Визначено найкращого попередника й оптимальну норму мінеральних добрив для вирощування ріпаку озимого на бідних поліських ґрунтах.
У поліській зоні України культура ріпаку не поширилася через відсутність адаптованих технологій вирощування до особливостей агрокліматичних умов. Проте високий попит на насіння цієї культури спонукає товаровиробників до розширення посівних площ ріпаку, хоча кінцевий результат не завжди є позитивним. Однією з основних проблем є розробка системи удобрення під культуру, яка забезпечує від 50–60% приросту врожайності культур, а в окремі роки й вищу віддачу.
Збільшити посіви сидератів
Система удобрення для ріпаку озимого має розглядатися крізь призму сівозмінного чинника на основі оптимального поєднання мінеральних добрив із місцевими органічними матеріалами (побічна продукція, зелена маса сидеральних культур), створення відповідних умов для підвищення їх мінералізації та поліпшення умов живлення рослин.
Спеціалізація господарств виключно на рослинництві призвела то того, що практично вся побічна продукція сільгоспкультур залишається в полі та використовується як добриво. Її органічна речовина, за винятком побічної продукції бобових, має широке співвідношення між азотом і вуглецем (1:70–80), що спричиняє мобілізацію ґрунтових запасів азоту на її розкладання мікроорганізмами. В такому разі рослина гостро відчуває дефіцит азоту. Щоб такого не сталося, на одну тонну побічної продукції слід уносити 10 кг азоту в діючій речовині або застосовувати сучасні препарати «біодеструктори стерні». Вони сприяють швидшому розкладанню рослинних решток, нейтралізують негативний вплив рослин-попередників (алелопатію) та токсинів, сприяють знищенню патогенів, що потрапили в ґрунт через рослинні рештки, забезпечують збереження агрономічно цінної органіки, що, своєю чергою, поліпшує родючість ґрунту й збільшує продуктивність сільгоспкультур.
Дослідженнями встановлено, що сама лише побічна продукція (крім кукурудзи) не забезпечує позитивного балансу гумусу, а тим більше елементів живлення, тому є потреба в розширені посівів післяжнивних сидеральних культур. У цьому разі доречно буде наголосити на правильному виборі сидерату, щоб не допустити перенасичення сівозміни одновидовими культурами, які мають однакові хвороби та спільних шкідників. Потрібно витримати рекомендований період повернення культури на попереднє місце вирощування в сівозміні. Крім того, для підвищення врожайності сидеральної культури та надходження органічної маси в ґрунт слід уносити під сидерат 50% норми азоту + повну норму фосфорних і калійних добрив, що передбачена під наступну культуру сівозміни.
Наші дослідження
Дослідження в Інституті сільського господарства Полісся НААН дозволили визначити для ріпаку озимого найкращого попередника та встановити оптимальну норму мінеральних добрив під цю культуру.
Дослідження проводилися на осушуваному дерново-підзолистому супіщаному ґрунті із середнім рівнем агрохімічного забезпечення в різноротаційних сівозмінах:
У цьому разі застосовували різні норми внесення мінеральних добрив, поєднання післядії місцевих органічних добрив із мінеральними (N40P60K80, N60P100K150), унесеними під передпосівну культивацію, додавання N40і N60у весняне підживлення для максимальної реалізації сортового потенціалу ріпаку озимого.
За чотирирічними результатами досліджень установлено, що найвищу врожайність насіння ріпаку озимого отримано після конюшини лучної на два укоси (2,58 т/га) і кукурудзи на зелений корм (2,50 т/га) за внесення N80Р60К80 (N40P60K80 під культивацію + N40у весняне підживлення) на різних фонах післядії (побічна продукція попередника, побічна продукція + сидерат, післядія 30 т/га гною). У разі розміщення ріпаку після конюшини лучної на один укіс його врожайність зменшилася на 7%. Найнижчий урожай насіння ріпаку (2,08 т/га) сформовано в разі розміщенні його в сівозміні після пшениці озимої. Рівень рентабельності вирощування ріпаку в разі розміщення його в сівозмінах після зазначених попередників становив відповідно 104, 98, 89 і 65%. Уміст олії в насінні не мав істотної відмінності від дії попередника і перебував у межах 43,4–44,2%.
Норми мінеральних добрив
Важливим питанням, яке потребувало вирішення, є встановлення базових норм мінерального удобрення за відсутності традиційного підстилкового гною. Кількість унесених мінеральних добрив N40P60K80 + N40у підживлення безпосередньо під ріпак була однаковою на трьох варіантах за винятком фону, на якому їх застосовували: підстилковий гній (вар. 2), побічна продукція (вар. 4), побічна продукція + сидерати (вар. 8), підвищена норма добрив N60+60P100K150 на фоні підстилкового гною. Протягом усіх років досліджень рівень урожайності насіння ріпаку перебував у межах найменшої істотної різниці, як порівняти із загальноприйнятою системою удобрення (вар. 2: підстилковий гній + NPK). Це свідчить про те, що в разі поєднання NPK з післядією побічної продукції в сівозміні забезпечує рівнозначну продуктивність культури.
Унесення підвищеної норми мінеральних добрив N60P100K150+ N60у підживлення на фоні підстилкового гною не забезпечувало приросту врожайності проти внесення N40P60K80+ N40у підживлення на фоні місцевих органічних матеріалів. Основна причина відсутності віддачі від високої норми добрив пояснюється підвищеною кислотністю ґрунтового розчину. Підтвердження цьому знаходимо в публікаціях інших дослідників, які встановили, що на кислих ґрунтах ріпак не дає задовільних урожаїв (навіть за достатнього удобрення) через пригнічення росту кореневої системи рослин.
Також за підвищеної кислотності ґрунту є висока ймовірність ураження ріпаку килою, що проявляється пригніченим станом рослин і блідо-зеленим забарвленням листків. Часто стручки не утворюються зовсім. Оптимальною для рослин ріпаку є кислотність у межах 5,8–6,5. Учені-дослідники А. І. Сірий і В. Г. Полевиченко встановили інтервали значень рН ґрунтового розчину, за яких відбувається зниження врожайності ріпаку. За рН менше ніж 4,6 недоотримаємо близько 29% урожаю насіння, за рН 4,6–5,0 — 18%, за рН 5,1–5,5 — 11,0%. Підвищити врожайність культур і поліпшити якість сільгосппродукції можливо за проведення агрохімічної меліорації кислих ґрунтів.
Незважаючи на низький рівень природної родючості дерново-підзолистих ґрунтів Полісся та відсутності традиційних органічних добрив (підстилкового гною) за відповідного поєднання мінеральних добрив із побічною продукцією та сидератом є всі можливості отримати достатньо високий рівень рентабельності від вирощування ріпаку озимого за умови дотримання всіх елементів технології вирощування.
Андрій Мельничук, Г. Кочик, О. Савчук, кандидати с.-г. наук
Інститут сільського господарства Полісся НААН
журнал “The Ukrainian Farmer”, липень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
