Упровадженням нових технологій і якісною селекцією можна нівелювати негативний вплив клімату на врожайність

 

Свою історію LNZ Group веде від 1846 року, відколи в селі Лебедин, що на Черкащині, де нині розміщено одне з основних виробництв компанії, було збудовано цукроварню, а згодом і рафінадну. Про рівень виробництва тодішнього підприємства свідчить той факт, що вже 140 років тому продукція рафінадного заводу високо котувалася у Європі, була нагороджена медалями на промислових виставках у Парижі та Відні. З 1934 року, коли було вирішено перепрофілювати завод для переробки насіння цукрових буряків, почалася нова віха в історії теперішньої LNZ Group, а абревіатура ЛНЗ (Лебединський насіннєвий завод) згодом стала широко відомою в Україні та за її межами.

 

Сьогодні рослинницький напрям представлено 33 агрофірмами в Черкаській і Сумській областях, що спеціалізуються на вирощуванні зернових і технічних культур. Насінництво — це 6300 тис. гектарів земель, де розміщено ділянки гібридизації кукурудзи, соняшнику й озимого ячменю. Причому 90% цих площ — на зрошенні. Крім того, господарство має ділянки розмноження озимої пшениці та гороху. Про те, чи складно керувати такою великою структурою, як протидіяти природним й економічним викликам, у який бік розвиватися, ми говоримо з директором СТОВ «ЛНЗ-Агро» Романом Франчуком.

 

— Пане Романе, хоч до жнив і не так багато часу, але запитаю про торішні результати. Які врожаї зібрали?

 

— Рік видався досить вдалим — жодне поле не дало нижче запланованої врожайності. У цьому заслуга не лише технологій, посприяла й погода — проходили дощі впродовж вегетації, була можливість без втрат збирати врожай тощо. Щодо товарних посівів, то, наприклад, кукурудзи ми планували зібрати 80 ц/га (таким чином і бюджети розробляли), а зібрали в межах 100; запланована врожайність соняшнику була 28 ц/га, натомість він уродив близько 35; соя дала по 30 ц/га проти запланованих 25, по пшениці був план 55 — зібрали 60 ц/га. Щодо насінників, то тут розрахунок іде не на центнери, а на посівні одиниці. Бо можна отримати багато насіння, але мало посівних одиниць або якісних посівних одиниць (через те що насіння може бути дрібнозерне). Наприклад, нижня планка маси тисячі насінин кукурудзи 220 г, а ти отримав 200 г, але багато — і це все сміття. Натомість торік ми мали 120–130–150 і навіть 160 посівних одиниць із гектара: це дуже добрий показник. Зазвичай планова врожайність у насіннєвих господарствах становить близько 100 посівних одиниць/га.

 

— Нині технології значно спростили отримання високих урожаїв. Чи відіграє людський чинник важливу роль у вашому господарстві?

 

— Справді, у нас налагоджено механізм, усталена технологія — особливо в насінництві, адже ми не маємо права на помилку: 90 % наших ділянок гібридизації на поливі, влив погоди практично нівельовано. Торік трохи менше поливали, бо проходили дощі. А в сухий рік ми ллємо добре.

 

Однак є інше питання — генетична чистота, якість насіння. Щоб цього досягнути, треба докласти багато інтелектуальної праці наших селекціонерів, а також ручної роботи інших працівників, яких тисячі. І кожному треба пояснити, як розрізнити два кошики соняшнику (типові й нетипові) або волоті кукурудзи — це дуже копітка робота. Адже людина в день може пройти 0,30 га, а в нас тільки кукурудзи 4000 гектарів, а ще ж є соняшник. Зрозуміло, що відразу навчити три тисячі людей, які приходять попрацювати на сезон, неможливо.

90% ділянок гібридизації кукурудзи в СТОВ «ЛНЗ-Агро» на поливі.              Збір насіння кукурудзи F1

 

— Як ви виходите із ситуації?

 

— Ми розробили власну систему навчання та контролю, йшли до цього поступально — з роботи на 100 гектарах. Тоді була сформована перша бригада. Поступово кількість бригад зростала, але кістяк залишається, тільки щороку бригади оновлюються на 10–15%. Людей підвозимо на роботу з навколишніх сіл, розташованих у радіусі 100 кілометрів. Розроблено цілу систему: є агрономи, бригадири, контролери. Зазвичай один контролер перевіряє роботу 20 робітників. Головне — дотримуватися допустимої генетичної чистоти, рівень якої не може бути нижчим за 96–98%. Інакше буде фуражне зерно, а не насіння.

 

— А як із товарними посівами? Є думка, що у великих компаніях складно доглядати поля, що позначається й на якості зерна. Як у вас із цим?

 

— У нас кластерна система. Так, у Шполянському кластері близько 20 гектарів землі, у Лівобережному — 10 тисяч, у Сумському — близько 25 тисяч. Там вертикальне керування, є відділкові агрономи. Тобто не можна сказати, що роботою в полі керують із кабінету. Зрозуміло, що всі керівники відділків підв’язані під мене, але на місцях є досвідчені працівники, які знають ситуацію й можуть оперативно реагувати.

  

— Однак скільки агроном у середньому може побувати на полі?

 

— На насіннєвому — кожен день, дуже часто я там буваю. На товарному немає сенсу щодня бувати. Є відпрацьована методика. Ми знаємо, у які фази розвитку культури, які процеси відбуваються. І реагуємо вчасно.

 

— Ви не перший рік працюєте в сільському господарстві, зокрема і в LNZ Group. Які, за вашими спостереженнями, останнім часом постають виклики перед рослинницькою галуззю?

 

— Щодо насінництва, то є дуже велика проблема з пайовиками, точніше з фермерами-вихідцями. У нашій справі, щоб отримати генетично чистий гібрид, дуже важливо дотримуватися просторової ізоляції, щоб не було перезапилення. Для кукурудзи така ізоляція має становити не менше як 300 м, а для соняшнику — 1,5 км. Проблема виникає, коли людина забирає свій пай і також сіє на своїй ділянці соняшник чи кукурудзу. Про яку генетичну чистоту може йти мова? Взагалі законодавчо визначено, що в таких ситуаціях насіннєве господарство в пріоритеті, але ніхто законодавчих норм не дотримується і, головне, не визначено заходи покарання таких порушників. Нині досить активно відбувається процес виходу пайовиків — звісно, не так, як в інших компаніях. Нові люди також приходять — це живий процес. Середній розмір паю на Черкащині 2,5–3 гектари. Є сімейні паї, тоді вихідці можуть мати сукупно до 10 гектарів. Хтось ставиться до нас із розумінням, із кимось домовитися дуже важко. От, наприклад, нещодавно ми ніяк не могли одне поле розмістити. Прикро, що багато людей ніби на зло нам роблять: як тільки почули, що ми сіятимемо насіннєвий соняшник, вони також вирішують сіяти соняшник. Причому до останнього моменту тягнуть із відповіддю, і коли ти вже на мільйони гривень завіз батьківських форм, мені відповідають: я буду сіяти. Звісно, ми знаходимо рішення, але по півроку витрачаємо на з’ясування відносин.

 

— Яке рішення ви пропонуєте таким вихідцям?

 

— Можна оформити договір міни, але багато на це не йде; можна доплачувати їм за паї тощо. Проте, за великим рахунком, відрегулювати ситуацію може тільки держава. Повинне бути встановлено покарання для тих, хто порушує закон: тоді домовитися буде легше. Бо незабаром насінницькі посіви соняшнику ніде буде розмістити. По кукурудзі простіше — 300 м ми можемо віднайти.

 

Щодо проблем у сільському господарстві країни, то, думаю, нині найбільш значущою є проблема ПДВ, хоч поки що не всі її відчули. На осінь в Україні багато хто відчує на собі ці нововведення — зокрема й вихідці.

 

Щодо кліматичних змін, про які останнім часом не говорить тільки лінивий, то я про це взагалі говорити не хочу: міняйте технології, міняйте культури…

 

Тест на енергію проростання кукурудзи

— Тобто на вашу врожайність клімат не дуже впливає?

 

— Загалом так. Є проста аналітика, яка свідчить, що, справді, стало тепліше, але кількість опадів не зменшилася. Якщо прослідкувати дані за 100 років, то можна побачити такі сухі роки, яких не було за останні 10 років — 1946-й, 1954-й тощо. Проте й селекція не стоїть на місці — виводять посухостійкі, жаростійкі гібриди. Хіба 40 років тому були такі врожаї, як тепер? То чому плакати?

 

— Як часто ви міняєте гібриди?

 

— Постійно. Кожен рік щось уводимо нове. Сорти на ринку тримаються 5–10 років, а гібриди, буває, взагалі за три роки зникають. І це нормальний процес. Хоча є такі гібриди, що тримаються й понад 10 років.

 

Окрім селекції ми багато уваги приділяємо технології — максимум зусиль спрямовуємо на те, щоб не було непродуктивних втрат вологи. Цього можна досягти завдяки своєчасному та правильному обробітку ґрунту. Нульові технології — це не для нас, бо це значні втрати врожаю. Ноу-тілл, мабуть, більше придатний для рівнинних південних регіонів. Те саме стосується й стрип-тілл — для цієї системи має бути ідеально рівне поле. Для нас більше придатне глибоке розпушення, завдяки якому відбувається накопичення вологи — це як мінімум додає 15 мм опадів на рік. Бо в нашій зоні основне — накопичити зимову вологу, щоб корінь дістав її знизу в той момент, коли відбувається налив зерна. Ми й оранку застосовуємо, але через три роки підриваємо плужну підошву. Ніколи не відмовлялися від боронування.

 

Дуже велику роль відіграють строки сівби. Вони стають більш ранніми. Селекція нині працює на холодостійкі гібриди — якщо раніше кукурудзу можна було сіяти за температури ґрунту +10…+12 градусів на глибині загортання насіння, то нині — за +7…+8 градусів. Уже американці розповідають, що є сорти сої й гібриди соняшнику, придатні для сівби в холодний ґрунт — хоч я не прихильник ранньої сівби соняшнику. Тож багато хто починає сіяти із соняшнику, а ми — з кукурудзи. Скільки ми не закладали дослідів, завжди соняшник, який сіяли після кукурудзи, додає плюс-мінус півтонни до врожаю. Все-таки він любить літню сівбу. Хоча не боїться й холодного ґрунту.

 

Щодо озимих, то пшениця для нас не є стратегічною культурою. Ми, мабуть, дещо зменшуватимемо її посіви. Що ж до строків сівби, то останні 3–4 роки сіємо її як Бог дасть — добрі осені закінчилися, на початку вересня завжди сухо. Тепер просто кладеш насіння в пилюку й чекаєш, коли піде дощ. Тож і норму висіву не вгадаєш — відтак даєш трохи більше, бо може пропасти. Тобто озимина нині ризикована.

 

— Чи плануєте якісь зміни в основних культурах?

 

— Будемо зменшувати частку соняшнику в сівозміні. Це та культура, на якій треба рости, отримати прибуток. А коли ти досягнув економічного максимуму, із соняшником тільки собі створиш проблеми — хвороби, недобір урожаю. Були часи, коли ми соняшнику мали понад 20%, а нині й 10% немає.

 

Натомість збільшуємо соєвий клин, щоб стабілізувати баланс поживних речовин у ґрунті. Все-таки не такі дурні американці, що сіють сою та кукурудзу — і більше нічого. Це прекрасна сівозміна: соя робить ґрунт пухким, забезпечує азотом. Після неї можна навіть два роки підряд сіяти кукурудзу — і знову сою, та інколи пшеницю. Головне — не навантажити сівозміну соняшником.

 

— Тобто 8–10-пільна сівозміна…

 

— То застаріле бачення. Знаєте, є дуже багато чесних досліджень, які доводять, що 8-пілка не виправдовує себе.

 

— Чи підтверджується ваша теза результатами аналізу ґрунту?

 

— Уміст гумусу становить приблизно 2,5–3%. Більш-менш наші ґрунти забезпечено фосфором і калієм. Водночас наш регіон бідний на цинк, якого так потребує кукурудза. Не зайвим буде бор. Тож відповідно до цього складаємо систему живлення. Проте під гібридизацію даємо фосфор і калій, раз на п’ять років мікроелементи: бор — для соняшнику, цинк — для кукурудзи.

 

Ми не великі прихильники листкового живлення — від того великих прибавок не бачимо. Листкове живлення вигідно на бідних ґрунтах, а в нас глибокі чорноземи. Ми бережно ставимося до органіки, не палимо солому. От, кажуть, соняшник виносить багато поживи з ґрунту. Проте з урожаєм виноситься тільки 20% — решта повертається. І так з іншими культурами.

 

Вчасно виконані технологічні операції — запорука доброго врожаю кукурудзи

— Ви проводите дослідження на дослідних ділянках. Чи отримували цікаві результати?

 

— Дуже багато. Наша система досліджень розділена за трьома напрямами: випробовування хімічних препаратів, мікродобрив і стимуляторів росту, а також вивчення гібридів на нашому європолігоні. Гібриди вивчаємо, щоб розуміти, що сіяти самим і щоб людям показати. Цього року крім досліджень на полігонах закладаємо ще й мікроділянки по всій країні розміром 12 м² для глибшого дослідження гібридів — щоб збільшити вірогідність досліду, дати клієнтам перевірену інформацію.

 

Досліди показують неочікувані результати. Наприклад, один стимулятор росту на кукурудзі показав себе набагато краще, ніж інший відомий розкручений препарат. Аналогічна ситуація і з гербіцидами: однаково працюють що оригінальні препарати, що генерики.

 

— Які інновації ви запроваджуєте у виробництві?

 

— Важко щось нове придумати. Треба просто крокувати в ногу із часом. Усі податкові й пайові навантаження змушують прискіпливіше рахувати. Якщо 2–3 роки тому в структурі витрат на гектар найбільша частка припадала на добрива, потім — на захист, то тепер найбільше витрачаємося на виплати за оренду — підвищуємо орендну плату, щоб паї не перейшли до сусідів, і на посівний матеріал.

 

Застосовуємо елементи точного землеробства, маємо GPS-навігацію. Здавалося б, дрібничка, а починаєш рахувати — велика економія коштів завдяки тому, що немає перекриття під час сівби, перевитрат хімічних засобів тощо. От торік установили систему дистанційного контролю Cropio, тепер на всій території в режимі реального часу спостерігаємо, як наростає вегетативна маса рослин, маємо інформацію про стан ґрунту, отримуємо прогноз погоди для кожного поля, бачимо проблемні місця тощо.

 

Другий рік як запустили нову програму компостування гною за участю бактерій. Спеціально для цього купили аератор. Співпрацюємо з агрофірмою «Колос», її директором Леонідом Центилом — у них купуємо бактерії. Таким чином, насичуватимемо ґрунт органікою. От нині всі кажуть про посуху, а одна з причин висихання ґрунту — відсутність у ньому органіки. Гній беремо на своїх фермах і ще й скуповуємо курячий послід у навколишніх господарствах — тож обсяги компосту сягатимуть десятків тисяч тонн.

 

Щоб досягнути генетичної чистоти насіння, треба докласти багато інтелектуальної праці

— Ви постійно оновлюєте технічний парк. Які нові інженерні рішення вас найбільше приваблюють ?

 

— Цього року придбали 24-рядну сівалку — величезна махина. А вона сіє посекційно, має точність і швидкість сівби ідеальну. Це особливо актуально, коли маєш чимало вихідців. За швидкості руху до 15 км/год не втрачає якості сівби. За добу може посіяти 300 га, а не 100, як попередні.

 

Те саме стосується обприскувачів. Ми користуємося тільки самохідними — навігація, точність унесення, відсікання «крил», жодного перекриття. Кожного року інженери придумують нові форсунки, що дуже важливо з погляду ефективності покриття листкового апарату та економії пестицидів.

 

Знову ж таки, технології захисту не стоять на місці. Нині з’явилися препарати із силіконовими прилипачами. Це просто краса — препарат абсолютно не стікає по листку, що суттєво покращує його дію.

 

— На завершення розмови традиційно питають про плани на майбутнє. Поділіться своїми.

 

— Плануємо нарощувати виробництво. Можливо, про це ще рано говорити, але ми хотіли б започаткувати садівництво, зокрема кісточкове. Віднедавна почали заморожувати й реалізовувати малину, яку купуємо в селян Лебедина — таким чином допомагаємо своєму селу її продати. Можливо, у цьому напрямі будемо серйозніше розвиватися.

 

А загалом плани рости, поступово нарощувати земельний банк. Як на мене, господарство до 100 тис. гектарів цілком кероване. То чому потроху не розвиватися, не змінюючи основних видів діяльності?

  

 

Розмовляла Людмила Морозова

журнал “The Ukrainian Farmer”,  2017 рік

  

 

^{Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».}