В Україні найбільшим гальмом для проведення реформ є відсутність єдності населення різних регіонів
ТзОВ «Агро ЛВ Лімітед» (дочірня компанія Continental Farmers Group) сьогодні є однією із найбільших аграрних компаній Західної України. Її власники — шотландські фермери фактично «з нуля» організували в Україні успішний бізнес.
Спочатку трохи інформації про недалеке минуле та сьогодення ТзОВ «Агро ЛВ Лімітед». Отже, 2006 року троє фермерів приїхали із Шотландії в Україну й у Кам’янка-Бузькому районі, що на Львівщині, взяли в оренду 80 гектарів землі та й засадили їх картоплею. Так із невеликого картопляного господарства народилася компанія «Агро ЛВ Лімітед». За 10 років її масштаби в Україні розширилися до 42 тис. гектарів землі. Останніми роками господарство упевнено лідирує у Львівській області з валового виробництва зерна, цукрових буряків і ріпаку, а за виробництвом картоплі взагалі посідає 1-ше місце в Україні. Секретами, як вдалося побудувати високорентабельний бізнес, поділився технічний директор компанії Дерек Флемінг.
— Пане Дереку, образно кажучи, яким вітром вас занесло в Україну?
— Попутним (сміється). Я родом із шотландського міста Абердін. Оскільки мій батько був власником фермерського господарства, то я, можна сказати, став аграрієм ще в дитинстві. Отож після школи вступив в аграрний університет. Познайомився із Марком Лердом, який згодом став засновником великої компанії, але тоді про це ніхто і не підозрював. Марк і його брат планували розпочати фермерський бізнес в Польщі, тож запропонували приєднатися й мені. Польський проект стартував вдало, однак минуло небагато часу, й постало питання збільшення масштабів, захотілося рухатися далі. На початку 2000-х довго придивлялися до України й зрозуміли, що тут дуже сприятливі умови для розвитку агробізнесу. Розпочинали з 80 гектарів землі: корчували ліси, виводили бур’яни та із самого початку впроваджували сучасні технології. Партнери по бізнесу призначили мене технічним керуючим компанії.
З того часу відслідковую роботу технічного парку, роботу складів, інфраструктурний розвиток і проводжу навчання для персоналу (керування господарством, технікою, складами) тощо.
— Як компанії вдалося зробити такий колосальний стрибок — із 80 до 42 тисяч гектарів?
— Ну, це ж не за один рік, а за цілих десять! Деякі українські агрохолдинги примудряються за рік із нуля стрибнути чи не до 100 тисяч гектарів! Від таких аграрних компаній ми відрізняємося поступовим зростанням, і такий варіант розвитку я вважаю правильним. Адже повільне зростання земельного банку дозволяє відповідно до потреб сформувати технічну базу. Також, передбачаючи запитання, де ми набрали стільки землі, зазначу, що землю у сусідів-фермерів ми не відбирали (із сусідами намагаємося жити мирно, вони не претендують на наших пайовиків, а ми — на їхніх), а переважно приєднували ділянки, які не оброблялися із часу розпаду місцевих колгоспів. Сьогодні поля компанії розташовані в семи районах Львівської області та на Тернопільщині.
— Чи в Польщі можливо організувати таке велике фермерське господарство?
— Навряд чи. У Польщі фермерські господарства із земельним банком дві тисячі гектарів уже вважають великими. Це тому, що там після розпаду колективних господарств земля перебуває у приватній власності й взяти її в оренду досить непросто. Адже поляки на відміну від більшості українських власників паїв намагаються господарювати самі. Тому в Польщі так багато невеликих фермерських господарств. Власне у цьому і розгадка секрету: чому в Україні переважають агрохолдинги, а у Європі — невеликі фермерські господарства.
— У вас дуже різноплановий бізнес — картопля, зернові. Це дає якісь переваги?
— У 2006 році наше господарство розпочиналося як картопляне. Нині акценти зміщено в бік вирощування зернових й олійних культур. Це при тому, що картопля є однією з основних культур: щороку нею засаджуємо близько тисячі гектарів. Для розвитку картопляного бізнесу є солідна інфраструктура — спеціальна техніка, картоплесховища тощо.
 |
|
Фото 1. ТзОВ «Агро ЛВ Лімітед» має власний елеваторний комплекс Фото 2. Для оперативного проведення збиральної кампанії потрібна потужна техніка |
— Чому розпочинали саме з картоплі?
— Цьому є кілька причин. Перша — в Польщі майбутні засновники нашої компанії вирощували картоплю, це був їхній основний бізнес. Друга — в Україні на початку 2000-х картоплярство було новим вигідним напрямом бізнесу. Третя — бульба добре очищає поле від бур’янів (зокрема, ефективно виводить пирій — достатньо один рік посадити) та поліпшує якість ґрунтів. Четверта — картопля є добрим попередником під озиму пшеницю (ранні сорти картоплі) та під цукрові буряки (пізні сорти).
— Які культури, крім картоплі, сьогодні вирощуєте та на яких площах?
— Озиму та яру пшеницю, озимий ячмінь, жито, кукурудзу, сою, ріпак, гречку, цукрові буряки. До речі, нам дуже сподобалося вирощувати жито. Вперше цю культуру висіяли нинішнього року на 450 гектарах, наступного року збираємося розширити площі до 1000 гектарів. Жито нам подобається тим, що воно не лише добре росте на бідних піщаних ґрунтах, а й значно поліпшує їхню структуру. У результаті за менших витрат, аніж на вирощування пшениці, ця культура показала хорошу врожайність — до 70 ц з гектара. Тому своїм колегам-фермерам радимо вводити жито в сівозміни. Зазначу, висіваємо лише гібриди жита, реалізуємо його виключно першим класом.
— У Європі набувають популярності гібриди пшениці. Не пробували в себе посіяти?
— Гібридів пшениці не висівали. Це дуже витратно, адже їх неможливо пересіяти. Для себе відшукали альтернативний варіант — чудові сорти німецької селекції. Спочатку спільно з компанією — виробником насіння закладаємо демоділянки, аналізуємо результати, лише потім упроваджуємо товарні посіви. Загалом площі посівів озимої пшениці щороку в нас становлять 11–12 тис. гектарів. Урожайність маємо непогану, зазвичай 70–80 ц з гектара. Проте нинішнього року, на жаль, через дефіцит вологи вийшли на 60 ц з гектара. До речі, 85% нашої пшениці — це зерно продовольчого класу. Адже основним нашим завданням є не так збільшити врожайність, як виростити якісну продукцію.
Також, у 3,7 раза збільшили площі ячменю, який вирощуємо як фуражну культуру. Частину ячменю реалізуємо в Україні, частину відправляємо на експорт. Нинішнього року він вродив у середньому 70 ц з гектара. Також цьогоріч у 15 разів розширили площі гречки.
— До речі, іноземці не дуже люблять вирощувати гречку. Куди її діваєте?
— Гречку вирощуємо на невеликих площах — цього року засіяли 400 га. Із реалізацією жодних проблем, здаємо на переробку на Стрийський хлібокомбінат. Справді, у Європі цю культуру не визнають, але в Україні, на внутрішньому ринку, вона має попит.
— У вас великі площі відведено під посіви цукрових буряків. Однак чимало цукрових заводів останнім часом знизили свої потужності, а частина взагалі закрилися. Не боїтеся ризикувати?
— Під цукрові буряки цього року відвели 4400 га. Скажу, для нас це дуже вигідна культура. Врожай за попередньо укладеними контрактами реалізуємо на Радехівський цукровий завод, який, до речі, працює стабільно. Тобто зі збутом — жодних проблем. Ми виростили, викопали, вони приїхали, забрали. З цукровими буряками ми стартували з 300–400 га; потім докупили техніки й розширили посіви: одного року вирощували навіть 6 тис. гектарів. Загалом площі сівби цукрових буряків коригуємо залежно від сівозмін і потреби цукрового заводу. Таким чином, вийшли на середньорічну цифру — 4400–4500 га. Урожайність становить у середньому 50–70 т з гектара.
— А яка у вас найприбутковіша культура?
— На сьогодні такими є ріпак, соя, картопля та цукрові буряки. Сою ввели у сівозміни нещодавно, передусім тому, що вона є ефективним попередником. До того ж у Європі поступово падає попит на ріпак, оскільки зменшується потреба в біодизелі. Виходячи із цього, постійно розширюємо посіви сої: нинішнього року нею засіяли 3300 га. Сіємо переважно ранні сорти, щоб швидше можна було зібрати й звільнити поля. За прибутковістю соя тримається приблизно на рівні ріпаку. Проте вона краще, ніж ріпак, відновлює ґрунти. Однак і від ріпаку відмовлятися не збираємося, щорічно під цю культуру відводимо 8–9 тис. гектарів. Намагалися вирощувати соняшник, однак для великих масштабів під цю культуру в нас ще бракує технічної бази.
— Ви — спадковий європейський фермер.Чи застосовуєте якісь особливі технології у вирощуванні сільськогосподарських культур?
— Основна наша «європейська» технологія — індивідуальний підхід до кожного поля, оскільки землі холдингу розташовано в різних кліматичних зонах — від малого Полісся до Прикарпаття. Постійно експериментуємо, впроваджуємо щось нове. Для цього наші фахівці намагаються відвідувати всі виставки передових технологій (і не лише в Україні, а й країнах Європи).
— Українські фермери постійно бідкаються, що не можуть відшукати прямої дороги на європейський ринок. У вас із цим — no problem. Не пробували продавати продукцію напряму в Європу?
— Свого часу в нас були прямі форвардні контракти з реалізації ріпаку, адже це переважно експортна культура. Однак тепер майже всю продукцію по всіх зернових й олійних культурах продаємо трейдерам. Для нас це просто та вигідно.
— Доводилося чути таку думку, що європейські фермери, які працюють в Україні, можуть недорого (значно дешевше, ніж у дилера) купувати у своїх країнах і завозити в Україну якісну сільськогосподарську техніку. Наприклад, де берете техніку ви?
— Імпортуємо. Робимо це або напряму від виробника, або через дилера (до речі, в останньому разі техніка не обходиться дорожче). На початку діяльності в нас було багато вживаної техніки, але поступово замінили її на нову, котра здатна надійно працювати в режимі нон-стоп.
 |
| Фото 3. Жнива у ТзОВ «Агро ЛВ Лімітед» |
— Отож у кого вигідніше брати техніку — напряму чи у дилера?
— Важко сказати. Мабуть, все-таки у дилера. Адже дилер надає вигідні умови придбання, гарантує обслуговування. Зокрема, при дистрибуторських компаніях працюють кваліфіковані механіки, в них є склад запчастин (отож не потрібно бігати й шукати якусь запчастину, якщо сталася поломка). Тому останнім часом ми переважно працюємо з офіційними дистрибуторами відомих світових компаній в Україні. Хоча частину техніки все ж завозимо самі.
— Тобто можна сказати, що сьогодні у вас не бракує техніки для того, аби оперативно провести роботи у восьми районах, де розміщені землі холдингу?
— Якщо погодні умови сприятливі, то техніки справді вистачає. В іншому разі додатково винаймаємо або беремо в оренду. До речі, про можливість орендувати техніку знають не всі. Таку послугу надає одна з відомих європейських компаній, представництво якої є в Україні. Наприклад, ми орендуємо нову техніку терміном на 5 років, а потім її повертаємо. Фінансисти нашої компанії порахували, що це дуже вигідна угода. Адже якщо ми нову техніку купуємо, то через 6–7 років експлуатації шукаємо, кому її продати, а так — просто повернули й узяли нову. До того ж техніка застрахована компанією, яка надає її в оренду, їхні фахівці здійснюють технічні огляди та проводять ремонти. Словом, ця форма експлуатації техніки нам дуже імпонує.
— Давайте трохи поговоримо про політику. Чимало іноземних інвесторів, які працюють в Україні, нарікають на бюрократію, яка після Майдану, на їхню думку, не зменшилася. На вашу думку, чи справді із цим все так погано?
— Скажу, бюрократія була, є і буде. І не лише в Україні — її вистачає і у Європі. Проте в Україні останнім часом її масштаби зменшилися. На мою думку, за останні роки умови ведення бізнесу в Україні кардинально змінилися у кращий бік. Звісно, ми, як суб’єкт підприємницької діяльності, очікували більше спрощень, але раді й тим змінам, що відбулися. Зокрема, скоротилася кількість дозвільних документів, спростилася реєстрація договорів й ін. Проте елементи бюрократії все ж є. Наприклад, це стосується будівництва та здачі нових об’єктів. Хоча ми будуємо небагато, однак бюрократичні перепони є. На роботу районних органів влади нарікань в нас не виникає: такого, щоб приходили чиновники чи податківці та перешкоджали веденню бізнесу, тепер немає.
Ми цілком задоволені й українською податковою політикою. Раніше були роки, коли не поверталося ПДВ, нині із цим усе добре.
Також простіше стало відправляти персонал на навчання за кордон, хоча візовий режим ще не скасували.
— На вашу думку, чи реально в Україні ввести безвізовий режим із Європою?
— Цілком реально. Дехто вважає, що тоді багато українців виїдуть на роботу за кордон. Тобто Європа буде заваленою дешевою робочою силою, а її населення залишиться без роботи. Проте переконаний, що такого не станеться. Адже, хто хоче виїхати, той виїде за будь-якого режиму — візового чи безвізового. А той, хто тільки говорить: якби було те або те, то я би поїхав, — нікуди не поїде…
— Останні 25 років в Україні проходять якісь реформи. Проте позитивних результатів не видно навіть на горизонті. На вашу думку, чому поляки потрапили у ЄС швидко, а от українці ніяк не можуть відшукати туди дороги?
— У плані проведення реформ Польща рухалася швидше. Це тому, що польський народ хотів увійти до Європейського Союзу. На мою думку, в Україні найбільшим гальмом для реформ є відсутність єдності. Адже у вас в різних регіонах — різні політичні настрої населення. Наприклад, у західному регіоні підтримують європейські реформи, у центральному — не визначилися (дехто — за Європу, дехто — проти), східні області більше тягнуться до Росії. До того ж усю картину псує конфлікт на сході країни. Воєнні дії перешкоджають приходу в Україну іноземних інвесторів, котрі могли би поліпшити економічну ситуацію. Можливо, цей воєнний конфлікт і не такий великий, як його роздувають західні ЗМІ. Адже, якщо вірити іноземним журналістам, то сьогодні вся Україна у вогні…
Розмовляла Інна Бірюкова
журнал “The Ukrainian Farmer”, 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».