гібриди кукурудзи, добрива, гній, азотні добрива, урожайність зерна
Криза змушує аграріїв шукати нові шляхи забезпечення максимальної окупності добрив.
У зв’язку з підвищенням цін на добрива, енергоносії й інші ресурси важливого значення набуло визначення економічної доцільності застосування окремих прийомів вирощування кукурудзи. Зокрема, добрива виступають ефективним, а іноді вирішальним фактором, який не лише збільшує врожайність, а й поліпшує якість зерна кукурудзи. З їх допомогою можна змінювати процеси обміну речовин і викликати активніше накопичення в рослинах білка, жиру та вуглеводів.
Не можна також забувати, що добрива не лише змінюють умови мінерального живлення, а й впливають на його водний режим, що має особливе значення в районах із недостатнім зволоженням. Між гібридами кукурудзи в неоднакові за зволоженням роки спостерігаються відмінності у водоспоживанні. Із початком посухи на початку літа більш розвинені рослини скоростиглих гібридів інтенсивніше використовують ґрунтову вологу на випаровування, ніж рослини пізньостиглих форм. Якщо дефіцит опадів проявляється наприкінці червня, то в пізньостиглих гібридів проходження всіх основних фаз розвитку відбувається за нижчої вологості ґрунту, ніж у середньостиглих. До того ж зменшення запасів продуктивної вологи в ґрунті за період вегетації кукурудзи на 10 мм знижує ефективність добрив у середньому на 0,01–0,02 т/га.
Одним із важливих агрохімічних показників, які використовують у визначенні науково обґрунтованих норм мінеральних добрив під кукурудзу, є витрати основних елементів живлення на формування одиниці врожаю. Установлено, що їх величина залежить насамперед від біологічних властивостей вирощуваних гібридів. На формування 1 т зерна з відповідною кількістю стебел і листя використовується 24–32 кг азоту, 10–14 кг фосфору, 25–35 кг калію, по 6–10 кг магнію та кальцію, 3–4 кг сірки, 11 г бору, 14 г міді, 110 г марганцю, 0,9 г молібдену, 85 г цинку, 200 г заліза. Мікродобрива в хелатній формі значно підсилюють стійкість рослин до несприятливих погодних явищ та до ураження хворобами.
Обирати з розумом
До недавнього часу вважалося, що добрива забезпечують високу ефективність у нормах, які найповніше задовольняють потребу різних біологічних типів гібридів кукурудзи. Тому наука рекомендує застосовувати під посіви кукурудзи дози добрив, що сприяють формуванню максимальної урожайності зерна — N90–120Р40–60К40–60. Проте останнім часом, ураховуючи високу вартість мінеральних добрив і великий дефіцит фосфорних туків, потрібно раціоналізувати їх застосування, тобто вносити оптимальними дозами. За високих доз (N100–120Р50–60К50–60) зростають витрати енергії на застосування добрив у 1,5–2 рази, а також знижується їх окупність майже на 50%. Використання мінеральних добрив під кукурудзу в дозах, які перевищують 90 кг/га д. р. NPK, на родючих чорноземних ґрунтах взагалі призводить до непродуктивного використання елементів живлення.
В умовах північного Степу України кукурудза найкраще реагує на дозу N60–90P45–60K40, проте трапляються твердження, що найкращою дозою добрив для гібридів різних груп стиглості є N45P45K45. За поліпшення умов зволоження в північних і північно-західних регіонах України ефективність добрив під кукурудзу зростає. В умовах західного Лісостепу максимальну врожайність було отримано за внесення 30 т гною та N90P90K90. В умовах Закарпаття найвища продуктивність спостерігалася, коли під кукурудзу на зерно вносили 30–45 т/га гною та N100–200P80–160K80–160. Для Лісостепу вона становить орієнтовно N80–140Р80–100К70–120.
Дозу добрив уточнюють з урахуванням рівня вмісту елементів живлення в ґрунті конкретного поля. До того ж треба враховувати й високу здатність кореневої системи кукурудзи задовольняти потреби рослин за рахунок наявних у ґрунті поживних елементів. Так, за підвищеної забезпеченості рухомими сполуками фосфору й калію рівень застосування відповідних добрив можна зменшити на 30%, а за високої — обмежитися тільки припосівним їх унесенням.
У разі вирощування кукурудзи на силос рекомендовану дозу азотних добрив для кукурудзи на зерно збільшують на 20–40 кг/га в діючій речовині.
Ефективність мінеральних добрив є високою за вирівняного співвідношення елементів живлення, або з деякою перевагою азоту над фосфором і калієм. Збільшення частки фосфору або калію, за даними наукових досліджень, взагалі не сприяє зростанню врожайності зерна кукурудзи.
Норму фосфорних і калійних добрив треба було внести восени під оранку. За весняного внесення розчинність цих добрив у ґрунтовому розчині обмежується дуже коротким терміном, залежно від наявності вологи в зоні розміщення гранул. У разі швидкого пересихання ґрунту їх доступність різко падає. Також у разі зниження температури фосфор стає для рослин кукурудзи малодоступним.
Азотні добрива вносять під весняну культивацію (70–90%), решту використовують для підживлення під час вегетації. Особливо це стосується зон достатнього зволоження, де осіннє внесення азотних добрив супроводжується вимиванням їх опадами в більш глибокі горизонти ґрунту.
Для забезпечення рослин кукурудзи магнієм і калієм рекомендовано застосовувати калійне добриво калімагнезію, в якому міститься 6–8% магнію та 28% калію.
За впровадження високопродуктивних гібридів у багатьох агрофірмах широкого застосування набуло внесення під кукурудзу безводного аміаку, рідких комплексних добрив і КАС. Перевагою рідких добрив перед твердими є повна механізація внесення та рівномірний розподіл полем. КАС і РКД можна вносити на поверхню ґрунту з подальшим загортанням, оскільки вони не містять вільного аміаку.
Позакореневі підживлення
У розвитку рослин кукурудзи виділяють два важливі етапи щодо забезпеченості їх макро- та мікроелементами: фази 3–5 та 7–8 листків. На цих етапах ефективним прийомом є підживлення. В основному проводять одноразове підживлення у фазу 3–5 листків. У цей період у кукурудзи формуються генеративні органи, що визначають майбутню врожайність. Від наявності елементів живлення, особливо фосфору, залежить кількість качанів на рослині та зерен на них.
У разі підживлення мінеральними добривами застосовують 50–100 кг/га аміачної селітри у фізичній масі. Кукурудза добре реагує на листкове підживлення карбамідом — 6%-м розчином (6 кг карбаміду на 100 л води). Обприскують посіви зранку або ввечері, коли температура нижча.
У фазу 7–8 листків кукурудза дуже добре реагує на листкове підживлення мікроелементами (цинком, марганцем, бором, міді) і саме у цей період за рахунок їх застосування покращується озерненість качана та якість продукції. У стресових ситуаціях (посуха, низькі температури тощо) листкове підживлення є практично єдиним способом забезпечення деякими елементами живлення, особливо мікроелементами. Навіть невелика їх кількість є дуже корисною, оскільки макро- та мікроелементи містяться в легкодоступній формі та швидко проникають у рослину.
За поганого зволоження ґрунту в початкові фази росту й розвитку кукурудзи традиційне підживлення мінеральними азотними туками (N20) часто є неефективним, тому його варто замінити на більш технологічне позакореневе підживлення культурних рослин у фазу 6–8 листків комплексними мінеральними макро- та мікродобривами.
Раніше мікроелементи застосовували в так званій сольовій формі, тобто у вигляді неорганічних солей металів, проте такі сполуки відзначаються низкою недоліків, зокрема, токсичністю, шкідливістю для ґрунту й низькою засвоюваністю їх рослинами (лише на 20–30%). Останнім часом на зміну солям прийшли більш ефективні форми мікроелементів — хелатні складні органічні комплексні сполуки, які значно краще засвоюються рослинним організмом. Позакореневе підживлення рослин кукурудзи мікроелементами доцільніше застосовувати в бакових сумішках із страховими гербіцидами, що вдвічі зменшує витрати порівняно з проведенням цих двох агроприйомів окремо.
Також не можна забувати й про передпосівну інкрустацію насіння. Зафіксовано немало випадків, коли передпосівна обробка насіння мікроелементами забезпечувала набагато кращу ефективність, ніж внесення їх у ґрунт або в позакореневе підживлення.
Органічні добрива
Основним органічним добривом, що найбільш широко застосовують під кукурудзу, є гній. Урожай культури зростає навіть у тому разі, якщо органічні добрива вносили під попередники. Норма гною в різних зонах неоднакова. Так, у Степу як основне добриво застосовують 20–40 т/га гною, на родючих чорноземних ґрунтах Лісостепу — 20–30 т/га, а за поєднання з повним мінеральним удобренням — не більше ніж 10 т/га. Під кукурудзу можна вносити й бактеріальні препарати: на чорноземах — фосфоробактерин, а на удобрених підзолистих ґрунтах — АМБ.
Найсуттєвіше підвищення родючості чорнозему створюється за систематичного спільного внесення в сівозміні гною та мінеральних добрив.
На зрошуваних землях рекомендовано збільшувати дози мінеральних добрив, особливо азотних і, навпаки, зменшувати дози калійних, або взагалі вносити лише азотно-фосфорні добрива. Відмічено на 40–75% зростання продуктивності кукурудзи на зрошенні під впливом мінеральних добрив порівняно з богарними умовами.
Орієнтуватися на гібрид
Наявні рекомендації з внесення добрив майже не враховують біологічні властивості гібридів, які відрізняються тривалістю вегетаційного періоду, походженням й адаптивністю до конкретних ґрунтово-кліматичних умов і здатні виявляти індивідуальні особливості поглинання поживних речовин.
Слід розуміти, що гібриди кукурудзи різної скоростиглості неоднаково реагують на рівень кореневого живлення: пізньостиглі форми зазвичай ефективніше засвоюють добрива, ніж ранньостиглі. Середньоранні гібриди порівняно з пізньостиглими більше поглинають азоту до викидання волоті й менше — після молочно-воскової стиглості, що пояснюється активнішим накопиченням біомаси ранньостиглими формами в початковий період і скороченням тривалості наступних етапів онтогенезу. Порівняно із середньопізніми групами скоростиглі гібриди активніше використовують калій у початковий період росту й розвитку та менше — наприкінці вегетації.
За умови застосування мінімальних доз добрив у господарствах доцільно вирощувати скоростиглі гібриди кукурудзи, під посіви середньостиглих слід вносити рекомендовану в цій ґрунтово-кліматичній зоні норму туків, а пізньостиглі форми доцільно вирощувати на фоніпідвищених доз добрив.
М. Б. Грабовський, канд. с.-г. наук
Білоцерківський національний аграрний університет
журнал “The Ukrainian Farmer”, січень 2015 року
The Ukrainian Farmer
