Агрономія

Кожній рослині — своє живлення

Кожній рослині — своє живлення

Агроном Олександр Правило про власну систему в живленні культур і підготовку ґрунту до сівби.

 

Коли майже три роки тому Олександр Правило обійняв посаду головного агронома компанії «МілкІнвест», урожайність кукурудзи в господарстві становила в середньому 38 ц/га, соняшнику 12–14 ц/га, сої — до 10 ц/га. У принципі нічого дивного, адже на 80–85% ці землі чернігівського Полісся складаються з дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтів. Однак результат 2014 року поламав ці усталені стереотипи. Наприклад, кукурудза в середньому по господарствах уродила по 89,0 ц/га (в перерахунку на базову вологість), а на деяких полях показала врожайність 96 ц/га. І це до того, що їхній ґрунт доцільніше було б використовувати в будівельних цілях. Вирішальну роль у підвищенні врожайності відіграла оригінальна система живлення та захисту рослин, яку чотири роки тому розробив головний агроном. Щоправда, вже колишній: нещодавно Олександр Васильович змінив місце роботи. Проте свою систему практикуватиме й далі, хоча й не вважає її догмою для всіх господарств і регіонів.

 

— Олександре Васильовичу, думаю, не лише мене як журналіста, а й кожного агронома, який читатиме це інтерв’ю, здивують наведені вище цифри. Невже роль системи живлення є такою вирішальною для врожайності культур і може нівелювати значення типу ґрунту?

— Значення має все — від обробітку ґрунту до фунгіциду. Хоча, на моє переконання, головне все ж таки в технології, яку запропонує агроном. Моя система базується на оригінальному підході в живленні рослин й обробітку ґрунту, частково — на особливостях захисту від бур’янів. Свою систему я застосовую на всіх культурах і переконався, що вона працює. Насамперед я не застосовую традиційні добрива, де вміст кожного елемента, як у відомому анекдоті про середню температуру по лікарні. Адже кожна культура на різних ґрунтах потребує різного живлення. Тому я замовляю в одній із вітчизняних компаній оригінальну формуляцію під кожну культуру окремо. Наприклад, для кукурудзи та сої обираю NPK 6:26:30 — адже цим культурам в умовах нашої ґрунтової зони треба більше фосфору та калію; під соняшник і ріпак — відповідно NPK 5:10:40. Багато хто користується добривами NPK 16:16:16 або 15:15:15. Проте в такому разі, щоб рослина отримала 40 кг/га калію, треба внести понад 200 кг/га нітроамофоски, а це сьогодні великі кошти. Тоді як забезпечити соняшник калієм можна, внісши 100 кг нітроамофоски, сою — 80 кг, кукурудзу — 100 кг.

Добрива я вношу восени на глибину до 25 см, загортаючи їх глибокорозпушувачем Horsch Tiger. Як бачите, восени на азот не витрачаюся, щоб він не нітрифікувався та не мігрував у нижні шари ґрунту. Натомість уношу його взимку, коли немає снігу на поверхні ґрунту. Добрива замовляю тільки в амідній і амонійній формах, адже така форма не змивається й не промивається (окрім випадків, коли потрібно по мерзлоталому ґрунті підживлювати озимі пшеницю або ріпак, які потребують для весняного старту 50–80 кг/га нітратного азоту). У такому розчиненому стані азот перебуває у ґрунті до весни. Коли ж середньодобова температура повітря піднімається вище за 5 градусів, починається процес нітрифікації, в результаті якого перший нітратний азот утворюється через два тижні — якраз під сівбу ярих. Переваги такої технології очевидні: якби добриво вносили навесні, потрібно було б багато вологи, щоб воно нормально розчинилося та перерозподілилося в ґрунті. А хто дасть гарантію, що її буде достатньо? Та й часу навесні не так багато, щоб ці роботи були зроблені вчасно.

Хочу зазначити, що за цієї технології соняшник і кукурудза трохи гальмуються в розвитку в початковій фазі вегетації. Справді, той, хто вносить фосфор і калій під час сівби, виграє на старті: пророслій насінині не потрібно тягнутися за добривом — фосфор лежить в одному рядку з нею на глибині 7–10 см. А якщо далі настає посуха, то рослина своєю кореневою системою не може дотягнутися до вологи, яка в нашій зоні концентрується нижче за 10 см. Тому вона слабшає. У нашому ж випадку ми виграємо завдяки тому, що на глибині до 25 см є фосфор і калій, до яких тягнеться коренева система й легко їх дістає. Водночас корінь вбирає й вологу, що концентрується у глибшій зоні. Для кукурудзи, яка починає активно розвиватися після шостого листка, у цей період це надзвичайно актуально.

Також ми проводили досліди з використанням карбаміду, гранули якого оброблені речовиною-стабілізатором. Стабілізатор гальмує нітрифікацію карбаміду, обволікаючи його плівкою та пролонгуючи перетворення на NO₃. У результаті рослина забезпечена такою формою азоту тривалий період без додаткових підживлень у період вегетації (окрім позакореневих).

До речі, ще планую на всій площі посівів уносити комплексні добрива, розклавши їх на глибину 25 см і 7–8 см одночасно — за допомогою вдосконаленої моделі Horsch Tiger. Тоді корінь рослини тягнутиметься до глибше розміщеного фосфору, формуючи основну масу кореневої системи в зоні стабільно достатнього зволоження ґрунту. Річ у тім, що кукурудза до фази 8–10 листків, а соняшник — до фази 4–6 листків використовують лише 4% фосфору, який вони споживають протягом усієї вегетації. Коли насінина тільки проросла, у звичайних умовах їй немає сенсу нарощувати свою кореневу систему вглиб, адже там концентрація фосфору мала. Та ще й ранньовесняної вологи для культури у верхньому шарі ґрунту достатньо. Проте ми повинні «спонукати» корінь рослини йти глибше — туди, де йому, а відтак, і всій рослині, буде комфортніше за будь-яких стресових умов, які чекають на неї влітку.

 

— Ви згадали про NPK. Окрім цього комплексу, які ще елементи живлення вносите?

— Практикую внесення взимку азотно-сіркового добрива. Річ у тім, що в комплексних добривах сірки небагато — 3–4%, що для наших ґрунтів недостатньо. Та й взагалі для регіонів, де зовсім перестала «диміти» промисловість. Натомість сульфат амонію на наші ґрунти вносити неприпустимо — це ще більше їх підкислить. Узагалі сіркою я займаюся четвертий рік — відколи її почали випускати в Україні у формі азотно-сіркового добрива: вважаю, що для наших бідних поліських ґрунтів вона незамінна. Наприклад, із тонною кукурудзи, яка не є високобілковою культурою, виноситься 4 кг сірки. Тобто, якщо ви хочете отримати 100 ц/га кукурудзи, то вона винесе 40 кг/га сірки. А сірка — також макроелемент. На Чернігівщині ми вносимо під ріпак, соняшник, кукурудзу, озиму пшеницю азотно-сіркове добриво з розрахунку 17–24 кг/га сірки. Можливо, саме завдяки сірці й отримуємо такі врожаї, завжди маємо високий уміст протеїну в сої, високу якість соняшнику. А от для Кіровоградщини, де я колись працював, вона не дала такого результату: там у ґрунті достатньо сірки для польових культур, вона потрапляє туди з опадами й осідає з повітря, забрудненого викидами заводів.

У мене склалося таке враження, що багато агрономів узагалі не чули, що є таке добриво. Якось я провів випадковий дослід. Мені показали одне кукурудзяне поле: рослини невисокі, 5–6 нижніх листків уже досихали, натомість верхні почали відростати. Кажуть, мабуть, це післядія євролайтингу, адже два роки тому цим гербіцидом тут обробляли соняшник. Натомість я ніколи не помічав післядії євролайтингу на кукурудзу. І от я взявся за порятунок тієї кукурудзи, вносячи різні мікроелементи, й отримав урожай 70–80 ц/га. Однак це було дуже дорого, в теперішній ситуації може бути навіть збитковим. На наступний рік я вніс 100 кг безводного аміаку плюс 100 кг азотно-сіркового добрива, а на контролі — тільки 120 кг/га безводного аміаку. В обох випадках кількість азоту була однаковою. В результаті кукурудза на першому полі дала найвищий урожай — 127 ц/га. От і виходить, що ми даємо рослині фосфор, калій, 100 кг азоту, а рослина із цієї кількості може засвоїти тільки 50 кг. А сірка — це ж, як локомотив, вона чіпляє за собою азот і тягне по рослині. Брак 1 кг сірки — це недовикористання рослиною 10 кг азоту, бо рослина більше не може його засвоїти. Виходить подвійна втрата: недобір урожаю й втрата 50 кг азоту, який нітрифікувався, промився.

— Чи відрізняється ваша передпосівна підготовка ґрунту від загальнозаведеної?

— Підготовку до сівби я завжди починав з осені. Відомо, що для отримання дружних сходів надзвичайно важливо підготувати якісне посівне ложе. Тут важливо як застосування якісної техніки, так і система підготовки. У господарствах, де я працював, ми не застосовували лапових культиваторів, натомість віддавали перевагу глибокорозпушувачу, який одночасно перемішує пожнивні рештки з ґрунтом, частково вирівнює поверхню та рівномірно подрібнює ґрунт. Після чого вирівнювали площу дискатором — і в зиму поле заходило рівне, як стіл. Ви знаєте, європейська наука рекомендує, щоб з осені для великононасінних культур хвилястість поля не перевищувала 6 см, для дрібнонасінних — 3 см. Це ще одна причина того, щоб уносити добрива восени. Бо коли навесні розкидати їх по поверхні ґрунту й проводити передпосівну культивацію, то нормального посівного ложа вже не зробиш. Натомість ми після зими ґрунт не рухаємо, тільки вологу закриваємо бороною або на 4–5 см дискатором, коли ґрунт досягне фізичної стиглості. Тож виходить, що сівалка кладе зерно в ідеальне посівне ложе. До речі, коли ми сіємо, на полі тільки сівалка й машина з насінням, а не як в інших господарствах — цілий парк техніки. Крім того, наша технологія убезпечує від поширеного ризику — браку вологи навесні, оскільки безпосередньо перед сівбою ми не розпушуємо верхній шар ґрунту. Під соняшник, ранні зернові чи ярий ріпак взагалі весняний обробіток не проводимо. Звідси й схожість насіння відмінна. А на п’ятий день в поле заходить обприскувач, уносячи суміш ґрунтового гербіциду та гліфосату, щоб знищити першу хвилю бур’янів.

 

— Сівба ярих ще попереду, а озимина вже в полі. Який алгоритм живлення ви практикуєте для озимої пшениці?

— Для озимої пшениці важливими є фаза входження в зиму, густота на гектар, кількість накопиченого цукру — від цього залежить морозостійкість культури. Оптимальна густота стояння пшениці напередодні зими має бути 5–5,5 млн насінин/га. Щоб цього досягнути, слід висіяти 5–6 млн схожих насінин. Якщо озимина входить в зиму з густотою, яка мене влаштовує, я восени або взимку вношу майже весь потрібний рослині азот — на 100% в амідній формі. Час унесення обираю, коли пшениця перестає вегетувати, тобто коли середньодобова температура опускається нижче за 5 градусів — тоді не відбувається нітрифікації карбаміду й немає загрози, що він промиється. Для весняного внесення залишаю лише невелику частку азоту, яка треба для позакореневого підживлення, щоб отримати потрібний розмір колоса, кількість зернин і вагу тисячі насінин. Взагалі внесення добрив навесні треба чітко узгоджувати зі станом посівів і фазою розвитку пшениці. Наприклад, якщо пшеницю треба спонукати до значного кущення, то я застосовую аміачну селітру (але обов’язково до того, як рослина прокинеться після зимового спокою) — це пришвидшує весняне кущення. Якщо ж рослина навесні прокидається розкущеною, їй не потрібно відразу давати нітратний азот, бо тоді вона буде занадто кущитися й давати підгони, які використовуватимуть поживні речовини, знижуючи основний урожай.

 

— І все ж, як кажуть французи, «диявол криється в деталях». На які нюанси слід звертати особливу увагу, щоб отримати добрий урожай?

— Починати слід із підбору гібридів. Я не раз чув від агрономів: першим почав сіяти гібрид, який скраю лежав. Проте кожний гібрид «любить» певну температуру, різновидність ґрунту, його механічний склад. Наприклад, сингентівські соняшник і кукурудзу треба сіяти в тепліший ґрунт, тоді як в «Монсанто» є гібрид кукурудзи, який можна сіяти навіть за температури ґрунту 7–9 градусів. Обираючи гібриди, я завжди обговорюю з представниками компаній строки сівби по кожному гібриду. Незважаючи на те, що маю багаторічний досвід роботи агрономом. Однак, як то кажуть, краще сім раз відміряти. Це особливо важливо тепер, коли почастішали періоди повітряної засухи — треба, щоб рослини встигли зацвісти до цього моменту. Важливі й норми висіву: наприклад, деякі компанії рекомендують сіяти свої гібриди соняшнику з густотою 70–75 тис./га, а є такі, що дають урожай понад 40 ц/га за густоти 50 тис. Тобто треба рахувати не вартість насіння, а витрати на гектар і порівнювати їх з отриманими прибутками завдяки потенціалу, виповненості насіння, виповненості кошика, маси тисячі насінин. Те саме стосується й кукурудзи. Наприклад, є гібриди, які я сію нормою 80, а не 100 тис. насінин/га, бо так краще з погляду майбутнього врожаю. Неможливо відкинути й правильний захист. От торік в одному із сусідніх господарств була проблема із соняшником — незрозуміло, чим захворів. З’ясувалося, що на попереднику внесли гербіцид, який має післядію на соняшник. Тому, коли маю якийсь сумнів щодо препаратів, їхньої післядії, обов’язково консультуюсь у фірми-продавця. Хочу порадити так само робити багатьом і багатьом агрономам, які сподіваються на «якось пройде», або соромляться запитати, або вважають, що вже все знають. Помилка в нашій роботі може коштувати дуже дорого.

До речі, чимало засобів захисту відомих компаній для мене неприйнятні: ціни високі, а ефективність не відповідає ціні. Тому я частково застосовую китайські препарати, діюча речовина яких перевірена роками, і вони працюють чудово. Проте, купуючи каністру, потрібно пересвідчитися, що виробник саме Китай, а не якийсь гаражний кооператив.

А взагалі я б сказав, що в сільгоспвиробництві найголовніше — совість агронома. І вже потім додається гібрид, підготовка ґрунту, система живлення тощо. Проте нічого у цьому ланцюжку викинути не можна.

 

Людмила Морозова

журнал “The Ukrainian Farmer”, січень 2016 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 
 

Інші статті в цьому журналі

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ