Я навіть не міг уявити, що люди, котрі йдуть у владу «на крові», таке творитимуть…
Відомий аграрій, а нині народний депутат Аркадій Корнацький, розкриває механізми корупційних схем, за якими працюють народні обранці.
Голова підкомітету з питань земельних відносин Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України Аркадій Корнацький відповів на запитання, що цікавлять багатьох наших читачів.
— Аркадію Олексійовичу, на початку жовтня під стінами українського парламенту мітингували до двох тисяч фермерів. Люди під час посівної приїхали в Київ тому, що останнім часом почастішали рейдерські захоплення фермерських господарств. За інформацією АФЗУ, протягом останніх трьох років жоден «простий» фермер не зміг подовжити термін оренди земельної ділянки. Отож виходить, що аграрії фактично господарюють незаконно, і їхню земельну ділянку може легко забрати той, хто «сильніший». Що ж це за такі закони, які змушують селян працювати поза юридичним полем?
— Якщо ви вже згадали про АФЗУ, то хочу принагідно висловити свою думку щодо цієї організації. Вважаю, її давно треба розпустити або, як кажуть в народі, розігнати. Найперше тому, що очільник Асоціації (він же колишній народний депутат) Іван Томич і його заступники працюють не на аграріїв, а самі на себе та на олігархів. За всі роки існування АФЗУ (а це років зо 20, не менше) фермерський рух не лише не отримав від неї реальної підтримки та захисту, а, навпаки, щороку зазнавав усе більших утисків з боку влади (й врешті-решт пішов на спад). До речі, це підтверджують самі ж очільники Асоціації, стверджуючи, що кількість фермерських господарств постійно зменшується, і за останні три роки жоден фермер не поновив договорів оренди. Такий факт свідчить про абсолютну неефективність цієї організації.
Інше, що хочу сказати, відповідаючи на ваше запитання: українське законодавство — аграрне, земельне, з питань оренди землі й інше, є дуже недосконалим. Можна сказати, це — шкідливе законодавство, яке створює аграріям чимало всіляких проблем. Знову ж таки (це я чув на власні вуха, на власні очі бачив), і ж АФЗУ не лише не допомагає фермерам, а, навпаки, сприяє ще більшому погіршенню «шкідливого» аграрного законодавства, адже лобіює прийняття законів, які сприятимуть поступовому знищенню селянства.
— Які такі закони ви маєте на увазі?
— Наприклад, керівництво АФЗУ лобіювало закон, який би надавав односторонню перевагу фермерам закріплювати за собою терміном на 49 років земельні ділянки, якщо вони обробляють їх тривалий час. Запитується: чому окремим фермерам десятками років можна обробляти землю та мати від неї прибуток, а інших людей, котрі проживають у цьому самому селі й не отримали паїв чи землі, треба позбавити такої можливості взагалі? Чому, наприклад, одному селянину належить виділити 50 га землі, а сотня його односельців її не матимуть зовсім?
Єдине, у чому я погоджуюся з АФЗУ, то це в тому, що український фермер сьогодні фактично припиняє свою діяльність. Це сталося внаслідок численних аграрних реформ (нібито спрямованих на розвиток українського фермерства), які проводилися людьми, відірваними від землі, котрі заробляли на цьому великі гроші.
— Повернімося до проблеми реєстрації договорів оренди земельних ділянок. Так от, «простий» фермер за три роки не зміг подовжити термін оренди землі, однак ми брали інтерв’ю в керівника агрохолдингу — у них із цим жодних проблем. Чому так?
— Для агрохолдингів проблема реєстрації договорів оренди є так само актуальною, як і для простих фермерів. Наприклад, сімейне підприємство ТОВ «Агрофірма Корнацьких» (до речі, із 2012 року я не є його засновником) протягом останніх 15 років постійно мало проблеми з реєстрацією договорів оренди. Є такі проблеми й сьогодні. Це, незважаючи на те, що пройшло майже два роки після Майдану й високопосадовці Мін’юстиції та Держгеокадастру (яке раніше називалося Держземагентсвом) брешуть, що вони щось «поліпшили» та «покращили». Сьогодні «Агрофірма Корнацьких» за наявності потужної юридичної служби не може зареєструвати близько 20% договорів оренди. Що ж тоді казати про простого фермера, який навіть одного юриста найняти не може?
Відповідь на запитання «чому не реєструють договори оренди?» дуже проста: в нашій державі править чиновницька мафія та діє законодавство, яке спеціально створюється для того, щоб різними шляхами витягувати з народу гроші. Як мені відомо, за реєстрацію одного договору оренди мінімальна сума хабара сьогодні становить 120 гривень (середня «ціна» — 180 гривень, а в деяких районах вона не опускається нижче за 200 гривень). От і рахуйте: якщо договорів треба зареєструвати 1000, то треба дати «на лапу» 120 000 гривень, а коли таких договорів налічується 5000, то сума хабаря перевищує півмільйона гривень.
Рахуємо далі. Наприклад, фермер, котрий обробляє 100 га землі, має зареєструвати 20 договорів оренди (сума хабаря становить мінімум 2400 гривень). Це лише по одному господарству, загалом же в районі налічується понад 50 000 гектарів сільськогосподарських угідь. Це мінімум 10 000 договорів. Тобто лише в одному районі на чиновницьку «лапу» потрапляє мінімум 1 млн 200 тисяч гривень. А таких районів в Україні — ого-го… Усією цією корупційною мафією заправляє голова Верховної Ради пан Гройсман. Коли він був віце-прем’єром в Кабміні Яценюка, Держгеокадастр перейшов у його підвідомчість. Тепер Гройсмана замістив Геннадій Зубко. Сьогодні фактично і Зубко керує Держгеокадастром, і Гройсман. Вони не лише зберегли колишню корупційну систему, а й піклуються про те, щоб вона не розвалилася.
— Усім відомо, якщо фермер господарює без реєстрації договору оренди, у нього в будь-який час можуть відібрати землю. В одного з наших читачів узагалі стався безпрецедентний випадок: коли сіяв — була його земля, зібрався збирати — чужа. Чоловік нікому нічого не зміг довести — приїхав із міліцією «новий власник» і зібрав урожай. Як це називається?
— Це називається — бандитизм. На жаль, в Україні таких випадків багато. Щось подібне цього року сталося й з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» — приїхали бандити під прикриттям МВС і Мін’юсту й зібрали 700 га кукурудзи.
— Проте ж ТОВ «Агрофірма Корнацьких» — підприємство, засновником якого є ваші батьки, а ви — юрист і народний депутат. Як так сталося?
— У 2012 році, коли регіонали «рвали» ТОВ «Агрофірма Корнацьких», то розпорядженням голови РДА змінили форму власності землі.
Приватизовану землю зарахували до земель запасу державної власності. Потім, навіть не зареєструвавши цю державну власність (що мало бути обов’язковим), на землю видали 775 «липових» державних актів, які роздали так званим бюджетникам. І тут же по них терміном на 25 років уклали договори оренди з рейдерською фірмою — спеціально створеною в Миколаєві на «асфальті» компанією «Партнер Агро». У 2013 році за вказівкою бандовлади та персонально тодішнього губернатора Круглова Миколаївській господарський суд наказав «Агрофірмі Корнацьких» «повернути» фірмі «Партнер Агро» 1500 га землі. Це, увага (!), без будь-яких відшкодувань.
— Цікаво, коли агрофірма сіяла цю кукурудзу, хтось заявляв права на землю?
— Ні. Проте, коли настав час збирати врожай, то на поле приїхали близько 600 озброєних битами тітушок і міліція, яка їх охороняла. Нічого дивного у цій ситуації немає. Адже в нас повністю корумповані Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції, Миколаївська облдержадміністрація.
У 2013 році суд виніс рішення: повернути землю без відшкодування, але судового виконавця «простимулювали», і він «пише»: повернути землю разом з урожаєм кукурудзи. Висновок із цього один: і за регіоналів, і за нинішньої влади в Україні твориться свавілля.
Коли 1 вересня цього року державний виконавець вчинив злочин, склавши акт про «повернення» землі разом з урожаєм, то юристи агрофірми відразу звернулися до Мін’юсту. Вони зустрічалися з першим заступником міністра Наталією Севостьяновою та із заступником міністра юстиції Сергієм Шкляром, у підпорядкуванні якого перебуває Державна виконавча служба України. Особисто я звертався до міністра юстиції Павла Петренка. Проте всі вони й пальцем не поворухнули, щоб виконати свої безпосередні обов’язки й попередити можливе кровопролиття під час захоплення рейдерами врожаю. Зазвичай чиновники так чинять тоді, коли мають частку в тому, що захоплюють рейдери. Матеріали щодо цього злочину, скоєного посадовими особами Мін’юсту, будуть передані Національному антикорупційному бюро України.
— Тисячі фермерів, котрим не реєструють договори оренди земельних ділянок, сьогодні можуть втратити цю землю. Що їм порадите, як юрист? Невже давати хабаря?
— Хабаря у жодному разі не давати! Фермерам треба об’єднуватися. І створювати реальну громадську організацію для захисту інтересів. А ще — розпочинати воювати. На мою думку, тільки методом «воєнних» дій можна чогось добитися. «Війна» має полягати в кількох напрямках. По-перше, звернутися до народного депутата (звичайно, якщо він — «нормальна» людина, а не лобіст інтересів губернатора чи чиновника із земельної мафії). По-друге, писати заяви до правоохоронних органів (важливо задокументувати — записати на телефон, диктофон, відеореєстратор — факти вимагань). Якщо все це не допомагає, то брати старі гумові шини й з ними йти під будівлю, де розташовані «земельні» органи, та починати «гріти» й «коптити» чиновника знизу. Іншого виходу немає.
— Проте ж селяни в нас завжди були пасивними. І самі навряд чи вийдуть на Майдан. Можливо нам якогось закону бракує, щоб змінити ситуацію?
— Жодного закону не потрібно. Мені дуже смішно, коли починають рахувати, скільки сьогодні в Україні створено структур для боротьби з корупцією. Не треба «смішити горобців». Запевняю, всі ці антикорупційні бюро, агенції, прокурори «за визначенням» не працюватимуть. Це — «кіно» для довірливих. А не працюватимуть вони тому, що «риба», тобто державна система управління, залежить від того, хто керує «наверху». Вважаю, доки прем’єр-міністром буде пан Яценюк, корупція в Кабміні не припиниться.
— Запитання в продовження вашої відповіді. Ви — людина президента. За те, щоб прийшли до влади нинішній президент і його команда, віддали своє життя тисячі людей. Сьогодні, за оцінкою деяких соціологів, Петро Порошенко ризикує ввійти в історію як найбільше розчарування української нації. На вашу думку, чому так? Що заважає президенту служити народу, а не олігархам?
— Так, я досі є людиною президента, але… я — народний депутат, а не депутат президента і БПП «Солідарність».
Народ сьогодні менш незадоволений діяльністю президента, ніж діяльністю уряду. Хто розуміється на політичній ситуації, бачить, що Петро Порошенко робить для країни багато позитивного. Вся біда в особі прем’єр-міністра та Кабінету Міністрів. Хоча, безумовно, в ситуації, яка нині склалася в Україні, є й вина президента. Коли він каже: ми проводимо реформи, запитаймо — а де ж вони? Найяскравіший приклад негативних змін, які запропонував президент, — внести зміни до Конституції України щодо ліквідації сільських рад. Так звана реформа децентралізації. Та ніяка це не децентралізація, а, навпаки, доцентралізація, тобто масове знищення представницьких і створення нових бюрократичних органів в районах й областях, до яких пересядуть чиновники з РДА й ОДА. Фактично, це — знищення місцевого самоврядування, оскільки влада, яка є в районних й обласних центрах, завжди була (і є) дуже далекою від людей.
Виконкоми райрад й облрад будуть нічим не кращими від наявної системи адміністрацій; ба більше, «освячені» виборністю, вони стануть ще гіршими, ще більш антинародними. Всі розмови про їхню відповідальність перед народом є чистою демагогією. Трястися вони будуть лише перед «центром» і партіями, які всадовили їх в теплі крісла, тому працюватимуть лише на них.
У цьому й полягав задум донецьких узурпаторів по створенню абсолютної «вертикалі влади» — перетворити на машину диктатури не лише державні органи, а й органи місцевого самоврядування. Фактично, це знищення селянства, яке становить понад третину нашої країни. Образно кажучи, перетворення селянина на бомжа, щоб він пішов у місто із протягнутою рукою.
Я навіть не міг уявити, що люди, котрі йдуть у владу «на крові», таке творитимуть… І дивитимуться у вічі, брехатимуть і ще робитимуть тебе поганим, що з ними не погоджуєшся. Кажуть, усі ці «позитивні зміни» — для блага народу. А я кажу — не для блага, тому що читаю законопроект далі, ніж його заголовок. Тому я прямо звернувся до президента з вимогою зберегти сільради та їхні території, для чого внести відповідні поправки. Президент відправив мене до Гройсмана. Два місяці я бігав за Гройсманом, як за капризною дівкою, й не зміг з ним зустрітися. Виявляється, для депутата зустрітися з головою Верховної Ради є великою проблемою. Я намагався його впіймати, коли він приходив на засідання фракції. Однак це — неможливо. У відповідь: приходьте завтра, приходьте післязавтра. Виявляється, в них своя мета, і думка народного депутата, який представляє 150 000 українців, їм абсолютно не цікава. Удвох-утрьох вони ухвалюють рішення, а ми повинні прокнопкодавити. До речі, я не згодний із тими журналістами, які називають кнопкодавами депутатів, котрі проголосували за відсутнього колегу. Це — не кнопкодави, а люди, які вчиняють злочин — підробляють результати голосування. А кнопкодави — це ті, хто «тупо» давить на кнопку за будь-який закон, про який сказало начальство. Начальство сказало — давити за, то давитиме за, сказало проти — давитиме проти. На жаль, нашим очільникам держави не потрібна чиясь думка, потрібні лише кнопкодави.
— В українському парламенті аграрний комітет чи не найбільший і, до речі, там працює чимало депутатів-аграріїв, котрі постраждали від недолугої аграрної політики і коли йшли до парламенту, обіцяли захищати аграріїв. А отримавши депутатський мандат, позабували свої обіцянки. Що ж це за такий мандат, що пам’ять відбирає?
— А вони й захищають «аграріїв»: переважна частина депутатів аграрного комітету — лобісти інтересів великих аграрних компаній. І вони голосують за те, що треба агрохолдингам. Дрібний фермер, й особливо селянин, їм не потрібні. Тому й роблять усе, щоб його знищити.
У першому читанні вже прийнято антиселянський законопроект №2279. Наголошую — антиселянський, тому що поряд із декількома прийнятними змінами до законодавства він передбачає скасування некомерційного позаконкурсного способу надання земельних ділянок для безоплатного ведення фермерського й особистого селянського господарства. Тобто будь-яка земельна ділянка сільськогосподарського призначення, зокрема під садівництво, городництво чи житлове будівництво, може бути придбана тільки через аукціон. Це б’є насамперед по селянах. Адже чи зможе простий селянин конкурувати з підприємцем, навіть із райцентру? Ні.
Злочинна суть законопроекту №2279 у позбавленні простого народу, найперше селян, можливості отримати землю для потреб своєї життєдіяльності. Замовники цього законопроекту й солідарні з ними автори захотіли «накласти лапу» на землі, які поки що можуть дістатися простим людям!
Незважаючи на мої заперечення, аграрним комітетом схвалено законопроект «Про державне сприяння створенню сімейних фермерських господарств» №1599. Назва — гарна, суть — селянство повністю знищується. Оскільки таким законодавчим актом передбачається заборонити продавати надлишки сільгосппродукції, доки селяни не зареєструють фермерське господарство. Тобто всі вони повинні стати бізнесменами — оббивати пороги бюрократичних установ, здавати звіти, «годувати» чиновників. Отож, навіть сільська бабуся, щоб бодай інколи продати десяток яєць чи три літри молока зі свого двору, повинна створювати фермерське господарство, пройти всі кола пекла бюрократичної системи, вести й здавати звітність, для чого наймати бухгалтера. Ухвалення цього закону, та ще й в такий складний час, можна прирівняти до геноциду селянства.
То чи можна назвати таких депутатів народними? Ні. Це — антинародні депутати, які перебувають на службі в олігархів й отримують плату за такі законопроекти.
— Цікаво, скільки коштує участь у такій законотворчості?
— Особисто до мене з такими пропозиціями ніхто підійти не насмілиться. За чутками, в середньому 10 000 доларів. Такою є плата депутатам, котрі вносить такі пропозиції. А ще у цій ганебній Верховній Раді існує ганебна практика, коли депутати з так званої демократичної коаліції підписують законопроекти з колишніми регіоналами. В результаті виходить один законопроект гіршим від іншого, під яким підписуються регіонали, БЮТівці, депутати БПП…
— Нині в Україні аграрій вважається «крутішим» (і впливовішим), якщо у нього є багато землі. Проте ж європейський сценарій ведення сільського господарства трохи інший (у Європі переважають дрібні фермерські господарства). Спрогнозуйте, до чого ми йдемо?
— Сьогодні Україна не йде до Європи. Швидше, це — буксування на місці. На жаль, 90% законів, які нині ухвалюються, лише називають європейськими, і європейського змісту в них немає. Ба більше — вони шкідливі, суперечать Конституції України та погіршують і так погану ситуації в країні. Рух у Європу — чисті декларації, аби було про що говорити, тільки б не звертали увагу на корупцію.
Та попри це Європа — світ, куди повинна інтегруватися Україна (рано чи пізно це станеться). Однак не з такою владою — Кабміном і політиками, яких ціною людської крові на своїх плечах приніс до державного керма Майдан. Корумповані посадовці повинні відповідати перед законом і мають бути викинуті на звалище історії.
Щодо того, що в Європі фермер — малий, а в нас — великий, то от саме у цьому і є наша разюча відмінність від європейських країн. Вважаю, штучно створювати в Україні фермера на зразок європейського не можна. Сьогодні в українському сільському господарстві є масовий середній клас — сімейний фермер (якого, проте, хочуть знищити), котрий здійснює виробництво на власному подвір’ї. Чоловік, жінка, діти — це і є сімейна ферма. Єдине законодавство, на основі якого вони мають працювати, — шлюбно-правові відносини.
Тому пріоритетом державної політики має стати матеріальна (не фінансова!) підтримка селянину, який виробляє значну частку внутрішнього сільськогосподарського продукту й тримає на собі ринок продовольства — по картоплі, молоку, поросятах, телятах. Адже вся ця продукція вирощується в особистих селянських подвір’ях. Тому в кожному дворі вже є фермер. І йому треба допомогти: надати модульне приміщення, щоб худоба не стояла в багнюці, доїльний апарат, бойлер із насосом, щоб можна було помити руки й обмити дійки. Тоді матимемо збільшення виробництва органічної продукції, поліпшиться демографічна ситуація, оскільки в селах залишатиметься молодь, яка із задоволенням працюватиме в батьківському господарстві за умовами праці, схожих на європейські.
— Ви кажете про матеріальну підтримку селянина, проте всі чиновники постійно твердять про брак коштів. Правда, щороку з державного бюджету Мінагрополітики отримує певну суму коштів, які спрямовуються на виконання якихось програм. Вам відомо, куди йдуть ці кошти?
— Кошти виділяються з однією метою — осісти в кишені чиновника: 90% їх розкрадається, у поодиноких випадках аграрій отримує копійки. Розкрадання відбувається переважно через державні підприємства, підпорядковані Мінагрополітики, які фактично є «пральними машинами» для відмивання бюджетних коштів. Розкрадаються бюджетні гроші й через численні фіктивні сільськогосподарські підприємства та фермерські господарства. За відкати ці кошти перекидають «своїм» людям. Наприклад, виділяються державні кошти на підтримку садівництва. «Потрібна людина» оформляє потрібні папери й одержує «підтримку». Раніше за це брали 40% відкату. Нині, переконаний, більше. Сьогодні точиться чимало розмов, що тваринництво треба підтримувати. Впевнений, і тут не буде жодної підтримки — гроші все одно вкрадуть!
— Ви кажете, що треба виділити допомогу на підтримку сімейного фермера. Однак навіщо виділяти, якщо гроші все одно вкрадуть?
— Я не сказав, що ці кошти треба проводити через структури, які їх украдуть — Мінагрополітики, департаменти АПК в обласних адміністраціях, управління в районних адміністраціях тощо, тобто через структури, які, на мою думку, давно треба ліквідувати. Щоб ці кошти не вкрали, вони мають бути використані для випуску продукції машинобудування (доїльні апарати, насоси, модульні приміщення й ін.). Машинобудівне підприємство визначається на тендерній основі, і за якість своєї продукції воно має відповідати. Наприклад, виділили 10 млн гривень — за ці кошти маєш випустити 500 модульних приміщень, за роботу яких відповідатимеш 10 років. Тут зовсім інша система проходження коштів — прямо з Держказначейства вони надходять на рахунки підприємства, яке випускає продукцію, тому жоден чиновник до них не доторкатиметься.
— У такому разі виходить, що Мінагрополітики нам взагалі не потрібне?
— Усе, що роблять чиновники Мінагрополітики (від міністра до останнього клерка) — переважно зловживання. Тому, якби ми ліквідували Мінагрополітики та всі його підрозділи, в державному бюджеті з’явилися би мільярди гривень, які розкрадаються через цю структуру. Така тенденція, на жаль, триває і після Майдану.
На мою думку, Мінагрополітики має бути на зразок американського, скандинавського чи французького, де працюють групи аналітиків, котрі вивчають зовнішні й внутрішні ринки, дорадча служба тощо. Тобто ті служби, чиї послуги запитуваними серед аграріїв. А нині в Україні існує міністерство, яке створене ще за радянських часів. Однак раніше під його керівництвом були десятки тисяч колгоспів і радгоспів, сьогодні — кілька сотень державних підприємств, які збираються приватизувати.
Як ви думаєте, хто нині в нас є найбільшими аграрними олігархами? Косюки та Бахматюки? Нічого подібного. У нас є такі олігархи, як президент Національної академії аграрних наук Ярослав Гадзало. У нього сотні тисяч гектарів землі, а через НААН проходять величезні суми коштів.
Тому роздержавлювати підвідомчі підприємства треба однозначно, оскільки вони понад 25 років годують чиновників. Однак приватизація має відбуватися виключно через створення колективних сільгосппідприємств, передачу земельних і майнових паїв їхнім працівникам і соціальній сфері села, включно з пенсіонерами. Щоб не виникла ситуація, у якій опинилася вся Україна в 1995–96 роках.
Проте, на жаль, сьогодні нікому проводити приватизацію — немає міністра, міністерства, Кабміну, котрі хотіли б це зробити чесно. Як то кажуть, сидить корупціонер на корупціонері й корупціонером поганяє. Тому, на щастя, процес і не відбувається. Адже вкрадуть і людей обдеруть.
— Сьогодні багато говорять про земельну реформу. Ви за чи проти продажу землі?
— «Мораторій» на продаж землі є антиконституційним. Чому мешканцям міст надали право приватизувати квартири, і вони вправі їх продавати, обмінювати, а селянину розпоряджатися земельним паєм забороняють?
Особисто я — за обіг земель сільгосппризначення. Іноземці, як дехто побоюється, їх не розкуплять, оскільки право на придбання землі матимуть лише громадяни України, держава, органи місцевого самоврядування, українські юридичні особи. Як я вже згадував, ми з батьками придбали землю й віддали за неї селянам загалом 1,5 млн доларів. Окрім цього, людям, котрі продали нам землю, щороку виплачуємо ренту. Таким є ще один пункт розробленого мною законопроекту «Про обіг земель сільськогосподарського призначення»: якщо купуєш в селянина землю за інвестиційно обґрунтованою ціною, то мусиш щороку платити йому ренту. Щоб від урожаю до врожаю він мав «шматок хліба». І там багато інших механізмів, які мають захистити селянина.
— Аграрії побоюються, що їм знімуть податкові пільги. Чи реальні такі хвилювання?
— Уже давно хочуть зняти. У мене є інформація, що український уряд зобов’язався перед МВФ перевести аграрний сектор на загальну систему оподаткування. Тобто сільгоспвиробники сплачуватимуть усі податки, які сплачує бізнес. Така податкова система може задушити агробізнес. Депутати-аграрії робитимуть усе можливе, щоб цього не сталося. Однак все може бути… Якщо скасують спецрежим ПДВ, тоді аграрний сектор просто завалиться. Безмозга «кабмінівська рать» не задумується над тим, що, коли зміниться система оподаткування, це спричинить не лише погіршення економічного стану сільгосппідприємств — впадуть обсяги виробництва, зменшиться потік інвестицій, а й відразу подорожчають продукти харчування. Це знову буде відчутним ударом по народу.
— Якщо дозволите, кілька особистих запитань. Нещодавно в інтернеті прочитала, що прибуток «Агрофірми Корнацьких» відправляється в Росію…
— Це — брудна брехня. Жодної копійки від прибутку агрофірми в Росію не йде. Головний засновник агрофірми Корнацьких — донька Марія — давно уже переїхала в Україну, мешкає тут постійно (до речі, вона працює в сусідній кімнаті, можете познайомитися). Син також давно проживає в Україні. Я впевнений, що такі публікації замовлені людьми, які хочуть мене очорнити як «невгодного» владі. Так, я раніше жив у Росії, але 2005 року переїхав працювати в Україну, вийшов із російського громадянства й набув українського. Нині в мене моногромадянство — громадянин України.
— Звичайно, рахувати чужі кошти — погано. Проте інша річ, коли справа йде про народних депутатів, котрих утримують виборці. Ви посіли 5-е місце серед найбагатших депутатів ВР. Як вам це вдалося.
— Це смішно. Упевнений, у Верховній Раді є чимало людей, проти яких я бідний, немов церковна миша. Проте свої реальні прибутки вони не декларують. Я опинився в рейтингу найбагатших тільки тому, що сплачую податки. Звідки мої доходи? Раніше я інвестував, тобто вкладав зароблені кошти або в об’єкти нерухомості, або в бізнес-проекти. Коли вони досягали певної вартості, то їх продавав. Наприклад, 2013 року продав один з інвестиційних проектів і всі отримані кошти задекларував. Тому мої доходи — чесні та прозорі.
Розмову вела Інна Бірюкова
Інтерв’ю було надруковано у журналі “The Ukrainian Farmer”. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».