Головне:
Точка зору

А ви готові заощадити на успіху?

Катерина Онул
радник з харчового законодавства Проект Групи Світового банку "Реформування інвестиційного клімату в Україні" за фінансової підтримки SECO

 

Чи знаєте ви, що ви найменше ризикуєте постраждати від захворювання харчового походження… в Сінгапурі? Загалом це феноменальна країна, й багато чого з її досвіду запроваджується по всьому світу. Втім, цей факт спонукав мене поцікавитися тамтешньою системою державного регулювання безпечності харчових продуктів. І ось що з’ясувалося.

 

В основу системи покладено принцип розподілу відповідальності між державою, харчовою індустрією та споживачами. На сайті агентства, відповідального за впровадження відповідної освітньої програми для громадськості Сінгапуру, популярно розповідається про чинники, що можуть вплинути на безпечність харчових продуктів. Наприклад, про кишкову паличку, про те, як потрібно зберігати сире м’ясо та чому після роботи з ним слід вимити руки й використане обладнання. Така «харчова абетка» — один із навчальних інструментів, що допомагає втілити в життя принцип розподілу відповідальності за здоров’я споживачів, коли йдеться про безпечність харчових продуктів. А ось рівень підготовки харчових підприємств перевіряє держава. Зокрема, в чек-листі, який використовують інспектори в Сінгапурі, є низка питань, що дають змогу з’ясувати, чи проводяться тренінги з харчової гігієни постійно, та який відсоток персоналу серед різних груп фахівців отримав відповідні знання. Одним із аспектів перевірки є навчання у форматі тренінгів. Як гадаєте чому? Відповідь на це запитання підтверджують різного роду дослідження в згаданій сфері. З’ясувалося, що про харчову безпечність продукції належним чином може подбати тільки той персонал, що має відповідні знання та навички. А тренінги навчають діяти відповідно до належних процедур. І така вимога, до речі, є в законодавстві всіх розвинутих країн. Наприклад, тренінги та навчання визначені як один із базових принципів харчового законодавства Європейського Союзу.

 

Я розумію, що для багатьох читачів дотримання гігієни під час роботи з харчовими продуктами є очевидним. Та саме ця очевидність і є причиною проблем із харчовою гігієною у харчовій індустрії. Виробник подумає: «А чи варто витрачати кошти на навчання персоналу очевидним речам? Усе ж і так зрозуміло. Ми ж, мовляв, усі знаємо, що треба мити руки перед їдою чи її приготуванням». Усе наразі так. Утім, чи багато хто зважав на брудні руки як на один з основних способів перенесення мікробів на харчі, готові до споживання? Хто, дивлячись на офіціанта, думає про те, що від його навичок подавати тарілку супу залежить ваше здоров’я? А якщо офіціант руки не помив? А якщо він працює в рукавичках і думає, що в них можна підіймати з підлоги серветку, бо він у рукавичках?

 

Ще у 1996 році у США було проведено дослідження, яке показало, що причиною маже 97% захворювань харчового походження в закладах громадського харчування було недотримання належних практик у поводженні з харчовими продуктами. А втім, мити руки — це ж так очевидно! Мій досвід свідчить про те, що люди не дотримуються вимог харчової гігієни або тому, що не знають їх, або тому, що не вміють виконувати, або ж не бачать потреби це робити… 

 

Особисто я як фахівець організовувала, проводила та відвідувала багато тренінгів на харчових підприємствах. Перед початком завжди перевіряю, кого скерували на навчання. Це той лакмусовий папірець, який демонструю, чи справді керівництво підприємства та його власник вбачають за необхідність навчати персонал, чи відряджають працівників на тренінги просто «для галочки». І передусім про це свідчать компетенції слухачів тренінгу. Чи буде цікаво спеціалістові, що відповідальний за експортне оформлення вантажів, або ж завгоспу й охоронцеві слухати про максимально допустимі рівні забруднювачів у харчових продуктах на підприємстві? Мабуть, що ні. То яка загалом користь від такого навчання? А от спеціалісти за профілем змогли б не лише отримати нові знання, а й згодом провести навчання вже для своїх підлеглих і колег, і могли б запровадити нові підходи на підприємстві.

 

Під час своїх лекцій чи презентацій щодо реформування систем безпечності харчових продуктів чи створення ефективних систем керування безпечністю харчових продуктів на підприємствах я завжди наголошую на важливості навчання. На жаль, в Україні все ще є підприємства, на яких працівники не знають навіть положень Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» (харчовий закон). А тим часом цей закон містить перелік прав й обов’язків операторів ринку, вимоги до харчового продукту та дії в разі визначення харчового продукту небезпечним, повноваження державних інспекторів й інші важливі питання, що регулюють діяльність харчової індустрії.

 

Саме у цьому документі зазначено про те, що до роботи із харчовими продуктами може допускатися тільки той персонал, який пройшов навчання щодо гігієнічних вимог до виробництва й обігу харчових продуктів, а штраф за невиконання цієї вимоги може сягати восьми мінімальних заробітних плат для юридичних осіб і п’яти для фізичних осіб — підприємців. За нинішньої мінімальної зарплати у 3200 грн зазначені штрафи можуть сягати 25 600 і 16 000 грн відповідно. Погодьтесь, суми немалі.

 

А втім, чи змусять високі штрафи приділяти увагу навчанню та тренінгам для запровадження належних виробничих практик на харчових підприємствах? Особисто я гадаю, що так. Щоправда, вони стимулюватимуть тільки ті підприємства, що не зацікавлені в розвитку та довгостроковій перспективі існування на ринку. До того ж страх перед штрафом — це страх підприємства, а не робітника, який безпосередньо зайнятий у виробництві. Набагато ефективнішим є стимул, який створить умови, за яких підприємство розвиватиметься, процвітатиме та стане конкурентоспроможним. Це, в свою чергу, можливо якщо на підприємстві є фахівці, котрі переймаються ефективністю виробничих процесів. Наприклад, якщо підприємство запровадить внутрішню простежуваність, воно матиме змогу визначити, у якого постачальника сировина завжди належної якості. Така вправа допоможе визначити найкращих постачальників і працювати тільки з ним. Отже, зменшиться відсоток браку під час виробництва, а в деяких випадках навіть можна оптимізувати обсяги сировини, необхідної для виробництва певного продукту. Визначення надійного постачальника дозволяє досягти стабільної якості готового продукту. Продукція підприємства отримує хорошу репутацію, попит на неї зростає.

 

Прикладів того, як запровадження найкращих виробничих практик здешевило виробництво або забезпечило більшу стабільність виробничих процесів, багато. Всі вони різні. Проте завжди вирішальним були знання та вміння запроваджувати їх на практиці. На мою думку, заощадження на навчанні рівнозначне заощадженню на розвитку, й оскільки розвиток є однією зі складових успіху, заощадження на навчанні означає заощадження на успіху. Тож, наступного разу, коли стане питання про вартість тренінгу з харчової гігієни, думайте про ці витрати як про інвестицію у свій розвиток і свій успіх. Чи хочете ви заощаджувати на своєму успіху?

 

 

Журнали