Головне:
Інтерв'ю

Український хміль є найкращим завдяки високій якості та помірній ціні

Микола Михайлов
директор ТОВ «Хопштайнер Україна»
Поділитись:

 

У минулому столітті хмелярство в Україні було дуже розвинутою галуззю, а український хміль вважався одним із найкращих у світі. Проте от парадокс: як протягом останніх років у нас розвивалося пивоваріння, так занепадало хмелярство. Як наслідок, господарства, які вирощують ці культури, сьогодні можна перелічити на пальцях. Основна причина в тому, що вирощування хмелю — це тривалий, трудомісткий, витратний процес, який не передбачає отримання швидкого прибутку. Однак передбачає ймовірні проблеми зі збутом, оскільки чимало українських пивзаводів чомусь «присіли» на іноземний хміль. Проте у будь-якому бізнесі є ентузіасти, котрі не шукають легких шляхів. Так, підприємство з німецькими інвестиціями ТОВ «Хопштайнер Україна», яке займається вирощуванням та переробкою хмелю і має потужності у Чуднівському районі Житомирської області, попри кризу галузі, цього року збирається розширити площу хмільників на 32 га. Директор ТОВ «Хопштайнер Україна» Микола Михайлов розповів про стан справ на підприємстві, ситуацію із розвитком хмелярства в Україні та особливості вирощування цієї культури.

 

— Миколо Георгійовичу, як відомо, в радянські часи в господарствах Полісся було дуже багато хмільників. А в якому стані знаходиться галузь хмелярства в Україні сьогодні?

 

— Ще двадцять років тому в Україні налічувалося 9,4 тис. гектарів хмільників. Була потужна українська селекція, яка працювала над створенням і розвитком вітчизняних сортів хмелю. Проте починаючи з середини 1990-х українське хмелярство почало поступово занепадати, і сьогодні, можна сказати, його вже немає. Про це свідчить і статистика — нині в Україні залишилося приблизно 500 га плодоносних хмільників, а на 400 га працює наша компанія.

 

Уважаю, до знищення хмелярства призвела ціла низка чинників. Серед них ключовими стали економічна ситуація (цінова політика не сприяла розвитку українського хмелярства) та входження на ринок України транснаціональних корпорацій, які прийшли сюди зі своєю продукцією. Зокрема, це гіганти пивоваріння компанії «САН ІнБев» та «Карлсберг», які працювали і працюють виключно на німецькій сировині. Також на початку 2000-х з’явилася інша негативна тенденція: деякі вітчизняні пивоварні почали застосовувати дешевші тетрагідроекстракти (хімічні замінники хмелю), отож хміль для них став непотрібним. Згадані чинники у поєднанні з тим, що держава не розробила стратегії виживання галузі у подібній ситуації, призвели до занепаду українського хмелярства. Як наслідок, сьогодні в Україні спостерігається справжнє засилля транснаціональних корпорацій, які займають 92% ринку вітчизняного пивоваріння. З великих виробників пива на українському хмелі працюють лише компанії «Оболонь» та «Полтавпиво».

 

Варто згадати ще одну тенденцію на українському ринку пивоваріння. Це — виникнення та поширення крафтових пивоварень, які потребують сировини найвищої якості. Скажу без вагань, ми готові вийти зі своїм хмелем на крафтовий ринок. Адже якість для нас — передусім, інакше не зможемо конкурувати з німцями та американцями. Щоб рухатися в ногу з часом, протягом останніх років викорчовуємо старі хмільники, саджаємо нові сорти, які птрібні на ринку пивоваріння.

 

— Звідки українські пивзаводи беруть хміль? Чи є серед них такі, котрі мають власні хмільники та самі забезпечують себе сировиною?

 

— Серед українських пивзаводів немає жодного, який би мав власні хмільники. Вирощування хмелю — непроста справа, яка потребує великих фінансових інвестицій, отож навіщо цей «головний біль» потрібен виробникам пива? Тим більше, що у процесі виробництва пива хмелю потрібна невелика кількість. Більшість вітчизняних пивзаводів завозять сировину із США та Німеччини: нещодавно був у відрядженні в Німеччині, то там — суцільні хмільники. А в Україні на сьогодні вирощуванням хмелю займаються 19 компаній, з яких дві державні установи — колишній Інститут хмелярства й дослідне господарство «Пасічна», а також невеликі фермерські господарства, які вирощують культуру на замовлення нашої компанії й співпрацюють з нами понад 15 років. Щороку загалом ми збираємо урожай хмелю понад 450 тонн. Враховуючи, що валовий збір хмелю по Україні торік становив 570 тонн, наша частка у вітчизняному хмелярстві очевидна.

 

— Чи реально для фермера самостійно домовитися з пивзаводом, щоб вирощувати для нього хміль?

 

— Нереально. Розпочнемо з того, що заводам потрібен певний обсяг сировини. Маленьке господарство повністю покрити потребу виробника не зможе, а укладати десяток контрактів із різними постачальниками завод не буде. Як правило, він знаходить одного постачальника і підписує з ним довготерміновий контракт на постачання певної лінійки сортів строком не менше, аніж десять років. Виробництво пива — процес безперервний, тому виробник хоче мати стовідсоткову гарантію постачання сировини у чітко визначений термін. Аргументи на зразок, що «хміль цього року не вродив» або «урожай постраждав від граду», тут не проходять. Тому фермерам, котрі бажають вирощувати хміль, треба об’єднуватися, щоб формувати великі партії продукції. Лише тоді виробники вестимуть з ними якийсь діалог.

 

— Коли була створена ваша компанія, і як завоювали місце на українському ринку пивоваріння?

 

— Компанія ТОВ «Хопштайнер Україна» створена у 2003 році. Співвласники підприємства — німець Сімон Штайнер Хопкін та американська сім’я Гімбель були і є одними з найбільших світових виробників і переробників хмелю. Корпорація «Хопштайнер» має підприємства в США, Німеччині, Китаї, Чехії, Франції і вже 15 років — в Україні. Я за професією — агроном-хмеляр, у 1990 році створив власну фірму НВЦ «Інформ-Агро-Сервіс», що впроваджувала розробки вітчизняного Інституту хмелярства. Згодом моя компанія увійшла до складу спільного підприємства «Хопштайнер Україна». У середині 2000-х основним нашим завданням ставилося збудувати переробний завод. Зараз він розташований у селі Карпівці, що на Житомирщині. Сьогодні ТОВ «Хопштайнер Україна» — вертикально інтегрована структура, яка має повний виробничий цикл від вирощування сировини до її переробки в готову продукцію, а саме — гранули хмелю тип 90. Постійно вдосконалюємо виробництво, збільшуємо гамму сортів як вітчизняної, так і закордонної селекції. Завоювали ринок завдяки високій якості та «розумній» ціні.

 
Технологічна лінія з переробки хмелю на гранули. Готові гранули фасують у пакети, виготовлені зі спеціальної багатошарової фольги.

 

— Чи залежить конкурентоспроможність пива від якості хмелю?

 

— Класичне пиво складається з води, солоду, хмелю і дріжджів. З цих компонентів хміль — наче душа пива, кожен його сорт додає напою неповторного аромату та присмаку. Взагалі, у світі сьогодні існує більш аніж 260 сортів хмелю і постійно селекціонери виводять нові. Ми вирощуємо хміль згідно з європейськими стандартами, крім того, підприємство минулого року отримало міжнародний сертифікат ІSО 22000 HACCP.

 

— Для кого вирощує хміль ваша компанія? У якій формі реалізується продукція?

 

— Половину продукції реалізуємо на вітчизняному ринку. Основними покупцями є компанія «Оболонь», яка є нашим партнером понад 15 років, а також «Полтавпиво», «Перший Дніпропетровський пивзавод», «Кременецький пивзавод», невеликі заводи та крафтові пивоварні. Реалізуємо хміль на експорт у Європу та країни колишнього СНД. Свою продукцію відправляємо споживачам у вигляді пресованих шишок і гранул. Це основна форма реалізації, оскільки 99% вітчизняних заводів працюють на гранулах.

 

— Які основні елементи технології вирощування хмелю?

 

— Особливістю вирощування хмелю є те, що процес потребує великої кількості ручної праці, особливо у весняний період. За середньодобової температури понад +10 °С добовий приріст хмелю становить до 20 см. Тому всі роботи — від обрізання рослини до її заведення на хмелешпалери потрібно виконати протягом одного місяця, максимум 40 днів. Хміль — багаторічна рослина, яка росте до 20 років, має однорічну наземну і багаторічну підземну частину. Садимо саджанцями восени або навесні у заздалегідь підготовлений ґрунт. Міжряддя (3−3,2 м) та проміжок між рослинами всередині кущів (1−1,5 м), періодично просапуємо або обробляємо гербіцидами. Росте хміль швидко — за 1−1,5 роки виростає до висоти 6 м і змикається у плантацію. Зважаючи на висоту рослини, для її підтримки потрібно встановити хмелешпалери — семиметрові стовпи, що між собою перетягнуті дротом. У середині липня хміль починає цвісти, а через 2−3 тижні формуються шишки. Шкідників та хвороб у рослини дуже багато, тому за сезон проводимо 6−8 обробок комплексом необхідних препаратів. Удобрення — азотні, фосфорні калійні добрива, які вносимо культиватором. Стадія технічної стиглості настає 24−25 серпня. У цей час шишки потрібно зібрати у максимально стислі строки, протягом 2−2,5 тижнів, оскільки хміль втрачатиме якість.  Потім переробляємо шишки на гранули.

 

Для вирощування хмелю використовуємо спеціальну техніку — маленькі трактори та відповідні знаряддя. В Україні таких механізмів не виробляють, тому купуємо техніку в Німеччині.

 

— Які сорти є найпопулярнішими у пивоварів?

 

— Сьогодні культивуємо більше десятка сортів хмелю. Українські сорти розводимо у господарствах-партнерах, імпортні завозимо з німецького розплідника. Кожен вид пива має власну рецептуру, в якій прописаний вид солоду та сорт хмелю. Наприклад, для виготовлення «Оболонь світлого» використовується український сорт Заграва, «Старопрамена» — німецький сорт Традиціон.

 

І чим більше у господарстві культивується сортів хмелю, тим ймовірніше зміцнити свої позиції на ринку. Ми уважно стежимо за попитом, отож оновлення хмільників триває постійно. Наприклад, минулого року посадили американський сорт Каскад, який надає пиву фруктових ноток і є дуже популярним як у крафтових, так і великих пивоварнях. Висадили й американський сорт Чінук, який має неповторний аромат, котрого бракує в українських сортах. З вітчизняних сортів найбільшою популярністю користуються Заграва, Славянка, Клон-18, Гайдамацький.

 

— Які інвестиції потрібні для закладання гектара хмільника?

 

— На старті треба вкласти мінімум 1−1,2 млн гривень на гектар. Основні витрати — будівництво хмелешпалер. Рахуємо: на один гектар потрібно 220 залізобетонних стовпів, кожен з яких у середньому коштує 2 тис. гривень, дріт, посадковий матеріал, плюс витрати на купівлю гербіцидів, добрив, придбання техніки, оплату праці тощо.

 

— Через який час справа окупається?

 

— Вирощування хмелю окупається через 3−4 роки, залежно від отриманого врожаю та ситуації на ринку. Часто буває так, що на ринку виникає певний надлишок або брак сортів. Якщо потрапляєш у «струю», коли є попит саме на твій сорт, то матимеш добрий прибуток.

 

— Чи вдається реалізувати всю вирощену продукцію протягом сезону?

 

— Так, залишків зазвичай немає. Це тому, що ми чітко балансуємо між показниками — скільки можемо виростити й скільки продати. Проте варто враховувати, що бувають роки сприятливі або несприятливі не тільки для хмелярів, але і для пивоварів. Оскільки ми тісно пов’язані, то навіть якщо отримали добрий урожай, а в пивоварів може бути «не сезон», то у виграші не буде ніхто. Наприклад, минулий рік був несприятливим для пивоварів. Практично усі заводи мали низькі показники реалізації пива.

Основні причини — літо було недостатньо спекотним, до того ж, приєднався демографічний чинник — чимало чоловіків, а це основна категорія споживачів, перебувають за межею країни на заробітках, у зоні АТО. Негативом є і те, що закрився Донецький пивоварний завод. Для нас, хмелярів, це означає втрату ринків збуту. Тому доводиться постійно бути в тонусі, виходити на нові рубежі та ринки збуту.

 

— Чи багато продукції експортуєте?

 

— Близько 30%. Експорт вигідний тим, що компанії повертається ПДВ. Однак найвигідніше продавати хміль за схемою 50 на 50, тобто 50% в Україні, 50% — за валюту на експорт.

 

— Оскільки в Україні хмелю вирощується дуже мало, то вам, мабуть, конкурентів боятися не варто…

 

— Конкуренція є завжди, якщо мова йде про сорти. Проте за якістю гранул у нас в Україні конкурентів немає. Адже маємо обладнаний та сертифікований за європейськими вимогами завод, де встановлена лінія з переробки хмелю на гранули. Гранули фасуються через автоматичну пакувальну машину по 5–10 кг в пакети, що виготовлені зі спеціальної багатошарової фольги німецького виробництва. Наповнений гранулами пакет заповняється газовою сумішшю (азот плюс вуглекислий газ) і запаюється. Подальше зберігання продукції відбувається в складах у холодильниках з постійною температурою і відносною вологістю повітря на стандартних європіддонах.

 

— Які маєте найбільші проблеми?

 

— Найгострішою для нас сьогодні є проблема узаконення землі під хмільниками. Свого часу, коли в Україні проходило розпаювання землі, питання, як роздати землю під хмільниками й виноградниками, залишилося законодавчо неврегульованим. Тому ці ділянки залишили у спільній власності пайовиків, членів реформованих КСП. Це призвело до того, що в Україні сьогодні немає жодного підприємства, яке розпаювало б землю під хмільниками. Тобто згадані земельні ділянки, образно кажучи, висять у повітрі — продати їх, якщо відкриється ринок землі, чи укласти на них договори оренди неможливо. Сьогодні частину орендної плати ми виплачуємо сільрадам, частину — селянам. Хоча, за великим рахунком, цього робити не повинні, адже жодних документів, які засвідчували би право власності на землю, у людей немає. Не чекаючи, доки проблему вирішать на державному рівні, самі намагаємося шукати вихід із ситуації, яка склалася. Зокрема, в одному з наших господарств-партнерів зараз проводимо досить витратний у фінансовому плані експеримент — за власні кошти виготовляємо селянам технічну документацію на земельні ділянки, щоб у майбутньому укласти договори оренди землі під хмільниками. Така процедура триває вже два роки. Справа, скажу, непроста, оскільки вирішення бюрократичних моментів у державних органах потребує не лише значних коштів, а й чимало часу. У державних органах, м’яко кажучи, ніхто нікуди не поспішає.

 

— Поділіться планами на найближче майбутнє.

 

— Плани грандіозні. Зокрема, збільшити врожай, знизити собівартість виробництва, розширити лінійку сортів — як вітчизняних, так і імпортних, що мають попит на ринку. А ще сподіваюся, що зможемо переконати корпорації, які мають пивоварні заводи в Україні, працювати на українському хмелю. Щоб задовольнити їхні вимоги, ми висадили імпортні сорти, яких в Україні раніше не було. Переконливим аргументом для корпорацій має стати той факт, що якість українського та імпортного хмелю є однаковою, а от ціна на наш хміль для них буде більш економічно привабливою.

 

 

Розмовляла Інна Бірюкова

журнал “The Ukrainian Farmer”, 2018 рік

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

 

Поділитись: