Точка зору

Аграрна наука — важіль для успішного розвитку всієї аграрної галузі країни.

Роман Корінець
член Міжнародної федерації аграрних журналістів IFAJ

 

Про те, що вітчизняна аграрна наука потребує реформування, розмова ведеться вже давно. Кабінетом Міністрів України ще у квітні 2011 року була затверджено Концепція такого реформування. Щоправда, до справ тоді не дійшло. Минуло три з половиною роки — і знову мова про реформування аграрної науки, тепер уже в коаліційній угоді парламентських фракцій. Дехто радить не перейматися надто серйозно положеннями коаліційної угоди, оскільки це просто гасла. Однак у разі з НААН — визначено навіть граничні терміни!

Та здається, що деякі дії розпочалися дещо раніше: 12 вересня 2014 року у Верховній Раді зареєстровано урядовий законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо припинення права користування земельними ділянками підприємств, установ та організацій, що перебувають у віданні Національної академії наук України або національної галузевої академії наук».

Спершу подивимося на витоки цього законопроекту. Уряд А. П. Яценюка повідомляє у пояснювальній записці, що його розроблено на виконання пункту 13 розпорядження Кабміну від 19 січня 2011 року «Питання зміцнення фінансово-бюджетної дисципліни», прийнятого урядом М. Я. Азарова. Проект закону погоджено НАНУ, а з НААН ніхто нічого не погоджував. Ба більше, із Мінагропродом і Дерземагентством України проект закону також не погоджено.

Отже, після появи розпорядження уряду Азарова спливло понад три роки, і нинішній уряд пропонує доповнити Земельний кодекс й інші закони нормами, суть яких така: національна та галузеві академії можуть добровільно відмовитися від права постійного користування земельною ділянкою. Здавалося б, усе нормально: будь-яка з академій може відмовитися від непотрібної для її діяльності землі. Якби не певні сумніви, пов’язані з недалеким минулим НААН: будь-якій владі зовсім не важко змусити академію «добровільно» відмовитися від землі чи іншого майна.

27 листопада 2014 року уряд відкликає свій законопроект. А вже за три тижні, 16 грудня, на сайт Мінекономрозвитку розміщується для обговорення фактично ідентичний попередньому проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо припинення права користування земельними ділянками підприємств, установ та організацій, що перебувають у віданні Національної академії наук України або національної галузевої академії наук».

Важко зрозуміти, чому реформування аграрної науки розкручується саме так. Невже це ключова річ для її розвитку? Можливо, відповідь криється в одному з коментарів до останнього документа, який можна прочитати там же, на сайті Мінекономрозвитку: «Правовідносини щодо добровільної відмови від права постійного користування вже врегульовані Земельним кодексом (ст. 141–142 та частина друга ст. 149)». Тому проект писав або невіглас, або це є спроба введення колізійних норм для прихованого примусового вилучення ділянок в Академій (схему пояснювати не буду, автор проекту, якщо це другий випадок, її добре знає). Якщо законопроект писав не невіглас, то виходить, що основним у реформі стає полювання на майже півмільйона гектарів землі НААН. Хочеться вірити, що це не так.

Проте чому ж Мінекономрозвитку пропонує такі «реформи»? Чому не Міністерство освіти і науки тут є ключовим гравцем?

 

Гаразд, станемо на позицію Мінекономрозвитку: реалізація закону сприятиме забезпеченню державного контролю за використанням земель державної власності, наданих у користування відповідним суб’єктам господарювання, що перебувають у віданні НАНУ або галузевої академії наук. Однак, яким чином, якщо на вилучення земельної ділянки потрібна згода президії академії? Хто сам собі ворог? До речі, чому президії, а не загальних зборів як вищого органу управління академії? Може тому, що на загальні збори майже неможливо «натиснути»?

А хотілося б говорити зовсім про інше. Про відновлення престижності праці науковця, омолодження науки, продумане державне фінансування, партнерство науки й бізнесу та створення належних правових умов для цього, умов для інноваційної діяльності (реальних, а не міфічних), формування структури НААН відповідно до визначених пріоритетів — це далеко не повний перелік новел майбутньої концепції. Українська аграрна наука в країні з доволі потужною аграрною економікою (і ще більшими перспективами) має бути зовсім іншою. І це розуміють усі. Проте важливо також зрозуміти, що нічого доброго від «хлопчиків із гарячими очима», яких у кожній політичній команді завжди не бракує, чекати не слід. Бо наука, особливо академічна, не терпить суєти. Реформи в науці є вкрай потрібними, неминучими, якщо хочемо бути переможцями в конкурентній боротьбі за аграрні ринки. Тому треба діяти швидко, але водночас робити виважені кроки, щоб не вихлюпнути разом із купелем й дитину.