитку», який офіційно на 100% належить Олександру Януковичу, отримав понад 1,4 млрд, причому 0,9 млрд грн банку дали вже після втечі проффесора-тата і стоматолога-сина.

 

Що ж отримала Україна від цих банків навзаєм? Зниження відсоткових ставок за кредитами? Ні! Стабільний курс гривні? Ні! Зростання кредитування реального сектора? Ні! Збереження довіри населення до банківського сектора? Теж ні! Таке враження, що замість банкірів Україна має мафію лихварів-міняйл із НБУ на чолі.

 

Причому весь цей «аукціон небаченої щедрості» відбувається в той час, коли ціла тваринницька галузь унаслідок зростання цін на фураж, спровокованого недолугою валютною політикою НБУ, стрімко втрачає рентабельність. Щоб урятувати тваринництво України, досить витратити дещицю рефінансування на пільгові кредити на закупівлю кормів. Однак навіщо? Тваринництво — це в основному внутрішній ринок, надто мало валютних надходжень.

 

То ж чи є Україна аграрною країною? Ні! Насправді Україна — країна феодальна. А вже мірою того, що феодальна модель управління не залишає вибору (бо виживає лише сировинна економіка), — Україна є сировинною аграрною державою.

 

Не вірите, що Україна є феодальною країною? Ось докази:

 

  • за підрахункам прем’єра Арсенія Яценюка нині чиновництво регламентує близько 1032 різних функцій. Уряд ухвалив рішення про скорочення відповідної кількості функцій до 680. Така от «взаємна довіра» влади та бізнесу;
  • сформована Леонідом Кучмою феодальна вертикаль влади — державні адміністрації, мало не була посилена його наступником Віктором Ющенком ідеєю введення двопалатного парламенту. Однак по-справжньому вдалося загнати Україну в середньовіччя Віктору Януковичу, розставивши по регіонах своїх «смотрящих» і чи не «на пні» скупивши судову гілку влади;
  • чинний Президент України, який і до свого обрання був одним з її найбільших латифундистів, нині поводиться як сюзерен-феодал, призначаючи своїх вірних «васалів» на найвищі державні посади.

 

Суворі виклики сучасності вимагають не декларацій, а реальної трансформації. Аморфна маса кишенькових агроасоціацій має трансформуватися в реальну політичну силу, що здатна визначати державну агрополітику, а не лише лобіювати куце бюджетне фінансування. Шановний Президент має з олігарха-латифундиста вирости в державного діяча, гідного народу України. І не біда, що в процесі демонтажу феодальної системи управління мінімум 80% чиновництва стануть безробітними — в аграрній країні роботи вистачить усім.

Слава Україні!

Журнали