Агромаркет

Вічний експериментатор

Вічний експериментатор

Директор ТОВ ЕНАФ «Мрія» 

Микола Андрусенко

Директор ТОВ ЕНАФ «Мрія» Микола Андрусенко вміє оперативно реагувати на економічні виклики, тож його господарство міцно стоїть на ногах.

 

Елітно-насіннєва агрофірма «Мрія» — господарство з історією. Колись це був колгосп «Комуніст», що мав в обробітку 3000 га землі та 1150 голів дійного стада. На початку 2000-х земельний банк наростили майже до 5000 га — у трьох суміжних районах двох областей, а от із тваринництвом довелося зав’язати — невигідно. Та й охочих працювати на молочній фермі залишилося небагато, бо ж економічна криза 90-х змусила багатьох спеціалістів шукати кращих заробітків деінде.

 

Однак господарство встояло. І багато в чому завдяки своєму директорові. «Живу за принципом «вовка ноги годують», так сам про себе каже Микола Вікторович. За майже 30 років керівництва агрофірмою «Мрія» директорові довелося реалізувати не один цікавий проект, інколи нестандартний, аби тільки утримати господарство на плаву. В 90-ті довелося навіть… горілку розливати. Звісно, на законних підставах.

 

— Ми на той час сіяли дуже багато цукрових буряків, на цукровому заводі отримували від їх переробки мелясу, — згадує Микола Вікторович. — І от коли Верховна Рада на початку 90-х законодавчо дозволила переробляти сировину на давальницьких умовах, ми мелясу вже могли постачати на спиртзавод і частково отримувати за неї зерновий спирт, із якого на київському винзаводі для нас розливали горілку. Ось такий виробничий ланцюжок. Спиртне ми продавали в Росію, частково міняли на пальне — тоді ж процвітала бартерна схема. А з пальним ти вже був на коні — в Україні на той час його можна було завжди вигідно продати або обміняти. Справа була дуже вигідною — аж доки до влади не прийшов Лазаренко, який, розуміючи всі вигоди такого бізнесу для себе, проштовхнув через ВР закон про заборону операцій із давальницькою сировиною. Тож на одному з наших способів виживання довелося поставити хрест.

 

Насіннєвий бізнес

 

Із 1988 року ТОВ «Мрія» має статус насіннєвого господарства з виробництва насіння озимої та ярої пшениці, озимого і ярого ячменю, вівса, гречки, кукурудзи, сої та соняшнику. Виробництво насіння давало господарству змогу бути у плюсах. У розсадниках розмноження, які «Мрія» купувала в інститутах і на дослідних станціях, вирощували супереліту й еліту для продажу.

 

Незважаючи на те, що такі розсадники в 90-х коштували недешево (наприклад, розсадник розмноження пшениці першого року коштував як тонна товарної пшениці + 500% сортонадбавки), таке виробництво було набагато вигіднішим за традиційне, якого дотримуються переважна більшість насіннєвих господарств, — тобто купують супереліту, з якої розмножують еліту.

 

— До 2000 року справи йшли добре, а коли пішло розпаювання землі, створилися земельні конгломерати, і, відповідно, кожна велика фірма почала вирощувати насіння сама, тож у нас з’явилося чимало конкурентів, — згадує директор. — Ми намагалися в насінництві співпрацювати й з іноземними компаніями. Проте вони нам диктували вимоги щодо ціни продажу насіння, яка була занадто високою. Жоден сільгоспвиробник за таку ціну насіння у нас не купив би. А із цієї суми компанії слід  сплатити ще й 15% роялті. Тобто вони ще тільки дають тобі тонну супереліти, а вже порахували, скільки ти з неї отримаєш еліти. І ліцензійний договір віддадуть лише тоді, коли ти заплатиш гроші. Виходить, ти ще не сіяв насіння, можливо, воно в тебе вимерзне, а роялті повинен заплатити. Щоб в таких умовах було вигідно працювати, треба щось приховувати, тобто брехати. Проте ж іноземці, особливо німці, чехи, цього не люблять… Та й мені воно не потрібно.

 

Наразі в господарстві здебільшого вирощують товарну пшеницю, залишивши насінництво переважно для власних потреб. На продаж виготовляють хіба що невеликі партії по 200–300 т, щоб бути певним, що розберуть. А от вирощувати насіння гречки — справа вигідна, адже господарство фактично монополіст на регіональному рівні. Не гірша ситуація і з виробництвом насіння сої та маку.

 

Макові перипетії

 

Олійний мак в товарних посівах в ЕНАФ «Мрія» вирощують із 2002 року. За всі роки культивування цієї культури найбільші площі сягали 1115 га, тепер в середньому сіють 500–700 га. Окрім того, торік посіяли ще й 15 га насіннєвого маку.

 

Вибір цієї культури директор «Мрії» пояснює коротко: це завжди гроші. Причому одні з найперших, які можна отримати вже в серпні, тобто через чотири місяці після сівби. І практично немає ризиків під час вирощування, як, наприклад, це буває із пшеницею, період вегетації якої триває 10 місяців, або іншими «довгими» культурами.

 

— Технологія вирощування маку не дуже складна, — розповідає Микола Вікторович. — Головне, щоб не було бур’яну. Ми його прибираємо хімічними засобами. Для збирання маку, середня врожайність якого в господарстві сягає 1–1,5 т/га, не потрібні спеціальні комбайни, тільки дещо адаптовані: на звичайний комбайн слід поставити перфороване решето з дірочками діаметром 3 мм. Це ще менше, ніж для ріпаку. До речі, решета і для маку, і для ріпаку ми замовили як додаткову опцію до комбайна, який прид бали у Фінляндії.

 

Експерти стверджують, що ще кілька років тому площі під українським маком сягали 12–18 тис. га, таким чином щодо вирощування маку Україна посідала друге місце у Європі після Чехії. Нині через бюрократичні процедури, пов’язані з отриманням ліцензії та дозволів на його вирощування та з охороною посівів, площі скоротилися, хоч потреба у вітчизняному маці, насамперед для харчової промисловості, існує. Цей брак компенсують дешевшим імпортом, із яким конкурувати вітчизняному виробникові важко, адже собівартість вітчизняного маку вища — понад 45 тис. грн/т (проти 20 тис. грн/т імпортного).

 

Загалом мак — культура вигідна, але й проблемна. Одна з проблем — охорона. Річ у тім, що до 2016 року, згідно із законодавчими нормами, охороняти макові посіви могла тільки Державна служба охорони (ДСО) — за кошти сільгоспвиробників. На практиці ці послуги охорони часто сягали неймовірних сум: бувши монополістами на ринку, охоронці банально вимагали з господарств кошти (як небезпідставно вважають у господарстві, бувши у змові з Департаментом боротьби з обігом наркотиків — БНОН). Річ у тім, що без угоди з Державною службою охорони БНОН не видавав підприємству дозвіл на сівбу маку. Можна уявити, скільки господарству коштувала така охорона, адже тільки один пост із двох осіб обходився у 3000 грн на добу. А таких постів вимагали ставити чим більше, на кожному з полів. Здешевлювали охорону в «Мрії» компактним розміщенням макових полів.

 

— Кілька років тому в нас була критична ситуація, — розповідає Микола Вікторович. — Ми вже купили насіння, Івано-Франківський інститут хрестоцвітих культур привіз нам еліту й супереліту, щоб ми посіяли в насінниках. А тут нам не видають дозволів. Урятувало те, що Кабмін своєю постановою дозволив охороняти макові посіви й іншим охоронним ліцензованим організаціям. Тож ми уклали договір з однією — охороняють вони надійно, а кошти на їхні послуги вдвічі менші. Хоч, чесно кажучи, для наркоманів користі від нашого олійного маку жодної: у ньому в лабораторії виявили лише 0,013 мікромолів наркотичних речовин за допустимої норми 0,15 мікромолів.

 
Цвітіння маку не може не вражати: рожевим квітне насіннєвий мак, білим – товарний

 

Загалом, щоб навести лад у вітчизняному виробництві маку, на думку сільгоспвиробників, слід міняти не одну законодавчу норму. Зокрема, визнати олійний мак харчовим продуктом, а не тільки для технічної переробки, як дотепер. Це дозволить перекрити шлях в Україну імпортному чорному опійному маку, який завозять до нас спритні ділки через сумнівні схеми.

 

— Схема проста. Одна французька фармацевтична фірма виграла тендер у ЄС й отримала ліцензію на виробництво морфію. Для його виробництва використовують опійний мак, точніше його соломку з високим умістом морфінів — 1,5–2%. Саме такий мак і сіють за кордоном. Коли ж його збирають, то разом із маковою соломкою молотять і насіння маку. Надалі його треба утилізувати, заплативши за це до 0,5 євро/кг, бо для харчових цілей він непридатний. Натомість хитрі бізнесмени, щоб не витрачатися на утилізацію, тягнуть його через кордон: створили в Україні фірмочку нібито для утилізації маку й переправляють його до нас цілком легально, — розкриває схеми Микола Вікторович.

 

Відповідний закон (законопроект ухвалено в першому читанні) не лише перекриє шлях імпортному наркотичному маку, а й водночас дасть поштовх вітчизняному виробництву. Нині до нас щороку завозять до 5000 т імпортного маку, з якого на переробних підприємствах виготовляють макову пасту для кулінарних виробів, що далі транзитом їде в СНД: мак туди заборонено ввозити, натомість макову пасту дозволено. А хіба наші виробники не можуть забезпечити наші заводи маковою сировиною? Для цього потрібно засіяти маком не такі вже й великі площі — максимум 10 000 гектарів. Надлишок ще й експортувати можна. Через засилля дешевого імпортного маку наші виробники мають проблеми з реалізацією. Адже переробним підприємствам вигідніше виробляти макову пасту саме з імпортної дешевшої сировини, та ще й зі зменшеними нормами (замість 50% маку в пасті міститься лише 10–15%, решта — патока, крохмаль тощо).

 

Невигідно торгувати й із супермаркетами, бо ж розраховуються за товар вони не відразу. Натомість усі ризики, пов’язані з реалізацією маку в магазині, торговельні мережі перекладають на виробника: якщо хтось порве чи украде пакет із маком — магазин за нього гроші господарству не поверне. Тож і від такої співпраці у «Мрії» поки що відмовилися. «Зате склади тепер повні маку», — невесело посміхається директор.

 

Можливо, інший проект — вирощування безалкалоїдних конопель для ТОВ «Мрія» буде успішнішим. Адже на насіння такої коноплі є попит у Європі, зокрема, у фармацевтичній і харчовій галузях.

 

— Цього року ми хочемо посіяти 1000 гектарів конопель, але тільки якщо буде прямий покупець за кордоном, — ділиться планами Микола Вікторович. — Бо в нашій країні є певна проблема зі збутом — перекупників занадто багато. В Україні вони пропонують 1,5 тис. євро/т, а у Європі ціна конопель — 3 тис. євро/т. Тому мені вигідно їх сіяти під конкретного закордонного замовника.

 

Експерименти з технологіями

 

Господарство експериментує не лише з культурами, а й з технологіями. З 2010 року на всій площі тут застосовували виключно нульовий обробіток ґрунту. Спонукав до такого кроку брак ґрунтової вологи, адже навіть за офіційними даними минуле десятиліття було самим посушливим за останні 100 років.

 

Микола Андрусенко показує, як раціоналізаторство механіків «Мрії»

подовжило ресурс резинотросової гусені трактора Cat

 — Щоб працювати по ноу-тілл, ми купили потужного трактора й сівалку, яка одна засіває 5000 гектарів, а також обприскувач. Ефект ми побачили з першого ж року. Так, урожайність перші два роки була дещо нижчою, ніж за оранки, але й витрат стало менше. Ми витрачали лише 25 л солярки на гектар, а сьогодні, коли знову перейшли на оранку й глибоке розпушення (через те, що знову почали сіяти мак), — 100 л/га. Окрім того, була економія у застосуванні гербіцидів: після внесення протягом двох років гліфосату на третій рік його потрібно вдвічі менше.

 

Вигода не лише в меншій кількості пального, а й у меншій кількості техніки та працівників, які її обслуговують. А це менші витрати на амортизацію, зарплату тощо. Один технологічний експеримент вийшов незапланованим — використання чистого пару. Врожай пшениці після такого «експерименту», проведеного у 2004-му, був рекордним: сорт Перлина Лісостепу уродив 114 ц/га, а на круг пшениця дала 97 ц/га. Микола Вікторович і тепер із захопленням згадує той результат.

 

— Вийшло як: у 2002 році ми посіяли озиму пшеницю, і вона вся вимерзла. Навесні посіяли мак, і знову катастрофа — 2003 рік видався дуже спекотним, тож ми прогоріли і з маком, він устояв тільки поблизу посадок Ми складаємо акт і знищуємо його. І в нас фактично парувала земля: бур’ян виросте — ми його переоремо — і так двічі. На осінь посіяли пшеницю й отримали рекорд, хоч добрив практично не давали.

 

Вирощування бактерій

 

Вдалим виявився й досвід господарства у вирощуванні бактерій. Багатьом виробникам відомий препарат Гаупсин, оснований на дії бактерій роду Pseudomonas aureofaciens B-306 і B-111, який застосовують для стимуляції росту й розвитку рослини та захисту її від хвороб і шкідників. У «Мрії» також активно ним користувалися, причому на всіх культурах. Через три дні після обприскування рослина має здоровий вигляд, насичений зелений колір. Ефект був і від іншого препарату — Трихофіт, створеного на основі гриба роду триходерма. Його в господарстві застосовували для біодеструкції пожнивних решток (що особливо актуально за нульової технології) та захисту рослин від хвороб, які спричиняють гриби-патогени. Утім, зваживши свої можливості, Микола Андрусенко дійшов висновку, що дешевше виготовляти власні препарати, культивуючи бактерії, так би мовити, в домашніх умовах. Вигода очевидна: якщо літр фабричного препарату коштує 25 грн, то собівартість виготовленого власними силами — 5 грн. І головне — виготовлений власноруч препарат — гарантовано якісний.

 

— Вирощування бактерій — справа не складна, — ділиться досвідом Микола Вікторович. — Для цього ми купили чотири ємності по 5 м3, потужну ультрафіолетову установку — для знезараження води зі свердловини, встановили котел для нагрівання пульпи — поживної речовини для розмноження бактерії. Маточний розчин бактерій закупили на біостанції. Для приготування пульпи переварюємо мішок цукру та 50 кг дріжджів (щоб вони не бродили), заливаємо розчин у знезаражену воду. Після того як він прохолоне до 37 градусів, заливаємо маточний розчин — в такому живильному середовищі й розмножуються корисні бактерії.

 

За словами директора «Мрії», вигода від застосування такого біопрепарату є навіть в економії на фунгіцидах і стимуляторах росту. Крім того, бактерії фіксують із повітря азот, який потім частково залишається у ґрунті. Щодо прибавки врожаю від застосування бактеріальних препаратів, то тут однозначної відповіді дати неможливо, адже ніколи не знаєш напевне, який чинник найбільше вплинув на врожай — селекція чи погода, все працює в симбіозі. Щоправда, у власному садку пан Микола переконався в тому, що бактерії справді працюють на врожай: після застосування свого препарату персики вродили краще, ніж зазвичай. Певно, що якість «домашніх» бактерій відігравала не останню роль.

 

— От ми перевірили препарат однієї фірми під мікроскопом — а там бактерії напівживі, — розповідає пан Микола. — Як вони будуть працювати? У наших же препаратів під мікроскопом життя просто вирує. Так що дурять нашого брата. І вся та реклама — то лише маркетинговий хід. Препарат, у якості якого на практиці пересвідчилися сільгоспвиробники, рекламувати не потрібно. І така фальсифікація стосується не лише ЗЗР, але й міндобрив. Коли я купую якийсь препарат, прошу представників компаній протестувати його в мене на полі — тільки після цього ми за нього заплатимо. Як тільки вони починають казати, що його не потрібно перевіряти, отже, товар не відповідає заявленим якостям. Так що ми своїми бактеріями вбиваємо «двох зайців» — і дешево, і якісно.

 

 

Людмила Морозова

журнал “The Ukrainian Farmer”, березень 2017 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 
 

Інші статті в цьому журналі

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ