Талант керівника полягає у виявленні та усуненні проблемних місць виробництва, стратегічному мисленні та креативному підході
Код успішності
Талант керівника полягає у виявленні та усуненні проблемних місць виробництва, стратегічному мисленні та креативному підході, що дає змогу спрямувати кожен актив на розвиток агропідприємства.
Успішність агровиробництва не вкладається у чіткі формули, проте має певні референтні точки. Одна з них — ефективне управління ресурсами, уміння бачити й розкривати прихований потенціал активів.
Саме так працював директор з розвитку агропідприємства, який в умовах обмежених інвестицій, погодно-цінових коливань і війни визначив та усунув слабкі місця, а також запропонував заходи для оздоровлення економіки та розвитку господарства.
За три роки менеджер з розвитку та управління сільськогосподарським бізнесом перетворив фермерське господарство з 32 га землі та старим трактором на об’єднання, що охопило кілька агропідприємств району: земельний банк ФГ зріс до 850 га, штат — із 3 до 25 працівників, а мережа орендованих складів принесла у 2020 році понад 3 млн грн прибутку.
Народження господарства
Віталій Васильєв отримав у спадок кілька паїв від бабусь на межі Кіровоградщини та Черкащини й вирішив працювати на землі. За кілька років орендованих площ побільшало, земельний банк зріс до 32 га, але з техніки на балансі був лише старенький МТЗ, тому більшість операцій доводилося виконувати із залученням орендованої техніки. У 2018 році господарство офіційно зареєстрували як СФГ «Васильєва Віталія Валерійовича».
Васильєв розумів: самостійне освоєння всіх тонкощів агробізнесу може дорого обійтися. Тому запросив на посаду директора з розвитку Миколу Немченка — фахівця, який мав досвід роботи у сфері контролю якості зерна в портах Одещини. Там, де він упроваджував власні інновації та нестандартні підходи, витрати підприємств скорочувалися, якість продукції поліпшувалася, а виробничі показники зростали на 30–50%.
Погодився він не заради посади, а через професійний інтерес: хотів застосувати свої знання з контролю якості та формування експортних партій зерна в новій сфері — безпосередньо у виробництві. Розвиток фермерського господарства став своєрідною сполучною ланкою в його професійному досвіді.
Кооперація замість конкуренції
Прибувши в господарство, Немченко та Васильєв визначили кілька напрямів: оновлення техніки, розширення земельного банку і — головне — підготовку власних експортних партій зерна замість продажу дрібним посередникам.
«У нашому районі багато фермерів-одноосібників продавали свої 20–30 т зерна з поля за безцінь, бо не мали прямих виходів на експортерів. До того ж порти за такі невеликі обсяги пропонують ціну на 5–15 дол./т нижчу, ніж за партію в 1 тис. тонн. Ми орендували склад на Черкащині на 1,5 тис. тонн, відреставрували його й накопичували там збіжжя сусідніх господарств. Відстежували кращі пропозиції, перевалювали зерно у власні вантажівки й транспортували партію до портів», — розповідає Немченко.
За рік мережа виросла до шести складів на Кіровоградщині та Черкащині. У періоди простою потужностей господарство закуповувало на Черкаському заводі добрива й перепродувало їх фермерам за цінами виробника, без посередницької накрутки. Лише за 2020 рік склади принесли понад 3,1 млн гривень чистого прибутку.
Досвід, який привів до системи
За увагою Немченка до якості стоять роки практики. З 2011 року він контролював якість зерна під час імпортно-експортних операцій і формував суднові партії — спочатку в Державній хлібній інспекції, а згодом як керівник відділу контролю якості зерна Державної інспекції сільського господарства в Одеській області. Там за рік упровадив систему відбору проб зерна, що суттєво поліпшила роботу портів та державний контроль під час експорту. У його підпорядкуванні було понад 120 державних інспекторів та дев’ять акредитованих лабораторій, що обслуговували всі порти й термінали на Чорному морі та Дунаї.
Під час роботи доводилося безпосередньо брати участь у забезпеченні продовольчої безпеки держави, удосконалювати роботу зернових елеваторів та переробних підприємств, надавати консультації та роз’яснення.
Саме цей досвід Немченко пізніше систематизував у власній методології QualiGrain. Її ідея проста: збирання, очищення, сушіння, зберігання й формування партії — це кроки одного ланцюга, і рішення на кожному з них позначається на кінцевій вартості тонни. Базова передумова: збережена маса і біологічна цінність визначаються саме параметрами режиму, а не вдалістю сезону, тож якість стає величиною, якою можна керувати, а не результатом, який просто фіксують.
У господарстві Васильєва цей підхід контролювали лабораторними випробуваннями. Немченко закупив обладнання й спершу сам визначав вологість, сміттєву домішку, вміст білка й клейковини в зерні, олійність у соняшнику, сої та ріпаку. Згодом навчив лаборанта, який тепер відповідає за всі проби й аналізи.
Розумні інвестиції
Паралельно з налагодженням формування партій та їх реалізації безпосередньо експортерам у портах Микола Немченко працював над оновленням парку техніки, що, звісно, давалося важче. «Оренда техніки для збирання пшениці, соняшнику, кукурудзи та сої з’їдала маржинальність. У 2019 році за 40 тис. доларів купили старенький комбайн John Deere — на той момент в обробітку вже було 120 га. Програм підтримки аграріїв тоді не було, тож залучали кредити під 20% річних, а на термінові потреби — під 3% на місяць. Водночас, оновивши парк техніки, вже мали можливість здавати знаряддя в оренду та безоплатно допомагати громаді», — підкреслив Микола Немченко.
Директор Уманського підрозділу «Ерідону» та засновник ФГ «Янтар-Агро-К» Олег Кумановський згадує, що Немченко спроєктував на базі тягача КамАЗ мобільну розчинно-заправну станцію — вона одночасно виконувала роль бункера-перевантажувача і змішувача мінеральних добрив. За оцінкою Кумановського, це рішення поліпшило щоденну продуктивність посівного комплексу на 30% і дало змогу завершити посівну в короткі строки.
Другий елемент цієї логіки — тандем котка-рубача (Crimper Roller) на передній навісці та сівалки позаду трактора. Сівалка вносила фосфорні добрива, амінокислоти й стабілізатори безпосередньо в насіннєве ложе. За словами Немченка, це підвищило засвоєння рослинами поживних елементів до 80%. «Проєкт суттєво скоротив витрати на фосфорні добрива, і зараз його використовують й інші господарства нашого району», — підтверджує Кумановський.
Об’єднання за три роки
Фактично за три роки СФГ «Васильєва Віталія Валерійовича» став кластером, який об’єднав малих фермерів регіону і завоював повагу та довіру громади — з постійною допомогою людям похилого віку та місцевій школі. Штат виріс із 3 до 25 працівників, посівні площі — до 850 га.
Елеваторний комплекс господарство свідомо не будувало. «Розуміючи, що велика війна прийде в Україну, ми не інвестували в елеватор — він міг стати ціллю для атак. Натомість вкладали кошти в земельний банк: місцеві мешканці охоче пропонують нам паї, і ми даємо за них хорошу ціну», — пояснює Немченко.
Сьогодні він консультує господарство віддалено. Наступний крок, який вони готують разом із Васильєвим, — тваринницький комплекс і власний ковбасний цех, щоб перейти від продажу сировини до готового продукту.
«Диверсифікація виробництва й впровадження передових технологій в усі процеси агросектору допоможуть вистояти українським фермерам навіть в умовах війни та ускладненої експортної логістики», — підсумував Микола Немченко.
Олена Сафонова